Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

МОН пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році

Oleksandr Levchenko — Fri, 26 Dec 2025 13:32:32 +0000

МОН пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році

26 груд. 2025, 15:32

Oleksandr Levchenko пт, 12/26/2025 - 15:32

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Міністерство освіти і науки пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році.

Відповідно до вимог підпункту 1 пункту 1 розділу І, пункту 2 розділу ІІ Закону України № 4702-IX від 03.12.2025 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підсумкової атестації та вступної кампанії 2026 року» Директорат вищої освіти та освіти дорослих підготував проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році. Соціальні групи населення та зацікавлені сторони, на які поширюватиметься дія: здобувачі вищої освіти, заклади вищої освіти (наукові установи).

Міністерство освіти і науки України запрошує проректорів (заступників директорів), відповідальних за організацію освітнього процесу, та деканів факультетів (директорів навчально-наукових інститутів) на нараду про винесення на громадське обговорення проєкту Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році.

Нарада відбудеться 30 грудня 2025 року (13:00) в онлайн-режимі на платформі Zoom. Учасники матимуть можливість поставити під час проведення наради з використанням Q&A (піктограми «Запитання та відповіді» на основній панелі управління застосунку Zoom).

Можливі наслідки реалізації проєкту акта для різних соціальних груп населення та зацікавлених сторін: забезпечення можливості вступу фізичних осіб на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році; можливість вступникам здобувати вищу освіту у закладі вищої освіти (науковій установі) за кошти державного бюджету за прозорими механізмами; забезпечення можливості проведення закладами вищої освіти (науковій установі) вступної кампанії у 2026 році, а, отже, забезпечення діяльності цих закладів.

Зауваження та пропозиції до зазначеного проєкту Порядку приймають у формі порівняльної таблиці у форматі docx до 16 січня 2026 року на електронну адресу andrii.okhrimovskyi@mon.gov.ua. Прохання зазначати в полі Тема (Subject) такий текст: «Громадське обговорення порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти». Контактна особа для надання консультацій – Андрій Охрімовський, тел.: (044) 481-32-67.

Результати обговорення буде розміщено на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення.

Сайт Міністерства освіти і науки Українии

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Роздуми студентів Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології після відвідування музею «Територія терору»

Oleksandr Levchenko — Fri, 26 Dec 2025 10:49:09 +0000

Роздуми студентів Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології після відвідування музею «Територія терору»

26 груд. 2025, 12:49

Oleksandr Levchenko пт, 12/26/2025 - 12:49

Дарина Хома, Центр комунікації Львівської політехніки

Студенти ІКТА (групи КБ-107 та КБ-108) Львівської політехніки з ініціативи доцентки катедри української мови Лілії Харчук відвідали Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору». Такі заходи є регулярною практикою.

Експозиції музею, створені на підставі архівних матеріалів, особистих історій і свідчень очевидців, занурюють молодь в атмосферу нацистської та радянської окупацій, даючи змогу глибше усвідомити масштаби людських трагедій, а також цінність гідності та спротиву.

Відвідуючи такі місця пам’яті, ми вчимося краще розуміти події нашої історії та бачити зв’язки між різними епізодами минулого, відлуння яких відчутне й сьогодні. Це стає для нас постійною наукою.

Своїми роздумами після відвідування цього музею з нами поділилися студенти групи КБ-107 Владислав Шеховцов і Дмитро Данилович.

— З якими очікуваннями ви йшли до музею «Територія терору»?

— Очікування були дуже високі, адже нас попередили про нещодавню модернізацію музею та докладні експозиції.

— Наскільки тема музею була вам знайомою раніше? Можливо, ви її вивчали або маєте родинні спогади?

— Ми вже відвідували подібні музеї у Львові й досліджували схожі теми самостійно, проте «Територія терору» відкрила для нас багато нових деталей.

— Яке перше враження справили вигляд музею та його територія?

— На наше здивування, територія музею виглядала незвично для центральної частини міста. Перед нами постали дерев’яні будинки та численні кам’яні інсталяції, що одразу справили велике враження.

— Наскільки доступною й зрозумілою була екскурсія? Чи було в ній щось особливе для вас?

— Екскурсія була дуже зрозумілою. Екскурсовод виявився надзвичайно компетентним: пояснював усе доступно та відповідав на всі наші запитання.

— Як ви вважаєте, чи може подання матеріалу екскурсоводом зацікавити історією людину, яка раніше нею не цікавилася?

— Так, безперечно. Людина, яка захоплена своєю справою, здатна викликати інтерес у будь-кого, особливо коли йдеться про історію.

— Які почуття музей зумів пробудити у вас?

— Найперше — відчуття внутрішньої важкості. Воно не відштовхувало, а навпаки — й досі змушує замислюватися. Було багато суму, співчуття і, щиро кажучи, певний шок від того, яким буденним могло бути насильство в тоталітарних системах.

— До яких роздумів вас підштовхнув цей візит? Можливо, про циклічність історії тощо?

— Насамперед про те, що історія справді циклічна. Ми бачимо, як легко суспільство може скотитися до жорстокості, якщо перестає цінувати свободу й людську гідність, і як важливо пам’ятати, що за кожною статистикою стоїть конкретна людина.

— Чи було там те, чого ви не сподівалися побачити у музеї «Територія терору»?

— Так, було. У музеї неймовірно багато експонатів і атмосферних інсталяцій. Також здивувала кількість записаних інтерв’ю з учасниками подій і навіть їхні фото.

— Яка історія або деталь із побуту в пересильній тюрмі здалася вам найбільш моторошною або несподіваною?

— Ми всі відзначили для себе щось своє, але зійшлися на тому, що найнесподіванішими були фотографії. За кожною з них — своя історія, справжні люди. Ми провели біля цих знімків найбільше часу й відмітили ті, що найглибше торкнулися нашого серця.

— Чому іншим студентам теж варто відвідати це місце?

— Це неймовірне місце, щоб пригадати історію та дізнатися щось нове. Воно допомагає зрозуміти, що свобода, права людини й людська гідність — це не абстракції, а цінності, за які люди платили своїм життям...

З певними деталями «від себе» подію також прокоментувала одногрупниця Владислава та Дмитра — Поліна Гага.

— Як пройшло твоє знайомство з музеєм?

— Я готувалася до важкого досвіду, але не сподівалася, що він буде настільки внутрішнім. Здавалося, що я просто прийду в музей, а натомість опинилася в місці, яке буквально змушує замовкнути.

— Що з побаченого тебе найбільше зачепило?

— Побут людей у пересильній тюрмі. Усвідомлення того, що за цими стінами ламали долі, — це дуже страшно. Але водночас охоплює почуття поваги до тих, хто не зламався.

— Чи зміг екскурсовод доступно донести історію?

— Його розповідь була дуже зрозумілою й емоційно сильною. Екскурсовод подавав матеріал не сухо, а через історії конкретних людей. Завдяки цьому історія перестала бути абстрактною.

— На твою думку, така форма подання історії могла б зачепити тих, хто раніше не цікавився минулим?

— Безумовно. Коли бачиш не просто дати, а людські обличчя, починаєш інакше ставитися до минулого. Це зачіпає навіть тих, хто зазвичай байдужий до історії.

— Що ти відчувала, коли перебувала в такому історичному місці?

— Біль, злість, страх, але водночас — внутрішню силу, бо, попри терор, люди залишалися людьми.

— Над чим ти замислилася після екскурсії?

— Я дійшла думки, що історія має властивість повторюватись якщо її не пам’ятати. Те, що відбувалося тут колись, дуже перегукується з подіями сьогодення.

Лілія Харчук, доцентка катедри української мови, поділилася з нами своїм досвідом.

— Що ви цього разу очікували побачити у музеї «Територія терору»?

— Я не очікувала «екскурсії» у звичному сенсі. Для мене це завжди розмова з простором пам’яті. Хотілося, щоб студенти не просто почули факти, а відчули, як історія входить у сучасність. «Територія терору» — це місце, де історія не завершена, вона триває в наших роздумах, страхах і відповідальності.

— Наскільки тема музею була вам знайомою?

— Звісно, як викладачка й дослідниця, я багато працюю з темами тоталітаризму, репресій, мови як інструмента влади. Але музейний простір щоразу відкриває новий вимір — тут неможливо сховатися за академічною дистанцією. Це місце, де історія дивиться тобі просто в очі.

— Чому ви водите студентів саме до таких музеїв?

— Я знайомлю студентів з такими місцями тому, що університет — це не лише про фах. Це про формування внутрішнього стрижня. Музеї пам’яті вчать молодь співвідносити особисте життя з історією країни. Особливо сьогодні, коли ми знову живемо в часі війни, такі простори допомагають усвідомити тяглість насильства й ціну свободи. Музей «Територія терору» говорить із нами не лише про минуле — він безпосередньо звертається до сьогодення. У час, коли Україна знову переживає війну, репресії та спроби знищення ідентичності, ці простори пам’яті допомагають зрозуміти, що насильство не виникає раптово — воно має історію. Моє завдання як викладачки — допомогти студентам побачити цю тяглість і сформувати внутрішню відповідальність: пам’ятати, називати речі своїми іменами й не дозволяти повторенню зла. Пам’ять сьогодні — це форма нашого спротиву і нашого захисту.

ІКТА

УМ

Пресцентр «Центр комунікацій»

Без продовольчих товарів нам не обійтися: інтерв’ю з Назарієм Попадинцем

Oleksandr Levchenko — Fri, 26 Dec 2025 07:12:09 +0000

Без продовольчих товарів нам не обійтися: інтерв’ю з Назарієм Попадинцем

26 груд. 2025, 09:12

Oleksandr Levchenko пт, 12/26/2025 - 09:12

Марія Педь, Центр комунікацій Львівської політехніки

Коли ми говоримо про ціни на продукти або про їхню якість чи жаліємося на них, то зазвичай не згадуємо про такі глобальні процеси, як війна, кліматичні зміни, пандемія, проте все це безпосередньо впливає на споживчий ринок та й загалом на внутрішній ринок і продовольче забезпечення в Україні. Саме тому потрібні фахівці, які здатні пояснити ці взаємопов’язані процеси. Один із них — Назарій Попадинець, в. о. директора Інституту просторового планування та перспективних технологій, доктор економічних наук, професор кафедри економіки і маркетингу, лауреат Премії Верховної Ради 2023 року для молодих учених та переможець Премії Президента України для молодих учених 2025 року за роботу «Стратегічні пріоритети розвитку ринку продовольчих товарів України в умовах зовнішніх і внутрішніх загроз».

— Пане Назарію, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Яким є ваш шлях у науці?

— З 2009 року я навчався в аспірантурі, а з 2010 року працював у науковій установі — в Інституті регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України. Тож виходить, що мій науковий шлях розпочався 2010 року, і я пройшов різні посади — від інженера до старшого дослідника відділу. У 2013 році захистив кандидатську роботу, а у 2021-му — докторську роботу з економічних наук. Того ж 2021 року здобув звання старшого дослідника. А як опинився у Політехніці? З 2016 року за сумісництвом працював в інституті, де й нині працюю, а з 2021 року перейшов на основне місце роботи і працюю дотепер.

— Чому ви обрали такий шлях?

— Мені допомогли обрати. З дитинства я був знайомий з людиною, яка фактично вплинула на мій вибір, — академіком Національної академії наук України Михайлом Голубцем. Саме він спонукав мене йти в науку. Хоча я навчався на бухгалтерському обліку і вже на четвертому курсі міг почати працювати в банку — мені пропонували роботу, та обрав магістратуру, а згодом — аспірантуру. Так я опинився у Львові.

— Що для вас означає здобуття Премії Президента України?

— Це, напевно, своєрідне визнання того, над чим ти працював. Адже питання розвитку внутрішнього ринку, а згодом — його продовольчого забезпечення я досліджую ще з 2010 року. Моя кандидатська робота стосувалася внутрішнього ринку лісового господарства, тобто одного його сектора. В цій роботі використано мої праці, над якими я працював роками і які стосувалися саме продовольчої безпеки — як під час COVID-2019, так і у воєнний період.

— Ви згадували, що це вже друга спроба податися на премію. Чому з першої ви знялися?

— Я подавався наприкінці 2021 — на початку 2022 року. Тоді почалася війна, і мені здалося, що це «не на часі». Я вважав, що всі премії й гранти треба спрямувати на військові потреби. Але минуло два з половиною роки, і мій вік наближався до тієї цифри, коли вже не можна подаватися, тому треба було вирішити — або подаюся зараз, або ніколи. Та й колеги трохи «підштовхнули» мене.

— Пане Назарію, про що конкретно ваше дослідження?

— Моя робота стосується регулювання не тільки споживчого, а й взагалі внутрішнього ринку та продовольчого забезпечення: які фактори впливають на забезпечення продовольством ринку в Україні. Тривалий час модель розвитку аграрного сектору України формувалася за сировинною логікою: значні обсяги продукції виробляють усередині країни, однак переважно експортують як сировину, після чого вони повертаються на внутрішній ринок у формі готової продукції з вищою доданою вартістю. Саме ця структурна диспропорція зумовила потребу виокремлення та аналізу ключових чинників впливу на продовольчий ринок. У дослідженні вони згруповані у три блоки — екологічні, політичні та соціально-економічні, що дає змогу комплексно оцінити їхній вплив на функціонування продовольчої системи. Запропонована модель була орієнтована насамперед на аналіз наслідків пандемії COVID-19 і формування інструментів державного регулювання внутрішнього продовольчого ринку з метою збереження продукції в межах країни, а не виключно її експорту. Однак повномасштабна війна радикально змінила умови функціонування економіки, нівелювавши дію більшості стабілізаційних факторів. В умовах воєнної невизначеності будь-які довгострокові моделі розвитку втрачають прогнозованість, адже виробничі потужності можуть бути знищені впродовж одного дня, а імпортоспроможність окремих галузей — миттєво втрачена.

— Чому теми продовольчої безпеки та внутрішнього ринку такі актуальні для України?

— Тому що, якщо говорити про продовольчі товари, ми не зможемо без них обійтися. Ми й далі залишаємося сировинним донором для половини світу. Ви бачили, що на початку війни стався колапс через нестачу зернових культур в Африці внаслідок неможливості їх транспортування, а Європа стояла в черзі за українським зерном. Тобто ця тема буде актуальною доти, доки в нас є чорнозем і доки ми можемо вирощувати продукцію та робити все те, що вміємо.

— Можете розповісти, як на продовольчий ринок вплинув COVID?

— Пандемія COVID-19 стала каталізатором суттєвих трансформацій у функціонуванні споживчого ринку, зокрема в частині надання торговельних і сервісних послуг. У цей період на ринку активно поширилися нові формати обслуговування, орієнтовані на дистанційну взаємодію зі споживачем, що зумовило зміну традиційних моделей купівельної поведінки. Тоді як раніше основною формою придбання продукції було безпосереднє відвідування ринків і торговельних майданчиків, в умовах карантинних обмежень зросла роль сервісів онлайн-замовлення та доставлення, які забезпечили споживачам доступ до товарів із мінімальним рівнем фізичного контакту. Водночас ці процеси мали неоднозначні наслідки для структури ринку. Поряд із позитивним ефектом, як-от підвищення зручності та доступності товарів для населення, пандемія спричинила кризові явища для значної частини традиційних ринків і дрібних торговельних суб’єктів. Через обмеження мобільності, зменшення потоку споживачів і неспроможність оперативно адаптуватися до нових цифрових форматів збуту багато ринків втратили економічну життєздатність. Неготовність до переходу від моделі прямого продажу до моделі доставлення та дистанційної взаємодії призвела до згортання діяльності окремих торговельних майданчиків і їх закриття. Тож трансформація ринку в умовах пандемії мала дуальний характер впливу: з одного боку, вона стимулювала розвиток інноваційних сервісів і нових бізнес-моделей, а з другого — загострила структурні дисбаланси й посилила вразливість традиційних форм торгівлі, які не змогли своєчасно адаптуватися до змін споживчої поведінки.

— А як війна? Які наслідки відчутні найбільше?

— Ціни, логістика, блокування кордонів. Наприклад, швидкопсувні товари, які стоять на кордоні місяць, — це вже частково відходи, а втрати обчислюються мільйонами. Через це українці купують багато товарних позицій не дешевше, а навіть дорожче, ніж у Європі. Плюс — проблема знищених підприємств, фермерств, заміновані поля. Це прямий удар по ринку продовольства — і зараз, і в майбутньому. Водночас варто зазначити, що з початку війни в нас з’явилося більше продукції з-за кордону — фактично як гуманітарна допомога, але вона заходила під різними механізмами. Тобто ринок збільшився. Якщо зараз заїхати на наші ринки й подивитися, що там продають, то можна побачити асортимент практично з усіх куточків світу. Хоча частково так було й раніше, але вплив війни виявився в тому, що в Україну стало надходити ще більше різних товарів.

— Як усе це впливає на економічний стан в Україні?

— Ми досліджували такий процес, як поведінкова економіка, і вплив доходу на споживачів. Це є і в моїй роботі. Там дуже цікаво вийшло: коли ми порівнювали 27 країн — членів Європейського Союзу, то побачили, що зі збільшенням доходів в Україні купували зовсім не ті продукти, що в ЄС. Чому? В нас одразу переходили на продукти кращої якості, а в ЄС — на ті, що забезпечують комфорт. Розумієте? От ментально ми, напевно, так влаштовані: коли заробляємо більше, то маємо бажання споживати продукт вищої якості. У Європі трохи по-іншому думають і роблять. А економічна ситуація… Інфляція, коливання курсу — усе це впливає на розвиток ринку. Продовольчий ринок України зберігає свою об’єктивну стійкість і потенціал розвитку, адже аграрна база країни, зумовлена природно-ресурсними чинниками, далі функціонує. Водночас актуалізується потреба чіткого стратегічного розуміння напрямів подальшого розширення виробництва й оптимізації використання аграрного потенціалу з огляду на територіальну концентрацію найродючіших земель у південних, східних і північних регіонах. За нинішніх умов Україна об’єктивно залишається аграрною державою, проте без достатньо розвиненої промислово-виробничої бази й акумульованого капіталу її економічна модель не може бути ідентичною моделям провідних індустріально розвинених країн. Попри це, функціонування економіки та забезпечення населення продовольством зберігається, однак ключовим викликом для внутрішнього ринку залишається високий рівень цін, що формує додаткові соціально-економічні ризики.

— Як, на вашу думку, ситуація зміниться після війни?

— Після війни нам треба не просто повернутися на колишній рівень, а повністю все модернізувати й автоматизувати. Як саме? Дивіться: я досліджував, як це відбувається у світі, і розумію, що далеко йти не треба — у Польщі, наприклад, на фермі, де є кілька тисяч голів худоби, працює до десяти людей. Усе автоматизовано. І це забезпечує ринок усім: м’ясом, молоком та іншою продукцією. Тобто ми мусимо переходити на новий рівень. Так, це зменшення кількості робочих місць, але водночас — модернізація процесу, а це своєю чергою здешевить процес вироблення продукції. І якщо ми хочемо повернути той рівень продовольчого забезпечення країн світу, який Україна мала до війни, то без модернізації не обійтися. Чому вартість продуктів у Європі нижча? Бо там процеси обробки й виготовлення набагато простіші та дешевші, ніж у нас. Ринок продовольчих товарів характеризується значним обсягом і потенціалом зростання, оскільки більшість видів такої продукції не потребує надскладних технологічних ланцюгів і її можна виробляти на національній ресурсній базі. Україна має всі передумови для повного циклу виробництва — від вирощування зернових культур до виготовлення готових харчових продуктів, зокрема макаронних виробів чи олії, без залучення зовнішніх виробничих потужностей. Водночас якість окремих видів української продукції, зокрема соняшникової олії, не поступається, а в окремих випадках перевищує європейські аналоги. Однак на зовнішніх ринках зберігається практика переорієнтації попиту на сировину, що дає змогу іноземним переробникам отримувати додану вартість завдяки власній переробці та подальшому експорту готової продукції, зокрема, на український ринок. Така модель відтворює структурну асиметрію торгівлі й обмежує конкурентні позиції національних виробників, що зумовлює потребу глибокої трансформації підходів до переробки, експортної політики та формування внутрішньої доданої вартості задля збереження конкурентоспроможності.

— Можете розказати, як екологія впливає на продовольчий ринок?

— Екологічні чинники мають безпосередній і визначальний вплив на результати функціонування аграрного сектору. Якість ґрунтів, рівень їхньої родючості та загальний екологічний стан територій безпосередньо формують урожайність зернових та іншихсільськогосподарських культур. Показовим у цьому контексті є зростання частки посівів ріпаку, що зумовлено відносною технологічною простотою його вирощування, нижчими витратами на догляд і стабільним попитом на європейських ринках, де його використовують, зокрема у виробництві біопалива. Водночас інтенсифікація вирощування ріпаку супроводжується виснаженням ґрунтів, що зумовлює потребу в подальшому застосуванні хімічних засобів для відновлення їхньої продуктивності та підтримання можливості повторних посівів. Отже, екологічний стан аграрних територій прямо впливає на структуру виробництва продовольчих товарів і, зрештою, на асортимент продукції, доступної для споживача. А якщо врахувати, що зараз у нас війна — тисячі гектарів заміновано, відповідно, це впливає на зменшення кількості виготовлених продовольчих товарів.

— Пане Назарію, як ви збираєте дані для таких досліджень?

— Останнім часом проблема зі статистикою дуже велика, а після початку війни — просто кардинальна. У нас заборонено висвітлювати певні дані в Держстаті. Це простежується для всіх, хто нині працює в наукових установах. Мені простіше, бо мої дослідження були активні ще до цього. Але зараз з’явилися дуже якісні звіти різних організацій та міністерства, де чітко моніторять розвиток. У мене навіть є такі звіти, їх постійно надсилають. Там є інформація і про внутрішній ринок, і про фінанси, і про банківський сектор — фактично про всі сектори економіки. Показано, як відбувається динаміка в циклі. Однак сьогодні не завжди все можна показувати у відкритих джерелах, щоб цим не скористався ворог. Крім того, у наш час є різні організації, які досліджують ринок за великі гроші, — вони теж показують дані по-своєму, бо проводять ґрунтовні опитування. Тому нині насправді дуже складно щось спрогнозувати.

— Чи плануєте ви й далі проводити дослідження?

— Так, звісно. Ми вже працюємо над публікацією про вплив військових дій на екологію, але такі речі потребують часу, бо навіть експерти ще не повністю розуміють масштаб екологічних змін. Також хочемо активніше дослідити тему протекціонізму — чи варто зараз обмежувати імпорт, чи ні. Зокрема, я не впевнений, що це корисно для України в умовах війни, коли ми залежимо від багатьох товарів з Європи. Але якщо аналізувати це питання з погляду продуктів, наприклад того ж м’яса, то в нас, в Україні, воно набагато смачніше, ніж за кордоном, і тоді така політика може бути доречною. Тут треба дивитися ширше й розглядати кожен товар окремо.

ІППТ

ЕКМ

НТСА

Пресцентр «Центр комунікацій»

Верховна Рада ухвалила Закон, що встановлює єдині правила доброчесності в освіті і науці

Oleksandr Levchenko — Wed, 24 Dec 2025 13:23:15 +0000

Верховна Рада ухвалила Закон, що встановлює єдині правила доброчесності в освіті і науці

24 груд. 2025, 15:23

Oleksandr Levchenko ср, 12/24/2025 - 15:23

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Верховна Рада України ухвалила у другому читанні законопроєкт № 10392 «Про академічну доброчесність», який уперше формує єдині комплексні законодавчі межі академічної доброчесності в системі освіти і науки – від загальної середньої до вищої освіти, науки, наукових досліджень, експертизи та присудження наукових ступенів і вчених звань.

Документ визначає цінності, принципи та правила академічної доброчесності, встановлює види порушень, процедури їх розгляду, механізми реагування та санкції, а також чітко розмежовує відповідальність осіб та інституцій.

Єдине визначення академічної доброчесності

Закон визначає академічну доброчесність як сукупність цінностей, принципів і правил, яких мають дотримуватися всі суб’єкти академічної діяльності під час навчання, викладання, наукової та науково-технічної діяльності.

Базовими цінностями визначено чесність, довіру, повагу до авторства та гідності, справедливість, відповідальність, стійкість і рішучість у дотриманні доброчесних практик.

Закон поширюється на:

освітню діяльність закладів освіти всіх рівнів;
наукову та науково-технічну діяльність;
навчальну діяльність здобувачів освіти;
створення, рецензування та оприлюднення академічних творів;
вступні випробування, конкурси, олімпіади;
присудження ступенів освіти, наукових ступенів, присвоєння вчених і педагогічних звань;
процедури внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти й науки;
оцінювання наукових установ.

Порушення академічної доброчесності

Закон закріплює перелік основних порушень, зокрема:

академічний плагіат;
фабрикацію та фальсифікацію даних;
відчуження та приписування авторства;
несамостійне виконання завдань і недозволену допомогу;
недоброчесне оцінювання;
академічний саботаж;
схиляння до порушення академічної доброчесності;
інституційні порушення академічної доброчесності.

Окремо врегульовано використання результатів, згенерованих комп’ютерними програмами: такі матеріали не можуть вважатися авторськими, якщо факт їх використання не зазначено.

Процедури та гарантії

Закон встановлює процедуру розгляду повідомлень про порушення академічної доброчесності, яка передбачає визначені строки, права сторін, обов’язок закладів освіти й наукових установ ухвалювати рішення, механізми запобігання конфлікту інтересів і можливість оскарження таких рішень. Закріплено презумпцію академічної доброчесності.

Докладніше – на сайті Міністерства освіти і науки України.

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Вітання ректорки Львівської політехніки з Різдвом Христовим і Новим роком

Oleksandr Levchenko — Wed, 24 Dec 2025 12:45:39 +0000

Вітання ректорки Львівської політехніки з Різдвом Христовим і Новим роком

24 груд. 2025, 14:45

Oleksandr Levchenko ср, 12/24/2025 - 14:45

Ректорка Львівської політехніки

Дорогі політехніки — студенти й викладачі, науковці й працівники, випускники й друзів нашого Університету!

Різдво нагадує нам про силу світла, яке перемагає темряву, а Новий рік відкриває сторінку нових можливостей, віри й відповідальності за майбутнє нашої держави.

У ці світлі різдвяні дні, коли народжується надія, а серця наповнюються теплом, особливо відчутною є наша єдність та глибина віри, яка тримає нас у найскладніші часи. Щодня, кожен на своєму місці, Ви докладаєте зусилля задля перемоги — знаннями, працею, волонтерством, щирою підтримкою наших захисників і захисниць. Разом ми зміцнюємо освітній, науковий і гуманітарний тил, доводячи, що українська наука, українська освіта і український дух є по-справжньому незламними.

З особливою вдячністю схиляємо голови перед воїнами, які боронять нашу свободу на фронті, і перед усіма, хто став на захист України. Шануймо пам’ять тих, хто віддав найдорожче — своє життя — заради нашого майбутнього, заради можливості жити, вчитися і творити у вільній державі.

Нехай Різдво принесе у Ваші домівки мир і тепло, а Новий рік — стійкість, мудрість і віру в перемогу. Нехай любов до України, взаємна підтримка та спільна праця й надалі ведуть нас уперед, попри всі випробування. Разом ми вистоїмо, разом переможемо і разом збудуємо сильну, вільну та щасливу Україну.

З Різдвом Христовим і Новим роком!

Львівська політехніка

Ректор

Проректор (напрям діяльності: інституційний розвиток)

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Проректор (напрям діяльності: соціальні питання та управління інфраструктурою)

Профспілка працівників

Профком студентів і аспірантів

Колегія студентів

Товариство «Просвіта»

Пресцентр «Центр комунікацій»

«Гідрогелеві рішення для екстреної медицини»: в Університеті відбулося засідання Львівського товариства науковців

Oleksandr Levchenko — Wed, 24 Dec 2025 10:07:18 +0000

«Гідрогелеві рішення для екстреної медицини»: в Університеті відбулося засідання Львівського товариства науковців

24 груд. 2025, 12:07

Oleksandr Levchenko ср, 12/24/2025 - 12:07

Олена Лукачук, наукова співробітниця відділу захисту інтелектуальної власності та трансферу технологій

18 грудня 2025 року в Університеті відбулося чергове засідання наукового семінару в межах проєкту «Обрії науки», організованого Львівським товариством науковців за підтримки Simons Foundation. Захід на тему «Наука на службі життя: гідрогелеві рішення для екстреної медицини» був присвячений сучасним науковим підходам у створенні медичних матеріалів, що відіграють важливу роль у збереженні життя та відновленні здоров’я пацієнтів.

З доповіддю виступив Володимир Самарик, доктор хімічних наук, професор, провідний науковий співробітник, професор кафедри органічної хімії Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка». У своїй доповіді він презентував розробки у сфері гідрогелевих медичних засобів, зокрема продукцію медичного призначення AQUIOR, а також комплексний науково-практичний підхід до їхнього впровадження у медичну практику.

Окрему увагу було приділено технології вологого загоєння ран як сучасній та науково обґрунтованій концепції лікування, зокрема при опікових ураженнях шкіри. Доповідач окреслив ринок використання гідрогелів у світі, розповів про іноземні аналоги та проаналізував їхню дію і клінічний досвід застосування. Було наголошено, що гідрогелеві матеріали не призначені для зупинки кровотеч, однак вони відіграють важливу роль у створенні оптимального середовища для загоєння, зокрема у лікуванні опіків, захисті ушкоджених тканин і стабілізації стану пацієнта на наступних етапах лікування.

У доповіді було детально розглянуто застосування гідрогелевих композицій для лікування опіків, трофічних виразок, «діабетичної стопи», хронічних і складних ран, що погано загоюються, а також їхнього використання в умовах екстреної та спеціалізованої медичної допомоги. Важливим акцентом виступу стала потреба включення гідрогелевих засобів до протоколів лікування, що діють в Україні, з урахуванням сучасних наукових даних і міжнародного досвіду.

Також було презентовано діяльність і міждисциплінарну науково-організаційну роботу Центру дослідження полімерів та виробів медичного призначення, створеного в межах реалізації проєкту «Розробка гідрогелевих засобів надання невідкладної допомоги при проникних пораненнях черевної порожнини в межах створення Центру досліджень нових полімерних матеріалів для медицини», який отримав фінансову підтримку Національного фонду досліджень України. Центр об’єднує фахівців з хімії, матеріалознавства, медицини, ветеринарної медицини та інженерії і слугує платформою для розробки, дослідження та впровадження інноваційних медичних матеріалів.

Семінар викликав значний інтерес серед членів Львівського товариства науковців. Жваве обговорення після доповіді підтвердило актуальність теми та важливість тісної співпраці науки й медицини.

Команда AQUIOR висловлює щиру подяку Львівському товариству науковців та Ярославу Притулі за запрошення до участі в семінарі, а також окрему подяку Оксані Балабан, доцентці кафедрі прикладної фізики і наноматеріалознавства Інституту прикладної математики та фундаментальних наук, координаторці проведення засідань Львівського товариства науковців у нашому університеті, за високий рівень організаційного й технічного супроводу події.

Цей захід став четвертим семінаром у межах проєкту «Обрії науки», що був проведений у Львівській політехніці. Університет є однією з локацій проведення цих наукових заходів у Львові та сприяє розвитку відкритого міждисциплінарного наукового діалогу між науковими інституціями міста.

Відділ захисту інтелектуальної власності та трансферу технологій

Наука

Плекаючи рідне слово: студентка ІКНІ Олександра Хвостова про участь у Міжнародному конкурсі імені Петра Яцика

Oleksandr Levchenko — Wed, 24 Dec 2025 07:08:32 +0000

Плекаючи рідне слово: студентка ІКНІ Олександра Хвостова про участь у Міжнародному конкурсі імені Петра Яцика

24 груд. 2025, 09:08

Oleksandr Levchenko ср, 12/24/2025 - 09:08

Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Українська мова була і є основою національної ідентичності та духовної сили народу. Саме її розвиток і популяризацію підтримує Міжнародний конкурс імені Петра Яцика. Серед учасників цьогорічного обласного етапу — студентка ІКНІ Олександра Хвостова, яка здобула диплом ІІ ступеня.

— Чому ви обрали для вступу саме Львівську політехніку?

— Я обрала Львівську політехніку свідомо, адже це один із найавторитетніших технічних університетів України з багаторічною історією, сильною академічною традицією та сучасним баченням освіти. Для мене було важливо навчатися в середовищі, де поєднуються ґрунтовні знання, інноваційні підходи й насичене студентське життя. Саме тут здобувачі освіти мають можливість працювати з актуальними технологіями, брати участь у реальних проєктах, хакатонах і стартапах, що допомагає краще підготуватися до професійної діяльності ще під час навчання. Крім того, Львівська політехніка активно підтримує наукову роботу й студентські ініціативи, створюючи умови для всебічного розвитку — як академічного, так і особистісного.

— Які у вас враження від навчання на кафедрі систем штучного інтелекту?

— Це сучасна й динамічна кафедра, де викладачі відкриті до діалогу, заохочують критично мислити та самостійно шукати рішення. Навчальний процес поєднує ґрунтовну теорію з практичними завданнями, що дає змогу краще зрозуміти складні концепції та їх реальне застосування. Також позитивне враження справляє атмосфера на кафедрі: тут панують ініціативність і командна робота. Студенти мають можливість брати участь у проєктах, наукових дослідженнях і конкурсах, що допомагає розвивати практичні навички й формувати професійне мислення. Загалом навчання на кафедрі систем штучного інтелекту я сприймаю як цінний і перспективний досвід, який дає міцну основу для подальшого розвитку у сфері ІТ та штучного інтелекту.

— Які навички та знання, здобуті під час навчання у Політехніці, ви вважаєте найціннішими?

— Найціннішими я вважаю розвиток аналітичного мислення, навички командної роботи та здатність швидко опановувати нові знання. Навчання допомагає мені не боятися складних завдань, шукати нестандартні підходи й аргументовано обстоювати свою позицію. Під час проєктної роботи я навчилася працювати в команді, планувати час, розподіляти завдання та презентувати результати. Це сприяє формуванню відповідальності й розумінню процесів, які відбуваються в реальних ІТ-проєктах. Також дуже цінною є здатність швидко адаптуватися до нових технологій і постійно вчитися. Навчання показало, що в ІТ неможливо зупинятися на вже здобутих знаннях, і сформувало мотивацію до безперервного професійного розвитку.

— Що мотивувало вас взяти участь у конкурсі і звідки ви дізналися про нього?

— Мене мотивувало бажання перевірити свій рівень знання української мови, а також долучитися до цікавої події. А про конкурс я дізналася від викладачки Юлії Теглівець, яка відіграла велику роль у моїй підготовці: її підтримка, професійні поради та віра в мої сили допомогли систематизувати знання, звернути увагу на мовні нюанси й типові помилки, а також відчути українську мову як живий елемент культури. Завдяки наполегливості та щирій зацікавленості Юлії Володимирівни підготовка до конкурсу була не лише ефективною, а й мотивувальною. Саме її підтримка та наставництво значною мірою стали основою успішного результату на конкурсі імені Петра Яцика.

— Які завдання здалися вам найскладнішими, а які — найцікавішими?

— Завдання конкурсу не були для мене надто складними, проте потребували уважності, мовного чуття та вміння мислити критично.

— Які були ваші перші емоції, коли ви дізналися про результати обласного етапу?

— Після оголошення результатів обласного етапу я була приємно здивована. Це стало несподіваним, але дуже теплим моментом, який залишив позитивні емоції й додав упевненості у своїх силах.

— У чому, на вашу думку, головна сила мовних конкурсів у справі збереження цінностей українського слова, культури та національної ідентичності серед студентської молоді?

— Головна сила мовних конкурсів полягає у формуванні поваги до українського слова, розвитку мовної культури та зміцненні національної ідентичності молоді.

ІКНІ

СШІ

УМ

Пресцентр «Центр комунікацій»

Зимова школа «Цифровий дизайн: логіка + уява» для майбутніх абітурієнтів від кафедри ІТВС

Oleksandr Levchenko — Tue, 23 Dec 2025 15:03:54 +0000

Зимова школа «Цифровий дизайн: логіка + уява» для майбутніх абітурієнтів від кафедри ІТВС Oleksandr Levchenko вт, 12/23/2025 - 17:03

Кафедра інформаційних технологій видавничої справи Інституту комп’ютерних наук на інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» запрошує майбутніх абітурієнтів на Зимову школу «Цифровий дизайн: логіка + уява».

Захід для учнів загальноосвітніх закладів відбуватиметься 5–7 січня 2026 року, початок щодня об 11:00. У межах зимової школи заплановано проведення оглядових лекцій і практичних занять, екскурсію для майбутніх абітурієнтів спільно із викладачами кафедри, представниками ІТ-компаній у галузі цифрового дизайну.

Для участі в Зимовій школі «Цифровий дизайн: логіка + уява» необхідно до 26 грудня 2025 року пройти попередню реєстрацію. Запрошення буде надіслано на електронну пошту, зазначену учасниками під час реєстрації.

Програма школи – у доданому файлі.

Докладніше

Сторінка кафедри інформаційних технологій видавничої справи у соцмережі Фейсбук

Програма Зимової школи «Цифровий дизайн: логіка + уява»67.69 КБ

МІОК Львівської політехніки – співорганізатор і учасник Форуму українців Східної Європи у Перемишлі

Oleksandr Levchenko — Tue, 23 Dec 2025 14:04:31 +0000

МІОК Львівської політехніки – співорганізатор і учасник Форуму українців Східної Європи у Перемишлі

23 груд. 2025, 16:04

Oleksandr Levchenko вт, 12/23/2025 - 16:04

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою

Упродовж 12–14 грудня 2025 року команда Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» у складі Ірини Ключковської, директорки Інституту, Оксани П’ятковської та Андрія Яціва, заступників директора, і Оксани Горди, старшої наукової співробітниці, взяла участь у Міжнародному форумі «Українці Східної Європи: єдність, сила, майбутнє».

Форум був ініціативою Світового Конґресу Українців та об’єднав представників українських громад, церкви, освітніх закладів, політиків і дипломатів із тринадцяти країн Європи, з Канади та учасників з України, щоб згуртувати їх задля Перемоги України, її європейського майбутнього.

Партнерами СКУ в організації та проведенні цього масштабного заходу разом із Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою стали Міністерство закордонних справ України, Об’єднання українців у Польщі, Європейський Конґрес Українців, Українська Греко-Католицька Церква та Православна Церква України.

Основна робота Форуму відбувалася в межах п’яти панельних дискусій за участю лідерів громадських організацій, експертів, дипломатів, активістів українського руху. Під час обговорень порушили важливі питання:

«Війна, стійкість і правда: допомога Україні та інформаційна боротьба»;
«Українські громади Східної Європи: виклики, можливості, співпраця»;
«Європейське українство і Україна: партнерство, вплив, майбутнє»;
«Освіта як стратегічна інвестиція у майбутнє українства»;
«Молодь як сила українського руху за кордоном».

Панельну дискусію, присвячену освітнім проблемам, модерувала Ірина Ключковська. На обговорення було винесено одне з найважливіших питань, що має стратегічне значення, – питання освіти українських дітей за кордоном.

Учасники дискусії акцентували на тому, що кількість викликів, перед якими опинився глобальний український світ, сьогодні перевищує кількість відповідей. Це комплекс питань, пов’язаних як із перспективами повернення в Україну, так і з підтримкою українознавчих суботніх і недільних шкіл для дітей, які залишаться жити та навчатися в Європі.

Йшлося також про проблеми збереження української ідентичності, ініціативи Міністерства освіти і науки України. Обговорили важливість розробки стандартів з української мови як іноземної, а також мотиваційні чинники, які спонукатимуть дітей підліткового віку продовжувати навчання в українських школах.

Окрім того, міоківці активно долучилися до роботи круглих столів, зокрема:

«Разом сильніші: чи готові українські організації до спільної дії?» (Оксана П’ятковська);
«Голос українців – голос України. Як говорити, щоб бути почутими в політиці, бізнесі та академічних колах Європи» (Ірина Ключковська);
«Українська освіта за кордоном: як зберегти українську ідентичність та національну свідомість» (Оксана Горда);
«Фейки проти правди: чи готові ми до нових хвиль інформаційної війни?» (Андрій Яців).

Великою приємністю та честю для МІОКу стала подяка за працю у підготовці форуму. Адже бути стратегічним партнером СКУ – це не декларація, це активна взаємодія і співпраця, базована на спільних цінностях.

Варто зазначити, що Форум українців Східної Європи став не просто подією з-поміж тисяч тих, що відбуваються сьогодні. Це була потужна платформа єдності та комунікації, де синергія інтелекту й активізму лідерів громад працювала на Україну – на її перемогу над ворогом, відбудову, а також на зміцнення світового українства. Усі учасники переконалися, що лише спільнодія, лише добродія є надійною запорукою успіху. Саме на цю ідею працюють українці за кордоном.

У ході форуму було осмислено процеси, зроблено висновки, прийнято виклики й накреслено дорожню карту подальших дій. Для МІОКу результатами участі у цій масштабній і надпотужній події стало поглиблення співпраці зі складовими Світового Конґресу Українців, академічною спільнотою країн Європи та освітніми осередками українського зарубіжжя.

Спасибі потужній команді СКУ, яку веде лідер – президент цієї організації Павло Ґрод, – за спільнодію! Спасибі Об’єднанню українців у Польщі за гостинність, тепло і можливість почуватися, як удома!

МІОК

Незавершені мрії та втілені шедеври архітектора Юрія Серьогіна на дистанції 60 архітектурних років

Oleksandr Levchenko — Tue, 23 Dec 2025 13:17:29 +0000

Незавершені мрії та втілені шедеври архітектора Юрія Серьогіна на дистанції 60 архітектурних років

23 груд. 2025, 15:17

Oleksandr Levchenko вт, 12/23/2025 - 15:17

Богдана Стефура, Центр комунікацій Львівської політехніки

Днями в Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася лекція «Мої інновації на творчому шляху архітектора», яку презентував випускник тодішнього Львівського політехнічного інституту, нині творчий керівник проєктно-творчої архітектурної майстерні «Ю. Серьогін» у Києві, заслужений архітектор України, член Національної спілки архітекторів України, лауреат державних премій України в галузі архітектури Юрій Серьогін.

Шістдесят років в архітектурі — це значний шлях, і саме стільки часу Юрій Іванович залишається вірним своєму покликанню. Серед його проєктів — освітлювальні щогли стадіону «Динамо», житловий комплекс на Провіантській вулиці та «Альпійський» у Протасовому Ярі в Києві, житловий будинок на вулиці Євгена Коновальця в столиці, фізкультурно-спортивний комплекс «Олімп» у місті Южне (нині — Південне) Одеської області, стадіон «Дніпро-Арена» у Дніпрі, торговельно-офісний центр «Європа-Плаза» поблизу площі Перемоги в Києві, Курортний готель у Трускавці, а також участь у проєктних роботах з реконструкції НСК «Олімпійський». У кожній із цих споруд Юрій Іванович залишив частинку своєї душі, творчості й неповторного архітектурного бачення. Сьогодні він щиро ділиться своїми знаннями та інноваціями зі студентами й молодими архітекторами, надихаючи на жертовну працю нове покоління творців.

Юрій Серьогін і гадки не мав, що його спортивна кар’єра так тісно переплететься з архітектурою. Він народився у Львові в сім’ї військовослужбовця.

— Міське середовище, архітектурні пам’ятки Львова дали мені перший майстер-клас, — каже Юрій Іванович, — а вища освіта, яку здобув у Львівській політехніці в 1964–1969 роках, і взірець моєї старшої сестри, що закінчила її на 10 років раніше, остаточно й безповоротно поставили мене на стезю архітектури. Водночас я здобув звання майстра спорту зі стрибків у воду. У майбутньому спортивне загартування неодноразово рятувало мене на професійному шляху.

Архітектор Серьогін пригадує, як свого часу виникла потреба вдосконалити освітлення на стадіоні «Динамо»:

— Ковзанярська доріжка за проєктом попередніх архітекторів мала освітлюватися висотними опорами за принципом спортивного ядра. Проте таке рішення не підтримали провідні спортсмени та тренери, адже воно не забезпечувало рівномірного освітлення й створювало осліплювальний ефект. Ми ж запропонували нове рішення — встановити невисокі опори з «віяловим» розташуванням світильників, спрямованих у напрямку руху ковзанярів. Завдяки цьому світло не заважало спортсменам і рівномірно освітлювало всю доріжку.

Серед видатних робіт Юрія Серьогіна — реконструкція стадіону «Динамо», за яку архітектор дістав спочатку добрячу порцію критики, а після її закінчення — медаль «За трудову доблесть». Ґрунтовна перебудова відбулася перед Олімпіадою-80. Планом підготовки до Олімпіади були визначені дуже стислі терміни першочергового введення в експлуатацію стадіону «Динамо».

— Побудований на озері під зсувним схилом, — розповідає архітектор, — стадіон довгий час створював чимало проблем. Трибуни, виконані «по ґрунту» на так званих забірках, щовесни сповзали на спортивне ядро. Згідно із завданням, першочергово потрібно було облаштувати спортивне ядро з трибунами, встановити штучне освітлення, реконструювати наявні приміщення під західними трибунами, провести благоустрій території, забезпечити безпечну евакуацію глядачів і додати розрахункову кількість туалетів. Ми замінили трибуни «по ґрунту» на збірні ригелі, балки та складки глядацьких місць, встановлені на буронабивних палях. Дехто насміхався з нашого рішення, проте час підтвердив його правильність. Під час нічного риття траншеї під дощовий колектор стався зсув такої сили, що весь південний сектор разом із частиною балок опинився внизу. Але палі та ригелі витримали навантаження! За архітектурне рішення опор штучного освітлення, спроєктованих за патентом інженера Геннадія Бухмана, ми отримали авторські свідоцтва. Особливо пишаюся тим, що завдяки нашим планувальним і конструктивним рішенням вдалося зберегти більшість вікових дерев. Для їх захисту були передбачені уступи та коміри в підпірних стінах, обичайки на алеях для витримання рівня шийки кореневої системи, а також отвори для основних коренів у конструкціях благоустрою. Згадую липу, яку випадково зачепив екскаватор, — вона нахилилася. Виконроб розпорядився знести дерево та посадити інше. Я не погодився і в журналі авторського нагляду записав: «Підперти, щоб прижилася». Дотепер липа живе й шелестить листям! На території стадіону, серед зелені, був відкритий басейн, у якому я колись змагався і здобув звання майстра спорту. У другій черзі планувалося накрити його мобільним покриттям. Але настали нові часи, прийшли нові «господарі» й знесли басейн, а на його місці облаштували паркінг. Так розпочався період занепаду спорту та фізичної культури.

Юрій Іванович у своєму виступі перед політехнічною аудиторією згадав інженера-світлотехніка Геннадія Бухмана, який розробив і запатентував оригінальну освітлювальну конструкцію у формі труби з дзеркальними внутрішніми поверхнями та прорізами, через які світло поширювалося за спіраллю й рівномірно виходило по всій довжині без зниження світлового ефекту.

— Її особливе значення, — зазначає Юрій Іванович, — виявляється у вибухонебезпечних виробництвах, де можуть накопичуватися гази: прожектори встановлюють поза межами небезпечної зони, а світло, проходячи крізь прорізи, рівномірно розсіюється. Спершу ми використали цю конструкцію для освітлення стадіону, а згодом я втілив її в конкурсному проєкті для освітлення метрополітену. Однак більшість інновацій, які я застосовую у своєму творчому шляху архітектора, — це переосмислена, доповнена й пропущена крізь власне бачення інформація, одержана з різних джерел. Часто ідеї виникають у процесі спілкування, під час диспутів із колегами та фахівцями суміжних архітектурних напрямів. Інколи мої інновації виринають із підсвідомості, не маючи прямих аналогів. Так з’явилися Музична естрада в Києві, Skytoptor, освітлювальна опора ковзанярської доріжки, альтанка «Навруз», житло серії «Кавун». Це відкриття нового й невідомого в самому собі. Пізніше я знаходив подібні рішення у світовій практиці. За роки проєктної діяльності я вибудував власний порядок прийняття рішень: готуючись до нового проєкту, збираю всю необхідну інформацію; спілкуючись із колегами та спеціалістами, визначаю можливі проблеми; перед сном згадую все накопичене й вводжу його у свою підсвідомість. За якийсь час рішення постає з туману — і я фіксую його на папері. Деякі інновації згодом повертаються до мене вже вдосконаленими та доповненими.

Музичну естраду в Маріїнському парку, збудовану в 1982 році на честь 1500-річчя Києва, Юрій Іванович називав своєю мрією. Він не сподівався, що зможе її колись втілити. Але мрії мають здатність здійснюватися.

— Свого часу в «Діпромісті» діяла спеціальна майстерня з озеленення та ландшафтного дизайну, — згадує Юрій Іванович. — У тих колах мене поважали й запросили до розроблення проєкту реконструкції Маріїнського парку. Я відповідав за малі архітектурні форми — лавочки, світильники та музичну естраду. Макет естради я виготовив із тонкого шпону й подав на розгляд. Це було напередодні святкування 1500‑річчя Києва. Якимось дивом макет потрапив на найвищий рівень — у відділ будівництва ЦК. Там знайшовся архітектор, який високо оцінив мою роботу й сказав, що споруду слід збудувати. Коли макет передали на розгляд нижчих інстанцій, а тодішні містобудівні ради були доволі суворі, пролунало чимало думок: одні критикували, інші — пропонували свої ідеї. Врешті‑решт макет погодили, і вся відповідальність замкнулася на мені. Я мав лише місяць на розроблення проєкту й менш як рік, щоб реалізувати споруду. Комп’ютерів тоді ще не було. Єдині обчислювальні машини з перфокартами працювали у «СтальКонструкції». Але в той час Україна отримала надсучасне обладнання для виготовлення гнутих клеєних конструкцій, і я сподівався використати його для своєї роботи. Однак в Україні обладнання не вдалося освоїти, і його передали до Мінська. Там налагодили виробництво й збудували чимало спортивних споруд із гнутих клеєних конструкцій. Мої сподівання не здійснилися — довелося робити металевий каркас і обшивати його дерев’яними елементами.

Та історія спорудження музичної естради в Маріїнському парку на цьому не завершилася. Настав час акустичних випробувань. Єдина спеціалізована майстерня для таких досліджень у всьому Радянському Союзі була розташована в Москві. Там виготовили спеціальний макет, і науковці за допомогою мікроскопічного розрядника взялися вирішувати акустичні проблеми. Фахівці надали рекомендації: потрібно збільшити «крила», передбачити реверсні поверхні та тильні стіни. Це була не вигадка архітектора, а вимога акустики. Коли настав час здавати об’єкт, старший спеціаліст із «Київпроєкту», кандидат технічних наук із захисту від шуму написав офіційного листа до мерії, що споруда акустично непридатна, і наказав її демонтувати. Тоді Юрій Серьогін став захищати своє «дитя». Для досліджень запросили фахівців із Москви, паралельно свої послуги запропонувала викладачка історії музики, яка зібрала колектив виконавців для власних випробувань. У підсумку були складені два висновки: спеціалісти-акустики оцінили споруду на «чотири з плюсом» за п’ятибальною системою, а фахові виконавці поставили «чотири з мінусом». Згодом журнал «Архітектурна акустика» повідомив, що для відкритої сцени такі оцінки є високими та почесними, вони свідчать про правильність і якість проєктування споруди. А тим часом спеціаліст із будівельного відділу «Діпроміста», весь спітнілий і розчервонілий, стрімко збіг сходами. На запитання, якими приладами він вимірював акустику, щоб визнати споруду непридатною, лише відмахнувся: «Нічого я не вимірював», — і швидко зник.

Зрештою музична естрада в Маріїнському парку здобула премію імені О. Бойченка. І таких проєктів з непростими історіями було чимало.

Архітектурна діяльність українського зодчого в 1969–1986 роках була тісно пов’язана з інститутом «Діпромісто». На початку творчого шляху доля звела Юрія Серьогіна з архітектором В. Ткаленком — веслярем, академіком і науковцем, який постійно надихав будівельників, закликаючи їх під час облаштування кар’єру під майбутній канал для спортивної греблі ретельно вибирати ґрунт. Спільно вони впроваджували інноваційні рішення: обладнання для стартового плоту та трансформовану систему розмітки дистанцій, що давала змогу адаптувати їх під різні види греблі. До цього циклу проєктів належать: канал для греблі в Запоріжжі, дистанція для греблі у місті Южне, реконструкція басейну «Юність» у Києві, туристична база «Говерла», усі споруди якої були об’єднані теплою галереєю — пішохідною вулицею, схованою в рельєфі. Цю концепцію інтегрованого простору архітектор продовжив у своїх подальших проєктах, які, на жаль, залишилися нереалізованими.

Від ідеї до робочої документації Юрій Серьогін супроводжував Палац водних видів спорту в Києві. Це запропонована архітектором ефективна сталева конструкція — мембрана марки «Кортекс», перекинута через рами між басейнами та розтягнута вантами на масивні фундаменти, яка дістала назву «рушник». Вона надає додаткові переваги, зокрема акустичні — «впукла» поверхня рівномірно розсіює звукові сигнали на фоні звуковідбивних, посилювальних поверхонь — скляних вітражів, води та керамічних підлог, а водостійкі пробкові мати, наклеєні на мембрану, знижують рівень гучності. Це і вентиляційні переваги — кондиційне повітря подають з рівня води та з-під сидінь на трибунах, яке поступово піднімається вздовж покриття до найвищих відміток, звідки висмоктується вентиляторами, схованими в рамах.

Свою історію має магазин дитячих товарів «Малятко» у Волгограді, для якого Юрій Серьогін не тільки придумав підвісну стелю «хмари», а й подолав чиновницькі перепони і замість обіцяної чиновниками догани здобув Почесну грамоту від ЦК КПУ.

До серії «Укркурортпроєкт» належать туристична гірськолижна база заводу «Електронмаш» «ГУКЛИВЕ».

— У цьому проєкті, — розповідає далі Юрій Серьогін, — подальшого розвитку набула, започаткована у проєкті турбази «Говерла» в 1972 році, ідея критої пішохідної вулиці, що поєднала в єдиний комплекс усі об’єкти — спортивні зали, басейн, їдальню, кінозал, дискотеку, прокат-ремонт спортінвентарю, сувенірні лотки, спортивні магазини. На вищих поверхах заплановані спальні номери, а нагорі в трикутних баштах евакуаційних сходів та ліфтів передбачені бари з панорамними вікнами. Вісімдесяті-дев’яності роки були страшними часами незатребуваності. Багато моїх колег пішли назавжди в бізнес. Приватні замовлення на оздоблення інтер’єрів квартир, котеджів для новонародженого класу «новітніх» українців був основним заробітком для виживання архітекторів.

Згадав Юрій Серьогін і свої спроби створити енергоефективне, компактне планування навколо «вогниша». На той час він уже розумівся на печах та камінах із супровідними каналами для пришвидшення обігрівання та збереження тепла. За його проєктом сходи навколо «вогнища» вели на другий поверх. Печі спальних кімнат під’єднували до масивного теплоємного димоходу. Ця ідея архітектора Серьогіна знайшла подальший розвиток у його проєктах житлових будинків, готелів і хостелів серій «Курінь» та «Кавун».

Архітектор пригадує ще одну цікаву історію:

— У 1987 році на мене вийшов японський бізнесмен, який придбав ділянку поблизу Будинку профспілок — просто над випаровувальною системою кондиціювання басейну. Він хвилювався, чи дозволять йому знести споруду. Я запропонував інше рішення: не демонтувати басейн, а звести будівлю над водоймою й розвести в ній японських кольорових коропів. Ідея йому дуже сподобалася. Коли він побачив попередній конструктивний макет, то, зрадівши, виставив пляшку віскі й подарував мені блокнот-мінірахівницю. Вигляд нової споруди мав бути такий: чотири гіпари, що спираються на похилі пілони у водоймі, накриті вентиляційною баштою. У прорізах між гіпарами передбачалося верхнє освітлення. На кутах — відкриті тераси та головний вхід. Кухонні приміщення відділялися скляними стінами, щоб відвідувачі могли бачити процес приготування їжі. Основною стравою мав стати «Чингіз-Хан» — смажені шматки мармурової яловичини, які гості готували самі на спеціальних газових жаровнях. Робочі креслення були готові, завершувались останні погодження. Бізнесмен уже запрошував мене в гості скуштувати страви, але… настав 1991-й.

Зпадяки «художництву» Юрія Серьогіна постали офісний центр «Август» у Києві, мікрорайон ADIDAS в Іршаві на Закарпатті, спортивно-розважальний центр МЗС у столиці, туристський готель «Масандра» із залишками «недобудови» московських проєктантів, київський торговельний центр у формі піраміди та ще багато інших цікавих, нетипових, ексклюзивних споруд. Його архітектурні проєкти вирізняються сміливістю форм, несподіваними рішеннями та особливою естетикою, що й нині милує око і надає українським містам неповторного обличчя.

У другій частині лекції Юрій Серьогін зосередив увагу на вдалих проєктах з невдалим завершенням. Зокрема, він розповів, як колишні імператорські конюшні, а за радянської влади — гаражі державного апарату, за концепцією архітектурного бюро мали перетворитися на потужний митецький комплекс: картинну галерею, зал скульптури, музей київської стародавньої архітектури, митецькі майстерні, навчальні класи, кафе, сад скульптур — і чим усе закінчилося.

— Кошти на першу чергу — картинну галерею з кафе на антресолі — були виділені, — розповідає Юрій Серьогін. — Запропоновані технології з консервації дубових конструкцій та легкої покрівлі з утеплювачем, аби не перевантажувати знесилені ферми, надали життя галереї. Але невдовзі настали часи «дикого» капіталізму, і про культуру забули надовго — не встигли ми запроєктувати наступну чергу робіт, як покрівлі повністю прогнили!

Подібна доля спіткала і проєкт Малої академії мистецтв на Оболоні, на яку архітекторам доручили перетворити звичайну музичну школу. У дев’яностих територію розпродали, і нині вона цілком і повністю забудована садибами «грошовитих мішків». Не витримав випробовування дев’яностими і проєкт побудови Дому почесних гостей України, а концепція розвитку містобудівного комплексу КНУКіМ, зокрема житлового кварталу «Митецький» у Києві, остаточно канула в Лету. Другу чергу робіт через інтриги фактично «підім’яв» під себе головний архітектор Бабушкін. Як бачимо, адміністративний вплив має неабияку силу.

Попри те, багато архітектурних проєктів, які розробив Юрій Серьогін, успішно втілені в життя. Хотілося б розповісти про кожен із них окремо, однак двогодинне спілкування архітектора, який має за плечима понад шістдесят років професійного досвіду, із залом не може вміститись у визначений формат публікації. Тому доводиться обмежитися й замість крапки поставити три крапки… з надією, що ця зустріч з архітектором стане лише початком нової розмови, продовження якої ще попереду.

ІАРД

Пресцентр «Центр комунікацій»