Доцентка кафедри фотоніки Ірина Яремчук: «Треба вірити у власні сили, у свою ідею»

Юрій Мартинович, Центр комунікацій Львівської політехніки
Ірина Яремчук

Продовжуємо цикл «Сто образів Львівської політехніки» – висвітлення портретів особистостей, які вагомо впливають на розвиток університету та його роль у світовому освітньому середовищі.
 

Ірина Яремчук – докторка технічних наук, доцентка кафедри фотоніки Національного університету «Львівська політехніка». Цього року рішенням вченої ради Львівської політехніки їй надано почесне вчене звання професора.

Свій науковий шлях Ірина Яремчук розпочала в університеті ім. Івана Франка. Захистила кандидатську дисертацію в Інституті фізики напівпровідників НАН України, а докторську – вже у Львівській політехніці.

17 років у Політехніці

– Я прийшла сюди, до Політехніки, на кафедру фотоніки в аспірантуру до професора Ярослава Бобицького. Вже 17 років на цій кафедрі. До речі, після вступу до аспірантури змінився напрям моїх досліджень. В університеті провадила експериментальну роботу, а вже починаючи з аспірантури – радше теоретичну. По суті, я стала теоретиком, – каже Ірина Яремчук.

Моделювання резонансних явищ

Науковиця працює над складною темою – моделювання резонансних явищ, які виникають у мікро- та наноструктурах. Вони лежать в основі дуже багатьох приладів.

– Останні мої роботи пов’язані із сенсорикою. Я визначаю оптичні параметри, за яких виникатимуть плазмонний, плазмон-поляритонний чи хвилеводний резонанси. В умовах будь-якого резонансу виявляються певні екстраординарні властивості тих чи інших наноструктур. Ці структури згодом можна використовувати як сенсорні елементи. Нині багато розмов про те, що наноструктури успішно використовують у терапії чи діагностиці в медицині. Для цього наноструктури, переважно наночастинки благородних металів, мають максимально поглинати або випромінювати світло в певному діапазоні довжин хвиль. Проводжу моделювання взаємодії електромагнітного випромінювання з такими наноструктурами, – розповідає Ірина Яремчук.

Також нині зросло наукове зацікавлення квантовими точками. Вони мають широке практичне застосування. Наприклад, сьогодні на їхній основі виготовляють нові екрани. Вони дають дуже добру яскравість і насиченість (крім чорного кольору). Крім того, квантові точки широко використовують для сонячних елементів, тобто сонячних батарей.

– Правда, щодо квантових точок, то є мінус, який полягає в токсичності матеріалів для їх виготовлення. Тепер науковці намагаються відійти від того і починають шукати замінники, які б не були дороговартісними, але характеристики мали б не гірші, а може, й ліпші. Один із таких матеріалів – CuS (сульфід міді). Досліджую такі структури, а саме проводжу розрахунок характеристик наноструктурованих інтерфейсів на основі нетоксичних матеріалів, – додає дослідниця.

Є потреба в новій лабораторії фізики

Великою мірою робота Ірини Яремчук пов’язана з багатогодинними розрахунками за комп’ютером. А вже практичні речі доводиться робити у співпраці з багатьма колегами як у Львові, так і за кордоном.

– На жаль, ми не маємо сучасної великої фізичної лабораторії, яка б задовольняла всі наші потреби сповна. Тому не можемо, скажімо, самі синтезувати наноструктури на основі CuS. Однак верифікацію своїх результатів проводимо з нашим колегою, який нині працює в Німеччині. Співпрацюємо і з лабораторією NoviNano Ltd ІТ-компанії SoftServe у Львові. Маємо контакти з Литвою, Польщею. Також тривають спільні роботи з університетом ім. Івана Франка, з нашими хімічними кафедрами, які останніми роками добре оновилися і мають корисні й для фізиків прилади. Звісно, непогано було б мати свою сучасну лабораторію з новітнім обладнанням. Щоб одразу на місці проводити характеризацію одержаних структур, а не чекати тижнями результатів з-за кордону, – каже науковиця.

У науці кожен має працювати у своєму напрямі й не жити ніби на безлюдному острові

На її думку, дуже важливий у науці поділ праці. Адже будь-яка система працює добре лише в тому разі, якщо кожен робить конкретно те, що вміє.

– У 1990-х роках у нас була така ситуація, коли люди пробували все робити самотужки, бо не було чим заплатити. Ставали самі собі майстрами зі всього на світі. Але для економіки то не давало результату, бо потрібен обмін грошима й послугами. Так само в науці. Кожен спеціаліст має працювати у своєму напрямі. Інакше виходить, що ти живеш на якомусь безлюдному острові й зовсім не знаєш, що робиться на сусідніх островах. Адже, наприклад, ти практик і шукаєш розв’язання якоїсь теоретичної проблеми вже декілька місяців. А сусідній теоретик її розв’язав чи зможе розв’язати за кілька днів. Якщо об’єднати зусилля, то й результат буде швидшим і користі з того більше, – розповідає Ірина Яремчук.

Поїдки на конференції за кордон позбавляють комплексів меншовартості

Одним із плюсів науки Ірина Яремчук називає науковий туризм. Адже їй часто доводиться їздити у відрядження на конференції, наукові школи.

– Я дуже рекомендую всім студентам їхати на навчання в наукових школах, наприклад у тих, що організовує НАТО. Вони дуже цікаві, та й часто безплатні для українців. НАТО дає гранти для країн колишнього СРСР. На таких різноманітних наукових симпозіумах ти або набираєшся комплексів (бо те, що читаєш студентам як теорію, часом інші вже роблять на практиці), або, навпаки, розумієш, що не все так погано. У світі науковці пишаються своїми, можливо, деколи й не дуже значними досягненнями – вони вірять у те, що роблять, у практичне використання їхніх результатів. Тобто наука така, що треба завжди вірити в себе, у власні сили, у свою ідею. Інакше можна зламатися. До речі, нашим студентам часто бракує цієї віри в себе, у те, що вони нічим не гірші за іноземних студентів. Ці комплекси та страхи швидко зникнуть, якщо кілька разів відвідаєш різні наукові конференції, – каже науковиця.

Технічні спеціальності потребують реклами

Ірина Яремчук вважає, що в сучасному світі головне – хотіти працювати, мати навички роботи, яких вимагає посада, а найважливіше – вміти вчитися. Адже тепер диплома чітко з певної спеціальності ніхто не потребує.

– На жаль, маємо мало молодих науковців-фізиків. Часто найперше запитання абітурієнтів: де я буду працювати за спеціальністю? Отже, люди не думають про інтерес до найрізноманітніших технічних робіт, які потребують висококласних фізиків. А все тому, що мало реклами і пояснення роботи технічних підприємств, заводів, застосування нових технологій. Коли якісь спонсори надають допомогу школам, то це завжди комп’ютери, смарт-дошки, телевізори. Але я жодного разу не чула, щоб хтось дарував фізичну або хімічну лабораторію. А відповідне ставлення формується з дитинства. Добре, що є такі люди, як Ілон Маск. От щиро, він один із тих, хто підтримує інтерес до фізики. Адже це кумир для учнів і студентів. Ілон Маск постійно у своїх інтерв’ю пропагує фізику й наголошує, що це чи не найважливіший предмет, який варто вивчати. Дітям треба більше таких авторитетів, які показують, як фізика реально допомагає літати в космос, створювати нові електромобілі, а також багато інших технічних можливостей і переваг, – ділиться думками дослідниця.

У науці багато як розчарувань, так і драйву

Ірина Яремчук з усмішкою називає себе оптимісткою на всю голову. Адже, попри труднощі з роботою фізика-теоретика в Україні, вона справді любить свою справу, їй подобається провадити дослідження, працювати зі студентами.

– Звісно, бувають моменти, як і у всіх людей, коли думаєш: а нащо воно тобі здалося? Бо і заробітна плата не дуже висока, і різних вимог багато, ще й ночами часто працюєш над новими статтями. Але це швидко минає – ти відпочиваєш, повертаєшся до норми і знову робиш свою справу. Насправді за кожною невдачею ховається свій позитив, треба лише його розгледіти. В науці багато як розчарувань, так і драйву. Коли досягаєш якогось позитивного результату, то це мотивує, додає стимулу, – зазначає докторка наук.

Політехніка – це улюблена робота

Науковиця наголошує, що Львівська політехніка відіграла значну роль у її житті й асоціюється в неї з улюбленою справою – роботою фізика.

– Треба любити свою роботу. Треба робити ту справу, яка тобі подобається. Але не варто забувати, що робота – це робота, а є ще ціле життя! Тобто шукати й інші приємні речі, якийсь баланс, гармонію. Щоправда, якихось особливих хобі не маю. Дуже люблю читати. Книжки різних жанрів допомагають перемикатися і бувати в різних фантастичних світах. Інколи хочеться й повишивати... Звісно, ще люблю подорожі, вони теж допомагають відпочити від повсякденної рутини, – додала Ірина Яремчук.

Ірина Яремчук Ірина Яремчук Ірина Яремчук