Арсен Сторожинський — студент 4-го курсу Львівської політехніки, який опановує спеціальність «Прикладна математика» за освітньою програмою «Фінансовий інжиніринг». Родом із міста Броди Львівської області, де ще дев’ять років тому закінчив музичну школу. Зараз Арсен поєднує навчання з грою на трубі в університетському оркестрі, любить активний відпочинок, природу та «спокійне полювання» — збір грибів і риболовлю. З 15 лютого по 31 липня 2025 року він навчався в Італії, у місті Л’Аквіла, за програмою академічної мобільності Erasmus+. Про його досвід та враження читайте в нашому матеріалі.
Про програму академічної мобільності хлопець дізнався сам, з університетських джерел, зокрема із сайту Львівської політехніки. Це його зацікавило, тож він вирішив спробувати.
— Я став підходити до викладачів, розпитувати їх, дізнаватися докладніше про програму. З’ясував, що моя кафедра прикладної математики співпрацює з Італією. Я подав документи, резюме, мотиваційний лист, тобто все потрібне, — і мене обрали, — ділиться Арсен.
Як розповідає хлопець, він не був певен, що пройде конкурсний відбір, адже вже подавався минулого року, і йому відмовили. Проте він не втрачав надії.
— Я дуже сподівався, що пройду, і коли це сталося, я здивувався й зрадів — це було неймовірно, — каже студент.
Конкурсний відбір складався з кількох етапів і мав чітко визначені вимоги. Щоб податися на програму академічної мобільності, потрібно було бути студентом бюджетної форми навчання, мати відмінні бали й отримувати стипендію в поточному семестрі, а також надати сертифікат з англійської мови рівня В2 або вищого. Особливу увагу надавали мотиваційному листу — саме він показував вмотивованість студента і, можна сказати, визначав, хто поїде до Італії, а хто — ні.
— Я раніше вже бував в Італії, і мені там сподобалося, тож у мотиваційному листі я писав, чому хочу знову поїхати туди, чому обираю саме математику та інформатику. На мою думку, це дуже класно, адже математику застосовують в ІТ. Участь у програмі Erasmus+ — дуже крута можливість для майбутнього працевлаштування, також це корисно для особистого розвитку. Загалом у мене була мотивація поїхати, познайомитися з людьми з різних країн, навчитися чогось нового, побачити, як там вчаться, порівняти плюси і мінуси. Про це я й написав, — розповідає Арсен.
Після проходження конкурсного відбору для хлопця настав ще один непростий етап — збір усіх потрібних документів для виїзду закордон. За словами студента, це був складний і тривалий процес, який зрештою увінчався успіхом.
— У принципі проблем із виїздом не було. Політехніка підготувала всі потрібні документи, накази та довідки. На кордоні мене, правда, потримали трохи, але відпустили, і все було добре, — каже студент.
Арсен також розповів, що якихось особливих проблем з адаптацією в новому оточенні він не мав, навпаки — нові знайомства та люди допомогли йому звикнути. Важливу роль відіграло й те, що він жив разом з іншими українцями, які теж брали участь у програмі академічної мобільності або у програмі подвійних дипломів, тому мав спілкування й рідною мовою, що значно полегшило його побут.
— Перший місяць, напевно, було незвично. Справді інша мова: тут говорять завжди по-українськи, а там — то англійська, то італійська. Було важко до цього звикнути. До того ж культура інша, але до всього звикаєш. Зав’язуються нові знайомства, і тому стає легше, — пояснює хлопець.
Якщо ж порівнювати освіту у Львівській політехніці та в Університеті Л’Аквіли, то навчання суттєво відрізняється.
— Там більше теорії. Тобто якщо у Політехніці в мене є практичні та лабораторні роботи, то там були лише лекції. Засвоєння матеріалу відбувається через самоопрацювання: треба самому дізнаватися, самому все практикувати. Практики як такої там нема. Так, нам показують розв’язок завдань, але щоб так розв’язувати, то ні. Проте в цьому теж є свій плюс: ми можемо обговорювати матеріал з викладачем — це теж цікаво. І там усе дуже інтерактивно: на великих екранах показано всі графіки, приклади та розв’язки. На семестр проводять по дві контрольні, але не з усіх предметів, а з деяких, — згадує Арсен.
З найскладнішого, як зазначає студент, були довгі навчальні дні, які могли розпочинатись о 8.30, а завершуватись о 18.30. Перерви переважно короткі — по 5 хвилин, і одна довга обідня, що триває годину. За словами хлопця, це було непросто.
В Італії Арсен вивчав алгебру, дата-аналітику, криптографію та італійську мову. Лише за семестр, знаючи кілька фраз до того, він опанував італійську на рівні А2.
— Це був надзвичайно корисний інтернаціональний досвід. Дуже позитивні емоції викликає сам процес, навчання, знайомство з людьми. Це щось інше, щось нове, — каже студент.
Поєднувати навчання у Політехніці та в італійському університеті було неважко. Перед початком семестру Арсен підписав індивідуальний графік і протягом семестру виконував певні лабораторні чи практичні завдання, які йому надсилали. Деякі предмети перекрилися тими, що він вивчав в Італії, з інших йому ще доведеться складати іспити.
Як жартує Арсен, найскладніше для нього було впоратися з італійською бюрократією:
— Було непросто зробити собі італійські документи, посвідку на проживання. Це такий складний процес: ми ходили раз, другий, третій, нас постійно відправляли куди-небудь, тільки не в потрібне місце.
У програмі брало участь багато іноземних студентів, зокрема з Нової Зеландії, що дуже здивувало хлопця, адже це доволі віддалений куточок світу. Більшість молодих людей цікавилися подіями в Україні: підходили, запитували про нашу країну, просили розповісти, яка ситуація вдома. Реакції були різні, але загалом доброзичливі. Арсен каже, що переважно всі ставилася з розумінням і повагою та щиро намагалися підтримати.
— Ми провели вечір української кухні, де були борщ, вареники, інші наші страви. Прийшло багато студентів з інших країн, і всім дуже сподобалося. Ми говорили на різні теми, пов’язані з Україною, і всі розпитували нас, цікавилися, як нам живеться, — розповідає хлопець.
Поза навчанням студентське життя також було доволі насиченим. Арсен зазначає, що значну роль у цьому відіграла місцева італійська організація Erasmus+, яка організовувала різноманітні заходи — від ознайомчих зустрічей до вечірок, подорожей та екскурсій. Це допомагало швидше влитися в середовище, заводити знайомства й цікаво проводити час поза університетом. Крім того, українські студенти також активно кооперувалися: разом подорожували Італією, відвідали Мілан, Флоренцію, Пізу, Рим — і встигли не лише навчитися нового, а й добре відпочити.
— З Італії багато історій. Люди там дуже доброзичливі, проте корінні італійці відразу бачать, що ми не місцеві, й інколи хочуть на нас заробити. Була така ситуація: я стою в магазині з продуктами, розраховуюся готівкою — і мені дають решту центами. Я якось не звернув уваги, насипали мені — я й пішов. Потім, виходячи з магазину, дивлюся — а мені дали ліри. А ліри — це валюта, яка вже давно вийшла з обігу. Я повертаюся, а мені кажуть: «Ми нічого не знаємо. Чим доведете, що ми вам не те дали?». Тому треба бути обачним, — радить Арсен і додає: — Дуже гарне місто. В горах. Там природа неймовірна.
Як розповідає студент, коли він поїхав, його часто питали, чи збирається він повертатися, проте хлопець навіть не думав про те, щоб залишитися в Італії:
— Я знав, що повернуся. У мене тут сім’я, університет, у мене тут все є, і я не хотів там залишатися. Там насправді дуже тяжко.
Програма Erasmus+ покриває всі витрати. Студенти отримують стипендію в розмірі 1100 євро, чого цілком вистачає на проживання, харчування, а також на подорожі й розваги. Компенсують і транспортні витрати: дорогу в обидва боки відшкодовують окремо. За словами Арсена, максимальна сума компенсації становила 250 євро — саме в цю суму він і вклався, тож участь у програмі фактично нічого не коштує.
