Парадоксальний на перший погляд заголовок перестає бути таким, коли зрозуміти одну просту й очевидну річ: у будь-якій війні перемога може бути різною та мати різні наслідки як для переможця, так і для переможеного. Не є винятком і російсько-українська війна, в якій ми вже перемогли нашого ворога, проте станом на сьогодні це, на моє глибоке переконання, ще далеко не та перемога, якої ми хочемо і яка нам потрібна.
Розпочну з того, чому вважаю, що ми вже стали переможцями в цій війні. Відповідь на це питання криється в тих стратегічних цілях, які ставив собі російський диктатор, розпочинаючи 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення в Україну. Таких цілей було кілька: знищення України як держави й українців як нації; повернення контролю росії за пострадянським простором; відновлення минулої геополітичної величі росії та перетворення її на глобальний полюс впливу, який протистоятиме США і ділитиме з ними вплив на планеті. У контексті останньої цілі як підтвердження моїх слів варто нагадати неодноразові висловлювання російського диктатора про те, що розпад СРСР став найбільшою геополітичною трагедією ХХ століття.
Очевидно, що росія не змогла досягнути жодної із зазначених стратегічних цілей, домігшись радше зворотного результату: вплив держави-агресора у світі щораз зменшується, вона перетворюється на країну-ізгоя та поступово стає васалом Китаю. Відтак Україна вже здобула перемогу, адже зруйнувала амбітні плани російського диктатора і не тільки зберегла свою державність, а й змогла відвоювати певні території. І ситуація на полі бою показує, що російська армія вже не спроможна здійснити якийсь прорив на полі бою, який міг би призвести до поразки України. Водночас це аж ніяк не означає ні швидкого закінчення війни, ні недооцінки суперника. Росія має суттєвий мобілізацій потенціал і зберегла достатньо можливостей, щоб менш-більш ефективно оборонятися.
Спробую проаналізувати можливі й найімовірніші варіанти завершення російсько-української війни з позиції того, наскільки бажаними вони є для України і наскільки справжньою перемогою їх можна вважати:
- Збереження наявного стану справ на полі бою. Таку ситуацію хоч і можна вважати нашою перемогою, проте ця перемога є дуже далекою від бажаної, адже станом на сьогодні доволі значні території України перебувають під владою окупанта.
- Повернення до ситуації, яка була до повномасштабного вторгнення. Така перемога є більш бажаною для України, проте окуповані у 2014 році території залишаться під контролем агресора. Крім того, виникає закономірне питання про ціну масштабних жертв, що привели лише до відновлення статусу, який був до повномасштабної агресії.
- Відновлення контролю над окупованим Донбасом і півднем материкової України. Така перемога буде вже значно бажанішою для нас, адже продемонструє суттєвий прогрес проти ситуації станом на початок 2022 року. Однак і цей варіант передбачає збереження контролю росії над окупованим Кримом, тому хоч і є привабливим, проте не оптимальним для України.
- Повне відновлення територіальної цілісності України. Повернення українського контролю над усіма офіційно визнаними територіями стане суттєвою, проте все ж не оптимальною перемогою нашої держави. Оскільки збереження росії у статусі чинної імперії в її теперішніх територіальних межах не може стати стовідсотковою гарантією стабільного миру, адже дасть змогу ворогові акумулювати ресурси та потенційну можливість здійснити повторну агресію проти України в майбутньому. Відтак цей варіант перемоги не може гарантувати, що наші діти чи внуки не будуть змушені знову зі зброєю в руках захищати наш суверенітет і незалежність від чергової російської агресії.
- Розпад росії як держави, спричинений поразкою від України на полі бою. Такий варіант перемоги вже дуже наближений до справжнього тріумфу нашої держави, адже він означатиме, що ми не тільки змогли завдати поразки одній із наймогутніших армій світу, а й спричинилися до розпаду останньої імперії на планеті та нівелювали безпекові загрози для наступних поколінь. Проте і цей варіант перемоги, на моє глибоке переконання, є все ще не оптимальним, оскільки охоплює тільки зовнішньополітичні аспекти.
- Поєднання військової перемоги над росією та її розпаду з внутрішньодержавною перемогою України. Під останньою я розумію масштабну трансформацію нашої держави, яка чітко засвідчить, що ми зробили всі належні висновки з цієї масштабної трагедії; що наші жертви не стали даремними; що ми обстояли та зуміли на практиці втілити ті цінності, яких ворог хотів нас позбавити. До основних параметрів такої внутрішньої трансформації України я б зарахував такі: побудова оновленої української нації, яка розмовлятиме українською мовою, знатиме справжню історію нашого народу, вихвалятиме справжніх українських героїв і сповідуватиме справжні українські цінності; розвиток демократичної та правової держави, яка стане частиною цивілізованого демократичного світу, в якій зникнуть корупція та свавілля можновладців; формування свідомої й консолідованої української нації, яку буде важко роз’єднати і якою буде складно маніпулювати як зовнішнім, так і внутрішнім ворогам; розбудова міцної економіки та сильної армії, покладання на власні сили, позбавлення надмірного ідеалізму та патерналізму тощо.
Такий перелік можна продовжувати ще довго. Проте без урахування цих внутрішніх чинників будь-яка зовнішня перемога не буде оптимальною. І, навпаки, якщо російсько-українська війна приведе до формування консолідованої й оновленої української нації та сильної і демократичної української держави, це стане нашою справжньою Перемогою, хоч і омитою морем крові багатьох поколінь.
Насамкінець хочу зазначити, що до справжньої нашої Перемоги ще дуже далеко. І сьогодні ніхто не візьметься гарантувати, що вона дійсно настане. Проте можна гарантувати інше: тільки в наших руках можливість цю Перемогу наблизити чи віддалити. Якщо ми будемо єдині, активні, кожен вестиме свій фронт (чи військовий, чи економічний, чи культурний, чи інформаційний тощо) і свою боротьбу з агресором, то перспектива цієї справжньої Перемоги ставатиме більш осяжною та близькою.