Темою зустрічі зі старшим науковим співробітником Музею історії Львова Ярославом Бишкевичем було святкування Різдва й Нового року. А лекція історика й богослова Тараса Гринчишина «Календар – вічне й мінливе» торкнулася перспективи календарних змін. Розповідаємо про це напередодні Нового року за юліанським календарем.
Про давні традиції святкування
Різдво й Новий рік у Львові завше святкували яскраво, однак Різдву надавали значно більше уваги. Саме Різдво, а не Новий рік, було основним святом для львів’ян. «Від заснування Львова й упродовж наступних століть наше місто населяли різні національності, тому Різдво й Новий рік у нас святкували по-різному: Різдво – від 7 до 9 січня, а Новий рік, унаслідок релігійного розколу в Європі, – 1 березня. До того моменту початком року вважали 1 вересня. Після розколу католики й далі святкували Новий рік 1 вересня, а православні – 1 березня, однак після прийняття Унії цю дату перенесли на 14 січня», – акцентує Ярослав Бишкевич.
З XIV століття, коли Львів опинився під Польщею й до нього почало переїжджати більше поляків, святкувати стали і за католицьким календарем: 6 грудня – Миколая, 25 грудня – Різдво, 6 січня – Богоявлення. Львівські вірмени відзначають і Різдво, і Богоявлення 6 січня.
Коли папа Григорій XIII упровадив новий календар, за яким рік починається 1 січня, то зрозуміло, що у Львові на нього перейшли католики. 1700 року Галицька єпархія прийняла Унію, тому Новий рік у Львові теж стали святкувати 1 січня (за попереднім юліанським календарем – 14 січня). Водночас православні й далі вважали початком року 1 березня.
Зміни відбулися після того, як наші землі відійшли до Австрії. 1781 року Йосиф ІІ своїм указом зрівняв права всіх християн. І в Австрійській монархії Новий рік стали відзначати 1 січня, лише православні – 14 січня. Євреї вже значно відкритіше святкували Хануку.
Наприкінці XVIII століття львів’яни завдяки Габсбургам переймають європейську традицію ставити ялинку, яку започаткували протестанти в Німеччині.
У 1817 році кайзер Австрійської імперії Франц Йосиф розпорядився на честь народження принцеси поставити ялинку в імператорському палаці. Відтак, згідно з наказом, ялинку взялися ставити і державні урядовці, а оскільки львів’яни тоді також були підданими Франца, то теж почали напередодні 25 грудня ставити ялинки. Раніше ялинковим гіллям дехто вже прикрашав своє помешкання. За кілька років традиція ставити різдвяну ялинку поширилася. До середини XIX століття це було вже міською традицією. Так ялинка у Львові стала символом зимових свят для всіх містян. Усі, незалежно від конфесії, прикрашали її зіркою.
«Іноді доводилося чути, що традицію ялинки привезли з Росії. Так можуть говорити лише невігласи. Під час російської окупації 1914–1915 років влада заборонила ставити ялинку саме тому, що російська православна церква переконала Миколу ІІ, що це євангельський символ», – наголошує Ярослав Бишкевич.
Однак з першим приходом москалів 1939 року до ялинки додали Діда Мороза. Спершу він став доповненням до Святого Миколая, позаяк відразу його витіснити не наважувалися. Під час німецької окупації Діда Мороза усунули. А німці забороняли святкувати спільно з євреями.
Згодом, як влучно каже Ярослав Бишкевич, Санта Клауса відправили в Європу, Святого Миколая – до Сибіру, а нам залишили Діда Мороза з якоюсь незрозумілою Снігурочкою (чи то донечкою, чи то внучкою – не зрозуміло).
Ще однією важливою особливістю різдвяного періоду Львова стали бали і ярмарки. Бали починалися на Різдво й тривали до початку Великого посту. А ярмарки організовували на різних локаціях: коло синагони, на Ринку, у Бернардинському дворику, біля театру Скарбека… Розпочиналися вони на Агнеси, 21 січня, й тривали близько двох тижнів. Купити там можна було все: спеції, мед, віск, килими, карети, шуби, коней, вози. На цих ярмарках організовували народні гуляння.
Ще раз про календар
Попри те, що в нашій Східній Церкві, до якої належать ПЦУ й УГКЦ, на відміну від Західної, найголовнішим святом церковного року є Воскресіння, найбільше суперечок тепер точиться навколо дати Різдва. За григоріанським календарем Різдво припадає на 25 грудня. За юліанським – теж на 25 грудня, яке за світським календарем настає 7 січня.
УГКЦ свого часу прийняла юліанський календар, прагнучи відрізнятися від латинників. І на початку ХХ століття з тих самих міркувань не скористалася нагодою перейти на григоріанський, адже в той час це спричинило б полонізацію.
У лютому 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила рішення перейти на григоріанський календар. Відтак аналогічне рішення ухвалювали щораз більше країн. Однак були держави з негативним досвідом католицької інквізиції (Румунія, Сербія, Хорватія, Словенія, Греція). Через це сербський астроном Мілутін Міланкович 1923 року вирішив удосконалити юліанський календар і назвав його новоюліанським. Календар ґрунтується на циклічному обертанні Землі навколо Сонця; рік становить 365,242222 доби, і на 900 років припадає 218 високосних. На сьогодні цим календарем послуговуються дев’ять із шістнадцяти православних Церков світу.
«Новоюліанський календар усуває хиби юліанського й григоріанського. Він найточніший. У ньому помилка однієї доби, якщо порівнювати з тропічним роком, набігає за 43 500 років. Натомість за юліанським це відбувається кожні 128 років, а за григоріанським – через 10 тисяч років. Тому думаю, що саме новоюліанський календар упровадять українські Церкви. Він мало відрізняється від григоріанського, а в період від 1600 до 2800 року взагалі не різниться», – запевняє Тарас Гринчишин.
За новоюліанським календарем усі нерухомі свята відзначаємо так само, як за григоріанським, а рухомі – як за юліанським.
«Яка система правильніша з богословського погляду, сказати важко, – міркує Тарас Гринчишин, – але нам треба було б триматися східного відліку дати Великодня. Думаю, ПЦУ радше перейде на новоюліанський. Однак є побоювання, що не всі греко-католики це підтримають (скажімо, греко-католики Закарпаття)».
Науковець запевняє, що перехід спричинить чимало нововведень, адже, по-перше, потрібно змінити весь річний календар, обміркувати, чи доречно змінювати дати вшанування новітніх святих (26 червня – Новомучеників УГКЦ, яких проголосив папа Іван-Павло ІІ під час свого візиту до України 2001 року; День пам’яті Митрополита Андрея 1 листопада тощо), по-друге – вирішити, що робити з державними святами, які мають прив’язку до церковних (наприклад, День захисника і свято Покрови). Також ґрунтовних змін потребуватимуть усі звітні процедури (річний звітний період доведеться завершувати 21 грудня), щоб спокійно підготуватися до Різдва. Можливо, що й треба буде змінювати робочий час (починати і закінчувати робочий день раніше).
«Як свідчать різні опитування, перейти на новий календар легше так званим номінальним або, як ми жартома кажемо, горизонтальним християнам. Тобто тим, для кого Святвечір зводиться до того, аби просто повечеряти, – впевнений Тарас Гринчишин. – Натомість практикуючі християни в усіх опитуваннях кажуть, що готові перейти разом із Церквою».