Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

Міжнародний круглий стіл «Казимир Твардовський, раціональність і демократія»

Oleksandr Levchenko — Fri, 16 Jan 2026 13:56:18 +0000

Міжнародний круглий стіл «Казимир Твардовський, раціональність і демократія» Oleksandr Levchenko пт, 01/16/2026 - 15:56

Кафедра філософії Національного університету «Львівська політехніка», Львівське філософське товариство імені Казимира Твардовського і Центр досліджень спадщини Львівсько-Варшавської школи Варшавського університету запрошують до участі у Міжнародному круглому столі «Казимир Твардовський, раціональність і демократія», який відбудеться 11 лютого 2026 року в режимі онлайн.

Дослідження філософської спадщини Казимира Твардовського, засновника Львівсько-Варшавської школи, є актуальним у контексті сучасної етики, логіки і теорії демократії, демонструючи, як ідеї аналізу мови та наукової строгості можуть зміцнювати демократичні інститути й допомагати у боротьбі з дезінформацією.

Основні питання для обговорення

Анти-ірраціоналізм Казимира Твардовського: значення логіки та аналізу для політичної діяльності.
Раціональність і публічний дискурс: застосування принципів Львівсько-Варшавської школи у політичній комунікації.
Етика та педагогіка: внесок Казимира Твардовського у формування інтелектуальної та політичної еліти.
Раціональність і демократія: історичні витоки та сучасні виклики у філософському дискурсі.

Тези доповідей надсилати до 6 лютого 2026 року на електронну пошту ihor.v.karivets@lpnu.ua.

Вимоги до тез – в інформаційному листі.

Інформаційний лист599.39 КБ

Партнерство заради якості: відбулося перше засідання Ради користачів (стейкхолдерів) Інституту гуманітарних та соціальних наук

Oleksandr Levchenko — Fri, 16 Jan 2026 10:42:38 +0000

Партнерство заради якості: відбулося перше засідання Ради користачів (стейкхолдерів) Інституту гуманітарних та соціальних наук

16 січ. 2026, 12:42

Oleksandr Levchenko пт, 01/16/2026 - 12:42

Інститут гуманітарних та соціальних наук

14 січня 2026 року на базі Інституту гуманітарних і соціальних наук Львівської політехніки в режимі онлайн відбулося перше засідання Ради користачів (стейкхолдерів). Подія започаткувала новий етап системної співпраці з професійною спільнотою, спрямованої на розвиток освітніх програм, підвищення якості підготовки здобувачів освіти й посилення практичної складової навчання.

Учасниками заходу стали здобувачі вищої освіти, представники роботодавців, випускники освітніх програм, гаранти, завідувачі кафедр та керівництво Інституту.

До складу Ради користачів увійшли, зокрема, фахівець із питань розвитку громад «ПРООН в Україні» Назар Ігор, спеціаліст департаменту державного протоколу МЗС України, керівниця Інтерактивного музею «D.S. Таємна аптека», начальниця відділу розвитку персоналу та організаційного забезпечення Львівської обласної військової адміністрації, начальник відділу кадрового менеджменту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та інші.

З вітальним словом до учасників звернулася директорка Інституту гуманітарних і соціальних наук Зоряна Куньч. Вона підкреслила важливість залучення стейкхолдерів до формування сучасних освітніх програм, наголосила на відкритості Інституту до партнерства й окреслила роль Ради користачів як ключового інструмента підвищення якості освіти й посилення практичної складової навчального процесу.

Заступник директора ІГСН Микола Бучин ознайомив членів Ради з освітніми програмами Інституту, наголосивши на планах їхнього вдосконалення та відкриття нових програм у 2026 році.

Про стратегічні напрями діяльності Ради та можливості співпраці розповіла заступниця директора ІГСН Наталія Вовк. У своїй доповіді вона зазначила, що створення Ради користачів є важливим стратегічним кроком, спрямованим на посилення зв’язку між університетською освітою та професійним середовищем.

Головною метою Ради користачів є сприяння підвищенню якості підготовки фахівців через інтеграцію актуальних вимог ринку праці в освітні програми Інституту. Для досягнення цієї мети перед Радою поставлено низку важливих завдань:

участь у розробленні та оновленні освітніх програм;
формування актуальних професійних компетентностей здобувачів освіти, зокрема soft skills;
консультаційна підтримка щодо змісту навчальних дисциплін;
сприяння практичній підготовці студентів через організацію практик, стажувань та участь у реальних проєктах;
підтримка працевлаштування випускників та їхньої професійної орієнтації.

Рада користачів є не формальним органом, а дієвим експертним майданчиком, де поєднуються інтереси університету, студентів і професійного середовища. Вона виконує роль каналу зворотного зв’язку від ринку праці, партнера у стратегічному розвитку освіти й посередника між академічною підготовкою і реальними вимогами професійної діяльності.

Під час засідання було обрано членів Правління Ради користачів. Ними стали:

Ярослав Візняк – почесний консул Литовської Республіки в місті Тернополі;
Ярослав Бордіян – директор Львівського обласного центру соціальних служб;
Володимир Лис – начальник Служби у справах дітей Львівської обласної військової адміністрації;
Галина Мисаковець – директорка Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю;
Тарас Репицький – депутат Львівської міської ради, керівник громадської організації «Спортивний клуб «Сихів»;
Наталія Вовк – заступниця директора Інституту гуманітарних і соціальних наук;
Ярослав Лисейко – доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини ІГСН.

Особливо цінними стали пропозиції щодо посилення практико-орієнтованої складової освітнього процесу, розширення партнерських зв’язків із роботодавцями, залучення здобувачів до реальних професійних проєктів і розвитку кар’єрного консультування.

У резолюції першого засідання зафіксовано необхідність регулярного проведення засідань Ради користачів, активної участі роботодавців у перегляді та вдосконаленні освітніх програм, розширення співпраці з органами державної влади, громадськими організаціями та бізнесом, а також підтримки ініціатив, спрямованих на професійний розвиток здобувачів освіти. Окрім того, з ініціативи директорки Інституту гуманітарних та соціальних наук було започатковано конкурс студентських проєктів за тематикою освітніх програм, орієнтованих на актуальні потреби ринку праці і сформованих на основі рекомендацій та ініціатив роботодавців.

На черговому засіданні Ради користачів передбачено обговорення ролі аспірантури у формуванні кадрового та наукового потенціалу, необхідного для сталого розвитку сучасного ринку праці.

Керівництво Інституту висловлює щиру подяку всім членам Ради користачів за співпрацю, відкритість до діалогу та готовність спільно працювати над підготовкою конкурентоспроможних фахівців!

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Нова дата професійного свята: як кафедра програмного забезпечення ІКНІ відзначила День програміста 7 січня

Oleksandr Levchenko — Fri, 16 Jan 2026 07:04:39 +0000

Нова дата професійного свята: як кафедра програмного забезпечення ІКНІ відзначила День програміста 7 січня

16 січ. 2026, 09:04

Oleksandr Levchenko пт, 01/16/2026 - 09:04

Кафедра програмного забезпечення Львівської політехніки

Нещодавно Кабінет Міністрів України підтримав ініціативу щодо встановлення 7 січня Днем програміста. Цю дату обрали за результатами громадських обговорень як таку, що має міжнародне підґрунтя і, головне, позбавлена будь-яких зв’язків із календарем країни-агресора. Кафедра програмного забезпечення Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки радо підхопила ці зміни, відновивши традицію відзначення професійного дня за новою, символічною датою.

З ініціативи гаранта бакалаврської освітньої програми Євгенії Левус та за підтримки завідувача кафедри Дмитра Федасюка було зібрано тих, хто творить історію спеціальності: викладачів, успішних випускників і найактивніших студентів, щоб у спільному колі говорити про те, з чого все починалося, про шлях, який уже пройшла галузь, і разом подумати про те, що чекає програмістів попереду – нові виклики, рішення та відповідальність.

Все почалося у стінах рідної кафедри. У теплій та дружній атмосфері випускники поділилися власними історіями успіху, розповіли про свій шлях у галузі, труднощі та рішення, які визначали їхній розвиток. Для студентів ці розмови стали джерелом мотивації й натхнення, а для викладачів – найкращим підтвердженням того, що їхня праця має сенс і продовження в долях випускників.

Урочисте відзначення професійного дня продовжилося в Актовій залі головного корпусу Львівської політехніки. З вітальним словом до присутніх звернувся засновник кафедри програмного забезпечення професор Роман Базилевич, який поділився важливою настановою: шукати нерозв’язану проблему, вірити у власні сили та шукати рішення там, де інші їх не бачать.

Також до вітань долучилися директор Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Олег Матвійків, проректор з навчальної роботи та розвитку студентського потенціалу Микола Логойда і ректорка Університету Наталія Шаховська.

Особливо зворушливим моментом стало вшанування випускників кафедри ПЗ, які нині перебувають у лавах Збройних Сил України. Саме завдяки їм ми маємо змогу навчатися, працювати і збиратися разом. За це – щира вдячність і глибока повага!

Серед випускників кафедри багато тих, хто активно займається волонтерством, тож під час зустрічі лунали заклики не залишатися осторонь і долучатися до благодійних зборів та ініціатив. Від спільноти випускників-волонтерів виступив Павло Сьомко.

Змістовним підсумком події стала панельна дискусія «Від студента ПЗ Львівської політехніки до лідера ІТ: що не зможе замінити штучний інтелект», у якій взяли участь представники різних поколінь і ролей ІТ-спільноти: Андрій Самбір (CEO LinkUp, випускник), Віктор Чех (CEO Sombra, випускник), Тарас Муха (викладач кафедри), Cвятослав Ліхтарчик (нещодавній випускник), Андрій Потіха (студент ІІІ курсу).

Дискусія вийшла живою: говорили про роль університетської освіти, баланс між технологіями та людськими рисами, вплив штучного інтелекту на освіту й бізнес. Всі учасники зійшлись на одному: штучний інтелект – це лише інструмент, що допоможе розв’язати складні задачі, але він ніколи не замінить людяність та інженерне мислення і відповідальність.

Відзначення Дня програміста на кафедрі програмного забезпечення стало не просто подією, а місцем зустрічі досвіду, енергії та спільних цінностей. Саме так і народжуються традиції, що мають майбутнє!

Ректор

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

ІКНІ

ПЗ

Оголошено конкурс на здобуття Премії НАН України «За популяризацію науки» за 2025 рік

Oleksandr Levchenko — Thu, 15 Jan 2026 15:01:35 +0000

Оголошено конкурс на здобуття Премії НАН України «За популяризацію науки» за 2025 рік

15 січ. 2026, 17:01

Oleksandr Levchenko чт, 01/15/2026 - 17:01

Національна академія наук України

Національна академія наук України оголошує конкурс на здобуття Премії НАН України «За популяризацію науки» за 2025 рік.

Премію надають щороку медіа та їхнім окремим представникам, науковцям і організаторам самостійних проєктів за найкращі матеріали про здобутки вчених, діяльність наукових установ і НАН України загалом, а також за сприяння популяризації науки та піднесення престижу професії науковця в Україні.

Премію присуджують за однією з таких номінацій:

найкраща науково-популярна публікація (або серія публікацій) про наукові розробки та досягнення, проблеми розвитку науки, а також публікації періодичних друкованих або електронних медіа про науку (журнали, газети, інтернет-сайти, зареєстровані як медіа, наукові рубрики у медіа);
найкраща програма про науку (радіо- та/або телевізійні проєкти, що виходили в ефірі або в інтернет-мовленні), науково-популярний фільм;
найкращий науково-просвітницький проєкт року (музейні, виставкові, фестивальні проєкти, лекторії, наукові кафе, спеціальні тематичні онлайн-проєкти, проєкти в соціальних мережах, подкасти, блогерські та інші формати, які залучають широку громадськість до досягнень науки).

Порядок висунення кандидатів та вимоги до оформлення документів для участі.

Прийом подань триває до 28 лютого 2026 року. Подання приймають за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 54, кімн. 227, 321, тел.: (044) 239-67-97, (044) 239-66-39, e-mail: pryziglei@nas.gov.ua.

Лауреатам Премії буде вручено Диплом та грошову винагороду під час щорічної сесії Загальних зборів Національної академії наук України.

Сайт Національної академії наук України

Міністерство освіти і науки України створює університетські дослідницькі центри передового досвіду

Oleksandr Levchenko — Thu, 15 Jan 2026 10:47:00 +0000

Міністерство освіти і науки України створює університетські дослідницькі центри передового досвіду

15 січ. 2026, 12:47

Oleksandr Levchenko чт, 01/15/2026 - 12:47

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України оголошує конкурсний добір закладів вищої освіти, на базі яких буде створено дослідницькі центри передового досвіду (CoRE).

Конкурс проходить за окремими пріоритетними галузями, визначеними Стратегією цифрового розвитку інноваційної діяльності України на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 р. № 1351.

Основні функції центру визначають напрями його діяльності, зокрема:

проведення прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок для підвищення науково-технічного потенціалу держави та розвитку наукомістких інновацій;
швидка інтеграція наукових результатів, що мають практичне застосування, в реальний сектор економіки;
сприяння підготовці висококваліфікованих фахівців у галузях природничо-математичних та інженерно-технічних наук.

У конкурсі можуть брати участь заклади вищої освіти, які за результатами останньої державної атестації віднесені до групи А та/або Б за напрямами «Інженерно-технологічний» та/або «Природничо-математичний».

Докладніше – на сайті Міністерства освіти і науки України.

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

НДЧ

НТСА

«Його слово надихає на рішучу боротьбу»: Арсен Онищак про перемогу на університетському етапі конкурсу імені Тараса Шевченка

Oleksandr Levchenko — Thu, 15 Jan 2026 07:08:58 +0000

«Його слово надихає на рішучу боротьбу»: Арсен Онищак про перемогу на університетському етапі конкурсу імені Тараса Шевченка

15 січ. 2026, 09:08

Oleksandr Levchenko чт, 01/15/2026 - 09:08

Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Нещодавно студент ІМІТ Арсен Онищак здобув чергову перемогу на університетському етапі конкурсу імені Тараса Шевченка, продемонструвавши глибоке розуміння творчої спадщини Кобзаря. В інтерв’ю Центру комунікацій він розповідає про свою підготовку, роль Шевченкового слова та значення конкурсу для сучасної молоді.

— Чому ви вирішили навчатись у Львівській політехніці і як обирали спеціальність?

— Я вирішив навчатись у Львівській політехніці, вважаючи, що саме тут мені допоможуть стати фахівцем своєї галузі. Працювати на залізничному транспорті мріяв змалечку. В дитинстві обожнював прогулянки з бабусями до станції Підзамче, де з цікавістю та захопленням спостерігав за рухом поїздів. Згодом вирішив приєднатися до гуртка юних залізничників Львівської дитячої залізниці. За чотири роки свого членства в ньому спробував себе в різноманітних професіях — від провідника пасажирського вагона до машиніста тепловоза — і зрозумів, що хочу й далі розвиватись у сфері залізничного транспорту. Коли постало питання вибору навчального закладу, довго розмірковував, чи здобути спочатку професійно-технічну освіту в училищі або ж у коледжі, чи відразу вступити до закладу вищої освіти. Урешті-решт після того, як дізнався про кафедру залізничного транспорту в Національному університеті «Львівська політехніка» і вивчив інформацію про освітньо-професійну програму «Локомотиви та локомотивне господарство», зробив висновок, що саме тут зможу здобути знання для того, щоб стати кваліфікованим фахівцем залізничного транспорту.

— Яким є ваше студентське життя у Львівській політехніці? Що найбільше подобається, а що хотілося б змінити чи вдосконалити в навчальній програмі?

— Зараз моє студентське життя дещо напружене, адже я поєдную навчання з роботою, однак не вважаю це за щось погане. Часом буває важко присвячувати вдосталь уваги і роботі, і навчанню, проте саме це допомагає мені формувати самодисципліну, правильно розподіляти та планувати свій час. Працюю на залізничному транспорті, наразі опановую там професію інженера-технолога. Вона безпосередньо пов’язана з моєю спеціальністю, і часто це дає змогу застосовувати на практиці знання, які дає університет. Надзвичайно вдячний своїм викладачам за те, що з розумінням ставляться до таких обставин і заохочують мій подальший професійний розвиток, сприяючи йому. Так робота й навчання доповнюють одне одного. Мені дуже подобається, що мої викладачі цінують здібних людей, помічають їх і сприяють їхньому розвитку, водночас не знецінюючи й не кидаючи напризволяще менш талановитих чи лінивих. Викладачі добре знають свою справу та зазвичай залюбки відповідають на будь-які мої запитання, навіть якщо вони не стосуються безпосередньо об’єкта вивчення. Проте потреба переміщення між корпусами на різні заняття створює певні незручності. Також слід звернути увагу на певні недосконалості в навчальній програмі: інколи теми, які ми вивчаємо на заняттях із різних дисциплін у різних навчальних семестрах, повторюються.

— Чим ви найбільше завдячуєте університету?

— Найбільше я завдячую Львівській політехніці тим, що тут середовище, яке надихає до постійного саморозвитку. Як я вже зазначив, в університеті працюють освічені, розумні, успішні люди, які подають гідний приклад для наслідування. Вони залюбки діляться своїми знаннями та життєвим досвідом. Серед них є й колишні працівники залізничного транспорту, і спостереження за тим, яких висот вони досягли, окрилюють. Крім того, в університеті мене постійно мотивують до саморозвитку не тільки у професійному плані, а й як особистості. Наприклад, участь у конкурсі імені Тараса Шевченка спонукає до вивчення історії, мовознавства, літератури тощо.

— Ви неодноразово брали участь у конкурсі імені Тараса Шевченка. Який досвід, здобутий завдяки цьому конкурсу, вважаєте найціннішим?

— Передусім це розуміння потреби постійного та всебічного саморозвитку, без якого неможливо стати освіченою людиною. Творчість Тараса Шевченка вельми розмаїта, а отже, коло тем, які зачіпають у творах конкурсу, дуже широке. Це, зокрема, історія України в усіх її сферах, сучасні проблеми нашої держави, патріотизм, релігійні питання, мистецтвознавство тощо. Під час написання конкурсних робіт я твердо переконався, що лише бути обізнаним у цих сферах замало — треба вміти аналізувати їх, формулювати взаємозв’язки між ними, вивчати їх зв’язок із сьогоденням. Для цього потрібно весь час читати різноманітну літературу (не лише художню), цікавитися новинами України та світу, брати участь у громадському житті, вміти чітко й переконливо висловлювати свої думки.

— Які емоції ви відчули, дізнавшись про перемогу на університетському етапі?

— Коли я вперше дізнався про свою перемогу на університетському етапі, це стало для мене приємним шоком. Це було у 2023 році. Тоді головою журі конкурсу була нині покійна мовознавиця Ірина Фаріон. Хоча для мене її постать загалом дещо суперечлива, я завжди мав чітко сформовану думку про неї як про авторитетного мовознавця, тому те, що вона високо оцінила мою конкурсну роботу, стало для мене вельми приємною несподіванкою, яка по-справжньому змусила повірити у свої здібності. Коли ж у 2024 та 2025 роках я знову здобував перші премії на університетських етапах конкурсу, звістки про це викликали в мене приємне здивування, адже рік за роком журі університетського етапу конкурсу давало гідну оцінку моїм роботам, виділяючи їх з-поміж робіт багатьох інших учасників змагань.

— Яку роль, на вашу думку, такі конкурси відіграють у формуванні національної свідомості молоді?

— Гадаю, роль таких конкурсів украй важлива. Участь у них спонукає активніше цікавитися історією та культурою нашої України, вивчати українську мову, яку недарма називають солов’їною, підвищувати свій рівень грамотності. Особливо актуально це на тлі нинішньої гострої проблеми «рускаязичьних украінцев», а також загальної деградації населення під впливом, зокрема, неправильного використання соцмереж. До того ж, як то кажуть, конкуренція — двигун розвитку. Думка про те, що участь у конкурсі бере чимало людей, серед яких дуже багато не менш розумних і сильних, відіграє неабияку роль у мотивації до власного знаннєвого зростання.

— Як поезія та публіцистика Тараса Шевченка вплинула на ваш світогляд?

— Передусім змусила більше любити Батьківщину та перейматися її долею і водночас зі зневагою ставитися до росії, відчувати до неї огиду. Сильне враження на мене справив вірш «Розрита могила», зокрема рядки з нього «Помагайте, недолюдки, матір катувати», що адресовані «перевертням» — у сучасному розумінні зрадникам, колабораціоністам. Не менше вразила й історія з поеми «Катерина» про дівчину, яка покохала московита, народила від нього позашлюбного сина, і яку москаль «жартуючи, кинув», а потім цинічно заявляв їй: «Дура, отвяжися!». Крім того, слово Шевченка допомагає мені ставати впевненішим у собі, активнішим у суспільному житті України, надихає на рішучу боротьбу.

— У чому, на вашу думку, полягає феномен Шевченкового слова?

— Мене досі вражає можливість безлічі інтерпретацій рядків із його творчості. Проблеми, які описував Тарас Шевченко два століття тому, актуальні й у наш час, і в кожну епоху вони набувають різного сенсу. До речі, завдання конкурсу імені Тараса Шевченка нерідко стосуються саме інтерпретацій його слова в контексті сучасного життя України. Наприклад, слова «Борітеся — поборете!» з поеми «Кавказ» стали гаслом Революції гідності у 2014 році. У радянські часи зміст Шевченкових слів часто перекручували, намагаючись подавати його як атеїста та борця за комунізм. Наприклад, рядки «Так і треба! Бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте та якогось раю на тім світі благаєте — немає! немає!» з поеми «Сон» намагалися подати як доказ того, що Кобзар не вірив у Бога. Тяжко збагнути, як у рядочки з Шевченкової поезії можна вкласти стільки різних значень, і більшість із них цілком мають право на існування.

— Чим ви цікавитеся крім навчання?

— Люблю подорожувати. Майже кожних вихідних кудись мандрую, нехай часом навіть неподалік Львова. На околицях міста також чимало цікавих місць, наприклад пагорби Розточчя, що на північному заході від Львова. Під час подорожей віддаю перевагу Карпатам, а також дрімучим лісам. Цікавлюся фотографією, маю вдома аматорський дзеркальний фотоапарат. Знімаю переважно природу, також люблю фотографувати поїзди. Крім того, стежу за суспільно-політичним життям своєї країни, читаю новини, спостерігаю за процесами, що визначають становище України у світі.

— Які ваші подальші цілі й у якій сфері ви мрієте працювати?

— Хочу стати фахівцем, що зможе поліпшувати стан української залізниці, бути корисним їй і загалом нашій державі. Зараз я, як уже зазначив, опановую професію інженера-технолога моторвагонного депо, надалі ставлю собі за мету працювати в ньому на керівних посадах. Більш довгострокової мети поки що не маю, адже тільки-но вивчаю, яку роботу виконують працівники залізничної ієрархії вищих ланок, ніж структурні підрозділи. Проте навіть для того, щоб досягти вже поставлених цілей, мені потрібно розвиватися та постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень, у чому мені допомагає університет, а також керівники та колеги на роботі. Відчуваю з їхнього боку підтримку й вірю, що зможу досягнути своєї мети.

ІМІТ

ЗТ

УМ

Товариство «Просвіта»

Пресцентр «Центр комунікацій»

Оголошено конкурс на здобуття Національної премії України імені Бориса Патона 2026 року

Oleksandr Levchenko — Wed, 14 Jan 2026 15:02:34 +0000

Оголошено конкурс на здобуття Національної премії України імені Бориса Патона 2026 року

14 січ. 2026, 17:02

Oleksandr Levchenko ср, 01/14/2026 - 17:02

Комітет Національної премії України імені Бориса Патона

Комітет з Національної премії України імені Бориса Патона оголошує конкурс на здобуття Національної премії України імені Бориса Патона 2026 року.

Національна премія є державною нагородою України, яку присуджують за розроблення та впровадження нової техніки, матеріалів і технологій, нових способів і методів лікування та профілактики захворювань, що відповідають рівню світових досягнень.

Консультації щодо оформлення документів та прийом робіт проводить Секретаріат Комітету. Взаємодія здійснюється електронною поштою komitet@kdpu-nt.gov.ua, olena.zhdanenko@kdpu-nt.gov.ua, довідки за телефоном (044) 200-90-04.

Повний пакет оригінальних документів надсилають на поштову адресу Секретаріату Комітету, або його надає один з авторів особисто за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 11, кімната 1409.

Під час розгляду робіт, поданих на здобуття Національної премії України імені Бориса Патона, перевагу буде надано дослідженням і розробкам, спрямованим на зміцнення обороноздатності та безпеки держави, розвиток суспільного поступу й утвердження міжнародного авторитету вітчизняної науки.

Секретаріат Комітету приймає роботи до 1 квітня 2026 року.

Інструкція з оформлення документів

Сайт Комітету Національної премії України імені Бориса Патона

Проєкт «Дихання машин» відкриває нові аудіовізуальні горизонти Львівської політехніки

Oleksandr Levchenko — Wed, 14 Jan 2026 10:51:58 +0000

Проєкт «Дихання машин» відкриває нові аудіовізуальні горизонти Львівської політехніки

14 січ. 2026, 12:51

Oleksandr Levchenko ср, 01/14/2026 - 12:51

Дарина Хома, Центр комунікації Львівської політехніки

Потрібен лише поштовх — і можна створити щось прекрасне. Це історія про проєкт «Дихання машин».

18 грудня 2025 року кафедра візуального дизайну і мистецтва Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки спільно з мультимедійною лабораторією Garmonia room презентувала аудіовізуальну інсталяцію «Дихання машин», присвячену 100-річчю Машинної зали.

— Кафедрі візуального дизайну і мистецтва менш як два роки, але за цей час вона вже проявила свій потенціал у різних сучасних артсферах. Тут формуються актуальні художні й проєктні практики, а викладацька команда використовує міждисциплінарні підходи, що дає студентам змогу працювати на перетині класичної школи, нових медіа та експериментального дизайну. Проєкт «Дихання машин» демонструє нашу здатність створювати інноваційні аудіовізуальні рішення, які органічно вписуються у світовий контекст і відкривають нові перспективи для розвитку кафедри як центру креативних інновацій, — прокоментував подію завідувач кафедри Віктор Штець.

Аудіовізуальний проєкт «Дихання машин» реалізовано за підтримки керівництва Національного університету «Львівська політехніка», зокрема ректорки Наталії Шаховської, проректора Миколи Логойди, завідувачки Музею історії університету Тетяни Диби та завідувача кафедри візуального дизайну і мистецтва Віктора Штеця, які відкрили простір Машинної зали для сучасного мистецького осмислення.

Ініціатором та ідейним натхненником події став викладач кафедри ВДМ Віктор Жирков. Разом із творчим партнером Віталієм Туриком він об’єднав викладачів кафедри — Віктора Штеця, Романа Жука, Олександра Нестеренка, Мирослава Стецького, Оксану Мельник — та представників креативного середовища для реалізації міждисциплінарного медіаперформансу.

За музичний супровід проєкту відповідали Віктор Жирков (Garmonia), Віталій Турик (Purple Daddy) та Сергій Дядько (GVL), а відеовізуальну складову творили Тарас Габрель і студент-магістр Максим Зінько.

Масштаб проєкту зумовив потребу в значних ресурсах і злагодженій роботі великої команди. Меценатську підтримку надала компанія LevMetal. Технічними партнерами стали Patriot Rental, M-Rental, EXO та Nightmares.prod, відеозйомку забезпечили Юрій Дакевич і Nightmares.prod.

Проєкт перетворив Машинну залу Львівської політехніки на живий медіапростір. Саме ідея Віктора Жиркова задала вектор цього перетворення — від академічної індустріальної зали до відкритого простору сучасної медіакультури. Як у нього виникла така ідея?

Знайомство із засновником проєкту

Віктор Жирков — викладач Львівської політехніки, який уже два роки працює на кафедрі та активно розвиває напрям аудіовізуального мистецтва. 2022 року він заснував студію аудіовізуального мистецтва G-room, у якій поєднує звук і зображення, музику й візуал, технології та перформанс.

Ще до появи лабораторії в університеті студія діяла в центрі Львова — на площі Міцкевича. Там відбувалися аудіовізуальні події й мистецькі виставки в більш камерному, закритому форматі — для людей, які свідомо приходили по досвід і сенс. У кожному проєкті Віктор поєднував музику з візуалом, експериментував із декором, світлом, простором, щоразу створюючи нову атмосферу.

Коли він прийшов викладати до Львівської політехніки, а згодом йому запропонували розвивати студійний напрям уже в університеті, задум швидко вийшов за межі студії й перетворився на мультимедійну лабораторію кафедри візуального дизайну і мистецтва. Нині це жива, динамічна структура кафедри на етапі активного становлення: обладнання з’явилося лише у вересні, тож попереду — багато роботи, експериментів і розвитку. Про це та інше — в інтерв’ю з Віктором Жирковим.

— Коли ви прийшли працювати до Львівської політехніки, що стало поштовхом до реалізації такого масштабного проєкту, як «Дихання машин»?

— Прийшовши викладати на новоствореній кафедрі візуального дизайну і мистецтва, я зрозумів, що тут є великий потенціал і потреба розвивати сучасне мистецтво. Чимало напрямів залишаються недослідженими, а можливості багатьох локацій — нереалізованими.

Коли я побачив фотографії з експозиції в Машинній залі, сам корпус, простір, у мене одразу виникла думка, що це приміщення потрібно показати по-новому. Я багато де бував у світі й бачив, як відбуваються виставки та перформанси в індустріальних, нестандартних локаціях. І тому майже одразу з’явилась ідея реалізувати тут проєкт.

Я прийшов до завідувача кафедри Віктора Штеця і запропонував об’єднати зусилля кафедри, нашої студії, студентів і викладачів та зробити аудіовізуальний проєкт. Віктор Олексійович організував нам зустріч із завідувачкою Музею історії Львівської політехніки Тетяною Дибою, під час якої відкрився ключовий контекст: Машинна зала не лише як унікальний індустріальний простір, а й як місце, що цього року відзначає своє сторіччя.

У мене вже тоді була назва «Дихання машин». Я дивився на ці машини й відчував, ніби вони дихають. Їм просто потрібно дати поштовх, оживити їх. Але робити це не у форматі рейву (клубної танцювальної події), а саме як перформанс.

Ми зустрілися, походили залою, обдумали можливі сценарії реалізації. Далі розпочався робочий етап — погодження, документи, формування концепції. Готовий концепт здобув підтримку як на рівні кафедри, так і з боку адміністрації університету.

Проєкт ми приурочили до сторіччя Машинної зали. Нам було важливо, щоб люди побачили ці машини по-іншому, зрозуміли, якими вони були колись і наскільки вони важливі. Мене щиро захоплює те, що люди могли створювати такі монументальні речі. Тому машини стали головними героями, вся концепція крутилася навколо них.

Світлові схеми підсвічували кожен експонат, створювали енергетичні вайби за допомогою лазерних проєкторів. Хотілося, щоб глядачі відчували, що це ніби душа машини, енергія, яка поширюється всім простором зали.

Основний візуальний концепт реалізовували наші студенти разом із викладачами у форматі DJ- та VJ-перформансу. Вони створювали машинні образи, міксували візуали. У лабораторії ми проводили тести, запрошували друзів — спеціалістів зі штучного інтелекту. Частину контенту запускали й міксували віджеї, а частина — генерувалася штучним інтелектом у реальному часі.

Я дуже вдячний нашій команді викладачів, які повірили в цю ідею, пішли назустріч і вклалися в проєкт. Завдяки цьому все справді вийшло на високому рівні.

— Що ви прагнули передати через інсталяцію в Машинній залі? Які настрої чи посил хотіли донести глядачам?

— Я хотів, щоб аудіовізуальне мистецтво в нас виходило на сучасний рівень. Наприклад, у тому ж Берліні це десятиліттями є частиною культури — і на мистецькому, і на державному рівні. Мені дуже хотілося передати цю атмосферу тут.

Я відчуваю, що це справді моє і що я можу цим «заражати» своїх колег, людей із добрим смаком і гарним баченням. Поки ми молоді, енергійні, маємо бажання експериментувати, показувати своє бачення.

Подорожі й знайомство з іншими країнами дуже впливають на світогляд. Ти бачиш, як це працює там, і розумієш, що таке потрібно робити і в нашій країні, щоб воно було на справді високому рівні.

Я вважаю, що нам вдалося реалізувати задумане. І головне — це дало впевненість, що ми можемо рухатися далі й планувати нові проєкти.

— Що було найскладнішим у реалізації інсталяції?

— У великих проєктах ніколи не буває так, щоб усе проходило гладко. Багато речей ми робили вперше: від старих машин у підвалі до сучасної візуалізації на великому екрані.

Ми замовили великий шестикутний екран і збирали його разом із викладачами. Натягнути полотно виявилося складніше, ніж здавалося, — вісім людей працювали одночасно. До нас ніхто такого ще не робив.

Ми самі їздили вибирати тканину, на яку мала здійснюватися проєкція. Нам було важливо, щоб вона просвічувалася з двох боків, адже екран висів посередині зали й зображення мало бути видно з обох сторін. Ми брали із собою проєктор і тестували тканину просто в тканинних відділах — дивилися, як вона поводиться зі світлом.

Майстер із шиття погодився зшити коло радіусом п’ять з половиною метрів і зробити люверси, але робота затягнулася, і за кілька днів до події ми ще не мали готового полотна. У нас залишалося два дні, щоб знайти рішення. Командна робота тоді дуже допомогла: укріпили полотно по радіусу шнурком, всередині зашили міцний канат, а на локації натягували полотно стяжками. Полотно місцями рвалося, ми його знову підтягували, переробляли. Кілька годин буквально «боролися» з ним. Але зрештою все вдалося.

Окремим викликом був звук: потрібно було знайти баланс, щоб вікна не вібрували, але водночас відчувалося «дихання машин». У нас був свій звукорежисер, який усе налаштовував професійно. Я вважаю, що в кожній ланці має бути свій фахівець — тоді команда робить сильний проєкт.

Ще однією яскравою та ефектною задумкою став запуск мотоцикла Harley-Davidson, що надав нам друг кафедри Олексій Щирба. Після закадрового вступного тексту ми запускали мотор, і він «прогазовував». Оскільки всі машини там уже не працювали, нам хотілося додати живий, справжній звук мотора.

— Чи покривали спонсори всі витрати, чи довелося вкладати власні ресурси?

— З фінансового боку ми не вкладали власних коштів, бо наш внесок полягав у знаннях і вмінні. Усі матеріальні витрати повністю покрив наш партнер — LevMetal. Це була чимала сума, тому ми дуже відповідально поставилися до реалізації проєкту. У нас було завдання зробити все максимально якісно, щоб партнери теж зрозуміли, що все це робиться недаремно, і ми впоралися.

— Який наступний проєкт ви хотіли б реалізувати?

— У Львівській політехніці є багато сильних локацій — фасади, внутрішні простори, корпуси, де можна й далі працювати з аудіовізуальним мистецтвом. У планах — і реалізовувати проєкти в головному корпусі, і досліджувати інші цікаві простори університету, створюючи там перформанси.

Кожна локація потребує окремого концепту і своєї атмосфери, щоб кожен проєкт відрізнявся від попереднього. Водночас «Дихання машин» дало нам дуже потужний поштовх.

Ми точно будемо реалізовувати нові проєкти в нашому корпусі на вул. Січових Стрільців, 7. Зараз, наприклад, готується відкриття галереї на першому поверсі — при фасадному вході. Там заплановані різноманітні інтерактивні виставки, де ми музично підтримуватимемо візуальні рішення та створюватимемо інтерактив.

Також у планах — робота з внутрішнім двором, мапінг, а далі й вихід у міське середовище. Політехніка має багато локацій, які ми хочемо досліджувати, але місто також дає величезні можливості. Ми будемо шукати цікаві об’єкти для мапінгів і перформансів, щоб змінювати сучасне бачення аудіовізуального мистецтва.

— Скільки часу було потрібно, щоб підготувати проєкт «Дихання машин»?

— Підготовка тривала близько двох місяців. Спершу ми працювали над концептом і контентом: що саме потрібно висвітлювати, яку музику використати, як розташувати техніку. Паралельно вели переговори з підрядниками. Крім створення відео та музики належало організувати афішу, відеоанонси та роботу з партнерами. Тобто щодня треба було щось робити, з кимось розмовляти, домовлятися, щось перевіряти, влаштовувати репетиції.

Нам дуже допомогли друзі та компанії, які підтримали нас технічно. Patriot Rental, M-Rental забезпечили додатковим світлом, а Nightmares.prod допомогли зі зйомкою та звуковим обладнанням відомої компанії VOID. Завдяки їхній допомозі нам вдалося заощадити велику суму.

— Як проходив сам захід?

— Подія розпочалася з урочистого вступу. Прийшло керівництво університету: ректор, проректори, директори, завідувачі кафедр. Вони виголосили промови, після чого було інтро. Віджеї синхронно показували картинку, а ми підсилювали це аудіоефектами. Відразу після вступного закадрового тексту ми запускали мотор мотоцикла Harley-Davidson. Його живий звук додав простору динаміки та зробив перформанс максимально реалістичним.

Далі розгорталась аудіовізуальна композиція. Перший сет відкривав я — починав із важких машинних звуків і поступово нарощував напруження, підводячи до кульмінації. Потім моє місце займав колега Віталій Турик, який тримав «золоту середину» та підтримував атмосферу.

Кульмінацію виконував Сергій, наш резидент, який грав лайв-техно сет. «На десерт» я робив аутро, поступово розслабляючи емоції та підводячи композицію до завершальної точки, створюючи відчуття завершеності перформансу.

Подія була приурочена до закінчення навчального процесу. 18 грудня ми провели подію, а 19-го — фінал семестру для студентів. Їхня реакція була неймовірною: вони не хотіли відпускати нас після події, дякували й казали, що хочуть брати участь у таких проєктах. Це був один із найкращих фідбеків: коли твої студенти, яких бачиш щодня, підтримують твою ініціативу та готові долучатися до командної роботи. Цей захід також став можливістю для студентів трохи розслабитися, перевести дух перед сесією, надихнутися та успішно скласти екзамени.

Машинна зала та столітня історія з можливістю екскурсії

Місце проведення заходу надзвичайно ідейне, про що розповіла команді кафедри ВДМ Тетяна Диба — завідувачка Музею Львівської політехніки. За її словами, музей, який опікується Машинною залою, відкритий до пропозицій щодо її популяризації та готовий до подальшої співпраці. «Важливо, щоб такі ініціативи, як "Дихання машин", продовжувалися», — зазначила Тетяна Віталіївна.

У вересні 2025 року музей презентував банери до сторіччя Машинної зали, на яких подано її історію та плани на майбутнє. Переглянути їх можна безпосередньо у музеї. Також є можливість взяти участь в екскурсії, яку проводять працівники музею, за попереднім записом через Google-форму.

Проєкт «Дихання машин» став логічним продовженням вересневої банерної виставки, присвяченої 100-річчю Машинної зали.

Ректор

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

ІАРД

ВДМ

Музей історії Львівської політехніки

Машинна зала

Доцентка кафедри вищої геодезії та астрономії Софія Доскіч: «Застосовую досвід, набутий в американському університеті»

Oleksandr Levchenko — Wed, 14 Jan 2026 07:17:59 +0000

Доцентка кафедри вищої геодезії та астрономії Софія Доскіч: «Застосовую досвід, набутий в американському університеті»

14 січ. 2026, 09:17

Oleksandr Levchenko ср, 01/14/2026 - 09:17

Ірина Мартин, Центр комунікацій Львівської політехніки

Моя співрозмовниця мала нагоду впродовж місяця стажуватися в Університеті Флориди, який співпрацює з Львівською політехнікою в освітньому напрямі. Це стало результатом її перемоги в конкурсному відборі Ukrainian Program for Resilience and Reconstruction у межах гранту Bridge USA 2025. Софія Доскіч ввійшла до п’ятірки фіналістів.

Найважливіший чинник — студентоорієнтованість

Під час поїздки до Флориди викладачка мала змогу познайомитися з науковцями й педагогами, налагодити з ними контакти для майбутньої співпраці в написанні спільних статей і втіленні проєктів.

Переможців конкурсного відбору розподілили до різних американських університетів. Софія Доскіч вирушила до Університету Флориди.

— Першого дня після прибуття ми мали ознайомчу екскурсію кампусом. Фактично це був початок зустрічей, знайомство з роботою коледжів, які в американському університеті прирівнюються до наших інститутів у Політехніці. Ми оглянули лекційні аудиторії, лабораторії, комп’ютерні класи. Я звернула увагу на їхнє оснащення. Приємно здивувало, що в лабораторіях є 3D-принтери різних розмірів. Студенти будь-коли можуть працювати за ними. Загалом усі простори облаштовані насамперед для студентів, адже в інфраструктурі все продумано до дрібниць. Відразу видно, що в неї вкладено чимало коштів. На мою думку, це насамперед пов’язано з фінансуванням, адже в Америці нема безоплатної освіти. Навіть у державному коледжі, який там теж є, студенти платять за навчання. Звісно, хтось може отримати грант на навчання, але загалом американська освіта платна.

— Чи є в університеті, де ви стажувалися, геодезичні спеціальності або напрями підготовки, аналогічні до тих, що пропонують у нашому Інституті геодезії?

— Якщо говорити загалом, то Університет Флориди не технічний. І спочатку було дивно, що мене скерували саме туди. Але виявилося, що, по-перше, там є кафедра географії, а отже, певною мірою вивчають геодезію. По-друге, в цьому університеті є центри екстреної допомоги, в роботі яких використовують дрони, супутникові знімки для моніторингу, вивчають різні надзвичайні ситуації та їхні наслідки, особливо урагани, що поширені в Штатах. До речі, моя поїздка припала на сезон ураганів, але якось пощастило, що їх тоді не було. Ну і третя причетність до моєї спеціалізації, яку я виявила в Університеті Флориди, — це інженерний коледж, де багато спеціальностей споріднені з тими, що є у Львівській політехніці.

— Що вас найбільше вразило в американському університеті?

— Студентоорієнтованість. Це стосується як освітнього напряму, так і питань ментального здоров’я. До послуг студентів — різноманітні арттерапевтичні заходи (зокрема, заняття з малювання, скульптури). Також вразила студентська бібліотека, приміщення якої займає кілька поверхів. Крім того, що там усе є для навчання, також працює кав’ярня. У бібліотеці облаштоване місце, де можна обговорювати різні питання, проєкти, щось собі напрацьовувати. Там усе обладнано мультидошками, комп’ютерами, сканерами, принтерами. Звісно, є тихі зали для навчання та наукової зайнятості. Кожна тематика має свого бібліотекаря, який допоможе підібрати потрібну літературу.

Американські студенти вмотивовані

— Чи ви зустрічалися зі студентами, мали для них лекції?

— Так. Були і зустрічі, і лекції. Після лекцій мені активно ставили запитання. Студентів цікавила Україна. Виявилося, що там мало хто знає про неї більше, ніж загалом. Усі знають про війну в Україні. І я свої лекції починала з того, що показувала на карті Європи, де розташована Україна, наголошувала, що це дуже велика держава, найбільша на європейському континенті. Студенти цікавилися її географічними й геологічними особливостями, історичним та економічним аспектом. Були для мене і смішні запитання: наприклад, чи є в нас залізниці. Багато хто з тих, чиє родове коріння з України, підходили до мене, висловлювали свою підтримку у війні. Також я мала загальну лекцію в бібліотеці. Там так само багато говорили про підтримку України. Були люди з країн, що теж переживали воєнні конфлікти й ділилися цим, говорили про своє хвилювання за нас, адже вони усвідомлюють, що таке війна, розуміють людей, які мусили покидати свої домівки, і знають, що вони переживають. Загалом американці підтримують Україну. Це було зрозуміло зі спілкування не лише зі студентами, а й з викладачами, керівництвом університету. Вони старалися знайти більше спільних точок дотику, говорили про перспективи співпраці з нами.

— Яке у вас склалося враження про американських студентів?

— Так, під час цієї поїздки я спілкувалася з американськими студентами і маю про них враження. Коли була на стажуванні у Польщі, то спілкувалася з польськими. Звісно, добре знаю наших. І що можу сказати? Студенти всюди однакові. Є сумлінні, які знають, навіщо прийшли до університету і що хочуть отримати. А є «такі собі». Можливо, в Америці все-таки більше вмотивованих, які перед тим, як іти вчитися, добре думають, чи їм потрібна освіта, адже вона коштує немало, і дуже зрідка це обходить батьків. Переважно студенти самі вирішують питання оплати свого навчання — беруть у банку кредити, які їм колись доведеться повертати. З огляду на це можу сказати, що наші студенти-бюджетники не завжди цінують те, що отримують в університеті цілком безплатно. Але повернімося до американських студентів. Коли я ставила їм загальні запитання, то склалося враження, що наші студенти хоч і несуттєво, але трішки на вищому рівні знань. Утім, можливо, це тому, що суто геодезичного профілю там немає, а я ставила студентам, які вивчають загальну інженерію, геодезичні запитання. Читала їм лекцію про аналіз створення карт, зокрема зачепила використання супутникових технологій для моніторингу різноманітних геодинамічних процесів, а також використання супутникових даних для моніторингу метеорологічних величин, наприклад осаджуваної водяної пари.

— А лекції в Університеті Флориди подібні до наших?

— Загалом так. Але вони тривають усього 50 хвилин, тобто трохи більше, ніж шкільний урок. Кожна лекційна аудиторія оснащена проєктором. Я не бачила, щоб викладачі відмічали студентів чи якимось іншим способом фіксували їхню присутність. Студенти переважно ходять на пари, попри те, що мають віртуальний доступ до всіх курсів, тематичних подкастів і головне для них — вчасно виконати завдання. Мають на день переважно три-чотири пари. Вони платять гроші за навчання і самі вирішують, як вчитися. Більшість із них працюють, аби заробити собі на навчання та проживання.

Співпраця матиме продовження в різних аспектах

— Ви мали нагоду побачити зсередини не лише роботу університету.

— Так. Поза університетом мала дуже багато зустрічей, подій. Американці хотіли нам показати не лише як працює університет, а й свою культурну складову, традиції. Зокрема, побувала на презентації книжки Енджі Йодер-Майни «Зцілення як запорука миру: підхід до миротворення у травмованих суспільствах», адаптовану для українського читача. До речі, українську версію книжки проілюструвала наша арттерапевтка та психологиня Світлана Гоменюк. На цьому представленні була панельна дискусія. І нам ставили різноманітні запитання, адже йшлося про те, як різні суспільства вилікувалися від травм війни. Американцям було цікаво поговорити з людьми, які якраз проживають цю травму.

Також ми ходили на футбольний матч університетської команди. Ця команда має стадіон, який вміщає, мені здається, стільки глядачів, як наш футбольний стадіон у Львові — 30 тисяч або й більше. Підтримати університетську команду приходять не лише студенти, а й усі містяни з дітьми. Бачила там навіть батьків із тримісячною дитиною. Така підтримка є навіть тоді, коли команда не має шансу виграти. Таке враження, що це не звичайний матч, а відкриття Олімпійських ігор. Американці загалом можуть роками не виїжджати зі свого міста. Вони не мають на це часу. Але коли грає їхня улюблена команда, то це якраз одна з небагатьох можливостей поїхати до іншого штату чи міста.

— Чи ви мали якісь екскурсії, культурні програми?

— Була на концерті кантрі-співака Ендрю Дюхона. У вихідні виїздила до інших міст. У Маямі я побувала в геодезичних лабораторіях Університету Флориди й загалом оглянула місто. Вразили гарні будиночки в стилі арт-деко, пальми, і серед того всього кури ходять. Ось поєднання, здається, такого непоєднання створює свою атмосферу. А вже Атланта — зовсім інше місто, з цілком відмінною культурою. Там мешкає багато діаспор — кубинська, венесуельська тощо, і є цікавий музей кока-коли. Там уже не та атмосфера, що в Таллагассі, де я була перед тим. У Таллагассі є українська громада — не дуже численна, але досить активна. Нас запросили на концерт Козака Сіромахи, що виступав на підтримку ЗСУ. Діаспора наша різна, адже там і ті, хто багато часу живе у США, і ті, кого війна змусила приїхати кілька років тому. Також вони запросили нас на перегляд фільму Checkpoint Zoo — про те, як рятували тварин екопарку в Харкові. Тобто саме такі заходи українська громада підтримує. Побували ми і в одній із найбільших у світі магнітних обсерваторій, де працюють двоє українців із Києва, фізик і хімік. Загалом Америка — це сучасність. Оглядаючи її, можна знайти відповідь на запитання, яким має бути сучасне місто, його архітектура. Це для нас актуально з огляду на те, що внаслідок війни багато міст зруйновано і колись їх доведеться відбудовувати.

— Що ви для себе почерпнули з цього стажування?

— Насамперед я познайомилася з багатьма дуже цікавими колегами-американцями. Також побувала в їхньому навчальному центрі — щось на кшталт нашої стартап-школи. Один із напрямів, якому там надають увагу, — робота зі школярами. По суті, в Університеті Флориди цей величезний центр популяризує CTEM-освіту. У них є свій кінотеатр, планетарій, відповідно, різні симулятори, робототехніка тощо. Я також мала зустріч із працівниками цього центру. Вони зацікавилися нашим проєктом роботи зі школярами у стартап-школі — «Стартап Батяри». Тому думаю, що співпраця в цьому напрямі теж матиме продовження.

— Що ще зацікавило вас як фахівчиню?

— Мене зацікавили сонячні панелі для землекористування. Думаю, ми теж можемо розвинути подібний проєкт, адже в нашому інституті тепер є освітня програма з агроінженерії. Крім того, зараз ми розробляємо спільний проєкт із департаментом географії Університету Флориди, нашою кафедрою і кафедрою економічної та соціальної географії університету імені Тараса Шевченка, що в Києві. Проєкт спрямований на дослідження урбанізованих територій в умовах війни, де місто розглядаємо як складну багаторівневу систему. Такий підхід відкриває нові можливості для застосування просторового аналізу в дослідженнях глобальних криз. Також ми працюємо над реалізацією спільної проєктної ініціативи Львівської політехніки та Університету Флориди, у межах якої студентів старших курсів обох університетів залучатимуть до виконання прикладних інженерних завдань у двонаціональних командах. Такий формат співпраці дає змогу узгодити навчальні підходи та зміст окремих освітніх компонентів, поєднати інженерні й геопросторові рішення та посилити практичну складову підготовки майбутніх фахівців.

— Одне з ваших прагнень під час цього стажування — оновити робочі програми. Що ви взяли для себе в цьому плані?

— Ідеї щодо напрацювання силабусів, а також програму з опрацювання супутникових знімків, адже я на кафедрі є гарантом бакалаврської програми з геоконсалтингу та моніторингу Землі. Вивчила подібні курси Університету Флориди, які можна запозичити.

ІГДГ

ВГА

ЦМО

Пресцентр «Центр комунікацій»

В Університеті завершились курси підвищення кваліфікації за державною програмою для викладачів ЗВО України

Oleksandr Levchenko — Tue, 13 Jan 2026 14:48:24 +0000

В Університеті завершились курси підвищення кваліфікації за державною програмою для викладачів ЗВО України

13 січ. 2026, 16:48

Oleksandr Levchenko вт, 01/13/2026 - 16:48

Центр інноваційних освітніх технологій Львівської політехніки

У грудні 2025 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбулися курси з підвищення кваліфікації для науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти України, у яких взяли участь понад 600 слухачів з Києва, Львова, Харкова, Одеси, Івано-Франківська, Дніпра, Тернополя та інших міст України. Навчання проходило за кошти державного бюджету. Це стало результатом конкурсу програм підвищення кваліфікації, у якому взяв участь Центр інноваційних освітніх технологій Львівської політехніки.

Навчання відбувалось дистанційно на платформі Центру інноваційних освітніх технологій. Для викладачів ЗВО та наукових установ України було запропоновано 6 актуальних курсів.

Академічна доброчесність у закладах вищої освіти (лектор – к.ю.н., доцентка кафедри адміністративного та інформаційного права Інституту права, психології та інноваційної освіти Ірина Шульган). Курс дав змогу поглибити розуміння сутності академічної доброчесності, її принципів та уміння самостійно виявляти прояви недоброчесності в освітньому процесі. Важлива складова курсу ‒ розвиток навичок запобігання академічній недоброчесності та підтримки антикорупційної культури у вишах.
Використання штучного інтелекту педагогічними та науково-педагогічними працівниками в освітньому процесі (лектор – к.т.н., доцентка кафедри систем штучного інтелекту Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Ірина Думин). Курс було розроблено спеціально для викладачів ЗВО з урахуванням особливостей викладання різних дисциплін. Це дало змогу поглибити теоретичні знання та практичні навички інтеграції штучного інтелекту в освітній процес вишів, особливий акцент було зроблено на процесі розроблення освітнього контенту з використанням ШІ, оцінювання знань, персоналізації навчання та покращення взаємодії зі студентами.
Менторство, фасилітація, тренерство у закладах вищої освіти (лектор – д.пед.н., професорка кафедри практичної психології ментального здоров’я ІППО Світлана Криштанович). Метою курсу було сформувати в слухачів сучасне бачення ролі викладача як ментора, фасилітатора і тренера, що сприятиме розвитку професійних компетентностей, необхідних для ефективної взаємодії зі студентами, колегами й освітніми командами в умовах цифрової парадигми освіти. Особливістю курсу стали практичні кейси, аналіз прикладів, дискусії та обговорення переваг і викликів, з якими стикаються викладачі у процесі викладання навчальних дисциплін у ЗВО.
Новітні інструменти розроблення та впровадження інтерактивних онлайн курсів в освітній процес (лектор – д.пед.н., професорка кафедри ППМЗ, директорка Центру інноваційних освітніх технологій Маргарита Носкова). Родзинкою курсу стало поглиблення розуміння слухачами сучасного педагогічного дизайну та інструментів для створення інтерактивного цифрового контенту, зокрема у процесі розроблення дистанційних курсів, організації онлайн-занять та аналізу результатів віддаленої взаємодії учасників освітнього процесу. Слухачі мали змогу ознайомитися з новими цифровими інструментами для дистанційного та онлайн-навчання, на практиці відпрацювати принципи критичного вибору й інтеграції LMS-платформ в освітній процес.
Організація антикорупційної роботи закладу вищої освіти (лектор – к.ю.н., доцентка кафедри АІП Ірина Шульган). Курс було розроблено відповідно до вимог антикорупційного законодавства України і спрямовано на формування та розвиток у працівників закладів вищої освіти умінь і практичних навичок у сфері організації антикорупційної роботи ЗВО та забезпечення академічної доброчесності.
Формування корпоративної культури закладів вищої освіти на принципах прозорості, толерантності та доброчесності (лектор – к.е.н., доцентка кафедри менеджменту персоналу та адміністрування Інституту економіки і менеджменту Роксолана Винничук). Курс орієнтовано на формування та розвиток сприйняття ролі викладача як носія цінностей, лідера змін і творця академічного середовища, що базується на довірі, повазі, етичності й доброчесності. Слухачі мали змогу на практичних кейсах та практичних вправах і прикладах проаналізувати власні ролі та можливості у розвитку академічної спільноти ЗВО.

Курси було організовано засобами Moodle на технічних потужностях Львівської політехніки із доступом до навчальних матеріалів та ресурсів 24/7. Для проведення онлайн-занять використано сервіс BigBlueButtom, записи лекцій та практичних занять були доступний учасникам курсів впродовж усього навчання та після його завершення. За результатами навчання науково-педагогічні працівники здобули сертифікати про підвищення кваліфікації Національного університету «Львівська політехніка», які підтверджуватимуть набуті знання та компетентності.

Викладачі Львівської політехніки можуть отримати сертифікати безпосередньо у Центрі інноваційних освітніх технологій (пр. В. Чорновола, 57, ІІІ поверх, к. 304), слухачі курсів з інших вишів отримають їх поштою за вказаними під час реєстрації адресами.

Подібні курси ЦІОТ планує проводити й у 2026 році як для викладачів ЗВО, так і для педагогів закладів загальної середньої та професійної освіти України.

Нагадаємо, у жовтні 2025 року Міністерство освіти і науки України оголосило конкурсний відбір виконавців державного замовлення на підвищення кваліфікації фахівців окремих галузей економіки та працівників бюджетної сфери.

У відборі взяв участь Центр інноваційних освітніх технологій Національного університету «Львівська політехніка», який запропонував 6 дистанційних курсів на актуальні тематики – всі вони були затверджені конкурсною комісією.

Відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для підвищення кваліфікації фахівців окремих галузей економіки та працівників бюджетної сфери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2025 року № 1190, в Україні вперше було виділено кошти з держбюджету для підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти.

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)