Перемишль – місто, яке має багато українських пам’яток, декотрі з них існують ще з княжих часів. У X сторіччі місто стало центром князівства, було осередком найстарішого українського єпископства східного обряду в Галичині.
Найстарішою в Перемишлі була мурована церква Святого Івана Хрестителя на Замковій горі, яку збудував князь Володар Ростиславич 1124 року. Приблизно з того ж періоду й нині втрачена українська святиня Перемишля – церква святого Петра (XII – перша половина XIV століття). У 2015–2017 роках під час розкопок археологи виявили її фундаменти. На основі опрацьованої інформації кандидат архітектури, доцент кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки Роман Франків відтворив гіпотетичний вигляд церкви.
Про наявність у Перемишлі давньої церкви княжої доби було відомо з середньовічних документів, найдавніша з яких – інформація про перетворення православної церкви на перший катедральний храм створеної в XIV столітті латинської Перемиської єпархії. Результати археологічних розкопок 2015–2017 років свідчать про існування на цьому місці двох храмів.
«Більш давній відповідає традиціям давньоруської архітектури (XII–XIV століття), більш пізній – добі готики (від XIV століття). Перша споруда була дещо більшою, ніж пізніша, а її обриси очевидно мали форму «грецького хреста», – зазначає Роман Франків.
У давньоруську добу храм Святого Петра у Перемишлі міг мати планувальну структуру, близьку до ранньої церкви в урочищі Царинка у Галичі, але більшого розміру, каже науковець. Також давньоруські фрагменти перемишльського храму мають аналогічну хрестоподібну планувальну структуру підкупольного простору з церквою Миколая у Львові.
Середньовічну церкву Святого Петра у Перемишлі доби Рюриковичів збудували з тесаного каменю, використання якого було притаманним галицькій архітектурній школі. У мурованій частині було небагато віконних прорізів. Над входом, ймовірно, був різьблений кам’яний барельєф, який згадують в історичних документах.
«Варто також відзначити, що така техніка мурування вперше була використана саме у Перемишлі під час спорудження собору Різдва Івана Хрестителя правнуком Ярослава Мудрого князем Володарем Ростиславовичем приблизно у період 1119–1124 років, а кар’єр для добування каменю для будівництва був на околиці Перемишля у селі Кругель», – стверджує Роман Франків.
Споруда була мурованою лише частково. Верхні рівні – склепіння і купол – були з дерева. Такі дерев’яні завершення церков на основі «грецького хреста» поширені у традиційній народній архітектурі Галичини, зразком яких є храми Гуцульщини (Різдва Богородиці у Ворохті, Івана Милостивого у Яремче).
Ґонтове покриття на вертикальних стінах сприяло збереженості несучих конструкцій і, відповідно, розписів в інтер’єрі. Як зазначає дослідник, гіпотетично можна припустити, що церква могла бути пов’язана зі спільнотою міських рибалок, покровителем яких вважали Святого Петра.
Свої міркування і візуалізацію Роман Франків виклав на сайті Релігійно-інформаційної служби України.