Чому з одними людьми ми легко знаходимо спільну мову, а з другими – ні? Як взаємодіяти особам різних характерів та уподобань? Відповіді на ці та багато інших подібних запитань дає соціоніка. Про неї розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри СКІД Олександр Морушко.

– Соціоніка форматує стосунки між людиною й світом, що її оточує. Насправді то доволі проста формула, але за цією простотою ховаються досить складні речі. Які саме? По-перше, кожен із нас має свій досвід спілкування з людьми, хто більший, хто менший. І кожен із нас на якомусь етапі зауважує, що з одними нам цікаво спілкуватися, з другими – менш цікаво. З кимось спілкування вдається більш душевним і тісним, з кимось – холодним і чужим. Власне соціоніка пояснює ці закони, чому з одними нам цікавіше й простіше, а з другими набагато важче, – розпочинає співрозмовник.

– І чому саме?

– Маємо простий приклад: якщо двоє-троє людей разом дивляться через вікно, то вони бачать той самий краєвид, але кожен для себе зауважує найважливіші первинні речі, те, що для нього більш важливо. Це тому, що наша психіка будь-яку інформацію розкладає на вісім складових, вісім психічних функцій. У кожного з нас вони розташовані по-різному, можна сказати, «на різних поверхах». Це так звані вікна, через які ми дивимося на світ – раціональні та ірраціональні. Раціональні: логіка (екстравертна та інтровернтна), етика (емоцій – екстравертна та відносин – інтровертна), ірраціональні: сенсорика (силова – екстравертна, відчуттів – інтровертна), інтуїція можливостей (екстравертна) та інтуїція часу (інтровертна). Засновниця соціоніки, литовка Аушра Ауґустінавічюте довела, що половина цих функцій перебуває в свідомості, а половина – у підсвідомості. Залежно від того, як вони розташовані в нашій психіці, ми можемо комунікувати.

– Ми охоче комунікуємо зі собі подібними чи з протилежностями?

– І так, і ні. Людина у спілкуванні завжди намагається отримати інформаційну поживу. З ким нам не цікаво, спілкуватися не будемо. У соціоніці працюють закони діалектики – єдність і боротьба протилежностей. Доведено, що більш оптимальні для спілкування так звані дуальні стосунки, тобто стосунки повного доповнення. Доповнення відбувається таким чином: до логіки – етика, до сенсорики – інтуїція, до екстраверсії – інтроверсія. І тільки за останньою парою ознак обоє мають бути або раціоналами, або ірраціоналами. Це дуже важливо, бо якщо цього збігу не буде – це так, як жайворонок спілкуватиметься зі совою: у двох людей різні біоритми й різні життєві установки. Раціонала більше цікавить результат, ірраціонала – процес. Ірраціонали менш організовані, але більш гнучкі. Є 16 базових типів людей і вони об’єднуються у чотири соціонічні квадри за спільними інтересами, спільним гумором, спільним розумінням життя, звичками. Ці типи гарно почуваються в одній компанії, але це не заперечує контактів між квадрами. Власне за рахунок того, що є 16 типів людей, маємо 16 моделей комунікації, так званих інтертипних стосунків. Базуючись на цьому обміні, можемо класифікувати стосунки за різними ступенями комфортності. Людям із високим рівнем інтелекту легше знаходити порозуміння з різними людьми. Отож, психологічна дистанція зменшується за рахунок зростання рівня інтелекту.

– Напрошується запитання: чим соціоніка відрізняється від психології?

– Соціоніка дозволяє моделювати відносини за рахунок моделі людської психіки – на її свідомих і підсвідомих функціях, на досвіді, знаннях, енергії, яких людина набуває в ході соціалізації. На сучасному етапі соціоніка – це один із підрозділів практичної психології.

– Де застосовується соціоніка?

– Це прикладна наука. Застосовуючи її правила, можна визначити свої нахили, тобто в якій діяльності найкраще себе реалізувати, спираючись на поділ: керівники (логіки-сенсорики), аналітики або дослідники (логіки-інтуїти), гуманітарії (етики-інтуїти) та соціали (етики-сенсорики). У Політехніці студенти других курсів усіх спеціальностей у межах дисципліни на вибір «гуманізація інформаційного обміну» отримують знання з елементів соціоніки.

З другого боку, для будь-якої професії методом підбору можна знайти оптимальний соціотип. У світі давно цей принцип застосовують, послуговуючись опитувальником-анкетою, коли вибирають працівників. І лише наступний крок – співбесіда. Рано чи пізно й ми до цього дійдемо, адже соціоніка може створювати колективи з певними типами людей, добирати їх для тої чи іншої колективної діяльності.

Соціонічні методи також можна використати у дипломатичних стосунках, шукаючи порозуміння на міждержавному рівні, знаючи ментальність народів, усталені інтегральні типи націй. У медицині – при роботі з пацієнтами, також доречні соціонічні знання у криміналістиці. За соціотипом можна діагностувати проблеми у стосунках людей. Ази соціоніки важливо знати керівникам, від яких залежить мікроклімат колективу. Знаючи, з ким маєш справу, легше будувати таку модель поведінки, щоб колектив давав максимальний результат своєї праці.