Без обмежень – NoLimit! Таку назву має Міжнародна мережа підтримки інклюзії людей з інвалідністю в сприянні їхній самореалізації через освіту, професійну сферу. «Люди з особливими потребами», «неповносправні», «особи з обмеженими можливостями», «інваліди» – так по-різному називали і називають тих, в кого обмежені можливості до самостійного пересування, порушені чи відсутні зір або слух, наявні відхилення розумового розвитку й інші «непомітні» чи «приховані» ураження. По-різному й ставились до таких людей у всі часи: були криваві сторінки в історії (знищення або стерилізація психічно хворих осіб; людей з інвалідністю ізолювали, не даючи можливості розвиватися, пізнавати світ), було й немало позитивного. Сьогодні у світі основним напрямом соціальної роботи з людьми із обмеженими можливостями визнано інклюзію або «включення у суспільство». Про нього й поговоримо.
«Вони – люди, які ведуть активний спосіб життя і не потребують жалю», – такі слова читаємо на сайті Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України» (НАІУ). І це – правда. Для осіб з інвалідністю за кордоном відкрито чимало навчальних програм, вони мають змогу всебічно реалізовувати себе у житті, займатися спортом, проводити активно дозвілля, мають можливість вільно пересуватися безбар’єрним середовищем, навіть створювати сім’ї, мати власних дітей. Ці люди такі ж члени суспільства, як і решта. На жаль, цього не скажеш про українські реалії; до безбар’єрного середовища та інклюзивної освіти на практиці нашій державі та суспільству ще потрібно багато докластися. Саме тому українська делегація на чолі з керівництвом Львівської політехніки побувала на воркшопі «Інклюзія людей з обмеженими можливостями», що відбувався в німецькому місті Вюрцбург з 17 по 21 червня з метою обміну досвідом та впровадження його в перспектив і в нашому місті.
Кафедра соціології та соціальної роботи, що є випусковою в Інституті гуманітарних та соціальних наук, з моменту свого створення (2001 р.) співпрацює з багатьма закордонними університетами, зокрема і в питаннях допомоги людям з обмежених можливостей. З вирішення цієї соціальної проблеми вже багато років працюють викладачі кафедри, вивчають теоретичні та практичні аспекти роботи, разом із провідними практиками у сфері інвалідності та інклюзії навчають студентів спеціальності «Соціальна робота» основних засад професійного втручання, надання послуг цій категорії клієнтів. Багато молодих науковців кафедри цікавляться особливістю соціальної роботи з людьми із інвалідністю, можливостями впровадження інклюзії для цієї категорії клієнтів соціальної роботи у загальноосвітні заклади, вивчають особливості допомоги людям з проблемами здоров’я у соціальній сфері. Тепер вони мали можливість практично познайомитись із досвідом німецьких колег, здобути нові знання та отримати незабутні враження.
– Тут якось дуже багато людей на інвалідних візочках, здалося нам після приїзду в Німеччину, – ділиться думками студентка-магістрантка Катя Ходак. – Та не пройшло і доби, як ми зрозуміли, що в Україні людей з особливими потребами «звикли залишати» вдома або ж у спеціалізованих закладах, тому і на очі вони не потрапляють ні в центрі міста, ні в університеті.
Місто Вюрцбург визначило за ціль – створення безбар’єрного середовища і створення можливостей отримання освіти та місця праці, різноманіття дозвілля і розвитку для людей з особливими потребами. Під час візиту в Університет кожен учасник делегації мав змогу відчути особисто складнощі гри в баскетбол на інвалідних візочках, «сліпого» тенісу та «сліпого» футболу, ходи темною кімнатою з інструктором, коли змушений довіритись очам партнера, не маючи власних. – Усі ці випробування краще за будь-яку теорію дали нам хоча б мінімальне розуміння відчуттів, страхів і перешкод у житті цих людей.
Також ми були слухачами лекції провідного фахівця з питань інклюзії людей з обмеженими можливостями в середовище вищої школи професора Р. Лільгеманна, учасниками семінарів і круглих столів, які надали інформацію про процес інклюзії в університеті і місті загалом. Це допомогло у розставленні акцентів і пріоритетів у можливості запровадження закордонного досвіду на теренах України, а головне – сприяло зміні бачення процесу інклюзії і ставлення до людей з особливими потребами. – Не підштовхнути, а лише підказати напрямок, залишаючи вибір за людиною. Не вирішувати за людину, а надати варіанти. Не запевнити людину у необхідності чогось, а почути власну потребу і сприяти її задоволенню.
Від написів шрифтом Брайля на міській архітектурі до індивідуальних навчальних планів в університеті – це той досвід, який так потрібно не залишити теоретичним, а зробити практичним і в наших університетах, і в наших містах, і в нашій країні!
Хочеться вірити, що невдовзі у Львівській політехніці з’явиться можливість навчатись молодим людям, які все життя мріяли опинитись у великій студентській аудиторії поряд з іншими, відчувати себе потрібними і такими, як усі, але за різних обставин, через певні особливості власного здоров’я ніяк не наважувались зробити крок чи направити колесо візка в сторону повноцінного життя. Розуміємо, що аудиторії ще не скрізь готові приймати таких студентів, сходи ще часто стають на заваді візочкам, навчальні програми ще потребують удосконалення і врахування індивідуальних потреб, перш ніж кожен охочий студент з інвалідністю зможе безперешкодно здобувати освіту за власним вибором. Проте маємо бути готові прийняти цих чиїхось синів і дочок, братів і сестер вже зараз, відкинувши всі упередження та стереотипи, допомогти жити людям з обмеженими можливостями без обмежень!