Головні наукові напрями, над якими працює кафедра екології та збалансованого природокористування Інституту сталого розвитку, – природоохоронні технології.

Найбільше, що нині хвилює науковців кафедри, – наведення ладу та уникнення екологічної небезпеки на Грибовицькому сміттєзвалищі. Ці питання розв’язують давно й успішно спільно з науковцями кафедри фізичної хімії Франкового університету.

– Ми вважаємо це пріоритетним завданням, бо Львів і далі потерпає від екологічних проблем, – говорить завідувач кафедри екології та збалансованого природокористування професор Мирослав Мальований. – На якийсь час їх нібито було вирішено, однак не до кінця. Окрім того, що ми – науковці, то ще й львів’яни, тому нам не байдуже, яким містом ходимо.

– Чому ж так довго не вирішують цю проблему?

– Грибовицьке сміттєзвалище – дуже заполітизована тема. У ній сплетено багато всяких інтересів, тому там тяжко знайти «золоту» серединку. Однією з тих проблем, що дозволила б розпочати рекультивацію, є утилізація фільтратів на звалищі (за різними оцінками – це десь 150– 200 тисяч куб. м. забрудненої води, кольору і консистенції гноївки). За нашими дослідженнями, вирішити справу можна у два етапи. Перший етап передбачає попередню очистку тієї каламутної води. Далі вона мала б надходити вже діючим трубопроводом на львівські каналізаційні очисні споруди, доочищатися разом з муніципальними стоками. Керівник проекту з Франкового університету доцент Лідія Бойчишин досліджувала хімічну стадію переробки води. Ми ж – біологічну. Нашому замовникові – комунальному підприємству «Збиранка» – запропонували добру й економну технологію. На жаль, з різних причин, зокрема й політичних, нашу розробку не впроваджено. Натомість місто починає інтенсивно застосовувати технологію, запропоновану однією з Рівненських фірм (років десять тому вона зробила для Львова установку, яка й досі нормально не запрацювала).

– Припустімо, що води почали очищувати. Та чи витримають таке навантаження наші каналізаційні очисні споруди?

– За такою схемою працює дуже багато сміттєпереробних комплексів за кордоном. Загалом, міські проблеми потрібно вирішувати поступово і тоді нас не чекатиме ніякий колапс, зокрема й із каналізаційними очисними спорудами.

– Що ще є каменем спотикання на Грибовицькому сміттєзвалищі?

– Найперше – тотальна загальна недовіра до влади, яка дурила народ десятки років. Необхідною умовою є спочатку зробити на сміттєзвалищі технічну рекультивацію, тобто Грибовицьку «гору» зрівняти до 18 градусів, зробити там цивілізовану ділянку. Її можна рівняти двома способами: засипати землею (яку треба було б звідкись привозити, звичайно зі шкодою для довкілля), або тим же сміттям. І тут усе знову впирається в «активістів» і місцевих жителів, які не дозволяють вирівнювати ділянку сміттям. Вони погоджуються лише на землю, що дуже проблематично й економічно накладно. Але це вже нікого не цікавить. Далі на цій ділянці можна було б висадити дерева, кущі, посіяти траву. Звичайно, років з двадцять треба було б відкачувати газ, який утворюватиметься під час розкладу сміття.

– Складається враження, що є групи людей, які, прикриваючись «правильними» гаслами, зацікавлені у сміттєвому хаосі.

– Це теж не виключено. Якби не політика та чиєсь бажання зберегти в місті напружену ситуацію зі сміттям, то ми вже поступово позбувалися б цього клопоту. Маємо чимало громадських організацій, які активно долучаються до цього процесу, хоча я, якщо відверто, не дуже їм довіряю, бо в їхніх діях теж дуже багато піару. Активісти в різних соціальних мережах нібито «дозволяють» робити сміттєпереробний комплекс будь-де, тільки не у Львові. Це утопія, адже це наше сміття і ми маємо з ним самі наводити лад, а не якесь село за багато кілометрів від міста. На мою думку, замість того, щоб утворювати пікети то тут то там, краще хай би так активно контролювали процес будівництва того комплексу і його технологічне наповнення. Є ще одна проблема, чому існують такі «активісти»: влада десятиліттями нічого не робила, а лише роздавала обіцянки, тож не дивно, що терпець у людей урвався. З того користають нечисті на руки ділки.

– Чи бачите щасливий фінал цієї історії?

– Сподіваюся, що все ж переможе здоровий глузд як населення, так і влади. Маємо брати приклад, скажімо, із Відня, де такий завод збудовано в центрі міста. Туди навіть водять людей на екскурсію. Якщо не почнемо щось робити, то ніколи не будемо мати порядку зі сміттям.

– Вашу розробку наразі поклали «під сукно». Не опускаються руки від цього?

– Наукова думка нуртує і цього ніхто не може змінити. Наша розробка готова до експлуатації. І це головне. Нині ж працюємо над подібною технологією для менших полігонів області, зокрема для Миколаївського району. Дрогобич збирається якось вирішувати цю проблему. Ми навіть хотіли подати грант для їхнього сміттєзвалища, але до всього просто не доходять руки. Тим паче, що треба ще й про навчальний процес дбати.