Україна нині переживає період активного переосмислення та оновлення підходів до розвитку міського простору. Це час викликів, але й нових можливостей. Ми шукаємо ефективні рішення, які поєднують інновації, сталий розвиток і людський вимір. Саме тому участь у конференціях, професійних обмінах і відкритому діалозі відіграє важливу роль у формуванні майбутнього, яке ми творимо разом.
20–21 травня доцент кафедри підприємництва та екологічної експертизи товарів Інституту сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола Львівської політехніки Сергій Шевченко брав участь у Міжнародній конференції, присвяченій сталому розвитку міст у післявоєнний період. Захід відбувся в Луцькому національному технічному університеті у межах проєкту EVDOC за підтримки програми Erasmus+ Jean Monnet. Як минула зустріч — пан Сергій поділився з нами.
— Пане Сергію, яку доповідь ви представляли на конференції?
— У контексті тематики конференції я презентував доповідь на тему «Трансформація природного середовища у воєнний час: виклики та напрями сталого відновлення в Україні». Актуальність обраної теми зумовлена як сучасними реаліями в Україні, так і моєю професійною діяльністю у сфері сталого розвитку, логістики та підприємництва.
Протягом останніх років я зосереджую наукові дослідження на проблематиці посткризового відновлення економіки та довкілля. А від початку повномасштабної війни фокус моїх досліджень значно змістився у бік аналізу екологічних наслідків воєнних дій і пошуку довготривалих, збалансованих рішень для їх подолання.
Мета мого виступу — не лише окреслити масштаб наявних викликів, а й запропонувати стратегічні орієнтири для переходу до відновлення, яке буде не просто ефективним, а справді сталим — екологічно, соціально та економічно.
— Які ідеї з європейського досвіду, на вашу думку, є актуальними для України сьогодні?
— Це дуже широке й багатогранне питання, адже європейський досвід охоплює різні рівні — від урбаністики та цифрових технологій до моделей співуправління й екологічної політики. Але якщо звузити фокус до тематики конференції та мого дослідження, то найактуальнішими для України є саме ті підходи, що дають змогу поєднати сталий розвиток, соціальну згуртованість і екологічну відповідальність в умовах післявоєнної трансформації.
Зокрема, досвід європейських країн в інтегрованому плануванні міського простору — це приклад того, як можна ефективно поєднати відбудову інфраструктури з потребами довкілля, громади та економіки. Крім того, цифровізація процесів міського управління, включно з екологічним моніторингом через дрони, супутникову зйомку, картографування, — усе це вже застосовується в європейській практиці й може стати основою для нової якості планування в українських містах.
У контексті мого дослідження особливе значення має екологічне переосмислення простору. Це не лише про відновлення природних ландшафтів після бойових дій, а й про формування культури взаємодії з природою, у якій вартість екосистеми враховується нарівні з інженерними рішеннями. Такі підходи, запозичені з країн ЄС, мають стати основою для створення нової моделі розвитку, де якість життя, безпека та стійкість прирівнюються до стратегічної переваги.
— Що стало для вас найцікавішим або несподіваним під час заходу?
— Мені, як дослідникові й викладачеві, було приємно спостерігати, наскільки активно молодь залучена до досліджень і проєктів зі сталого розвитку. Студентські виступи, зокрема доповідь про екологічну відповідальність бізнесу, вирізнялися глибиною аналізу, креативним підходом і орієнтацією на реальні виклики сучасності.
Я більшу частину свого професійного шляху спілкуюсь і співпрацюю з молоддю. До речі, передісторією цієї доповіді стала моя участь у проєкті громадської ініціативи «Екофортеця: відновлюємо разом», реалізація якого відбувається у співпраці з ГО «Покоління тепла України» і в якому беруть участь багато юних активістів зі студентського середовища.
Такий рівень залученості студентів свідчить про те, що теми сталого розвитку та екологічної трансформації не залишаються суто теоретичними, а справді формують нове покоління мислячих і відповідальних фахівців. Адже основний тягар відбудови країни лягає на плечі саме сьогоднішніх студентів. Це надихає і додає впевненості, що українська академічна спільнота має великий внутрішній ресурс для сталих змін.
— Які саме теми сталого розвитку розвивали іноземні науковці?
— Серед тем, які озвучували закордонні учасники конференції, особливо виокремлювалися такі напрями, як міське управління на основі даних, циркулярна економіка, соціальні інновації та включення вразливих груп, інтелектуальні транспортні системи, збереження біорізноманіття й адаптація інфраструктури до змін клімату. Такі теми не лише демонструють міждисциплінарний підхід до сталого розвитку, а й дають орієнтири для інтеграції українських міст у європейський простір. Вони також показують, що сталий розвиток — це не лише про екологію, а й про системне переосмислення економічної моделі, мобільності, управління та цінностей суспільства загалом.
— Чи мають українські міста потенціал для «розумного» сталого розвитку?
— Так, безперечно. Попри виклики війни, українські міста демонструють високу гнучкість і здатність до впровадження інновацій. Львів, наприклад, активно працює над цифровою трансформацією, розвитком зелених зон і підвищенням енергоефективності.
— Яка роль місцевих громад на шляху до відновлення інфраструктури з урахуванням принципів сталого розвитку?
— Роль місцевих громад є ключовою, адже саме на рівні громад зароджуються ініціативи, відбувається найглибший контакт із реальними потребами людей і формується довіра до процесу змін. Громади — це не лише бенефіціари, а й співтворці рішень, джерело локального досвіду, знань та цінностей. Їхня участь є гарантією того, що відновлення не буде відірване від реального контексту. Важливу роль у цьому процесі також відіграють університети. Вони забезпечують аналітику, моделювання, підготовку кадрів і водночас стають майданчиками для діалогу між владою, бізнесом і громадою.
Окремо хочу наголосити на ролі громадських організацій, які часто беруть на себе функції координації, мобілізації та екопросвіти. У нашій практиці прикладом такої синергії стала діяльність ГО «Покоління тепла України», яка в партнерстві з освітянами та молоддю ініціює проєкти з екологічного відновлення, екопросвітництва й моніторингу стану довкілля. Тільки об’єднавши зусилля громади, освіти, науки й активного громадянського суспільства, ми можемо перейти від пасивного відновлення до свідомого формування стійкого та гідного середовища для життя.
— Як війна вплинула на підходи до планування сталих міст в Україні?
— Повномасштабна війна суттєво трансформувала підходи до планування міського простору. На перший план вийшли питання безпеки, екологічної стійкості, адаптивності інфраструктури та готовності до кризових ситуацій. Якщо раніше сталий розвиток асоціювався переважно з екологією чи енергоефективністю, то сьогодні він передбачає цілісний підхід до управління ризиками, сценарного планування та інтеграції гуманітарних і соціальних аспектів.
У нашому дослідженні наводимо приклад Львова, який у воєнний час став важливим логістичним і гуманітарним хабом, а також прийняв десятки тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це призвело до значного навантаження на інфраструктуру, зокрема на транспорт, житловий фонд, енергетику та зелені зони.
У 2023 році, якщо пригадуєте, був період гострого енергетичного колапсу. У місті зрізали майже 3600 дерев, тоді як процес повноцінної інвентаризації зелених насаджень досі не завершено.
Ці приклади демонструють, що війна не лише спричинила руйнування, а й виявила вразливі місця в системах міського управління, змусивши переосмислити моделі розвитку міст.
— Які конкретні можливості для співпраці з ЄС були обговорені у межах конференції?
— Обговорювали спільні наукові дослідження, обміни студентами та викладачами, інтеграцію європейських практик в українські освітні програми. Також наголошували на потребі залучення фінансування з європейських фондів для реалізації екологічних і цифрових проєктів.
— Чи передбачено подальше залучення Львівської політехніки до таких проєктів або ініціатив?
— Так, Львівська політехніка традиційно активно долучається до європейських ініціатив у сфері сталого розвитку, логістики й екології. Ми вже працюємо над новими заявками у межах Erasmus+ та інших програм для розвитку академічного партнерства.
— Яку роль у цьому процесі відіграли проєкт EVDOC і програма Erasmus+?
— Проєкт EVDOC (European Values and Best Practices of the Development of Cities and Territories Towards Sustainable Development), який реалізують у межах Erasmus+ Jean Monnet Module, відіграє ключову роль у впровадженні принципів сталого розвитку на рівні українських міст і територій. Він створив міждисциплінарну платформу для діалогу, освіти та співпраці між українськими і європейськими учасниками, сприяв адаптації найкращих практик у сфері міського управління, цифрової трансформації, соціальних інновацій та екополітики до умов післявоєнної відбудови.
Проєкт EVDOC охоплює як освітній компонент — із розробленням навчальних курсів на основі європейських підходів до сталого розвитку, — так і практичний: проведення міжнародних конференцій, круглих столів, публічних лекцій, досліджень і популяризація результатів через громадські комунікації.
Крім того, важливо наголосити на ролі програми Erasmus+ Jean Monnet загалом. Вона не лише підтримує освітні проєкти, а й формує нові академічні та аналітичні осередки, які впливають на стратегічні рішення у сфері урбаністики, регіонального планування, екології й соціальної політики. Отже, EVDOC є конкретним прикладом того, як європейські освітні ініціативи можуть працювати в ролі інструменту зміцнення спроможності українських інституцій — університетів, громад, органів місцевого самоврядування — у реалізації цілей сталого розвитку в умовах післякризового перезавантаження країни.
