Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

«На шляху до сталого майбутнього: інновації у глобальному екологічному дизайні»: публічна лекція Агнєшки Ящак

Oleksandr Levchenko — Thu, 23 Oct 2025 13:56:30 +0000

«На шляху до сталого майбутнього: інновації у глобальному екологічному дизайні»: публічна лекція Агнєшки Ящак Oleksandr Levchenko чт, 10/23/2025 - 16:56

28 жовтня 2025 року відбудеться публічна лекція Агнєшки Ящак – доктора технічних наук, професора, керівниці кафедри ландшафтної архітектури Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині (Республіка Польща), професорки Університету Вітаутаса Магнуса в Каунасі (Литва), керівниці міжнародних проєктів у галузі архітектури та урбаністики, стипендіатки NAWA, SAIA, ERASMUS, CEEPUS, DAAD, співвласниці компанії BeeGreen – на тему Toward a Sustainable Future: Innovations in Global Green Design.

Зустріч відбудеться у студентському просторі L.I.S. (Learning Inspiring Space) – сучасній локації для навчання, спілкування та розвитку молоді й академічної спільноти, яку відкрили у Львівській політехніці завдяки підтримці Джейкоба Дальхоффа, генерального директора MatchOffice Україна, та компанії Service Ukraine LLC. Формат заходу – гібридний.
Join Zoom Meeting
Meeting ID: 839 7220 5151
Passcode: 2023

Локація для учасників офлайн: Студентський простір L.I.S., Центр тьюторства та менторства Львівської політехніки (І навчальний корпус Університету, вул. Старосольських, 2/4). Мова спілкування – англійська. Час проведення заходу: 11:45 – 13:00.

Форма для реєстрації

Інтерактивний івент відбудеться у рамках реалізації проєкту «Глобальне відповідальне лідерство ЄС: зміна клімату, захист навколишнього середовища та гуманітарна допомога» (EU_LEAD) за підтримки програми Erasmus+ напряму Жан Моне, а також за сприяння Центру тьюторства та менторства, створеного в рамках реалізації проєкту «Сприяння професійній освіті та активній участі студентів через становлення комплексної системи менторства та тьюторства у ЗВО» (PROMENT) за підтримки програми ЄС Еразмус+ напряму КА2, кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури та дизайну, кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук.

Команда проєкту EU_LEAD запрошує на цікаву дискусію всіх охочих, хто цікавиться екологічними трендами, імплементацією нових європейських трендів і стандартів у сучасну урбаністику, а також екодизайном.

З докладнішою інформацією про EU_LEAD можна ознайомитися на сайті проєкту в межах Порталу Львівської політехніки.

Розпочато 20-й конкурс Стипендіальної програми «Завтра.UA» від Фонду Віктора Пінчука

Oleksandr Levchenko — Thu, 23 Oct 2025 12:33:40 +0000

Розпочато 20-й конкурс Стипендіальної програми «Завтра.UA» від Фонду Віктора Пінчука

23 жовт. 2025, 15:33

Oleksandr Levchenko чт, 10/23/2025 - 15:33

Фонд Віктора Пінчука

Фонд Віктора Пінчука 23 жовтня 2025 року розпочав 20-й конкурс Стипендіальної програми «Завтра.UA». Загальнонаціональна програма підтримки талановитої молоді «Завтра.UA» покликана сприяти формуванню і зміцненню нового покоління інтелектуальної та ділової еліти України. Фонд обирає найталановитіших студентів України та надає їм фінансову, експертну й інформаційну підтримку.

До участі у конкурсі допускають студентів ІІІ–VI курсів денної форми навчання (бакалаврат і магістратура) українських закладів вищої освіти. Головними критеріями відбору є високий рівень фахових знань, лідерські риси та комунікаційні здібності, а також бажання зробити свій внесок у процес перетворення країни.

Прийом заявок відкрито на сайті програми «Завтра.UA» із 23 жовтня до 5 грудня 2025 року.

Переможці конкурсу – майбутні стипендіати «Завтра.UA» – впродовж року отримають від Фонду Віктора Пінчука щомісячну стипендію розміром 3 000 гривень (після сплати всіх податків та зборів), мають змогу одержати фінансову й експертну підтримку власних проєктів, а також долучитися до різноманітних заходів Фонду Віктора Пінчука та партнерських організацій. Також студенти стають частиною спільноти талановитої молоді зі всіх куточків України, до якої сьогодні входять вже понад 2 700 молодих людей.

Цьогорічний конкурс передбачає спеціальні стипендії для студентів, які прагнуть розвиватися у сферах фізичної реабілітації та ментального здоров’я. Це можливість стати частиною покоління, яке формує сучасну систему медичної допомоги й реабілітації в Україні – орієнтовану на пацієнтоцентричність, дієві та доказові підходи. У журі конкурсу – провідні фахівці національної мережі реабілітаційних центрів для поранених військових RECOVERY та всеукраїнської мережі центрів ментального здоров’я «Повернення», які вже сьогодні задають нові стандарти відновлення військових, ветеранів і членів їхніх родин в Україні.

За майже 20 років існування програми «Завтра.UA» її стипендіатами стали вже понад 2 700 студентів з усієї України. Сьогодні програма співпрацює із закладами вищої освіти з усіх регіонів України, 91 ЗВО є її офіційним партнером, зокрема й Національний університет «Львівська політехніка».

Детальні умови участі можна знайти на сайті програми в розділі «Конкурс».

Відділ стипендії, оплати за навчання

«Бути людиною, коли навколо війна»: зустріч із парамедикинею Оленою Лубенською

Oleksandr Levchenko — Thu, 23 Oct 2025 09:59:06 +0000

«Бути людиною, коли навколо війна»: зустріч із парамедикинею Оленою Лубенською

23 жовт. 2025, 12:59

Oleksandr Levchenko чт, 10/23/2025 - 12:59

Марія Педь, Центр комунікацій Львівської політехніки

Війна — це не лише смерть чи постріли та вибухи. Насамперед це люди — і їхні історії. Історії тих, хто живе, хто хоче жити, хто тільки вчиться жити в наших реаліях — у реаліях війни, обстрілів, втрат, болю, надії, щастя та любові. Часто це історії тих, хто загинув або тримає зброю в руках. Але також це історії тих, хто не здався й тримається за життя, навіть тоді, коли воно вислизає з рук. Це історії волонтерів і медиків, небайдужих людей, які щосили стараються допомогти. Не завжди армії, але завжди — людям.

На зустріч зі студентами Львівської політехніки прийшла саме така людина — парамедикиня-доброволиця, госпітальєрка Олена Лубенська, жінка, яка бачила війну зблизька і далі їздить на ротації, щоб рятувати поранених. Її розповідь — не про героїзм, як вона сама каже, а про людяність. Про страх, який вчить не здаватися. Її історія — не про те, що все чудово і «класно». Ні, вона не романтизує війну й не прикрашає цивільне життя. Олена просто розповідає правду, хоч би якою сумною та болючою вона була.

Історія Олени та шлях з окупованого міста

Олена родом із Бердянська — міста, окупованого у 2022 році. Вона не з родини військових, не лікарка і не активістка. Просто звичайна людина — жінка, мати, донька та дружина, яка мала маленьку сироварню і спокійне життя.

— Я ніколи не думала, що вдягну військову форму, — ділиться Олена. — Але коли у твоє місто заходять росіяни, коли ти бачиш БТР на своїй вулиці, коли дивишся, як одразу починають закриватися школи, горять бібліотеки, як росіяни розпустили колонію й просто набивали її людьми з проукраїнською позицією… У тебе просто світ змінюється. Мені стало «тошно» говорити російською, і я одразу перейшла на українську.

Разом із чоловіком вони виїхали з Бердянська через місяць після окупації. Спочатку волонтерили, а пізніше обоє пішли до війська. Потрапили у 103-тю бригаду ТрО, де Олена стала бойовим медиком.

— Я нічого не вміла, — сміється. — Єдине, що знала з медицини, — це як бабуся мені в дитинстві ставила клізми «від усіх хвороб». Але в армії іншої посади не було, тому стала медиком. І вже там зрозуміла: коли поруч людина стікає кров’ю, у тебе просто не залишається вибору — треба вміти допомогти.

Олена відслужила 14 місяців, а потім звільнилася — через доньку, якій було дуже важко, коли обоє батьків служили. Проте довго в цивільному житті парамедикиня не протрималася — вона приєдналася до батальйону «Госпітальєри», з яким тепер їздить на передову добровільно, без зарплати.

— Ми не отримуємо грошей. Навіть іноді більше витрачаємо. Також, наприклад, у ЗСУ ти все одно трохи підстрахований. А тут — ти просто їдеш, прощаєшся із сім’єю і… їдеш. Якщо з тобою щось станеться, ну… — каже Олена.

Іріс: пес із позивним ПВО

На зустріч Олена прийшла не сама. Поруч із нею бігав Іріс — її пес, друг і «бойовий побратим».

— Я не могла його залишити вдома. Він зі мною їздить на ротації, знає всі ці наші валізи, тривожні збори і щоразу хвилюється, коли я йду. Іріс — не службовий пес, він просто поруч. Але він відчуває все раніше за мене. Піднімає вуха — і вже за кілька секунд чути: щось летить. Тому в нас його позивний — ПВО.

Олена розповідає, як на фронті люди рятують тварин, а тварини рятують людей:

— У бліндажах живуть коти, собаки, навіть кози приходять до хлопців. Вони не бояться — просто йдуть до людей. А ми вже без них не можемо. Бо коли тебе накриває, коли страшно — ти гладиш собаку, і серце трохи заспокоюється. Це теж лікування.

Вона згадує історії покинутих тварин — собак, що сиділи біля зруйнованих хат, коня, який шукав воду серед обстрілів, і корів, вим’я яких уже розривалося від молока.

— Я ніколи не забуду, — розповідає Олена, — як ми тільки зайшли в Курську область, по рації передають: «Бєля зник». А це наш побратим із Львівщини, зі села. Хлопці кажуть, що його не вистачає на позиціях. А цей Бєля побачив — корови стоять, у них отакі величезні вим’я. І йому шкода стало. Ну й по рації вже передають, щоб Бєля просто доїв тих корів, хоч потрошку, бо ж вони, бідні, от-от луснуть. Неможливо дивитися, як мучаться.

Тактична медицина, яка рятує життя

Після повернення з фронту Олена з новою силою заговорила про важливість тактичної медицини:

— Кожен має пройти курси домедичної допомоги. Кожен. Бо ніколи не знаєш, коли ці знання врятують тебе чи когось поруч.

Жінка розповіла історію, яка назавжди закарбувалася в її пам’яті:

— Моя мама жила в Києві. Я їй постійно казала: «Пройди курс, купи турнікет». А вона сміялася — мовляв, якщо доля, то й так загину. Потім у її будинок на Дарниці влучили дві ракети. Вона вижила, але не змогла надати допомогу пораненим сусідам. У неї не було турнікета, не було знань. Люди поруч стікали кров’ю, і вона нічого не могла зробити. Після цього мама сказала мені: «Покажи, де у Львові можна пройти ці курси». І я подумала — а чи не пізно вже?

Олена пояснює студентам, що зараз є безліч безплатних курсів, які можна пройти на вихідних. Вони короткі, по кілька годин, але навіть цього досить, щоб урятувати життя. За її словами, краще мати в кишені турнікет, ніж потім усе життя картати себе, що не зміг допомогти.

Про ротації та людей

Олена їздить на ротації приблизно на два тижні. І щоразу це нові маршрути, нові люди, нові випробування:

— Ми ніколи не знаємо, куди саме поїдемо. Інколи просто дають координати й кажуть: «Їдете туди, там потрібні руки». І ти їдеш — бо знаєш, що на тебе там чекають.

Вона розповідає, що на таких ротаціях бувало різне: люди ділились останньою їжею, лагодили машину вночі. Іноді приїздили за координатами — а там уже нічого немає.

— На жаль, таке теж трапляється, — каже Олена.

Жінка згадує британців, нідерландців, які служать поруч з українцями. Добровольців, що залишають усе й приїжджають із різних країн, щоб допомогти.

— Усіх об’єднує одне — бажання рятувати, — додає вона.

Про ПТСР: війна не закінчується разом із вибухами

— Найважче починається тоді, коли повертаєшся додому, — ділиться Олена.

Вона не приховує: після повернення з війни її накрила глибока депресія.

— Я не могла встати з ліжка. Не хотіла ні говорити, ні їсти, ні банально помити голову. Мені здавалося, що всі навколо байдужі, хоча зараз я розумію, що це не так. А на фронті було простіше — там усе чесно, ти одразу бачиш, яка перед тобою людина.

Олена зазначає, що посттравматичний синдром (ПТСР) — не сором, а біль, який треба лікувати.

— Мій чоловік казав: «Який ПТСР? Ти ж на фронті була весела, а тут повернулася — то має бути, навпаки, краще». Але це не смуток — це коли душа не знає, куди себе подіти. Я переконана, що кожен, хто повертається, має отримати психологічну допомогу від держави. Не просто довідку, а дзвінок одразу після звільнення: «Завтра у вас консультація». І так має бути з кожним.

Вона пояснює, що на фронті людина живе на адреналіні й лише після повернення починає осмислювати все, що відбулося:

— Єдине, що тоді хочеться, — це забути. Але саме тому допомога психолога — не слабкість, а потреба. Особливо чоловікам треба це повторювати, бо вони часто кажуть: «Я сам розберуся». Та це не працює. Самотужки з цим не впораєшся.

Про наркотики та підтримку в шпиталі

Олена не боїться говорити про болюче — про залежність серед поранених у шпиталях.

— Коли в тебе страшні болі, лікарі дають знеболювальні. Потім дозу зменшують, а біль залишається. Його треба просто пережити, але це важко — дуже. І люди починають шукати інший спосіб зняти біль. Так з’являється залежність, — пояснює жінка.

Вона розповідає про хлопців, які помирали не від ран, а від передозу:

— Вони не винні. Просто не було поруч людини, яка б допомогла пережити біль. У нас катастрофічно бракує психологів у шпиталях. А їм потрібні не лише ліки, а й слова, руки, увага...

Після повернення з війни Олена стала відвідувати поранених у шпиталях. Каже — спершу робила це, щоб самій не збожеволіти:

— Мені було дуже важко. Я ходила на Марсове поле, плакала. Потім подумала: треба не до загиблих ходити, а до живих. Вони зараз потребують найбільше.

Вона заходить у палати, говорить із хлопцями, приносить смаколики, просто слухає.

— Іноді людина тебе посилає — бо їй болить. А я кажу: «Ну добре, тепер кажи, як ти почуваєшся». Бо треба говорити, не можна замовчувати.

Олена також порушує дуже важливу тему: чому військових із Харківщини чи Полтавщини лікують у Львові, далеко від дому.

— У них тут немає нікого — ні родини, ні друзів, які могли б просто прийти, підтримати, поговорити, принести яблуко чи каву. І це страшно — коли ти лежиш сам, у місті, де ніхто не знає, як тебе звати.

Вона каже, що підтримка — це не завжди великі гроші чи гучні слова. Іноді це просто людська присутність: підійти, сказати «дякую», запитати, як ти. Посидіти поруч, навіть мовчки. Бо коли поряд є хтось живий, людині легше залишатися живою.

— Я от бачу військового — і мені так хочеться прикласти руку до серця. Але потім думаю: а раптом він щось там подумає? Та яка вам різниця, що він подумає! Якщо вам цього хочеться — просто зробіть. Це ж наше спільне єднання. Я зараз у цивільному ходжу, але завжди, коли бачу хлопців, кажу: «Бажаю здоров’я». Не знаю, навіть якщо один із сотні усміхнеться — це вже того варте. Ми всі маємо одне одного дуже підтримувати. Для цього треба просто відкрити своє серце й розуміти, що навіть якщо ти зараз не на фронті, ти все одно можеш допомагати, — наголосила насамкінець Олена.

Колегія студентів

Студентська бібліотека

Пресцентр «Центр комунікацій»

ІКТЕ

ЕЛІ

Андрій Алейніков, випускник Львівської політехніки, — назавжди в нашій пам’яті

Oleksandr Levchenko — Thu, 23 Oct 2025 08:39:43 +0000

Андрій Алейніков, випускник Львівської політехніки, — назавжди в нашій пам’яті

23 жовт. 2025, 11:39

Oleksandr Levchenko чт, 10/23/2025 - 11:39

Дарина Хома, Центр комунікації Львівської політехніки

Андрій Алейніков народився в Одесі, де здобув перші знання та навчався в Одеському економічному ліцеї Одеської міської ради. Доля привела його до Львова: у 2016 році Андрій переїхав до нашого міста й вступив до Національного університету «Львівська політехніка» на спеціальність «Архітектура та містобудування». Тут здобув вищу освіту, обравши справу, якій прагнув присвятити життя.

Війна змінила долю багатьох людей. Бажання бачити світле майбутнє дітей України переважало будь-який страх чи невпевненість. Вони, стиснувши волю в кулак, ставали на захист держави й перетворювалися на символ життя. Андрій був серед тих, хто теж узяв на себе обов’язок обороняти свободу.

У 2024 році він долучився до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, захищаючи територіальну цілісність і суверенітет нашої держави. За виявлену мужність був нагороджений відзнакою «За оборону міста Часів Яр» і медаллю «Учасник бойових дій».

Андрій Алейніков загинув на фронті 31 липня 2025 року.

Стаття про героя – у Книзі пам’яті львівських політехніків.

ІАРД

Пресцентр «Центр комунікацій»

Архітектура та дизайн — це спосіб мислення, стиль життя і мова, якою молодь говорить про майбутнє

Oleksandr Levchenko — Thu, 23 Oct 2025 06:06:15 +0000

Архітектура та дизайн — це спосіб мислення, стиль життя і мова, якою молодь говорить про майбутнє

23 жовт. 2025, 09:06

Oleksandr Levchenko чт, 10/23/2025 - 09:06

Богдана Стефура, Центр комунікацій Львівської політехніки

У першій декаді жовтня Львівська політехніка перетворилася на справжній осередок архітектурного натхнення — тут відбувався ювілейний ХХХ Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурно-містобудівних та дизайнерсько-мистецьких спеціальностей. Представники понад 30 провідних університетів України та Центральної Європи зібралися, щоби продемонструвати свої найкращі проєкти, поділитись ідеями, обговорити виклики сучасного міста та дизайну, а головне — відчути себе частиною великої творчої спільноти. Понад 340 дипломників мали унікальну нагоду презентувати свої роботи перед авторитетним журі, до складу якого ввійшли знані архітектори, дизайнери та урбаністи. Вони не лише оцінювали, а й надихали, ділилися досвідом і відкривали нові горизонти.

Докладніше про подію розповідає директор Інституту архітектури та дизайну, доктор архітектури, доцент Юрій Диба.

— Юрію Романовичу, Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурно-містобудівних та дизайнерсько-мистецьких спеціальностей цього року відзначив своє 30-річчя. Хто його започаткував і де вперше відбувся конкурс?

— Ідейними натхненниками організації огляду-конкурсу були Київський та Харківський національні університети будівництва та архітектури і, звичайно ж, Інститут архітектури та дизайну Львівської політехніки. І саме в стінах нашого університету в 1995 році відбувся перший Міжнародний огляд-конкурс дипломних робіт з архітектурних спеціальностей. Однак локація проведення заходу щоразу змінюється — на кожній попередній зустрічі вибирають місце наступної. Торік подія відбувалась у столичному ЗВО — Київському національному університеті будівництва та архітектури. За результатами жеребкування честь приймати гостей з усієї України та з-за кордону цьогоріч випала Львівській політехніці. Цей захід ми проводили вже тричі. Наступний огляд-конкурс відбуватиметься в Чернівцях.

— Дипломники яких країн представляли свої роботи на цьогорічному огляді-конкурсі?

— Крім усіх архітектурних, дизайнерських і мистецьких шкіл України свої роботи представили студенти бакалаврату та магістратури з Польщі й Литви.

— Як ви оцінюєте загальний рівень представлених робіт?

— Рівень дипломних робіт був надзвичайно високий — це відзначили всі учасники, зокрема представники Польщі та Литви. На мою думку, оцінювання членів журі було об’єктивним і професійним, адже зважало як на художні якості, так і на актуальність ідеї, її практичність та інноваційність. Сьогодні студенти мають дедалі ширший доступ до різноманітних джерел інформації — електронних бібліотек, онлайн-курсів, архітектурних платформ, а також можливість брати участь у численних національних і міжнародних конкурсах. Це сприяє їхньому професійному зростанню, розширенню кругозору та долученню до найновіших світових тенденцій в архітектурі, дизайні й мистецтві. Завдяки цьому молоді фахівці демонструють глибоке розуміння сучасних викликів і здатність пропонувати креативні, сміливі рішення, що відповідають запитам часу.

— Яке місце в оцінюванні дипломних проєктів було відведене студентам Львівської політехніки?

— Усі учасники конкурсу отримали заслужені нагороди, адже кожна представлена робота мала свою унікальність і творчу цінність. Ми серед лідерів. Цього разу найбільше відзнак здобули дипломники Київського національного університету будівництва та архітектури й Національного університету «Львівська політехніка». Це дві провідні архітектурні школи України, які вже багато років змагаються між собою — у найкращому сенсі цього слова. Визначити, яка з них перша, — завдання непросте, але однозначно можна сказати: ні Львів, ні Київ не пасуть задніх. Натомість деякі архітектурні школи нині стикаються із серйозними викликами. У багатьох містах — Харкові, Одесі, Дніпрі, Полтаві, Запоріжжі — освітній процес тривалий час відбувається в онлайн-режимі через безпекову ситуацію, спричинену російським вторгненням. Це, безперечно, позначається на можливостях студентів реалізувати повноцінні дипломні проєкти. Проте, попри всі труднощі, жоден учасник не залишився без нагороди — і це свідчить про силу духу, професіоналізм і невичерпну творчу енергію українських студентів.

Зважаючи на виклики часу, у 2023 році Харківський національний університет будівництва та архітектури приєднано до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова. Більшість викладачів ХНУБА продовжили свою діяльність у складі нового об’єднаного закладу. Водночас не можу стверджувати, що таке об’єднання є на сто відсотків позитивним. Адже що більше архітектурних шкіл, локацій, творчих осередків, то ширше поле для ідей, дискусій, різних точок зору. А це своєю чергою сприяє розвитку архітектури та мистецтва. Я — за різноманітність. У мистецтві вона є не просто бажаною, а вкрай потрібною. Якщо все звести до єдиного центру, то з часом може виникнути уніфікація мислення, повторюваність рішень, втрата індивідуальності. А архітектура, як і мистецтво загалом, живе завдяки свободі, пошуку та сміливим експериментам.

— За якими критеріями відбувалось оцінювання робіт конкурсантів?

— Конкурс має багатоступеневу структуру. Перший етап — внутрішній відбір на рівні університетів, де кафедри формують списки робіт відповідно до квот, що залежать від кількості студентів. Другий — фінальний огляд. Цього разу він проходив у Львівській політехніці за чітко прописаними в офіційному положенні критеріями оцінювання дипломних робіт. Вони охоплюють спеціальності G17 «Архітектура та містобудування», В2 «Дизайн» і В4 «Образотворче мистецтво та реставрація» — як на бакалаврському, так і на магістерському рівнях. Під час перегляду бакалаврських проєктів журі звертало увагу на те, наскільки повно і грамотно були розкриті ключові розділи роботи. Важливими критеріями стали функціональна логіка, відповідність сучасним нормам і трендам, оригінальність образу, інноваційність і якість подання. Іншими словами, оцінювали не лише технічну досконалість, а й творчу сміливість — здатність студента мислити нестандартно, бачити ширше, пропонувати світу щось нове. Магістерські роботи — це вже інший рівень. Тут у центрі уваги — актуальність теми, наукова новизна, практична цінність досягнутих результатів. Члени комісії оцінювали, чи може проєкт бути реалізований, чи здатен він змінити середовище, вплинути на професійну спільноту. І, звісно, важливу роль відігравала якість графічного подання — адже архітектура та мистецтво говорять не лише словами, а й візуальними образами.

Цьогоріч дипломні роботи учасників конкурсу розглядали двадцять спеціалізованих комісій, кожна з яких працювала у межах окремого архітектурного напряму. Тринадцять із них працювали в галузі архітектури та містобудування, зокрема житлової громадської архітектури, просторового розвитку та реконструкції територій, ландшафтної архітектури та інших галузей. Університети подавали дипломні роботи відповідно до тих напрямів, у яких здійснюють підготовку. Вони самостійно обирали проєкти, а ми, як організатори, визначали, до якої комісії їх передати. Часто заклади самі пропонували, якій комісії варто розглядати ту чи іншу роботу — і ми брали до уваги ці побажання. Водночас траплялися ситуації, коли ми наполегливо рекомендували перенаправити окремі проєкти до іншої комісії — тієї, що краще відповідала профілю роботи. Це давало змогу забезпечити максимально точне і справедливе оцінювання, адже кожна комісія мала глибоку експертизу у своїй галузі. Крім того, були створені п’ять комісій для оцінювання дипломів дизайнерів середовища, графічних дизайнерів і реставраторів творів мистецтва. Такий розподіл забезпечив глибокий і фаховий аналіз кожної роботи.

Критерії оцінювання були чітко визначені, і кожен член комісії неухильно дотримувався встановлених вимог. Рішення щодо призових місць або присудження диплома учасника ухвалювали колегіально, що гарантувало об’єктивність і прозорість процесу. Варто зазначити, що диплом учасника — це не оцінка, а підтвердження участі: він засвідчує, що робота була подана на конкурс і її розглянула комісія. Такий підхід є важливою мотивацією для студента: це крок уперед, стимул до професійного зростання, до нових ідей і звершень. Можу впевнено сказати: у неупередженості журі сумніватися не доводиться. І це підтверджує реакція самих учасників — 99,9 відсотка дипломників залишилися задоволені результатами. Такі конкурси — не просто змагання, це простір, де народжуються ідеї, формується нове покоління творців, і кожна робота є кроком до майбутнього, яке ми будуємо разом.

— Юрію Романовичу, розкажіть про особливості цьогорічного огляду-конкурсу. Як змінився нині підхід до дипломних проєктів?

— Кілька років поспіль, з об’єктивних причин, Міжнародного огляду-конкурсу не проводили. Спершу через пандемію, а згодом — у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на територію України. Та минулого року Київ відновив проведення заходу і фактично започаткував новий тренд. Підхід до дипломних проєктів змінився суттєво. Зокрема, значно спрощено матеріальну частину участі. Раніше роботи подавали на конкурс у великих фанерних підрамниках, обтягнутих ватманом, на якому вручну креслили проєкти. Це створювало чимало труднощів — і з пакуванням, і з транспортуванням. Роботи доводилося ретельно обгортати, щоб не пошкодити, а перевозили їх здебільшого в тамбурах потягів. Таку практику застосовували ще з часів радянського союзу. Саме так доправляли дипломні роботи на всесоюзні огляди-конкурси, передостанній з яких відбувся у Москві, а останній — в одному з міст Середньої Азії. Квоти для України були скромними.

Нині огляди-конкурси масштабні. Ми маємо що показати. Водночас усе стало простішим і більш технологічним. Цифрові формати, онлайн-платформи, презентації — усе це дає змогу зосередитися на змісті, а не на формі. І це, безперечно, відкриває нові можливості для студентів, дає їм більше свободи та простору для творчості. Ми приймаємо дипломні роботи на огляд-конкурс у формі роздруківок. У такому форматі їх легше транспортувати, а також зручно надсилати поштою. Цього разу більшість робіт надійшла саме через поштові відділення. Уже на місці ми їх розміщували на стендах. Те, що сьогодні креслять не вручну, а на комп’ютерах, має низку переваг. По-перше, це мобілізує студентів. По-друге, дає їм змогу швидше виконати завдання. По-третє, завдяки цьому можна легко адаптувати бакалаврську чи магістерську роботу до вимог конкурсу. Одне слово, електронні версії спрощують роботу над дипломним проєктом і допомагають досягти високої якості.

Змінився і підхід до самої процедури оцінювання дипломних робіт. Якщо раніше члени комісії приїжджали на місце проведення огляду-конкурсу та обговорювали роботи безпосередньо біля стендів, відтак часто від дискусій переходили до суперечок чи непорозумінь і плутанини з номерами дипломів, то цього разу ми усунули цей суб’єктивний фактор — він більше не впливає на процес. До складу комісії входять викладачі з різних закладів вищої освіти України, що забезпечує об’єктивність оцінювання. Спочатку дипломні проєкти подають у PDF-форматі, і комісії розглядають та оцінюють їх дистанційно. Коли учасники з’їжджаються до міста, де проходить конкурс, роботи вже оцінені — відбувається власне огляд. На стендах можна ознайомитися з проєктами, поспілкуватися між собою викладачам різних ЗВО, обмінятися думками та побачити мистецькі тренди інших архітектурних шкіл. Студенти закладу, який приймає конкурс, мають особливу перевагу — вони можуть оглянути роботи біля стендів і почерпнути для себе нові ідеї.

— Чи є різниця у підходах до дизайну між різними ЗВО? У чому вона полягає?

— Скільки викладачів і студентів — стільки й думок і задумів. Тому мистецтво таке різноманітне: двох однакових робіт не знайдеш. Водночас є ідеї, які варто запозичувати, можливо, у великих майстрів мистецтва, у потужних архітектурних шкіл — і адаптувати під власні творчі ідеї. Так було завжди. Сучасний світ відкритий як ніколи. Студенти мають доступ до великої кількості нової, цікавої та найактуальнішої інформації, тож цілком природно, що вони щось переймають. Коли я навчався в інституті, такого доступу не було. Було кілька спеціалізованих журналів, здебільшого з орієнтацією на масове будівництво, а не на розвиток творчості — і на тому все. Останні роки внесли кардинальні зміни. Навіть у дев’яності, коли огляд-конкурс відновився, ми ще не мали таких відкритих інформаційних джерел. Світ стрімко пришвидшив свій поступ — і мистецтво разом з ним. Не все, що відбувається на Заході чи в найближчих сусідів зі Сходу, є наймодернішим. Сьогодні надзвичайно цікаві архітектурні об’єкти з’являються в арабському світі, на Далекому Сході, у Південно-Східній Азії. Студенти мають звідки черпати натхнення і роблять це, як то кажуть, «великою ложкою». Нині вони мають безліч можливостей: подорожують, розглядають світ зблизька, досліджують його віртуально. І це відкриває нові горизонти для творчості.

— Які основні тенденції в сучасному дизайні ви помітили серед представлених робіт?

— Був період, коли модерний напрям домінував. Зараз, принаймні на цьому конкурсі, я помітив іншу тенденцію: багато уваги надають роботі з новими об’єктами у сформованому середовищі. Особливо це характерно для львівської архітектурної школи. Ймовірно, це пов’язано з тим, що ми не працюємо «на чистому полі», не будуємо нові міста, а доповнюємо простір, який уже існує. Наше середовище — комфортне й естетичне, тому ми маємо дотримуватися тих естетичних принципів, які заклали архітектори попередніх поколінь. Саме тому тренд «зважати на середовище» сьогодні дуже помітний — і, на мою думку, надзвичайно важливий.

— Чи можете відзначити дипломні проєкти, які особливо запам’яталися або заслуговують на окрему увагу?

— На огляді-конкурсі не було жодної роботи, якої б не відзначили. Особисто я працював у комісії, що оцінювала наукову літературу — це саме моя сфера діяльності. І можу сказати, що дуже багато книжок, монографій, методичних праць, які привезли наші колеги, дістали високу оцінку. В аудиторії на третьому поверсі головного корпусу університету ми організували окрему виставку цієї літератури, подібно до того, як розміщували дипломні роботи на стендах. І кажу відверто: виділити якусь одну книжку чи монографію я не зміг, адже кожна мала свою особливість, щось унікальне, що привертало увагу. Тому говорити про одну ідеальну роботу нема підстав — кожна по-своєму заслуговує на високу оцінку.

— Як участь у таких оглядах-конкурсах впливає на мотивацію студентів?

— Я не можу говорити за нинішніх студентів, але колись сам був студентом і мав нагоду взяти участь у тодішньому всесоюзному конкурсі. Керівником моєї дипломної роботи був Микола Бевз, який нині очолює кафедру архітектури та реставрації. Тоді він привіз диплом другого ступеня — це був справді високий здобуток. Я отримав особисту сатисфакцію від виконаної роботи, відчув, що здатен досягати мети, і це стало для мене стимулом працювати далі. Думаю, що й нинішні студенти, які здобувають нагороди, відчувають подібні емоції. До речі, за підсумками цьогорічного конкурсу учасників нагороджували не лише дипломами Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки. Національна спілка архітекторів України й Академія архітектури України також відзначали студентів власними дипломами. Вони оцінювали роботи за своїми критеріями, відзначаючи як окремі проєкти, так і ті, що здобули першу, другу чи третю премію. Варто додати, що в межах Міжнародного огляду-конкурсу відбувся цикл лекцій, де лекторську роль виконували роботодавці — представники фірм MAST, 5F STUDIO, AVR-DEVELOPMENT. 90 відсотків з них є нашими колишніми студентами. Це серйозні компанії, які за чисельністю вже перевищили державні проєктні установи пострадянського періоду, що поступово занепали. Натомість ці фірми зміцніли й упевнено стоять на ногах. Ідея проведення такого заходу належала саме їм. Співпраця інституту з роботодавцями відбувається на доволі високому рівні. Вони також вручали власні дипломи в різних номінаціях, відзначаючи найкращі роботи. Деякі студентські проєкти отримали по кілька премій і дипломів, що, безумовно, помножує актив здобутків і мотивує студентів створювати якісні проєкти.

— Чи можна вважати конкурс платформою для обміну досвідом між студентами і викладачами?

— Такий захід став місцем зустрічі викладачів, майданчиком для їхнього професійного спілкування. Зазвичай кожна архітектурна чи мистецька школа або будь-який ЗВО працює у своїй «бульбашці». Цей простір об’єднав ці бульбашки і створив своєрідну мистецьку «ноосферу», де всі могли працювати разом. У межах заходу відбувалися лекції викладачів і професорів з різних закладів вищої освіти, зокрема з нашого. Проведено й цикл лекцій за участі роботодавців, а також науково-методичну конференцію, присвячену вирішенню актуальних проблем освітньої сфери, яких сьогодні чимало. Як їх долати? Як ефективно працювати в умовах воєнного стану? Адже ми ще маємо змогу працювати у більш-менш спокійних умовах. До речі, дякувати Богові, упродовж усіх днів конкурсу не було жодної повітряної тривоги. Це дало нашим гостям трохи видихнути й попрацювати в атмосфері спокою. Все це разом узяте створює умови для професійного розвитку. Саме такі заходи є тим майданчиком, де можна ділитися досвідом, спілкуватися, обговорювати нові ідеї та тренди й водночас мати змогу відпочити, продовжуючи обговорення власних задумів і професійних викликів у неформальній атмосфері.

У програмі заходів були передбачені дві піші екскурсії: центральною частиною Львова, у супроводі професора Львівської політехніки Миколи Бевза, і на фабрику Левинського — під керівництвом кандидата архітектури, доцента кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури та дизайну Богдана Гоя. Ще одну автоекскурсію новобудовами Львова провів професор Ігор Гнесь. Студенти нашого університету, які не брали участі в конкурсі, на відміну від студентів інших ЗВО, могли поспілкуватися з викладачами й оглянути виставку робіт безпосередньо — від стенду до стенду «наживо». А для тих, хто не мав такої можливості, був відкритий доступ до PDF-формату. Цей конкурс — велика школа не тільки для випускників, а й для студентів молодших курсів, які з цікавістю розглядають представлені проєкти. Вони лише починають опановувати перо чи олівець, але вже замислюються над тим, як створюються масштабні архітектурні концепції.

— Яких навичок важливо набути, щоб стати успішним у майбутньому?

— Професійні навички формуються поступово, ще до того, як абітурієнт стає студентом університету. Тому, на відміну від багатьох інших спеціальностей, у нас проводять власні конкурси та творчі іспити, до яких майбутні студенти готуються задовго до вступу. Здатність побачити і вручну передати побачене на папері — це набута навичка, яка вже на перших етапах навчання дає студентам відчуття власного творчого потенціалу. Цей досвід особливо важливий у перші роки навчання, коли формується базове розуміння простору, композиції та форми. Згодом студенти переходять від ручного малювання та креслення до комп’ютерного моделювання. Це ще один важливий етап, який дає змогу реалізувати дипломний проєкт і, можливо, презентувати себе на таких оглядах, як нинішній.

— Сьогодні в загальноосвітніх школах предмет креслення вилучено з освітніх шкільних програм. Тож де можуть здобути ці знання вступники, які обрали архітектурну спеціальність?

— Ми подбали про тих учнів, які прагнуть вступити до Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки, ще до початку їхнього навчання. Основи креслення вони можуть опанувати на підготовчих курсах для вступників, які ми щороку організовуємо. Пропонуємо два формати підготовки: рік постійного навчання або два роки занять у вихідні — суботу та неділю. Далі відбувається відбір на навчання за результатами творчого конкурсу та вступних іспитів. Кожна спеціальність має свій перелік вступних випробувань, і кожен абітурієнт готується за конкретною програмою. Наприклад, графічні дизайнери малюють голову натурника, архітектори — архітектурну деталь, а реставратори творів мистецтва мають власну програму. До нас не вступають випадкові люди, які просто обрали професію з каталогу спеціальностей. До нас приходять мотивовані абітурієнти — і саме це вирізняє наш напрям підготовки серед інших.

— Цьогорічний огляд-конкурс — ювілейний. Як змінювався його формат з роками?

— Формат конкурсу змінювався від паперового до електронного, від ручного креслення — до комп’ютерного моделювання та роздруківки на принтері. Це значно спростило роботу. Як я вже згадував, ми більше не транспортуємо габаритних підрамників, а розміщуємо на стендах паперові роздруки, що дає змогу зручно презентувати зображене. Розгляд надрукованого креслення «наживо» забезпечує набагато краще сприйняття інформації, ніж перегляд на моніторі. Ручне креслення та габаритність підготовленого проєкту ускладнювали студентам участь у конкурсах. Якщо колись керівник проєкту за тиждень-два до захисту казав, що роботу потрібно доопрацювати — для студента це ставало справжньою трагедією. Вносити зміни в електронне креслення набагато простіше і швидше. Я сам розпочинав креслити тушшю за допомогою рейсфедера та пера, пізніше перейшов на рапідограф. Комп’ютери у Львівській політехніці з’явилися, коли я вже почав в університеті викладати.

— Чи плануєте нові напрями або категорії для майбутніх конкурсів?

— Формат конкурсу, відколи його започатковано, залишається незмінним — це платформа для обміну досвідом між викладачами, спілкування зі студентами, презентації дипломних робіт. Вона об’єднує комунікацію на студентському, викладацькому та професорському рівнях, а також між випускником, роботодавцем і закладом вищої освіти. Але, зважаючи на актуальні нині тенденції в архітектурі, дизайні та освіті, ми не можемо зупинитися в часі. Тому кожного разу аналізуємо результати, дослухаємося до відгуків учасників і викладачів інших ЗВО й намагаємося визначити, які напрями варто нам розвивати. Наразі адаптуємо освітні програми відповідно до вимог роботодавців — це дуже важлива частина нашої роботи. Однак архітектура як спеціальність є регульованою, що не дає змоги створювати паралельні освітні програми. Ми можемо лише пропонувати різні освітні траєкторії у межах однієї програми.

Цього року ми запровадили нову, на нашу думку, надзвичайно важливу траєкторію — «архітектурне адміністрування». Раніше ми готували студентів переважно для роботи в офісах, тобто для архітектурних фірм. А от фахівців для роботи на посаді районного, міського чи обласного архітектора — не готували. Тепер ми надаємо студентам знання, орієнтовані на законодавчу базу та документознавство, що відкриває їм шлях до адміністративної діяльності. Дизайнери, на відміну від архітекторів, мають змогу створювати паралельні освітні програми. Наразі вони навчають студентів за двома основними й абсолютно різними напрямами: дизайн середовища та графічний дизайн.

Кафедра дизайну та основ архітектури почала працювати над освітньою програмою з промислового дизайну — важливої галузі, яка дає змогу створювати естетичну оболонку для технічних приладів, які розробляють у Львівській політехніці. Адже ці вироби часто потребують мистецького доопрацювання. Кафедра візуального дизайну і мистецтва розвиває такий напрям, як світловий дизайн. Випускники цього напряму працюють зі світлом, створюють інсталяції у міському просторі — це їхня професійна сфера. Так, ми постійно розширюємо освітні програми, а в межах архітектурної спеціальності — додаємо нові траєкторії, щоб відповідати сучасним викликам і потребам.

— З якими викликами стикаєтеся в організації таких масштабних заходів? Що хотіли б удосконалити чи додати?

— Перший виклик — матеріальне забезпечення. Приїзд учасників конкурсу, стенди, транспортне забезпечення екскурсій містом, кавові перерви та фуршети — усе це потребувало коштів. Якби адміністрація Львівської політехніки та спонсори нам у цьому не допомогли, ми б просто не подужали цього конкурсу, адже це великі витрати.

— Яку роль відіграють такі конкурси у формуванні дизайнерської спільноти України?

— Такі конкурси є важливими маркерами нашого поступу. Вони дають змогу порівнювати, аналізувати, бачити зміни, оцінювати розвиток. В умовах міграції молоді зі Сходу України, де тривають бойові дії, ми маємо нові виклики й водночас нові пріоритети. Ми можемо вимірювати наш поступ за певною шкалою, скажімо, від вступної до вступної компанії — або ж від огляду до огляду, від конкурсу до конкурсу. Це і є наш поступ.

Нині багато молодих людей виїхало за кордон, але ті, хто проходив наші підготовчі курси перед вступом, залишилися вірними нашому інституту, свідомо обрали саме його. І якщо хтось вважає, що за кордоном краще — то це не завжди так. Ми надаємо освіту, яка за рівнем не поступається, скажімо, віденській. Звісно, маємо свої недоліки, як і будь-який навчальний заклад, але маємо й унікальні переваги.

Навчання в архітектурному середовищі, яке створює головний корпус Львівської політехніки, — це вже переконливий аргумент для студента. Ця будівля від початку була запроєктована як навчальний корпус, і це відчувають вступники. Коли я вперше опинився в її стінах, враження було надзвичайно сильним, що вплинуло на мій вибір місця навчання.

Саме конкурси, які ми проводимо, допомагають у цих стінах формувати спільноту — студентську, викладацьку, професійну. Вони об’єднують представників різних регіонів, закладів освіти та професійних середовищ, надихають, дають змогу побачити себе в контексті національного та міжнародного дизайнерського простору.

— Який потенціал, вашу думку, має український дизайн на міжнародній арені?

— Потенціал? Великий. Наших випускників без проблем працевлаштовують у західних компаніях. Ті, хто прагне залишитись у Львові, мають змогу працювати в потужних місцевих фірмах, які створили власні навчальні підрозділи для перепідготовки кадрів відповідно до своїх потреб. Наше завдання — підготувати фахівця, який буде готовий до співпраці з будь-яким роботодавцем, але головне — сформувати творчу особистість. Саме це ми й робимо. А великі компанії, залежно від специфіки своєї діяльності, донавчають випускника під конкретні вимоги. У кожного роботодавця — свої очікування, і ми прагнемо, щоб наші студенти були до них готові.

— Яким ви бачите майбутнє українського дизайну в контексті глобальних викликів і технологічного прогресу?

— Найближча перспектива є очевидною — це післявоєнна відбудова країни. І наші випускники, і ті, що зараз на першому курсі, будуть безпосередньо залучені до процесу відновлення України. Тому першочергове завдання викладачів — готувати студентів до цієї роботи. Найважливіше зараз — не втратити ринку архітектурних послуг. Після закінчення війни на український ринок зайде багато іноземних компаній. Вони вже сьогодні активно інтегруються через конференції, гранти, партнерські проєкти. Законодавство буде адаптоване так, щоб забезпечити доступ іноземним проєктантам, і вони відіграватимуть не другорядну роль. Це буде серйозна конкуренція, яку ми маємо витримати, зберегти свій рівень і позиції. І працювати над цим потрібно вже зараз.

Огляди-конкурси, про які ми говорили, створюють саме для того, щоб тримати себе в тонусі, відчувати тренди, розуміти глобальні процеси, ділитися спостереженнями й уникати помилок — насамперед в освітньому процесі. Щоб не закостеніти в часі, і викладач, і студент мають виходити із зони комфорту. Якщо цього не зробимо, не запропонуємо нових освітніх ідей — залишимося на периферії актуальних процесів. А ми повинні бути попереду, формувати тенденції та диктувати свої умови.

— Що ви сьогодні побажали б своїм студентам, які тільки стали на мистецько-архітектурну стезю?

— Навчитися працювати. Студент має розуміти, що він іде з лекцій і зобов’язаний дві-три години свого часу викроїти на роботу над проєктами, над лабораторними чи будь-якими іншими завданнями, які ставить перед ним викладач. Якщо студент думає, що, навчаючись п’ять-шість років в університеті, він потім зможе просто працювати, то помиляється. Життя — суцільне навчання. І, працюючи за спеціальністю, доведеться теж вчитися. Якщо студент не освоїв процедури навчання за п’ять років, він не впишеться в жодний колектив. Я наполегливо рекомендую кожному студентові навчитися працювати, працювати регулярно, щодня, бо досить лише пропустити якийсь час, повернутися до робочого ритму буде дуже важко. А ці навички закладають тільки в стінах університету.

Отже, завершуючи розмову з директором Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки Юрієм Дибою, дозволю собі зробити висновок: цьогорічний конкурс — це, попри можливість побачити себе збоку й надихнутися на нові ідеї, нагода продемонструвати, що архітектура та дизайн не просто професія, а спосіб мислення, стиль життя і мова, якою молодь говорить про майбутнє.

Пресцентр «Центр комунікацій»

Компанія Clarivate запрошує на безкоштовні вебінари у жовтні-листопаді 2025 року

Oleksandr Levchenko — Wed, 22 Oct 2025 13:55:22 +0000

Компанія Clarivate запрошує на безкоштовні вебінари у жовтні-листопаді 2025 року

22 жовт. 2025, 16:55

Oleksandr Levchenko ср, 10/22/2025 - 16:55

Національна академія наук України

Компанія Clarivate продовжує безкоштовні вебінари українською мовою у форматі онлайн на платформі Zoom.

Clarivate Essential

23 жовтня, 10:15–11:15

Тема: Аналіз відкритої науки України ресурсами Clarivate
Реєстрація

Research Smarter

30 жовтня, 10:15–11:15

Тема: Представляємо Research Commons – нова база на платформі Web of Science
Реєстрація

Research Smarter

27 листопада, 10:15–11:15

Тема: Покращення пошуку в Web of Science
Реєстрація

Вебінари безкоштовні. Необхідна попередня реєстрація. Передбачено сертифікат учасника за умови присутності більше 90% основного часу вебінару.

Докладніше – на сайті Національної академії наук України.

НТСА

НТБ

Проєктна аспірантура: пояснення основних змін у новій моделі підготовки PhD в Україні від МОН

Oleksandr Levchenko — Wed, 22 Oct 2025 13:08:42 +0000

Проєктна аспірантура: пояснення основних змін у новій моделі підготовки PhD в Україні від МОН

22 жовт. 2025, 16:08

Oleksandr Levchenko ср, 10/22/2025 - 16:08

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України пропонує до громадського обговорення проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проєкту з підготовки осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, через проєктну аспірантуру».

Документ розроблено на виконання Плану пріоритетних дій Уряду на 2025 рік (розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2025 р. № 1003-р).

Проєкт акта запроваджує нову модель підготовки докторів філософії – проєктну аспірантуру, що поєднує навчання з акцентом на науково-дослідну роботу в межах фінансованого PhD-проєкту. Такий підхід створює умови для реалізації фундаментальних і прикладних досліджень, які першочергово потрібні державі, підвищення мотивації здобувачів і наукових керівників, а також залучення інвестицій у науку.

Що зміниться:

новий формат підготовки PhD;
конкурсна модель;
справедливе фінансування;
практичне навчання;
пілотний напрям;
прозорі критерії;
цифровізація відбору;
координатор і партнери.

Хто може брати участь

До конкурсу подають спільні заявки потенційного здобувача (має ступінь магістра/спеціаліста, рівень англійської – не нижче за B2) і керівника PhD-проєкту (науковий/науково-педагогічний працівник закладу за основним місцем роботи).

Здобувач має перебувати в Україні та проводити основну частину дослідження на території України.

Як подати пропозиції

Пропозиції та зауваження до зазначеного проєкту НПА потрібно надсилати до 4 листопада 2025 року на електронну адресу kadry.atest@mon.gov.ua.

Докладніше – на сайті Міністерства освіти і науки України.

Докторантура та аспірантура

В ІБІБ у співпраці з Бернським університетом прикладних наук запускають новий вибірковий курс для магістрів

Oleksandr Levchenko — Wed, 22 Oct 2025 11:51:43 +0000

В ІБІБ у співпраці з Бернським університетом прикладних наук запускають новий вибірковий курс для магістрів

22 жовт. 2025, 14:51

Oleksandr Levchenko ср, 10/22/2025 - 14:51

Кафедра будівельних конструкцій та мостів Львівської політехніки

Національний університете «Львівська політехніка» у співпраці з Бернським університетом прикладних наук (BFH) запускає новий вибірковий модуль під назвою «Стійке та розумне відновлення і стале будівництво» у рамках магістерської програми «Промислове та цивільне будівництво».

21 жовтня 2025 року відбулася чергова організаційна зустріч, мета якої – впровадження цього вибіркового блоку у навчальний процес. Студенти, які вступили на магістерську програму «Промислове та цивільне будівництво» у Львівській політехніці у вересні 2025 року, матимуть можливість обрати цей новий вибірковий модуль, щоб дізнатися про розумні методи реконструкції та сталого будівництва для підтримки післявоєнної відбудови України. Курс розпочнеться у лютому 2026 року.

Розроблений у партнерстві з Бернським університетом прикладних наук, курс є частиною швейцарського проєкту «Розширення можливостей України з відновлення», який підтримують Швейцарський державний секретаріат з економічних питань (SECO) та Посольство Швейцарії в Києві.

Швейцарсько-українське партнерство для сталого відновлення України реалізується через навчання студентів інноваційних підходів до сталого будівництва та відновлення, цифрового планування, циркулярного будівництва з новими бізнес-моделями та партисипативним проєктування на основі принципів «відбудувати краще». Він пропонує практичний міждисциплінарний досвід навчання, поєднуючи академічні знання з реальними потребами відновлення та ділячись швейцарським ноу-хау з академічних кіл та промисловості. Курс викладатимуть спільно академічний персонал Львівської політехніки та BFH, а також запрошені лектори-практики зі швейцарських та українських підприємств. Ці експерти галузі запрезентують реальні приклади та свої інноваційні будівельні проєкти.

«Ми раді поділитися з українськими студентами нашими підходами до сталого будівництва та інфраструктури, – зазначає професор Норберт Вінтерберг, координатор проєкту в BFH. – Ми розглядаємо цю спільну ініціативу не лише як передачу знань, а як початок співпраці між нашими університетами».

«Це найкращий приклад прикладної освіти, – каже Роман Хміль, керівник магістерської програми. – Студенти дізнаються про підходи до сталого відновлення на основі принципів циркулярної економіки та «відбудовуй краще, ніж було». Вони застосовуватимуть свої знання вже під час навчання, працюючи над реальними проєктами».

Курс побудований на основі міжнародно відомої післядипломної програми CAS Rebuild Ukraine, яку пропонує BFH у Швейцарії і в якій беруть участь понад 30 партнерів зі швейцарських академічних і ділових кіл, щоб поділитися найкращими швейцарськими знаннями та спільно розробити реальні проєкти для України. Дізнатися більше про програму CAS Rebuild Ukraine можна на сайті Bern University of Applied Sciences або тут.

«Цей вибірковий модуль є важливою сходинкою для студентів у набутті знань про новітні підходи до сталої та стійкої відбудови України. Це також унікальна можливість для студентів – майбутніх фахівців – у процесах відбудови України – дізнатися про найбільш актуальні інновації у сфері будівництва, які імплементують у Швейцарії, та познайомитися зі швейцарськими професорами, представниками бізнесу і студентами, які в майбутньому можуть стати їхніми колегами», – каже д-р Маріана Мельникович, координаторка проєкту в BFH.

Реалізація цього проєкту стала можливої завдяки активній підтримці директора Інституту будівництва, інфраструктури та безпеки життєдіяльності професора Зіновія Бліхарського, зусиллями якого ще рік тому вдалося переконати швейцарських колег, що Львівська політехніка зможе успішно реалізувати їхні задуми щодо поширення досвіду проєкту CAS Rebuild Ukraine в Україні.

Проректор з міжнародної діяльності

ІБІБ

БКМ

АДМ

Наталка Цмоць — Посол Канади в Україні: про мову, дипломатію та підтримку України

Oleksandr Levchenko — Wed, 22 Oct 2025 09:13:55 +0000

Наталка Цмоць — Посол Канади в Україні: про мову, дипломатію та підтримку України

22 жовт. 2025, 12:13

Oleksandr Levchenko ср, 10/22/2025 - 12:13

Святослав Іваньо, Центр комунікацій Львівської політехніки

17 жовтня у межах проведення діалогової платформи «Українська мова: нові контексти буття» відбулася відкрита зустріч з пані Наталкою Цмоць — Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні. Подія об’єднала теми культурної ідентичності, міждержавної співпраці та післявоєнного відновлення України. Захід організовано Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки (МІОК). Модераторкою зустрічі виступила директорка МІОКу, почесна професорка університету Ірина Ключковська. Формат зустрічі мав характер відкритого діалогу, під час якого пані Посол відповідала на запитання учасників і ділилася власним баченням сучасних процесів.

У вступному слові директорка МІОКу представила гостю як приклад людини, яка постійно навчається і професійно зростає, зумівши поєднати наукову діяльність із дипломатичною кар’єрою. За освітою пані Наталка Цмоць — фізична антропологиня, бакалавр і магістр судової антропології Університету Торонто. Її життєвий шлях органічно переплітається із сьогоденням України, а діяльність виходить за межі суто дипломатичної місії, відображаючи особисту залученість і відповідальність. У 2023 році, в період повномасштабної війни, вона обійняла посаду Посла Канади в Україні й відтоді активно підтримує український народ, підкреслюючи своє бажання залишатися пов’язаною з Україною і надалі.

Відкриваючи діалог, Ірина Ключковська звернула увагу на тему мови як культурного й ціннісного коду, що формує ідентичність і впливає на глибину розуміння України у світі, та звернулася до пані Цмоць із запитаннями про її шлях до вільної української, життя між двома мовними світами та значення володіння українською для дипломатів. Пані Посол поділилась особистою історією, розповівши про своє українське коріння та процес опанування української мови, якою вона володіє на високому рівні, попри те, що народилася й виросла в Канаді. Її батьки, вихідці з Львівщини, зберігали українську мову в родині, тож вона стала для майбутньої дипломатки рідною. Середню освіту пані Наталка здобувала у франкомовній школі, а англійську опанувала вже пізніше, що, за її словами, допомогло краще відчути цінність багатомовності. Гостя заходу наголосила, що знання кількох мов не лише розширює можливості людини, а й розвиває мислення, та зробила акцент на значенні мовної багатогранності для майбутніх дипломатів і всіх, хто представляє Україну у світі. На її думку, англійська, хоч і домінує у міжнародному спілкуванні, не може бути єдиним інструментом міжкультурного розуміння, навівши приклад Канади, де знання хоча б елементарних фраз мовою корінних народів має велике символічне значення.

Далі розмова перейшла до питання двосторонніх відносин між Україною та Канадою. Дипломатка нагадала, що Канада була однією з перших держав, які визнали незалежність України, і залишається одним із найпослідовніших її союзників. Вона зазначила, що сучасна політика Канади щодо України спирається на спільні цінності — демократію, повагу до прав людини й історичну справедливість. Пані Цмоць також згадала, що Канада визнала геноцид кримськотатарського народу під час депортації 1944 року й активно підтримує українські зусилля у збереженні культурної та історичної спадщини, наголошуючи, що Крим є невіддільною частиною України. Канадська дипломатка звернула увагу на мультикультурний характер української історії, який, за її словами, робить Україну ближчою до Канади, де багатокультурність стала частиною національної ідентичності.

У межах свого виступу доповідачка розкрила практичні форми підтримки, яку Канада надає Україні від початку повномасштабного вторгнення. Вона нагадала, що Канада була серед перших країн, які не лише оголосили про військову та гуманітарну допомогу, а й започаткували системну макрофінансову підтримку українського уряду — крок, який, за її словами, став прикладом для інших держав. Ця допомога дала Україні змогу зберегти функціонування державних інституцій у критичні перші місяці війни, коли економіка перебувала під сильним тиском. Пані Посол зазначила, що загальний обсяг канадської допомоги вже перевищив 12 мільярдів канадських доларів, а також нагадала про Operation UNIFIER — програму військової підготовки, започатковану ще у 2015 році, у межах якої Канада навчила понад 46 тисяч українських військовослужбовців. Вона також зауважила, що підтримка України відбувається не лише через державні механізми, а й у координації з міжнародними організаціями, як-от ООН, і вважає це найефективнішою моделлю допомоги країнам, які переживають кризу.

Окремо спікерка торкнулася економічного виміру співпраці. З огляду на нові геополітичні виклики Канада прагне диверсифікувати свої інвестиційні напрями, зокрема розвиваючи зв’язки з Європою та Україною у сфері енергетики. Пані Посол зазначила, що її країна має потужні ресурси й технологічний потенціал, який може бути корисним для українського відновлення.

Дипломатка також зосередилася на перспективах післявоєнного відновлення України, розповівши, що Канада бере участь у формуванні відповідних програм уже сьогодні. Вона наголосила, що цей процес не є односторонньою допомогою, а передбачає партнерство й координацію з українським урядом, який визначає власні потреби та пріоритети. Водночас пані Посол відзначила активність місцевих громад, які навіть у воєнних умовах самостійно відновлюють інфраструктуру та підтримують одне одного. Така ініціативність, на її думку, є головним ресурсом України.

Серед напрямів, які Канада вважає перспективними для співпраці, пані Цмоць назвала енергетику, аграрний сектор і розвиток кооперативів. Уже нині діє низка канадських проєктів підтримки фермерських господарств у різних регіонах України, зокрема у Львівській області. Крім того, уряд Канади створив спеціальні фонди для участі у процесі відбудови та залучив бізнес до підготовки спільних економічних ініціатив.

Пані Посол Канади відзначила й потужний вплив української діаспори в Канаді, яка відіграє помітну роль як у політичному, так і в культурному житті країни. Українці представлені на всіх рівнях — серед парламентарів, сенаторів, урядовців і громадських діячів, що дає їм змогу впливати на ухвалення важливих рішень, зокрема на формування політики підтримки України. Вона зауважила, що саме завдяки зусиллям діаспори канадський парламент визнав Голодомор геноцидом українського народу, а вересень офіційно проголошено місяцем української спадщини. Окремо дипломатка підкреслила культурну активність українців у Канаді: розгалужену мережу суботніх шкіл, пластових осередків і церковних громад. Ці структури не лише зберігають українські звичаї та традиції, а й інтегрують новоприбулих українців, зокрема тих, хто приїхав після початку повномасштабної війни.

У відповідь на запитання про підтримку України з боку НАТО дипломатка наголосила, що позиція Канади залишається стабільною й послідовною. Канада, за її словами, розуміє стратегічну роль України в системі європейської безпеки та виступає за її інтеграцію в євроатлантичні структури.

Окремий блок дискусії був присвячений участі жінок у дипломатії та війні. Пані Посол поділилась особистим досвідом роботи під час війни, визнавши, що для жінки це професійно й емоційно складна місія. Вона підсумувала, що українські жінки — військові, медики, волонтерки, матері загиблих воїнів — вражають своєю силою, стійкістю та здатністю підтримувати інших.

Зустріч завершилася подякою та теплими словами на адресу пані Цмоць. Студенти й викладачі мали можливість поставити їй особисті запитання та зробити спільне фото, а найактивніші отримали символічні подарунки.

МІОК

Пресцентр «Центр комунікацій»

Команда Львівської політехніки взяла участь у PolyTECH Summit — трампліні у технологічне майбутнє

Oleksandr Levchenko — Wed, 22 Oct 2025 07:19:27 +0000

Команда Львівської політехніки взяла участь у PolyTECH Summit — трампліні у технологічне майбутнє

22 жовт. 2025, 10:19

Oleksandr Levchenko ср, 10/22/2025 - 10:19

Наталія Павлишин, Центр комунікацій Львівської політехніки

18 жовтня в Києві відбувся PolyTECH Summit ― масштабна подія, яка зібрала понад 1200 студентів і студенток із 32 закладів вищої освіти України, стартаперів та бізнесу. Захід став фінальним етапом освітньої програми PolyTECH EDU, започаткованої UNIT.City за підтримки Міністерства освіти і науки України.

Серед найактивніших учасників ― команда Львівської політехніки під керівництвом проректора з навчальної роботи та розвитку студентського потенціалу Миколи Логойди.

― Участь у PolyTECH Summit ― це можливість для наших студентів заявити про себе, побачити, як формується покоління технологічних лідерів. Такі події ― простір, де народжується майбутнє освіти, інновацій і підприємництва, ― зазначив Микола Логойда, проректор Львівської політехніки.

Як зазначило Міністерство освіти та науки України, подія охоплювала три локації — Main Stage, Startup Stage та TechZone (ярмарок вакансій від провідних технологічних компаній).

На головній сцені відбулися виступи:

Михайла Федорова, першого віцепрем’єр-міністра — міністра цифрової трансформації України;
Оксена Лісового, міністра освіти і науки України;
Миколи Трофименка, заступника міністра освіти і науки України;
Марії Краснощок, консультантки міністерства освіти і науки України з розвитку інноваційної екосистеми та міжнародної співпраці в галузі науки, техніки та інновацій;
Павла Михайлюка, директора з розвитку UNIT.City;
Володимира Павлікова, голови Ради проректорів з наукової роботи;
Каріни Кудрявцевої, Head of Growth EIT Community Hub Ukraine;
представників бізнесу, зокрема компаній Ajax Systems, Credit Agricole Bank, OMD | Optimum Media, а також експертів UNIT.City.

Серед головних тем саміту:

роль освіти в інноваційному розвитку: що важливіше — академічний чи практичний досвід;
дуальна форма навчання: як почати будувати кар’єру ще під час навчання;
відповідальне використання штучного інтелекту у ЗВО: як покращити результати навчання та оптимізувати час;
посилення партнерства між університетами та корпоративним сектором.

Особливою частиною події став фінал стартап-сцени, де студентські команди з PolyTECH Innovation Bootcamp презентували власні проєкти перед журі, до складу якого увійшли представники бізнесу, інвестори та освітні експерти. Переможцем став Score Lab — AI-powered all-in-one solution для вступу до університетів, який поєднує підготовку до тестів, рекомендації щодо вибору спеціальності та персоналізовані освітні траєкторії.

PolyTECH Summit став майданчиком для обміну досвідом, ідеями та можливостями. Учасники долучилися до Main Stage, Startup Stage і Tech Zone, де обговорювали шлях від ідеї до готового продукту, створення інклюзивних середовищ та підтримку студентських стартапів.

Команда Львівської політехніки активно брала участь у дискусіях, панельних обговореннях та стартап-зонах, презентуючи власні ініціативи та бачення розвитку технічної освіти.

Проректор з навчальної роботи та розвитку студентського потенціалу

Колегія студентів

Пресцентр «Центр комунікацій»