Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

Конкурс на одержання грантів Президента України молодим докторам наук для проведення наукових досліджень

Oleksandr Levchenko — Wed, 28 Jan 2026 15:02:27 +0000

Конкурс на одержання грантів Президента України молодим докторам наук для проведення наукових досліджень

28 січ. 2026, 17:02

Oleksandr Levchenko ср, 01/28/2026 - 17:02

Національний фонд досліджень України

Національний фонд досліджень України оголошує щорічний конкурсний відбір наукових проєктів для надання грантів Президента України докторам наук до 45 років (включно) для проведення ними наукових досліджень і розробок.

Метою конкурсу є відбір проєктів для надання грантової підтримки на виконання наукових досліджень і розробок, розв’язання актуальних проблем докторів наук, забезпечення їхньої активної участі в реалізації державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, збереження і розвитку інтелектуального потенціалу.

Тематика проєктів має відповідати одному з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки:

національна безпека і оборона;
фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави;
інформаційні та комунікаційні технології;
енергетика та енергоефективність;
раціональне природокористування;
науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;
нові речовини і матеріали.

Крайній термін подання заявок – 20 лютого 2026 року.

Докладніше – на сайті Національного фонду досліджень України.

Художні практики створення арт-об’єктів: студенти кафедри ДОА розписують військові артефакти із фронту

Oleksandr Levchenko — Wed, 28 Jan 2026 10:48:20 +0000

Художні практики створення арт-об’єктів: студенти кафедри ДОА розписують військові артефакти із фронту

28 січ. 2026, 12:48

Oleksandr Levchenko ср, 01/28/2026 - 12:48

Кафедра дизайну та основ архітектури Львівської політехніки

Студенти групи ДС-25 кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки обрали шлях творчого утвердження, в якому мистецтво стає мовою сили й надії. До мистецької ініціативи, спрямованої на наближення Перемоги через художню практику, долучилися С. Абдуліна, А. Антонов, С. Батюк, О. Галушка, Х. Гринаш, І. Гриновець, В. Жилінська, А. Іванюк, А. Козловська, А. Карпюк, Д. Костишак, Г. Півнюк, Е. Прийма, О. Садкова, О. Тичина, Я. Филипів, М. Чорнобильська, Х. Шульган.

У межах дисципліни «Живопис, рисунок, скульптура, частина 3» студенти, спираючись на художні навички і вміння трансформації та інтерпретації попереднього творчого досвіду, змогли перетворити військові артефакти із фронту на арт-об’єкти, наділяючи їх новими смислами та естетичними цінностями. Інспірацією для створення рукотворних арт-об’єктів стали мотиви флори й фауни, а також етностилістика українського народного мистецтва.

У роботах прочитуються образи макового поля, лелек, орнаментальні мотиви української вишивки, елементи петриківського розпису, а також орнаменти у стилі Василя Кричевського, об’єднані символікою життя, пам’яті, єдності й незламності українського народу.

Зокрема, сюжет із двома лелеками метафорично осмислює складну реальність війни та переживання різних регіонів України. Образи птахів символізують Правобережну і Лівобережну Україну: поранена лелека уособлює Схід, який приймає на себе основний удар, тоді як інша – Захід, що постає образом підтримки, опори та взаємодопомоги. Так акцентовано ідею єдності та спільної відповідальності, адже лише разом можливо вистояти і зберегти віру одне в одного (автори – Христина Шульган, Діана Костишак, Ірина Гриновець).

Іншим сюжетом для розпису тубуса стало поєднання образу Конотопської відьми із традиційними українськими орнаментами. Цей образ постає символом української жіночої сили, містики й народної пам’яті, а сам розпис передає незламний дух і волю українського народу (автори – Анастасія Карпюк, Емілія Прийма, Олександра Тичина).

Окрема група студентів обрала дрон як об’єкт для художнього розпису. Надихалися вони творчістю Василя Кричевського – одного з найяскравіших і самобутніх українських митців початку ХХ століття, архітектора, графіка й художника декоративно-ужиткового мистецтва. Апеляція до його творчої спадщини, сформованої в умовах війни та суспільних потрясінь, надає роботі символічного звучання й підкреслює тяглість національної художньої традиції в сучасному контексті. Цей арт-об’єкт стає образом поєднання історичної пам’яті, культури та новітніх реалій війни (автори – Соломія Батюк, Анастасія Козловська, Олена Садкова).

Серед різноманіття архетипів символом стало Дерево життя, яке студенти взяли за основу розпису однієї з робіт. Воно є основним символом українського народного мистецтва, що символізує безперервність життя, поєднує минуле, сьогодення і майбутнє та водночас виступає знаком зростання й оновлення (автори – Артем Антонов, Вероніка Жилінська, Христина Гринаш, Марія Чорнобильська).

Узагальнюючи різні художні підходи та індивідуальні авторські висловлювання, представлені у проєкті, варто підкреслити, що кожна робота функціонує не лише як окремий мистецький твір, а й як емоційно насичене свідчення часу.

Кожен студентський розписаний тубус є свідченням сьогодення, символом пам’яті, спротиву та віри в Перемогу, втіленої через художню мову образів.

Роботи виконано під керівництвом викладачок кафедри дизайну та основ архітектури – доцентки Зоряни Климко та старшої викладачки Соломії Понкало.

ДОА

Фінальна гала-конференція міжнародного проєкту Erasmus+ PROMENT у Львівській політехніці

Христина Зуб — Wed, 28 Jan 2026 07:28:36 +0000

Фінальна гала-конференція міжнародного проєкту Erasmus+ PROMENT у Львівській політехніці Христина Зуб ср, 01/28/2026 - 09:28

Завершується реалізація масштабного міжнародного проєкту Erasmus+ «Сприяння професійній освіті та активній участі студентів через становлення комплексної системи менторства та тьюторства у ЗВО» (PROMENT). Академічну спільноту, представників бізнесу та громадськість запрошують долучитися до підсумкової події проєкту.

Фінальна гала-конференція проєкту PROMENT відбуватиметься 28–30 січня 2026 року в Актовій залі головного корпусу та Студентському просторі LIS І навчального корпусу Національного університету «Львівська політехніка» у гібридному форматі (очна участь та онлайн-підключення).

Гала-конференція є кульмінацією трирічної роботи консорціуму PROMENT. Захід стане майданчиком для обміну досвідом між українськими та міжнародними партнерами, презентації інноваційних освітніх моделей і зміцнення зв’язків між університетами та роботодавцями.

Ключові теми програми

Підсумки та результати: презентація успішних кейсів пілотування програм менторства та тьюторства в українських ЗВО.
Панельні дискусії: експертне обговорення практичного впровадження наставництва у вищій школі.
Синергія з бізнесом: обмін досвідом із представниками роботодавців щодо підготовки конкурентоспроможних фахівців.
Студентський вимір: відкриті сесії про розвиток студентського наставництва та всебічну підтримку молоді.

Докладніше – на сторінці проєкту PROMENT у соцмережі Фейсбук.

Програма гала-конференції1.2 МБ

Студентка ІКНІ Катерина Зайцева: «Я відкрила Шевченка як надзвичайно сучасного автора, чиї думки особливо гостро звучать сьогодні»

Oleksandr Levchenko — Wed, 28 Jan 2026 07:11:40 +0000

Студентка ІКНІ Катерина Зайцева: «Я відкрила Шевченка як надзвичайно сучасного автора, чиї думки особливо гостро звучать сьогодні»

28 січ. 2026, 09:11

Oleksandr Levchenko ср, 01/28/2026 - 09:11

Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Щороку Міжнародний мовно-літературний конкурс імені Тараса Шевченка об’єднує тих, хто відчуває силу українського слова. Цього разу серед переможців університетського етапу — студентка ІКНІ Катерина Зайцева.

— Найперше розкажіть, як ви стали студенткою Політехніки і чому обрали саме прикладну лінгвістику?

— Після неймовірно виснажливої підготовки до НМТ у 2024 році я набрала високий середній бал і могла розраховувати на бюджетне місце в найкращих університетах країни. Довгий час я не могла визначитись, яку освіту хочу здобути і де бачу своє майбутнє. Я не розглядала для себе ідеї еміграції, адже вважаю важливим реалізовуватися та бути корисною саме у своїй країні. Я народилася в Миколаєві й неймовірно захоплююся силою та мужністю свого рідного міста-героя, проте я завжди була зачарована красою та історією міста Лева. До моменту подання заяви на вступ я все ще не була впевнена у виборі спеціальності, тому мої варіанти були дуже різні: медицина, психологія, журналістика, біоінженерія та, власне, прикладна лінгвістика. Вона й стала моїм першим пріоритетом через поєднання моєї любові до літератури та прагнення працювати з мовою як інструментом сучасного світу. Можливість навчатися лінгвістики в технічному університеті стала для мене приємним відкриттям і вирішальним аргументом у виборі університету.

— Які у вас враження від навчання на кафедрі прикладної лінгвістики?

— Наразі я закінчую третій семестр і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Запропоновані навчальні дисципліни цікаві й різноманітні, тому викликають щире захоплення та інтерес. Викладачі на нашій кафедрі — справжні професіонали, від яких відчуваєш щиру підтримку, повагу до студентів і любов до того, чого вони навчають. Подекуди буває непросто: вигорання й хронічна втома від поєднання навчання та роботи відчутно впливають як на фізичне, так і на психологічне здоров’я. Проте ніщо так сильно не навчає відповідальності й самодисципліни, як постійна робота над собою в умовах обмеженого часу та високих вимог. Для мене улюблена справа — не та, що ніколи не виснажує, а та, до якої повертаєшся навіть після сліз і падінь, бо без неї неможливо жити.

— Які навички та знання, здобуті під час навчання в університеті, ви вважаєте найціннішими?

— Навчання допомогло мені краще організовувати свій час, брати відповідальність за свої рішення та працювати самостійно. Я навчилася швидко генерувати й чітко висловлювати думки, адаптовуватися до нових знань, а часом шукати зовсім нестандартні рішення для складних завдань. Надзвичайно цінним для мене є досвід практичних завдань і проєктів, які дають змогу застосовувати теоретичні знання на практиці. Однією з моїх нещодавніх праць є переклад казки з японського фольклору та адаптація її до українського контексту в межах семестрового проєкту з дисципліни «Історія української та зарубіжної літератури». Я вдячна за можливість експериментувати й пізнавати себе в різних професійних напрямах, зокрема в художньому перекладі.

— Що спонукало вас взяти участь у конкурсі імені Тараса Шевченка?

— З дитинства я обожнювала вигадувати історії, записувати й розказувати кожному, хто був готовий слухати. Мріяла написати власну книжку в майбутньому, хоча тоді не могла передбачити, що через десять років доведеться перейти на сюжети втрат, болю та війни. До рішення піти на конкурс імені Тараса Шевченка у мене був вдалий досвід участі у Всеукраїнському літературному конкурсі до Дня рідної мови. Я написала есе, яке часто сприймали як контроверсійне та навіть провокаційне за гостроту позиції і здатність ставити незручні запитання. Це твір про найважливішу битву для кожного українця — боротьбу не лише із зовнішнім ворогом, а й з країною-агресором у собі. Моє есе посіло третє місце у своїй категорії, і саме це дало мені впевненість рухатися далі. І, звичайно, цьому значною мірою посприяли підтримка та заохочення моєї викладачки української мови.

— Чим для вас стала ця перемога — як у творчому, так і в особистому плані?

— Ця перемога стала для мене важливим підтвердженням, що мої слова, мій голос і думки мають значення, що моя творчість може бути почутою та прийнятою. Вона зміцнила мою віру в себе й дала відчуття внутрішньої зрілості для того, щоб і далі порушувати складні теми й шукати власний стиль. Крім того, я познайомилася з неймовірними людьми як з нашого університету, так і з інших навчальних закладів, які теж готувалися до обласного туру. Я щиро вдячна за можливість бути частиною цього дійства та відчути єдність талановитої молоді сучасності, згуртованої навколо української літератури та мистецтва українського слова.

— Як участь у конкурсі вплинула на ваше розуміння творчості великого Кобзаря? Чи відкрили ви для себе щось нове?

— Під час підготовки до конкурсу я глибше й уважніше перечитала тексти Кобзаря, намагаючись вийти за межі шкільного сприйняття. Я відкрила для себе Шевченка не просто як класика, а як надзвичайно сучасного автора, чиї думки про свободу, гідність і внутрішній спротив звучать особливо гостро сьогодні. Я знаходила, виписувала та вчила рядки, які резонують з моїм світоглядом, знаходять відгук у моїй душі й набувають нового звучання в контексті сучасності. Робота над конкурсним твором допомогла побачити, якою багатошаровою є його мова і як сильно вона впливає на формування національної свідомості. Крім того, я досліджувала, як інші літературознавці та критики інтерпретували художні образи й символіку в поезії Кобзаря, трактували постать Тараса Шевченка як центральний національний міф української культури. Усе це ставало підґрунтям для дискусій, які я охоче втілювала у своїх творчих роботах.

— Які рядки з творчості Шевченка вам найближчі й чому?

— «Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі…» — для мене ці рядки про внутрішню свободу й відповідальність за свою позицію. Вони нагадують, що навіть формальна воля нічого не варта, якщо людина живе в байдужості до своєї мови, історії та цінностей. Особливо гостро ці слова звучать сьогодні, коли вибір між активною позицією і «сном на волі» має реальні наслідки. Коли слово — це зброя, а бездіяльність — співучасть. Війна випробовує нашу людяність і оголює сутність кожного: хто зраджує, хто бореться, а хто мовчки чекає, куди подує вітер.

«Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають» —ці рядки боляче вражають своєю правдивістю й актуальністю. Для мене вони про внутрішні розколи, зраду й відповідальність кожного за долю своєї країни. Шевченко ніби застерігає: найбільша небезпека часто походить не ззовні, а зсередини — з внутрішніх конфліктів, взаємного знецінення та розʼєднаності суспільства. Нам варто памʼятати про це й шукати в текстах Шевченка не привід для чергового вшанування, а реальні відповіді на виклики, які щодня ставить перед нами історія.

ІКНІ

ПЛ

УМ

Пресцентр «Центр комунікацій»

Представники Політехніки взяли участь у міжнародному курсі НАТО з кібербезпеки та етичного хакінгу в Університеті Нортумбрії

Oleksandr Levchenko — Tue, 27 Jan 2026 15:06:43 +0000

Представники Політехніки взяли участь у міжнародному курсі НАТО з кібербезпеки та етичного хакінгу в Університеті Нортумбрії

27 січ. 2026, 17:06

Oleksandr Levchenko вт, 01/27/2026 - 17:06

Кафедра захисту інформації Львівської політехніки

З 19 по 23 січня 2026 року в Університеті Нортумбрії (Велика Британія) відбувся курс підвищення кваліфікації НАТО (Advanced Training Course, ATC) «Кібербезпека та етичний хакінг», який об’єднав 35 представників України, зокрема з Національного університету «Львівська політехніка», університетів-партнерів, Національного банку України, Львівської обласної військової адміністрації, а також фахівців провідних українських ІТ-компаній.

Захід було реалізовано за фінансової підтримки Програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (NATO Science for Peace and Security Programme). Керівником проєкту з української сторони був завідувач кафедри захисту інформації Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки професор Іван Опірський.

Загалом у програмі взяли участь 29 представників Національного університету «Львівська політехніка», серед яких – керівництво ІКТА (директор Юрій Костів та його заступниця Леся Мичуда), завідувачка кафедри інформаційно-вимірювальних технологій Тетяна Бубела, професор кафедри ІВТ Микола Микийчук, професорка кафедри спеціалізованих комп’ютерних систем Галина Клим, а також 3 викладачі кафедри безпеки інформаційних технологій, 14 викладачів кафедри захисту інформації, 6 студентів кафедри ЗІ, аспіранти Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології та Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій.

Курс став надзвичайно насиченим, практикоорієнтованим і результативним тижнем навчання та міжнародної співпраці. Програма охоплювала повний життєвий цикл тестування на проникнення і включала такі ключові напрями: основи етичного хакінгу, формування обсягу робіт та управління проєктами безпеки, кіберрозвідку, аналіз вразливостей, соціальну інженерію, експлуатацію мережевих і прикладних систем, безпеку хмарних та IoT-рішень, техніки післяексплуатаційного аналізу, а також реагування на кіберінциденти.

Навчання проводили академічні та галузеві експерти з акцентом на практичні лабораторні роботи, реальні кейси та формування навичок професійного звітування, що є критично важливим для сучасних фахівців з кібербезпеки. До проведення курсу були долучені не лише представники Університету Нортумбрії, а й викладачі кафедри захисту інформації Львівської політехніки, які мають безпосередній стосунок до етичного хакінгу, – доцент Андріян Піскозуб і старший викладач Іван Колбасинський.

За результатами проходження програми всі викладачі – учасники курсу – отримали сертифікати з підвищення кваліфікації міжнародного зразка, які офіційно підтверджують здобуті знання, практичні навички та відповідність сучасним вимогам у сфері кібербезпеки й етичного хакінгу.

Зі сторони Університету Нортумбрії проєкт очолював директор Академічного центру передового досвіду з досліджень кібербезпеки (ACE-CSR) Біджу Іссак, який залучив до проведення курсу фахівців Кіберклініки Нортумбрії, а також представників компаній DXC Technology та CoreTech Security. Навчання відбувалося на базі сучасного кампусу Центру кібербезпеки Університету Нортумбрії та проходило в інтенсивному форматі – від ранку до вечора.

У межах візиту делегація Львівської політехніки також провела робочі зустрічі з деканом Школи комп’ютерних наук професором Шоном Лоусоном і проректором з міжнародної діяльності, заступником декана факультету професором Джоном Вудвордом, які забезпечили активну та послідовну підтримку співпраці з українською стороною.

Окремої уваги заслуговує участь студентів кафедри захисту інформації, які не лише суттєво підвищили власний рівень практичних навичок, а й долучилися до реального аналізу інформаційних систем Університету Нортумбрії, допомігши партнерам виявити наявні кіберзагрози й підготувати короткі аналітичні звіти. Такий обмін практичним досвідом є особливо цінним для обох сторін в умовах зростання сучасних кіберзагроз.

Приємним і символічним сюрпризом у межах реалізації проєкту стала окрема зустріч української делегації з представниками української студентської діаспори, які навчаються у Ньюкастлі. Під час зустрічі учасники обмінялися досвідом навчання і професійного становлення за кордоном, обговорили можливі формати міжнародної академічної та наукової співпраці, культурні особливості життя в іншій країні, а також питання підтримки, взаємодопомоги й викликів, з якими стикаються українські студенти в умовах війни. Такий живий діалог став важливим елементом зміцнення зв’язків між українською академічною спільнотою в Україні та за її межами.

Додатковим культурним та міжнародним компонентом програми стала поїздка української делегації до Лондона, де учасники мали змогу ознайомитися з історичною та знаковою столицею Великої Британії – країни, яка послідовно й активно підтримує Україну.

Результатом реалізації курсу підвищення кваліфікації стане підготовка та публікація книги з етичного хакінгу в серії NATO Science Series, а також започаткування нових науково-дослідних та освітніх партнерств між Університетом Нортумбрії та Національним університетом «Львівська політехніка», що відкриває нові можливості для розвитку міжнародної співпраці у сфері кібербезпеки.

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Центр інноваційних освітніх технологій Університету продовжує координувати європейський проєкт для вчителів SELFIE

Oleksandr Levchenko — Tue, 27 Jan 2026 13:10:55 +0000

Центр інноваційних освітніх технологій Університету продовжує координувати європейський проєкт для вчителів SELFIE

27 січ. 2026, 15:10

Oleksandr Levchenko вт, 01/27/2026 - 15:10

Центр інноваційних освітніх технологій Львівської політехніки

Близько тисячі педагогічних працівників із 34 закладів початкової та середньої освіти Львівської області взяли участь у черговому етапі освітнього проєкту SELFIE, а саме у масштабному національному дослідженні з оцінювання цифрових компетентностей вчителів закладів загальної середньої освіти за допомогою інструмента SELFIE for Teachers.

Етап саморефлексії учасників проходив упродовж грудня 2025 року. Загалом на цьому етапі дослідження взяло участь понад 6,5 тисяч педагогів з 650 ЗЗСО зі всіх областей України, окрім тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим. Вибір закладів освіти, які брали участь у дослідженні, відбувалось рандомно за кількісною квотою для кожної області. Найбільшу кількість учасників серед всіх областей України мала Львівська область – 34 ЗЗСО. Оцінювання сформованості цифрових компетентностей педагогів відбувалось у таких освітніх закладах Львівщини:

Білявецька гімназія з дошкільним підрозділом Бродівської міської ради;
Великоколоднівський НВК І–ІІІ ступенів Жовтанецької сільської ради;
Вовченський ЗЗСО І–ІІІ ступенів Турківської міської ради Самбірського району;
Глиницький ЗЗСО І–ІІІ ступенів Яворівської міської ради;
Городоцький ОЗЗСО № 5 І–ІІІ ступенів Городоцької міської ради;
Демнянський ЗЗСО І–ІІІ ступенів Тростянецької сільської ради Стрийського району;
Зашківський ліцей імені Євгена Коновальця Львівської міської ради;
Звиженський ЗЗСО І–ІІІ ступенів Підкамінської сільської ради Золочівського району;
ЗЗСО I–II ступенів с. Топільниця Стрілківської сільської ради Самбірського району;
ЗЗСО І–ІІ ступенів села Неслухів Новояричівської селищної ради Львівського району;
ЗЗСО І–ІІІ ступенів-заклад дошкільної освіти с. Скелівка Хирівської міської ради Самбірського району;
КЗ «Гімназія № 1 ім. Т.Г. Шевченка м. Самбора Самбірської міської ради;
Корчинський ЗЗСО І–ІІІ ступенів Сколівської міської ради;
Либохорський ЗЗСО І–ІІІ ступенів – заклад ДО Боринської селищної ради Самбірського району;
Ліцей № 37 Львівської міської ради;
Ліцей імені Василя Симоненка Львівської міської ради;
Ліцей імені Тараса Городецького Шептицької міської ради;
Львівський державний музичний ліцей імені С. Крушельницької;
Меденицька СЗШ І–ІІІ ступенів Меденицької селищної ради Дрогобицького району;
НВК «Середня загальноосвітня школа № 2 – гімназія» Трускавецької міської ради;
Ожидівський ЗЗСО І–ІІІ ступенів Буської міської ради;
ОЗЗСО І–ІІІ ступенів № 1 ім. Івана Франка Кам’янка-Бузької міської ради;
Плав’я-Вадрусівський ЗЗСО I–II ступенів Козівської сільської ради Стрийського району;
Ременівський ОЗЗСО І–ІІІ ступенів Жовтанецької сільської ради Львівського району;
Семенівський ліцей Пустомитівської міської ради;
Середня загальноосвітня школа № 72 Львівської міської ради;
Середня загальноосвітня школа № 65 Львівської міської ради;
Середня загальноосвітня школа № 29 Львівської міської ради;
Старявська гімназія Мостиської міської ради;
Стрийський ліцей «Гімназія імені Андрея Шептицького» Стрийської міської ради;
Стрийський ліцей імені Героя України Андрія Корчака;
Турківська гімназія № 2 Турківської міської ради Самбірського району;
Черчицька гімназія Яворівської міської ради;
ТзОВ «Українська дистанційна школа».

Незмінним координатором проєкту SELFIE у Львівській області впродовж трьох останніх років є директорка Центру інноваційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Маргарита Носкова:

– Ми вже маємо позитивний досвід у проведенні такого роду досліджень, адже у 2023/2024 навчальному рокці ЦІОТ став базою кропіткої роботи із супроводу закладів освіти на шляху реалізації плану цифрових змін. Щодо організації цьогорічних досліджень, то ми активно консультували вчителів на підготовчому етапі і, власне, під час дослідження щодо процедури його виконання та всіх організаційних питань, які виникали в учасників і керівників ЗЗСО. За 10 днів ми впорались із завданням, відтак вважаю, що нам і цього разу вдалося успішно реалізувати новий етап проєкту якнайкраще. Тепер чекатимемо узагальнених результатів та аналітичної довідки. Але вже зараз вчителі у своїх особистих кабінетах можуть переглянути динамічний звіт і скорегувати власний професійний розвиток із цифрових технологій з урахуванням одержаних результатів.

SELFIE for Teachers – це безоплатний і легкий у використанні багатомовний онлайн-інструмент Європейської комісії, створений для саморефлексії та самооцінювання цифрових компетентностей педагогічних працівників, розроблений на основі Рамки цифрової компетентності педагогічних працівників ЄС. Він має на меті проаналізувати стан цифрової компетентності вчителів, допомогти у визначенні потреб у професійному розвитку та сприянні формуванню освітньої політики України на основі фактичних даних.

Етапи дослідження включають:

проведення дослідження за допомогою саморефлексії та самооцінювання з використанням інструменту SELFIE for Teachers (листопад-грудень 2025 року);
обробку й аналіз агрегованих даних, звітування за результатами дослідження (січень 2026 року);
поширення інструмента, можливість використання всіма педагогічними працівниками системи ЗСО в Україні (лютий-квітень 2026 року).

Дослідження SELFIE for Teachers проводить у межах регіональної ініціативи з цифрової освіти в Україні Європейський фонд освіти (ETF) у партнерстві з Генеральним директоратом освіти, молоді, спорту та культури (DG EAC) Європейської комісії, Міністерством освіти і науки України за інформаційної підтримки Міністерства цифрової трансформації України.

Інструмент дослідження SELFIE for Teachers допомагає педагогічним працівникам оцінити рівень власних цифрових компетентностей, визначити напрями для розвитку й використовувати результати у професійній діяльності та підвищенні кваліфікації.

Випускник Львівської політехніки Андрій Данилків віддав своє життя за Україну

Oleksandr Levchenko — Tue, 27 Jan 2026 10:03:03 +0000

Випускник Львівської політехніки Андрій Данилків віддав своє життя за Україну

27 січ. 2026, 12:03

Oleksandr Levchenko вт, 01/27/2026 - 12:03

Ігор Голод, Центр комунікацій Львівської політехніки

6 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання загинув випускник Львівської політехніки – командир стрілецького взводу однієї з військових частин Збройних сил України лейтенант Андрій Данилків.

Андрій народився 1990 року в селищі Верхнє Синьовидне (тепер – у Сколівській міській громаді Стрийського району Львівської області). З 2007 року навчався на кафедрі транспортних технологій Інституту механічної інженерії та транспорту Національного університету «Львівська політехніка».

З початком повномасштабної війни став на захист Батьківщини та проходив військову службу на посаді командира стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону однієї з військових частин Збройних сил України.

Стаття про героя – у Книзі пам’яті львівських політехніків.

ІМІТ

ТТ

Пресцентр «Центр комунікацій»

Перші «майстерки» Юрій Серьогін проходив на вулицях рідного міста

Oleksandr Levchenko — Tue, 27 Jan 2026 07:07:45 +0000

Перші «майстерки» Юрій Серьогін проходив на вулицях рідного міста

27 січ. 2026, 09:07

Oleksandr Levchenko вт, 01/27/2026 - 09:07

Богдана Стефура, Центр комунікацій Львівської політехніки

У творчому доробку відомого українського архітектора Юрія Серьогіна — десятки проєктів, із яких майже половина реалізованих. Його архітектурні витвори — це стадіони, курортні готелі, спортивні та житлові комплекси, торговельні центри, магазини й навіть японський ресторан. Особливе місце архітектор відводить ідейним проєктам, як-от житло «Нові троглодити», Skytoptor, будівлі серії «Кавун», туристичні готелі «Курінь» та інші споруди, що нині милують око, і ще багатьом проєктам, які чекають на своє втілення.

Юрій Серьогін — автор винаходів, захищених свідоцтвами інтелектуальної власності, двічі лауреат Державної премії України в галузі архітектури, лауреат премії А. Бойченка, заслужений архітектор України. Він заснував власне архітектурне бюро «Ю. Серьогін» у Києві, є членом Національної спілки архітекторів України та дійсним членом Української академії архітектури. Його архітектурне «его» надихає, запалює і спонукає творити. Сьогодні Юрій Іванович ділиться з читацькою аудиторією своїми здобутками й розмірковує над сучасною архітектурою та її розвитком.

— Юрію Івановичу, що надихнуло вас стати архітектором? Яким був ваш шлях до архітектури?

— Потребу розвиватися далі я відчув у 19 років. Напрям спортсмена-професіонала мене не задовольняв. Я шукав інші шляхи. Звернути на архітектурну «авеню» мене надихнула сестра. Вона закінчила факультет архітектури Львівського політехнічного інституту за десять років до того моменту, як я став себе шукати у професії, і з висоти свого досвіду переконала, що архітектурна освіта не лише забезпечує професійні знання, а й формує світогляд і вчить мислити ширше, а відтак відкриває широкий простір перспективи та дає той універсальний ключ, яким можна відкрити двері до найрізноманітніших професій і покликань.

Архітектурна освіта формує особливе мислення, яке поєднує точність фізика і чутливість лірика, дисципліну інженера і свободу митця. Вона навчає бачити цілісно, мислити масштабно й водночас помічати найдрібніші деталі. Саме ця універсальність робить її безцінною: з архітектурної школи виходять не лише архітектори, а й творці майбутнього в найрізноманітніших сферах. Пізніше життя підтвердило цей постулат: серед товаришів з моєї інститутської групи є дипломат, письменник, який видає книжки з власними ілюстраціями, дизайнери… Серед колег — виконроби, видавці, політики. Кожен із них довів, що архітектурна школа — це не вузька спеціалізація, а тривка платформа для творчості, лідерства та самореалізації.

Я ж вирішив присвятити себе проєктуванню спортивних споруд. Мені вдалось отримати скерування на роботу в столичне «Діпромісто» — архітектурну майстерню спортивних споруд. Я підтримував і розширював контакти зі своїми товаришами-спортсменами та Спорткомітетом, став спортивним суддею, активно поширював знання про різні види спорту, зокрема й про новітні, що зароджувалися безпосередньо на моїх очах.

— Хто був вашим учителем і натхненником у професії?

— Перші «майстерки» я проходив не в аудиторіях чи майстернях, а на вулицях рідного міста, розглядаючи його неповторні архітектурні творіння, які стали для мене першими підручниками. Ще одну школу архітектури подарував мені спорт: подорожі на змагання відкривали перед мною нові міста, нові стилі, нові архітектурні світи. Кожен виїзд був ніби короткою екскурсією, де я знайомився з культурою через будівлі, площі й вулиці. Справжні основи архітектури та архітектурного проєктування опанував у стінах Львівської політехніки, тоді — Львівського політехнічного інституту. Там я вперше відчув, що архітектура — це не лише філософія мистецтва, а й відповідальність перед людьми та містом. А моїми професійними натхненниками, можна сказати — кумирами, були Імре Маковец та Кензо Танге, які довели, що архітектура може бути не просто ремеслом, а мистецтвом.

— У 1960-х ви були студентом Львівського політехнічного інституту. Що тепер поєднує вас із Львівською політехнікою?

— Сьогодні мене з Львівською політехнікою поєднують не лише професійні, а й теплі дружні стосунки з колегами з Інституту архітектури та дизайну. Спільна робота над освітніми й творчими проєктами, участь у дискусіях і обмінах досвідом стали важливою складовою мого професійного розвитку. Окреме місце посідають всеукраїнські архітектурні змагання на найкращу дипломну роботу, які не лише стимулюють молодих фахівців до пошуку нових ідей, а й створюють простір для формування спільноти однодумців, де народжуються партнерства, дружба та нові перспективи для української архітектури.

— Справжній архітектор, на вашу думку, це…

— … людина, яка здатна відповідати за створені нею споруди перед професійною спільнотою, суспільством і законом.

— Як у професійній діяльності вам допомагає спортивне загартування?

— Спорт навчив мене витримувати надмірні навантаження, перетворювати поразки на цінний досвід і долати труднощі з внутрішньою силою. Завдяки цьому я виробив стійкість до несподіваних викликів і маневрів сильних світу цього, а також імунітет до чиновницьких підступів. Спортивне загартування стало для мене школою волі й уміння перетворювати перешкоди на можливості.

— Звідки ви черпаєте натхнення?

— Воно народжується в глибині підсвідомості — там, де вирують внутрішні емоції, оживає пам'ять і викристалізовуються мрії, або ж приходить згори як благословенний дар від Господа. Присутність окрилення не завжди можна пояснити логікою. Буває, натхнення несподівано спалахує в думці чи образі, а бува — визріває довго, проростаючи крізь досвід і спостереження, щоб у якийсь момент розбрунькуватися. Це магічне поєднання внутрішнього поклику і небесного дару, людського бажання і сили Божого благословення, що спонукає до творення.

— Серед ваших розробок є ідейні проєкти житлових будинків для тимчасових переселенців та реабілітаційних центрів для бійців ЗСУ, які були продиктовані часом і необхідністю. А як виникла ідея житла «Нові троглодити»? Чим вона цікава?

— Так, маю напрацьовані ідейні проєкти та концепції прихистків для переселенців, реабілітаційних центрів для поранених. Вони захищені авторськими свідоцтвами. А ідея житла «Нові троглодити» виникла не на порожньому місці. Колись, під час мандрівки Сахарою, я ознайомився з побутом племені троглодитів. Вони мешкали в норах, облаштованих у природних провалах пустелі. Такі поселення забезпечували їм захист від палючого сонця, піщаних бур і злих людей. Житло троглодитів справило на мене глибоке враження й закарбувалося в пам’яті. Несподівано цей спогад ожив, коли постало питання облаштування житла в суворих умовах — серед пустель чи за Полярним колом, де видобувають цінні копалини. Давній досвід троглодитів надихнув мене на створення інноваційних рішень для життя в екстремальних умовах XXI століття. Так народилась ідея житла «Нові троглодити». Її суть полягає у використанні котлованів, що залишаються після видобутку, як основи для сучасних житлових комплексів. Такі оселі можуть бути обладнані системами вентиляції, освітлення, водопостачання та навіть мати власні зелені зони. Новітні технології й будівельні матеріали роблять цю концепцію цілком реалістичною.

— Відомо, що попри архітектурне проєктування ви ділитеся своїм досвідом з початківцями в архітектурі, викладаючи в Київському національному університеті будівництва і архітектури. Розкажіть, яку дисципліну ведете та які теми досліджуєте у своїх наукових розробках?

— У КНУБА викладаю дисципліну «Архітектурне проєктування» для студентів третього та четвертого курсів, а також здійснюю науково-методичний супровід підготовки бакалаврських і магістерських кваліфікаційних робіт. Читаю лекції з тематики інновацій в архітектурі та містобудуванні, надаючи увагу сучасним тенденціям та інтеграції новітніх технологій у навчальний процес. У наукових публікаціях досліджую інноваційні методики, а також проблеми проєктування прихистків для переселенців, післяопераційних реабілітаційних центрів для військовослужбовців ЗСУ, стратегії відродження України, що охоплюють архітектурно-урбаністичні напрями, сталий розвиток і культурну ідентичність. Моя діяльність поєднує педагогіку, наукові дослідження та практику архітектурного проєктування, спрямовану на формування нової генерації архітекторів, здатних відповідати на виклики сучасності та працювати над відродженням країни.

— Ваші архітектурні споруди вирізняються серед інших своєю оригінальністю. Як народжуються ідеї?

— Створити щось оригінальне без опори на історію та сучасні напрацювання — практично неможливо. Архітектура завжди живиться запозиченнями, проте вони постають у новому баченні — переосмислені й пропущені крізь власне «его». Напрацьована роками методика діє безвідмовно. Коли народжується новий проєкт, вечір стає для мене часом роздумів — я обмірковую всю зібрану інформацію: завдання замовника, особливості ділянки проєктування, середовище, технологічні умови, попередній досвід тощо. Завжди тримаю поруч олівець і аркуш. А вже зранку моє мислення активізується — вимальовується образ, а інколи визріває готове рішення.

— У 2025 році на міжнародній виставці-конференції у Варшаві ви презентували проєкт «Першочергові кроки відродження України». Якою ви бачите роль архітектури у відновленні українських міст після війни?

— На мою думку, термін «відновлення» не зовсім відповідає концепції післявоєнного розвитку країни. Адже не все з минулого варто відновлювати. У суспільстві має відбутися широка дискусія та обговорення, що саме потребує відродження, а що має залишитися в історії. Архітектура в цьому процесі відіграє ключову роль. Вона є не лише інструментом фізичного відродження міст, а й важливим елементом формування нової ідентичності українців та України загалом. Саме через архітектуру ми можемо створити простори, які відображатимуть сучасні цінності, пам’ять про минуле та бачення майбутнього держави.

— Який відсоток із розроблених вами архітектурних проєктів реалізовано?

— Близько 45 відсотків проєктів, які пройшли всі стадії — від проєктування та погодження із замовником до експертизи й, у деяких випадках, початку будівництва, — реалізовано. Якщо ж говорити про всі напрацювання та концепції, то цей показник становить приблизно 10–15 відсотків.

— Чи маєте улюблений проєкт, який ви хотіли б реалізувати, але наразі не було можливості?

— Маю мрію, яка досі чекає на своє втілення. Це проєкт Skytoptor — хмарочос майбутнього, задум якого був захищений авторським свідоцтвом України ще у 2020 році. Уявіть собі висотну багатофункціональну споруду, що складається щонайменше з трьох будинків-опор. Один із них має офісно-готельне призначення, інший — житлове, а всі вони вирізняються особливою формою та змінним січенням по висоті. Ці будівлі не існують окремо: вони конструктивно й функціонально поєднані між собою тороїдальною спорудою овального січення — громадським центром, який утворює своєрідний тор. Уся ця грандіозна конструкція спирається на багатоповерховий підземний фундамент. Там передбачені торговельні площі, місця для паркування та інженерні системи, що забезпечують життєдіяльність комплексу. В самому серці хмарочоса височіє ліфтова шахта з панорамними швидкісними ліфтами. Вона з’єднує рівні споруди за спеціальним алгоритмом: містки-переходи ведуть у будинки-опори та до тороїдальної частини, водночас додаючи жорсткості й стійкості всій будівлі. Але Skytoptor — це не лише про комфорт, а й про безпеку. На рівні тора передбачені майданчики для гвинтокрилів і капсули аварійної евакуації, що дають змогу швидко покинути споруду в разі надзвичайної ситуації. Це не просто архітектурний проєкт, а мрія про місто майбутнього, де інновації поєднуються з естетикою, а функціональність — із безпекою. Skytoptor для мене є символом прагнення до нового рівня архітектури, який поки що існує лише на папері, але одного дня може стати реальністю.

— Якщо озирнутися на ваші попередні проєкти, чи виникало бажання їх удосконалювати або перепроєктовувати?

— Ні. Кожен завершений проєкт починає жити власним життям, а я відповідаю за створене. Буває інше: коли замовник або будівельник настільки відходить від задуму, спотворює ідею й навіть порушує закон, що я змушений відмовитися від авторства, бо не можу брати на себе відповідальність за чужі порушення.

— Які ідеї ви вкладали у створення комплексу «Європа-плаза»?

— ТРЦ «Європа-плаза» — один із тих об’єктів, який нам вдалося реалізувати справедливо та комплексно. На початку проєктування замовник, попри всі обґрунтовані заперечення, наполягав на створенні житлового комплексу. Згодом він погодився на офісні та торговельні приміщення, проте висотну частину залишив житловою. Коли була зведена «коробка» й частина квартир продана, замовник вирішив перепроєктувати житло під офіси. Щоб відповідати нормативам, довелося демонтувати окремі конструкції. Втім архітектурно-об’ємне рішення витримало всі ці зміни й, головне, зберегло ідею поєднання навколишньої історичної забудови із сучасною спорудою. Це проявилось у пластиці фасадів, відтворенні історичного завершення на розі у формі металевих конструкцій із нержавіючої сталі, мансардних поверхах із циркульними покрівлями з цинкової бляхи, опорядженні цоколю та кутової башти «диким» камінням, а також у зимовому саду під дивовижним «пташиним» крилом.

— Які архітектурні рішення ви вважаєте найвдалішими у своїх проєктах?

— Мені пощастило реалізувати проєкт відкритої Музичної естради в Маріїнському парку Києва у 1980 році. На цьому місці, як згадували старожили, колись діяла кіно-лекційна естрада, а у вихідні тут виступав духовий оркестр. У повоєнний час італійські полонені спорудили прямокутну сцену з глибоким подіумом із дерев’яних дощок. Коли будівельники розбирали цю конструкцію, представники музичної спільноти наголосили на її цінних акустичних властивостях. Я представив власний макет і щиро пообіцяв, що нова естрада звучатиме ще краще. Під час проєктування повністю підтримав головного садівника парку — літню жінку, яка працювала тут ще до війни й категорично відмовлялася зрізати вікову італійську липу. Таких дерев на Київщині залишалося тільки три. Я дотримав слова: липа органічно вписалася в архітектурний простір, а чудові акустичні властивості нової естради були високо оцінені журналом «Архітектурна акустика». У 1990 році я став лауреатом премії А. Бойченка за оригінальну архітектурну форму, побудовану на геометрії S-подібних конструктивних елементів і гармонійно вписану в середовище Маріїнського парку. Звання лауреата Державної премії України в галузі архітектури 2000 року здобув за архітектуру житлового комплексу «Покрова» в Бехтерівському провулку Києва, створеного на принципах традиційно київських секцій з внутрішніми сходами та вбудованого в середовище Покровського монастиря. Удруге став лауреатом Державної премії України в галузі архітектури 2006 року — за архітектуру фізкультурно-спортивного комплексу Одеського припортового заводу в м. Южне (нині Південне), який перетворив місто-спальню на перлину в намисті Одеського узбережжя Чорного моря. Важливим для мене є і концептуальний проєкт Skytoptor, про який уже згадував. А з початком російсько-української війни віддаю перевагу проєктуванню прихистків для переселенців та післяопераційних реабілітаційних центрів. Прагну будувати такі споруди.

— У межах концепції туристичного кампусу в умовах карпатських гірськолижних курортів ваше АБ «Ю. Серьогін» презентує прихисток для переселенців із зони бойових дій під назвою «Курінь». Що символізує ця назва? У чому переваги споруди у формі піраміди?

— Курінь — це не лише традиційне козацьке житло на Хортиці, подібне до північноамериканського вігвама, а й джерело натхнення для сучасних архітектурних рішень. Саме на основі цієї ідеї запропоновано новий тип як туристичних прихистків, створених із сучасних матеріалів та конструкцій, що забезпечують бюджетне й водночас комфортне проживання на гірськолижних курортах, так і прихистків для переселенців із зони бойових дій. Форма багатогранної піраміди стала ключем до енергоефективності: мінімальна площа тепловитрат, природна адаптація до кліматичних умов і можливість використання стандартних будівельних матеріалів роблять таке житло економічно вигідним.

Особливу роль відіграє профільована металева обшивка покрівлі. Вона акумулює тепло сонячних променів, нагріваючи повітря у вентильованому прошарку, яке потім спрямовується до теплообмінника. На вершині піраміди встановлено вертикальну вітрогенераторну установку. Її конструкція дає змогу ефективно вловлювати вітер з усіх напрямків, а також потоки, що рухаються вздовж схилу. Сюди ж відводиться й відпрацьоване вентиляційне повітря, яке проходить процес регенерації тепла. Ця розробка, що поєднує традиції та сучасні технології, захищена авторським свідоцтвом України. Вона є прикладом того, як давні архітектурні ідеї можуть одержати нове життя й стати основою для інноваційних рішень у сфері туризму та енергозбереження.

— У післявоєнний період прихистки для тимчасових переселенців втратять актуальність. Як їх можна буде використовувати надалі і що потрібно для цього враховувати вже на етапі проєктування?

— У межах проєкту «Першочергові кроки відродження України» ми запропонували новий підхід до розміщення прихистків. Його головна ідея полягає в економії матеріальних та людських ресурсів: споруди не доведеться демонтовувати після завершення війни, а території можна буде ревіталізувати без зайвих витрат. Цей напрям ми вважаємо раціональним і економічно виправданим, адже ще раніше розробили кілька схем генеральних планів розвитку гірськолижних курортів Закарпаття. У цих планах передбачені спеціальні території для розміщення прихистків і шале, призначених для аматорів гірськолижного спорту. Ми маємо домовленості з власниками земельних ділянок, які готові долучитися до будівництва прихистків для переселенців. Їхня умова проста: після війни споруджені «курені» та «хуторці» перейдуть у їхню власність і виконуватимуть функції, визначені генеральним планом. Так ми уникнемо процесу утилізації, який є затратним і непродуктивним, натомість створимо основу для майбутнього розвитку, де тимчасові прихистки перетворяться на постійні елементи туристичної інфраструктури.

— Центр ветеранів АТО в Білій Церкві теж справа ваших рук. Розкажіть більше про цей проєкт.

— Свого часу адміністрація Білої Церкви виділила ветеранам АТО земельну ділянку в яру на околиці міста. Ветерани вирішили створити там відпочинковий центр, який водночас став би осередком для обміну бойовим досвідом. Я допоміг їм безпечно й зручно розташувати лучні тири для спортивної, сучасної бойової та традиційної стрільби, а також універсальний спортивний корпус і житло у традиційному стилі. Для дозвілля ми передбачили зариблений ставок, родельбан, стайню та інші розваги.

— Серед ваших архітектурних шедеврів чимала частина має спортивне та курортно-відпочинкове спрямування. Про що це свідчить?

— Після закінчення Львівського політехнічного інституту я твердо вирішив присвятити себе проєктуванню спортивних споруд. У державних організаціях більшість моїх інноваційних напрацювань залишалися без уваги й припадали пилом в архівах. Саме тому я заснував архітектурне бюро «Ю. Серьогін» і доклав значних зусиль для розвитку цього напряму. У межах підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року погодився взяти участь у реконструкції НСК «Олімпійський». Архітектурне бюро «Ю. Серьогін» разом із тринадцятьма субпідрядниками виступило українським партнером відомого німецького бюро GMP. Ми працювали над трьома стадіями проєкту: техніко-економічним обґрунтуванням, захистом проєкту в державній експертизі та розробленням робочих креслень, а також здійснювали авторський нагляд за будівництвом. За мою принципову позицію у протидії корупції мені навіть погрожували позбавленням волі.

Проте найцікавішою виявилась історія отримання замовлення в місті Південне Одеської області. У той час я був членом асоціації «Схід — Захід» торгово-промислових палат Києва та Лейпцига. Один із будівельників з Одеси звернувся від імені керівництва Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» до голови київської асоціації з проханням знайти в Німеччині архітектора, який спеціалізується на спортивних спорудах, на що той відповів: «Навіщо шукати дорогого німецького архітектора, якщо в Києві є свій “спортивний” архітектор, майстер спорту».

— Які екологічні аспекти ви враховуєте у своїх проєктах?

— Я вже розповідав, як клявся дендрологу Маріїнського парку зберегти вікову італійську липу під час будівництва Музичної естради, і зберіг — вона дотепер тішить око й, певен, переживе багатьох учасників того будівництва. Чимало дерев за мого наполягання вдалося врятувати й під час реконструкції стадіону «Динамо» в Києві. Студентам постійно нагадую про свою екологічну декларацію: «Я виховую архітекторів, а не лісорубів!». Також вважаю блюзнірством спускати в унітаз воду, яку спеціально накопичують, очищають, фільтрують та знезаражують.

Нині в Європі бідкаються з приводу пропелерних вітряків, які масово знищують птахів і розлякують інфразвуком усе живе навколо. До того ж такі вітряки не виробляють енергії за слабкого вітру, а під час його сильних поривів — загоряються. В Україні ж цей непотріб встановлюють на карпатських вершинах, перешкоджаючи міграції птахів. Так само неприйнятним для мене є «садіння» на ланах і в степах сонячних колекторів замість рослин, як і нерегульоване буріння свердловин, що позбавляє майбутні покоління чистої питної води.

Відповідальність архітектора — зважено користуватися природними ресурсами і зберігати довкілля. Як приклад розповідаю про екопроєкт заводу керамічних будівельних виробів у с. Виноград Чернівецької області. Там викидами є очищена вода, що повертається в зариблений ставок, а перегріте повітря з парою та вуглекислим газом подається в оранжереї й парники для вирощування квітів і овочів. Мою доповідь про цей проєкт на міжнародному форумі «Moldova reper 2030» 2018 року в Румунії вітали бурхливими оплесками.

— Хто є вашими замовниками?

— За час діяльності АБ «Ю. Серьогін» серед клієнтів було кілька приватних, доволі порядних замовників. Державні контракти траплялися нечасто. Натомість нахабних «грошових мішків», які прагнули забудовувати сквери, парки чи спортивні майданчики, бюро відлякувало захмарними комерційними пропозиціями. Як наслідок, їхні плани розвіювалися, а самі вони зникали з горизонту назавжди.

— Яке місце у вашій творчості відведено житловому будівництву? Які архітектурні форми йому притаманні і які тенденції переважають у сучасному житловому будівництві?

— Проєктуванню житлового будівництва надаю особливу увагу. Розглядаю цей напрям архітектурної діяльності як одну з ключових сфер, бо саме житло формує середовище для життя людини та визначає якість міського простору. У моєму розумінні житло — це не просто квадратні метри. Це — комфорт, куточок, де можна усамітнитися, якщо є бажання, це своєрідний кокон, у якому панує затишок і випромінюється тепло, де відчувається сімейний захисток. Водночас житло не має відгороджувати нас від зовнішнього світу, навпаки — добре, коли крізь вікна, огорожу тераси чи балкона відкривається грандіозна панорама міста або ж зелений куточок природи, що додає гармонії й відчуття єдності з довкіллям. Саме тому я прагну підходити до створення житлових проєктів комплексно — поєднувати архітектурну естетику з функціональністю, екологічністю та суспільними потребами.

Житлове будівництво може мати різні форми, проте мене більше приваблює формат невеликих кондомініумів — будинків місткістю до ста квартир. У моїх роботах є такі приклади. Це житлові комплекси «Покрова» та «Альпійський» у Києві. Сучасна архітектурна тенденція столиці тяжіє до квадратних і прямокутних «хмарочосів» із максимальними площами будівлі на ділянці мінімальної площі. Та я переконаний, що справжня цінність житла полягає не лише в розмірах, а й у його здатності створювати атмосферу затишку, гармонії та відкритості до світу.

— Чи враховуєте у своїх проєктах соціальні аспекти — доступність, інклюзивність?

— Завжди намагався враховувати соціальні аспекти у своїх проєктах. Спершу це було радше інтуїтивно: хотілося, щоб продукт був зрозумілий і зручний для більшості людей. Але з часом я почав усвідомлювати, що «більшість» — це надто вузьке поняття. Є ті, хто бачить світ інакше, хто взаємодіє з технологіями по-іншому, і саме для них доступність та інклюзивність стають ключовими. Тепер я надаю цьому особливу увагу. Інклюзивність для мене — це не лише технічні стандарти чи перелік правил, а спосіб мислення, який формує довіру. Коли людина бачить, що її потреби враховані, вона почувається частиною спільноти. А доступність — це міст між технологіями і людьми, які інакше залишилися б осторонь.

— Які простори, на вашу думку, найбільше потрібні сучасним українським містам?

— У всьому має бути збережений баланс. У курортних і туристичних містах пріоритетними є громадські відпочинково-розважальні простори, тоді як в офіційно-ділових центрах переважають парадні площі та репрезентативні простори. У будь-якому разі житлові райони мають бути надійно ізольовані від шуму й метушні, але водночас залишатися зручно доступними для транспорту.

— Чи впливає архітектура на формування спільнот і міського життя?

— Безперечно. Відчув це на власному досвіді — спостерігав за розвитком міста Південне Одеської області до і після будівництва споруд комплексу «Одеський припортовий завод» та благоустрою центральної площі й приморського бульвару. Радію, що доклався до цього проєкту.

— Яку пораду дали б молодим архітекторам, які тільки починають свій шлях?

— Постійно вчитися, нагромаджувати знання, ретельно аналізувати, приймати сміливі рішення, не боятися відповідальності та зберігати гідність у будь-якій ситуації.

— Як змінюється підхід до архітектурної освіти в Україні нині?

— Нових підходів я не спостерігаю — відбувається радше занепад архітектурної освіти. Сьогодні вона тримається на викладачах, наймолодшим із яких уже за п’ятдесят.

— Як змінилася роль архітектора у XXI столітті проти минулого?

— В Україні піднесення ролі архітектора в суспільстві відчувалося до 2013 року, після 2022-го — вона впала до нуля.

— Якою ви бачите архітектуру України через 20 років?

— Я не пророк і не науковець. Я лише архітектор «від сохи», яку в мене відібрали у 2013 році. Та я певен: зоря справжньої української архітектури неодмінно зійде — і запалять її саме українські архітектори.

ІАРД

Пресцентр «Центр комунікацій»

Data Protection Day – 2026. «Європейський підхід до управління даними: довіра, захист та інновації»

Oleksandr Levchenko — Mon, 26 Jan 2026 15:05:46 +0000

Data Protection Day – 2026. «Європейський підхід до управління даними: довіра, захист та інновації» Oleksandr Levchenko пн, 01/26/2026 - 17:05

28 січня відзначають Всесвітній день захисту персональних даних. З цієї нагоди 28 січня 2026 року Національний університет «Львівська політехніка» за підтримки Європейського Союзу в межах міжнародного проєкту напряму Жан Моне Модуль «Європейська стратегія даних: управління даними для нових можливостей» (Data4EU) організовує конференцію для CEO, CIO, CCO, DPO, офіцерів з інформаційної безпеки, ризик-менеджерів, HR-менеджерів, бізнес-аналітиків та юристів ІТ-, страхових і телекомунікаційних компаній, а також банківського сектору.

Конференція відбуватиметься в онлайн-режимі з використанням платформи Microsoft Teams.

Основною метою заходу є обговорення європейського підходу до управління даними, поєднання вимог із захисту персональних даних з розвитком даних як економічного ресурсу, а також аналіз стану імплементації GDPR в Україні, зокрема визначення практичних проблем, обмін досвідом та обговорення успішних кейсів інтеграції вимог європейського законодавства у бізнес-процеси.

Цілі заходу:

популяризація в Україні європейських принципів управління даними, включно із захистом персональних даних, підзвітністю та прозорістю;
організація обміну практичним досвідом впровадження GDPR, Data Governance Act та Data Act між компаніями різних галузей і країн;
обговорення ролі довіри та дотримання регуляторних вимог EU AI Act як чинників розвитку інноваційних рішень, заснованих на використанні даних, зокрема у сфері Big Data і штучного інтелекту;
визначення особливостей дотримання вимог європейського законодавства щодо даних ІТ-компаніями під час розроблення аналітичних та інтелектуальних систем і організації віддаленої роботи;
надання консультаційної підтримки компаніям, що працюють із клієнтами – громадянами ЄС – щодо зниження правових, фінансових та репутаційних ризиків.

Участь у конференції є безкоштовною.

Реєстрація

Програма заходів – у доданому файлі.

Інформаційне повідомлення318.91 КБ

Програма конференції191.37 КБ

Політехніки провели V Міжнародний науковий симпозіум «Сталий розвиток – стан та перспективи» (SDEV’2026)

Oleksandr Levchenko — Mon, 26 Jan 2026 13:10:32 +0000

Політехніки провели V Міжнародний науковий симпозіум «Сталий розвиток – стан та перспективи» (SDEV’2026)

26 січ. 2026, 15:10

Oleksandr Levchenko пн, 01/26/2026 - 15:10

Інститут сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола

21–24 січня 2026 року на базі навчально-оздоровчого табору «Політехнік-2» (смт Славсько, Львівська область, Україна) відбувся V Міжнародний науковий симпозіум «Сталий розвиток – стан та перспективи» (SDEV’2026).

Організатор симпозіуму – Інститут сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола Національного університету «Львівська політехніка». Співорганізатори:

Громадська організація «Інститут сталого розвитку та циркулярної економіки»;
Громадська організація «Всеукраїнська екологічна ліга»;
Національний центр The Baltic University Programme.

У заході взяли участь понад 100 науковців з різних регіонів України – представників академічної спільноти, громадських організацій, експертного середовища та органів місцевого самоврядування. Впродовж чотирьох днів учасники презентували наукові доповіді, обговорювали актуальні виклики й перспективи сталого розвитку в Україні та світі.

Симпозіум урочисто відкрив директор Інституту сталого розвитку імені В’ячеслава Чорновола, доктор економічних наук, професор Святослав Князь, який наголосив на важливості сталого розвитку як стратегічного вектора для майбутнього України та світу.

З вітальними словами до учасників звернулися:

Ірина Яремчук – доктор технічних наук, професор, проректорка з наукової роботи та інноваційної діяльності Національного університету «Львівська політехніка»;
Олександр Мороз – доктор технічних наук, професор кафедри туризму ІСТР;

а також провідні науковці, які зробили вагомий внесок у розвиток цієї сфери та міжнародну співпрацю: Зоряна Двуліт, Людмила Бабак, Тетяна Кобєлєва, Петро Перерва, Олена Павленко, Анжела Гриліцька, Наталя Габчак, Олена Боярова, Людмила Безугла.

Симпозіум проходив у теплій, конструктивній атмосфері, яка сприяла налагодженню міжінституційної співпраці, обміну досвідом і формуванню спільного бачення шляхів реалізації Цілей сталого розвитку в Україні.

За результатами симпозіуму було опубліковано електронний збірник матеріалів, що містить наукові доповіді учасників, аналітичні матеріали й напрацювання, які стануть корисними для подальших досліджень і практичної реалізації принципів сталого розвитку.

Усі учасники заходу отримали іменні сертифікати, що підтверджують їхню участь у симпозіумі та внесок у розвиток наукової думки в галузі сталого розвитку.

Організатори щиро вдячні всім учасникам, спікерам і партнерам симпозіуму за активну участь і спільне прагнення до сталого майбутнього України!

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

ІСТР

ТУР

НТСА

Національний центр BUP

Політехнік-2

Львівська політехніка і сталий розвиток