Другокурсник ІКНІ Назар Коваль навчається на спеціальності «видавнича поліграфія». До того ж, хлопець має цікаві захоплення, якими сьогодні хоче поділитися з читачами.
Було цікаво, як народжується книжка
При виборі своєї спеціальності я зважав і на те, що мені подобаються книжки, журнали, загалом поліграфія. Звісно, що почалося з читання. А далі мені стало цікаво, як то все створюється. Вже під час навчання захопився веб-дизайном й інтернет-програмуванням. Це моє. У майбутньому бачу себе в цьому як фахівець. Отож, думаю, що буду програмістом, адже програмування мені вдається і я розвиваюся в тому – читаю додаткову літературу, обговорюю її з одногрупниками, сам складаю програмки. Навчаючись на видавничій поліграфії, маю змогу розвиватися як у точних науках, так і в гуманітарних.
Рядки виникають спонтанно
Як я вже казав, літературою зацікавився з дитинства. Якось так сталося само собою, що почав віршувати. Вже не пригадую, скільки мав років, коли склав віршоване привітання мамі на день народження. Звісно, там не було нічого особливого, але мама це оцінила і підтримала мене. А потім, уже в 11-му класі, я придумав пісню про невдале кохання – це після того, як у мене не склалося спілкування з дівчиною...
Відтак почав писати вірші. Пишу, коли маю натхнення. А воно не залежить від добрих чи поганих вражень. Може бути звичайний будень, нічого особливого не статися, але щось «накотить» – і хочеться щось написати... А буває і внаслідок емоцій чи пережиттів.
Мені не подобається писати на замовлення. Тоді це виходить штучно. Одного разу нам навіть дали навчальне завдання зі спецдисципліни – скласти вірш про Політехніку і за це можна було отримати додаткові бали. Мені це завдання не вдалося. Тобто я його виконав, але не був задоволений.
Про що мої вірші? Про стійкість людини, про те, з яких причин вона може зламатися, чого може досягнути в житті тощо. Звісно, можна зламатися, але якщо захотіти, то завжди реально встати. Від того, що втратиш себе, нічого доброго не буде. Коли впадеш, треба обов’язково встати.
Переважно пишу на основі власних переживань, випробувань. Викладаю на свою сторінку у соцмережі. Не бачу сенсу ховати це від когось, соромитися. Завжди цікавить думка інших. Моя мама – філолог. Підтримує мої починання. Каже, що талант є, але його треба розвивати, тому потрібно вдосконалюватися, багато працювати над собою.
Мене надихає Ліна Костенко. Це потужна поетеса. У неї сильні метафори, гарні образи. Її поезія – це щось особливе, враження від них важко передати словами. З прози люблю твори Івана Багряного.
Гітарою зацікавився в таборі
На канікулах перед 10-м класом я поїхав у християнський табір. Там був аніматор Юрко – дуже талановитий, грав на гітарі, сам писав пісні, знав багато. У таборі він проводив гурток гри на гітарі. Я зацікавився, дечого навчився. А з 1 вересня пішов у музичну студію на гітару. Наступного року вже не міг ходити, бо це 11-й клас, підготовка до вступу. Далі вирішив розвиватися самостійно. Тепер я з гітарою не розлучаюся. Вона зі мною по всіх таборах. Люблю грати популярні твори «Океану Ельзи», «Скрябіна», Linkin Park, Bon Jovi. Серед улюблених – «Восьмий колір». Маю три власні пісні. Вони про те, що робити, коли ти сумний, як знайти те, з чого радіти, що принесе задоволення тобі, іншим... Іноді достатньо просто усміхнутися.
Люблю бути аніматором – легко контактую з дітьми
В одному з таборів виховники звернули увагу на те, що я швидко знаходжу спільну мову з дітьми. І запропонували мені стати аніматором. Я подумав: а чому б і ні? З дітьми мені цікаво, вони мене розуміють, я – їх. Можемо разом подуріти, пожартувати. І разом чогось нового навчитися. З дітьми я безпосередній, ми – на одному рівні. Бачу, що дітям зі мною цікаво. Мені, відповідно, цікаво з ними. Таборування мене захопило. Тепер у церкві Воскресіння у Львові, при товаристві «Світло з Назарету», діє школа християнського аніматора. Я там координую роботу, долучаю нових аніматорів, шукаю цікавих людей, які можуть поділитися досвідом.