Наш співрозмовник ― доктор хімічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри технології органічних продуктів професор Зорян Піх. Він був проректором з наукової роботи університету, тож тепер розповідає про розвиток тогочасної науки Львівської політехніки.
― Зоряне Григоровичу, коли і скільки Ви обіймали посаду проректора?
― Я був проректором з наукової роботи з липня 2007 року по грудень 2014-го. Це був початок першої каденції ректора Юрія Ярославовича Бобала. На той час я був головою комісії Вченої ради університету з питань науки, завідувачем кафедри, головою спеціалізованої вченої ради і вочевидь, враховуючи цей досвід, мені й запропонували таку посаду.
― На чому зосереджували свою діяльність?
― Особливістю роботи проректора з наукової роботи є те, що, окрім обов’язків за посадовою інструкцією, він має виражену зовнішню функцію ― представляти університет на рівні Міністерства освіти й науки України. У зв’язку з постійним контактом із МОН та представниками інших вишів, доводилося виразно відчути, яким потужним є реноме Львівської політехніки. Імідж університету формувався поколіннями викладачів і науковців, тож це накладає на проректора з наукової роботи обов’язок підтримувати високий рівень роботи й самому відповідати йому.
Для себе я дуже швидко зрозумів, що важливим чинником у роботі проректора є поінформованість ― постійно треба відстежувати тенденції у розвитку науки, щоб правильно планувати роботу, вчасно реагувати на запити МОН і гідно представляти Політехніку.
Ще одна особливість роботи проректора з наукової роботи ― він та представники НДЧ щорічно звітують у Міністерстві про результати наукової роботи і діяльність університету загалом. Це дуже відповідальна процедура, яка дозволяє при звітуванні оцінити і порівняти результати провідних університетів України.
― Чим був особливий цей період?
― На той час систему організації наукових досліджень у Політехніці і в Україні загалом вже було налагоджено. Наукові дослідження в Україні зосередили у системі університетів, інститутів НАН України, натомість число галузевих науково-дослідних інститутів різко зменшилося. Реалізувалася Державна програма «Наука в університетах», зосереджена на інтеграції науки і освіти як необхідної передумови забезпечення якості підготовки фахівців.
Друга особливість цього періоду ― його початок і кінець. 2008 рік ― початок світової економічної кризи, яка відобразилася на бюджеті держави загалом і фінансуванні науки зокрема. 2014 рік ― початок військових дій на Сході України. Незважаючи на те, що я прийшов у вже сформовану систему організації наукових досліджень у Львівській політехніці, з налагодженим алгоритмом роботи, звітністю, згадані особливості періоду наклали певну специфіку на цю діяльність і результати роботи.
По-третє, у цей період наукові дослідження фокусувалися на нанотехнологіях, тож акцент тематики був спрямований саме на це. Окрім того, з’явився світовий тренд на інновації: найефективнішим шляхом успішного розвитку держави визнано продукування і практичне застосування інновацій (трансфер технологій). Створювалися технологічні парки як елемент інноваційних структур, необхідним складником інноваційної системи стають університети як місце, де продукують знання і готують молодих фахівців і науковців.
По-четверте, за той час змінилося чотири Міністри освіти. Продуктивним був період з 2010 по 2013 рік, зокрема МОН запровадило систему нарад, на які запрошували ректорів і проректорів з наукової роботи провідних університетів (загалом у кожній нараді брали участь 50–60 осіб). Їх провадив перший заступник міністра освіти в різних українських містах, де зосереджені провідні університети і сучасні підприємства. Впродовж цього періоду відбулося 11 таких зустрічей. Тематика нарад ― інтеграція освіти і науки з метою розвитку держави, виробництва тощо та інновації. Ми робили доповіді, відвідували провідні підприємства. Львівська політехніка завжди на цих зустрічах відзначалася високою успішністю.
По-п’яте, 2014 року реалізувався проект Європейського Союзу ― 7-а Рамкова програма з розвитку наукових досліджень, який трансформувався у наукову програму фінансовану Євросоюзом ― «Горизонт-2020».
― Розкажіть, будь ласка, про тогочасну науку у Політехніці
― Важливо згадати, що тоді сформулювали шість пріоритетних напрямів наукових досліджень Львівської політехніки відповідно до державних вимог. Цей документ діє досі й наукові дослідження плануються і реалізуються у межах цих напрямків. Також той період характеризується великим інтересом закордонних університетів і корпорацій до Львівської політехніки та України загалом. Їх цікавив науковий потенціал, наукові дослідження та університетські інновації. Корпорації шукали майданчики для розвитку своїх філіалів, а необхідною передумовою цього є наявність у регіоні потужного університету як джерела кваліфікованих кадрів і сучасних наукових підрозділів.
Період 2007–2014 років також характерний налагодженням взаємодії Львівської політехніки з установами НАН України, органами влади та підприємствами у сфері інноваційної діяльності. Один із фрагментів ― це створення у 2006–2007 роках Науково-навчального центру з правами відділення цільової підготовки Національного університету «Львівська політехніка» та Західного наукового центру НАН України (Центр створений спільним рішенням Президії НАН України і МОН України). На шляху вдосконалення системи наукових досліджень місію університету ми вбачали у налагодженні співпраці з установами НАН України, у рамках якої створили 9 науково-навчальних комплексів і 5 філій кафедр. За цією програмою спільно виконувалися госпдоговірні роботи, здійснювалась підготовка кадрів та захисти дисертацій тощо. Це був плідний період співпраці з установами НАН України.
У 2011 році Вчена рада Політехніки ухвалила десятирічну програму розвитку університету до 2020 року, основним акцентом якої стала інтеграція освіти й науки. У формуванні цього документа активну участь брала й науково-дослідна частина.
Окрім того, відбулося омолодження штату НДЧ, прийшли нові працівники, які стали носіями нових знань, необхідних для ефективного менеджменту науковими дослідженнями та їх інформаційного супроводу. Цей період також був характерний тим, що стимулювалося виконання міжкафедральних, міждисциплінарних проєктів ― науковці різних підрозділів вчилися працювати спільно, при цьому отримували більш вагомі і цікаві результати.
Започаткували перехід від серій «Вісників Львівської політехніки» до англомовних наукових журналів, що індексуються міжнародними наукометричними базами, наші науковці почали публікуватися у виданнях, що входять до Scopus, Web of Science тощо.
Важливим елементом у той час стало запровадження Положення про матеріальне стимулювання за успіхи у науковій роботі, особлива увага приділялася молодим науковцям. Було налагоджено тісний зв’язок із Радою молодих вчених. Ми започаткували конкурс «Кращий молодий науковець» ― спочатку на рівні університету, а потім ― на рівні ННІ. У цей період стартував масштабний молодіжний науковий форум Litteris et Artibus, який став щорічним.
― Що вважаєте найбільшим тогочасним досягненням Політехніки у сфері науки?
― У цей час почала формуватися інноваційна система Львова, а університет є важливою її складовою. Тоді у нашому місті відбулась низка інноваційних форумів, у яких політехніки брали активну участь.
2011 року працівники НДЧ, зокрема Андрій Лозинський, створили проєкт створення Львівського інноваційного центру. Проєкт мав чотири складники і був скерований на створення цілісної інноваційної системи регіону. Наша ідея полягала у тому, що неефективно створювати інноваційні центри і відділи трансферу технологій у кожному університеті чи науковій установі. Доцільніше, щоб вони були сконцентровані у єдиному Львівському інноваційному центрі.
У межах цих заходів разом з Львівською міською радою ми започаткували щорічний фестиваль освіти й науки з метою популяризації освіти, науки та інновацій у регіоні. У ньому брали участь навчальні заклади та наукові установи Львова. Таких заходів було три, далі фестиваль переріс у «Наукові фестини» у Львівській політехніці ― ми зрозуміли, що наших ресурсів достатньо, аби самотужки зробити такий захід. Зараз це стало пізнаваною, очікуваною подією у Львові: її масово відвідує молодь, а Політехніка реалізовує свою просвітницьку місію.
У той час Львівська політехніка брала участь у виконанні трирічного проєкту Tempus «Активізація трикутника знань, шляхом створення інноваційних офісів в українських вищих навчальних закладах». Після того в університеті було створили Інноваційний офіс ― невеликий підрозділ, що координував питання інноваційної діяльності. Для стимулювання інноваційного розвитку й інформаційного забезпечення також зробили технологічну карту університету ― портфель технологій та опис наукових груп, які потенційно виконувати розробки, придатні для трансферу. Система, відкрита для замовників, дозволяла заходити у неї зовні, вивчати можливості науковців, подавати свій запит на реалізацію. Окрім того, ми створили пошукову систему для студентів, яка допомагала знайти керівника і наукову групу для наукової роботи та інформаційну систему ScienceLp.
Також тоді створили концепцію і реальний проєкт Центру фундаментальних досліджень. Ідея з’явилася тоді, коли від представників іноземних компаній, які приїжджали до Політехніки, надійшла пропозиція на постачання унікального обладнання (у разі масштабних закупівель передбачалися зниження вартості). Ми розробили проєкт, який би дозволяв за кошти університету й МОН закуповувати це наукове обладнання для потреб різних наукових груп. Планували розмістити його в одному місці, де були б умови для ефективного використання й обслуговування цього устаткування, контролю за ним, звітності. На жаль, проєкт так і не реалізували, однак зараз за цим принципом в університеті створюється ЦККНО (Центр колективного користування науковим обладнанням).
― Як Ви загалом оцінюєте тогочасну науку?
― Стан був складний. Однак наукові дослідження розвиваються за своїми законами. Тут важливим чинником є особистість дослідника, ефективний науковий колектив. Важливо, щоб система організації і фінансування науки відповідали завданням, які перед ними ставляться. Щоб правильно планувати роботу науковців, треба вміти оцінювати сучасні реалії, потрібно орієнтуватися у тенденціях розвитку науки. Таку можливість я мав, бо був членом Наукової ради МОН, зокрема головою секції «Хімія», а також ― членом президії ради проректорів з наукової роботи. Тогочасними тенденціями, зокрема у галузі хімії, яка природньо має стосунок до нанотехнологій, був перехід до виконання міждисциплінарних проєктів: на межі хімії, біології та медицини, хімії й електроніки, важливим був напрям на створення нових матеріалів. Поява сучасних методів досліджень відкрили нові можливості для дослідників, які об’єднуються у поняття «нанотехнології». Це був період інтенсивних контактів наших науковців з іноземними партнерами, виконання спільних наукових робіт на їхній приладній базі і спільних публікацій.
― Які складнощі виникали за час Вашої роботи на цій посаді?
― Складнощів, пов’язаних з виконанням обов’язків не було. Важливими були увага до проблем науковців і наукових досліджень та компетентний контроль з боку ректора. Проблеми виникали через вже згадані особливості періоду. У 2008 році світ охопила економічна криза, Україна не стала винятком. Фінансування університетів, зокрема науки, було напружене. Це особливо негативно відобразилося на чисельності науковців, під загрозою опинилося саме існування наукових груп, зменшилася число проєктів за кошти держбюджету ― з 56 до 46 на рік. Почало зменшуватися фінансування досліджень, у 2014 році бюджетного фінансування взагалі не було. Обсяги фінансування повинні забезпечувати функціонування наукової групи, розвиток інфраструктури і приладного забезпечення. Економічна криза призвела до зменшення замовлень на виконання госпдоговірних робіт. Департамент науки МОН при виділенні бюджетного фінансування вимагав залучення коштів за виконання госпдоговорів і надання послуг. Показник відношення залучених коштів до бюджетного фінансування в Політехніці був одним з найвищих для університетів (> 1). Однак виконання госпдоговорів успішними підрозділами, як-от НДКІ Елвіт та СКБ ЕМС гальмували тривалі тендерні процедури закупівлі складників і матеріалів, вкрай необхідних для втілення розробок з конкретним кінцевим результатом.
Але успіх справи визначають особистості. Зважаючи на усе це, я не можу не згадати добрим словом працівників НДЧ цього періоду, особливо двох своїх помічників, які виконували багато поточної роботи і суттєво доклалися до нашого успіху ― Андрія Лозинського та Лілію Жук. Це були два мої заступники, які інтенсивно працювали, були креативними помічниками у реалізації всіх наших задумів. Зрештою, багато ідей пропонували саме вони і ми разом це реалізовували. Я вдячний актиній частині науковців, з якими ми були у постійному контакті та тодішньому складу Науково-технічної ради університету за кваліфіковану роботу і відповідальність при ухваленні важливих рішень з розвитку наукових досліджень.