Коли з’явилася нагода поспілкуватись із атомниками-енергетиками з Рівненської АЕС та очільником кафедри теплоенергетики, теплових та атомних електростанцій, розмова вийшла за межі візитів із лекціями, студентських практик та стажувань. Говоримо про перспективи атомної енергетики в Україні.
Завідувач кафедри професор Михайло Семерак вважає, що альтернативи атомній енергетиці в Україні нема. 70% української електроенергії виробляють саме АЕС.
– Крім цього, атомні електростанції продукують менше викидів, ніж, скажімо, теплові, – каже Михайло Михайлович. – Замість Кіотського протоколу два роки тому ухвалено Паризьку домовленість, відповідно до якої значно зменшать квоти з парникових викидів. Ні сонячна, ні вітрова електроенергетики не спроможні задовольнити потреби нашої держави. Щоб акумулювати цю енергію, потрібна велика кількість акумуляторів, що теж забруднюють повітря у ході виготовлення, потім постає питання утилізації.
Провідний інструктор навчально-тренувального центру ВП Рівненської АЕС Олександр Блінов теж вважає, що для вироблення такої кількості енергії, якої потребує Україна, альтернативи атомним електростанціям немає:
– Вараш, наприклад, використовує на 44 тисячі населення 40 МВт енергії щодоби. У мого колеги Олега Мініча є слайд, де показано, яка площа потрібна для вироблення 1 МВт електроенергії гідроелектростанцією, сонячною, вітровою, тепловою, атомною. Виходить, що АЕС займає найменшу площу на 1 МВт виробленої електроенергії.
– Чи не бояться люди АЕС більше після виходу серіалу НВО «Чорнобиль»?
– У нас є багато колишніх мешканців Чорнобиля. Коли вони приїжджали до нас після аварії, то навіть не розуміли, що опромінені, їм ніхто цього не сказав. Це «заслуга» того уряду й тої партії. Вони ще пам’ятають ту свою розгубленість. Колишні мешканці Прип’яті дивляться серіал, наче наново все переживають. На мою думку, з технічного погляду, м’яко кажучи, серіал нікудишній. Режисер явно хотів передати передусім біль і втрати тих людей, атмосферу. Ми вже з Михайлом Михайловичем обговорювали, що нині виникло так багато версій, що вже чітко зрозуміти, де правда, а де вигадка, неможливо.
– Яка ще небезпека, крім людського чинника, є на атомній електростанції?
– Енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 – це не зовсім енергоблоки з реакторами РБМК. Тут із самого початку врахована ймовірність аварій, і проєктом закладено, що є системи, які не дадуть поширитися викидам радіації за межі контрольованої зони. Є повна мінімізація ризиків техногенної катастрофи. У нас уже розроблено так звані постфукусімські заходи, щоб навіть якщо буде так званий режим блек-аут (чорна діра), тобто повне знеструмлення станції з втратою всіх джерел енергопостачання, як це було на Фукусімі, відповідне обладнання зможе автономно подати живлення і виконати роль тепловідведення. (Коли реактор вимкнено, у ньому однаково є залишкове енерговиділення, адже це величезна маса урану, його треба охолодити – тільки після цього можемо говорити, що реакція припинилась). Крім того, що в проєкті закладено безпеку, ми ще сповідуємо культуру безпеки (це один із основоположних моментів у роботі працівників АЕС).
– У нас на 4 станціях працює 15 реакторів. І 10 із них уже відслужили гарантійний термін (30 років), – розповідає завідувач кафедри. – Після цього терміну здійснюють обстеження і вирішують – закривати їх чи продовжувати термін експлуатації. На 10 реакторах уже продовжили термін експлуатації: на 2 реакторах ВВЕР-440 на РАЕС – на 20 років, усі інші – на 10 років. А ще 5 реакторів не вичерпали свої 30 років. До 2035 року всі реактори відпрацюють запланований ресурс. Уже є проєкт, створений консорціум із американцями про будівництво малих реакторів – не на 1000 МВт, а лише 160 МВт. Вони надійніші і мають гарантійний термін експлуатації 60–80 років. На енергетичному форумі в Києві я чув і читав у науковій літературі: на нових реакторах атомної станції можлива аварія хіба тоді, якщо астероїд влучить у реактор.
– Хочу додати щодо продовження ресурсів, – зауважує Олександр Миколайович. – Це не ноу-хау України. Над продовженням ресурсу працює весь світ. Фінляндія – не бідна з економічного погляду (хоч на природні ресурси не дуже багата), але продовжила термін експлуатації обох реакторів ВВЕР-440 на станції Ловійса, якщо не помиляюся, на 30 років. Проєктом закладено 30 років, ми здійснили дослідження, бачимо, що матеріал (і це науково доведено) може працювати, частина обладнання замінюється.
– Америка теж продовжує термін експлуатації енергоблоків. У них термін – 40 років, – каже професор Семерак. – І на 40 продовжують. Це загальна тенденція у світі. Але дуже важливо проконтролювати, особливо сам реактор – основну «деталь» цього механізму. І для цього активно працюють. Я знаю, коли 2010-го робили обстеження першого блоку на РАЕС, приїхали 350 людей із МАГАТЕ та інших організацій. Чергова така реорганізація – 2030–2035 роки. І до цього готуються. Тож перед нашими випускниками чимало роботи. Нині Китай, Індія, уся Африка (Маврикія, острівні держави), Південна Америка дуже сильно розвивають атомну енергетику, активно будують станції. Минулого року до нас приїжджали китайці, ми домовилися про обмін магістрами. Ну, і в нас невдовзі будуть нові станції, треба вчитись і розвиватись.
