Нещодавно Львівський скансен став майданчиком для персональної виставки «Графічні інспірації» Андрія Тирпича — митця, який працює в галузі сакрального дизайну та графіки. Контраст чорного і білого є основою його робіт, а їхній зміст сповнений глибоких роздумів про людину, час і сакрум. В інтерв’ю Центру комунікацій університету Андрій Тирпич докладніше розповів про виставку, свій творчий шлях і викладацьку діяльність на кафедрі дизайну та основ архітектури.
— Ви народилися та здобули мистецьку освіту у Львові. Як місто вплинуло на формування вашого творчого світогляду?
— Так щасливо склались обставини, що мій батько Богдан Тирпич, уродженець села Межиброди на Сколівщині, і мати Людмила Нижник, з міста Волочиська Хмельницької області, створили сім’ю у Львові. Тож я, з 1964 року, став львів’янином. Батьки помітили мої мистецькі здібності й завжди їх підтримували. Після фахового вишколу в Янівському профтехучилищі за спеціальністю «художня різьба по дереву» я зрозумів, що можу й хочу творити, тому націлився на вищу мистецьку освіту, яку й здобув у 1985–1992 роках у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва за спеціальністю «інтер’єр та обладнання». Це був неймовірний світ мрій і мистецьких пошуків, оскільки в досить заідеологізований час радянщини я мав змогу здобувати знання та черпати натхнення в таких корифеїв і творців української візуальної культури, як проф. Мирон Яців, проф. Мирон Вендзилович, проф. Володимир Островський, проф. Еммануїл Мисько, проф. Вітольд Манастирський, проф. Зеновій Кецало та інші. Львів і його культурна палітра практично мене створили, визначили сенс мого буття та фахове скерування. Львів надихав і давав віру в те, що я зможу бути частиною української культурної ідентичності, яка була завжди закладена в символічні форми та контексти свідомо скерованих культуротворців нашого міста.
— Як змінювалася ваша творчість протягом років?
— Концептуально, певно, ніяк. Я присвятив себе ідентичності в українській візуальній культурі. Єдине, що я експериментував, охоплюючи щораз більший діапазон напрямів реалізації, та намагався влучно вкладати, реалізувати свій досвід і потенціал. Певною мірою я сформувався як художник-дизайнер сакрального простору, особливо в напрямі розробки цілісного літургійного предметного обладнання. Однак завжди поряд графіка, зокрема книжковий дизайн.
Розуміння образотворчості за допомогою графічних засобів заклав у мене ще в студентський період мій викладач композиції проф. Мирон Яців. Тому графічна творчість у всіх її типологічних проявах присутня протягом усього мого свідомого творчого життя. Я стартував із прикладної графіки — естампної листівки, афіш та візуальної ідентифікації для культурних подій, зокрема організованих Товариством Лева. У графічному напрямі завжди еволюціонував в естампі (лінорит, дереворит, монотипія) та рукотворній графічній композиції. Ніколи мене не приваблювали техніки низького друку (офорт, суха голка тощо). В сучасному цифровому світі я теж працюю виключно рукотворно, а потім уже готова робота проходить відповідне програмне опрацювання для потреб поліграфії, у якій я як художник працюю тривалий час.
Вважаю себе радше дизайнером, оскільки мої праці досить багатовекторні, і я реалізую себе в дуже різних напрямах. Протягом 30 років працюю як проєктант і виконавець предметно-просторового дизайну, зокрема в сакральному просторі. Експериментую з пластикою, організацією певних артоб’єктів у ландшафті, із застосуванням нових можливостей сучасних матеріалів для розроблення власних художніх технік, які дають змогу створювати роботи, актуальні для сучасного поціновувача, та подавати їх у нових експозиційних формах, як-от інсталяції. Щодо змістових контекстів, то поглиблення знань і життєвий досвід переосмислення історичних реалій дає змогу щораз менше застосовувати у своїй творчості символічно-знакову ідентифікацію для конкретизації мого рефлексування на поставлену мету чи завдання. Тобто, мінімізація засобів, але переконливіше відображення цілі та змістового контексту. Це я вважаю певною мірою еволюційною закономірністю своїх змін у творчості.
— Чому ви обрали контраст чорного і білого як основу своїх робіт?
— Знову ж таки, це світ графіки, естампний високий друк (ліногравюра), що за своєю суттю вимагає від творця дуже відвертого та композиційного «чорно-білого» балансу — чи це маленький екслібрис, чи великоформатна естампна монокомпозиція. З часом я зрозумів, що і в моїх життєвих та світоглядних парадигмах, які радше досить категоричні, чорно-біла конкретика відображає мою життєву сутність. Звичайно, я дуже люблю колір, його вальори та величезну генеративну силу, і знаю, як використовувати його до речі — наприклад, в іконописі чи дизайні простору. Але засадничо я знайшов цей візуальний шарм саме в чорному і білому. Про це свідчить успіх і сприйняття досить давньої серії експериментальних великоформатних полотен зі спільною назвою «Біле» (з 1990-х років), у яких асоціативна змістовність формується лише за допомогою монокольору, текстурності поверхні та гри світла. Ці композиції стають полотном для роздумів і формування власних асоціацій у поціновувачів таких експериментів. До речі, саме ці «білі» роботи найбільше зацікавили європейських глядачів, а для творця важливо мати зворотний зв’язок і рефлексію на свою творчість.
— Що надихнуло вас на створення виставки «Графічні інспірації»?
— Персональна виставка, у моєму розумінні, — це наче сповідь, передусім перед собою. Оскільки я маю вже чималий доробок, бажання і потреба оглянути його сегмент — цілком природна потреба, коли тобі виповнюється 60 років. Приємно й водночас досить важко, як виявилось, обрати певну частину для ретроспективної експозиції. У моєму виставковому досвіді це вперше. Зазвичай мої персональні виставки були репрезентовані певним періодом чи тематичною серією — це закономірність у моїй творчості, бо не можу зупинитися лише на одній роботі, коли опрацьовую певний тематичний пласт. Однак це була цікава внутрішня робота відбору та усвідомлення, що ти хочеш продемонструвати доцільне глядачеві, зрештою і собі, вже з попередньо реалізованого та апробованого, ще й у такий непростий період становлення незалежності держави. Будь-який продукт моєї творчості розпочинається саме з графічних пошуків, інспірованих на основі опрацьованого матеріалу та автентичних аналогів, тому й проєкт дістав відповідну назву — «Графічні інспірації».
— Яка основна концепція виставки? Що ви хотіли донести до глядачів?
— Основна концепція виставки — продемонструвати етапи та художні методи реалізації задуму. Коли в художника є певне світоглядне наповнення, то форма не така важлива, а своє ставлення та ретрансляцію тематики можна подати як буквально, так і за допомогою складної кодованої та знаково-символічної семантики. Саме символічні змісти просто переповнюють автентичне українське мистецтво, а воно є моєю основною базовою інспірацією. Активізація пошуку «нових» цінностей у сучасному суспільстві ще гостріше актуалізує шляхи пошуку гармонії: людина, час, сакрум. У моїй експозиції я хотів донести, що ідентичність поряд, лише потрібно її добре та глибоко переосмислити сучаснику. Чимало українських митців в історіографічному зрізі шукали і продовжують пошук креативного метафізичного позиціонування особистості й сакруму через пластичне візуальне мистецтво. Ми ці нескінченні скарби інспірацій маємо, але не завжди помічаємо або неналежно цінуємо, натомість проживаємо в пошуках сучасного хайпу.
— Що спонукало вас перейти до викладацької діяльності на кафедрі ДОА?
— Це дуже цікаве й водночас складне рішення. Пропозицію завідувачки кафедри ДОА професорки Світлани Лінди я обдумував дуже серйозно, бо викладацька робота з молоддю та виховання креативних дизайнерів — відповідальний процес. Однак я усвідомив, що маю чим поділитись і зможу системно подавати матеріал. Заімпонувало, що кафедра дизайну та основ архітектури інтенсивно готує фахівців, що покликані гармонізувати простір, у якому проживає суспільство, та й предметно-просторовий дизайн для відновлення і поліпшення ідентичності нашої держави — стратегічна галузь у креативній індустрії. Бути причетним до цього — велика честь і відповідальність. Тому, зрештою, набуваю нового досвіду. Цього семестру адаптовуємо новий підхід у викладанні творчих дисциплін, де живописно-графічні завдання трактуємо як мистецькі практики в дизайні, основна мета яких — інтеграція творчого потенціалу кожного студента в дизайн-проєктування. Викладацька робота відкрила для мене нові форми укладання візуального дидактичного матеріалу, зокрема для розкриття несправедливо знівельованих історичною машиною надбань високого українського мистецтва та дизайну, спонукала знаходити методичні й організаційні підходи для успішного виконання завдань і залучення студентів до позааудиторної активності.
— Які основні цінності та знання ви прагнете передати своїм студентам?
— Вважаю, що викладач має транслювати основні цінності — це дуже відчувають студенти. Передусім важливо, щоб вони поважали виважену корпоративну поведінку та гідне ставлення, доброчесність. У моєму розумінні, формування особистості — це пізнавати й переосмислювати світову та українську культурну цивілізаційність. Ця ціннісна категорія є ключовою в моїй творчості та ставленні до минулого. Навчитися коректно аналізувати, інтерпретувати та трансформувати цей величезний культуральний пласт і є основним завданням сучасного дизайнера. В цьому контексті можу досить багато спробувати передати студентам і заохотити їх.
У самому процесі проведення пар для мене важливо відчути можливості та певні навички кожного студента. Тобто я хочу, принаймні намагаюся, не зламати індивідуальність, а лише її підсилити. Тому вбачаю свою роль радше як натхненника чи навігатора, а не суворого судді та критика. Моє кредо — спершу побачити позитивні елементи в роботі студента, а потім обґрунтований аналітичний конструкт, як поліпшити результат. Важливо створити атмосферу певної свободи, сприяти творчій атмосфері в аудиторії, щоб студент у процесі навчання не був лише заручником оцінки, а навчився і хотів мати задоволення від творчого процесу.
— Чи є у вас мрія або мета, яку хочете реалізувати у творчості?
— Основне бажання та мета — вдало завершити розпочаті проєкти, а також мати час, натхнення та нові ідеї для наступних. І, звичайно, є мрія — створити проєкт повномасштабного ансамблю предметно-просторового опорядження з авторськими стінописами церкви в Україні та реалізувати його.
