Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

«У цей важкий час ми відповідальні за кожен звук рідної мови»: студентка ІНЕМ Вікторія Скибицька про значення конкурсу імені Петра Яцика

Oleksandr Levchenko — Fri, 02 Jan 2026 07:02:01 +0000

«У цей важкий час ми відповідальні за кожен звук рідної мови»: студентка ІНЕМ Вікторія Скибицька про значення конкурсу імені Петра Яцика

2 січ. 2026, 09:02

Oleksandr Levchenko пт, 01/02/2026 - 09:02

Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Для студентської молоді конкурс імені Петра Яцика — це не лише перевірка знань, а й нагода глибше усвідомити силу та значення рідного слова. Своїми думками про участь у конкурсі й роль мови ділиться студентка ІНЕМ Вікторія Скибицька.

— Вікторіє, вітаємо з почесним третім місцем на обласному етапі конкурсу імені Петра Яцика! Які були ваші перші емоції, коли ви дізналися, що стали однією з найкращих серед представників багатьох закладів освіти?

— Дякую за привітання! Коли я дізналася, що посіла третє місце на обласному етапі конкурсу, дуже зраділа, бо для мене це вагоме досягнення. На мою думку, конкурс імені Петра Яцика — чудовий шанс перевірити свій рівень знань з української мови. Цим результатом я змогла довести собі, що всі мої старання у вивченні цього предмету були недаремними.

— Ви вже брали участь у цьому конкурсі. Чим для вас став особливим цьогорічний досвід?

— Так, раніше я вже брала участь у цьому конкурсі, проте саме цьогорічний досвід став для мене особливим, адже вперше я виконувала конкурсне завдання не в рідному місті. Також новим було те, що змагалися між собою вже не школярі, а студенти зовсім різних спеціальностей. Тому, незважаючи на те, що я приблизно знала, як усе має відбуватися, трохи хвилювалася. Мені було дуже цікаво побачити, чи є якісь відмінності у структурі проведення конкурсу у Львові.

— Якими для вас були завдання обласного етапу конкурсу імені Петра Яцика: що виявилося найскладнішим, а що — найцікавішим?

— На конкурсі були різноманітні завдання, формат яких був новим і трохи незвичним. Найскладнішими для мене завжди були завдання з іншомовними словами, адже ніколи не передбачиш, які саме приклади можуть трапитися. Цікавими були всі завдання, бо кожне унікальне та перевіряє певну частину загальних знань.

— Яку роль у вашій підготовці відіграла викладачка Мирослава Попадинець?

— Мирослава Василівна стала для мене мотиваторкою і спонукала спробувати себе в цьому конкурсі. Вона підтримувала мене весь цей час. Від початку першого курсу на парах з української мови ми пройшли багато тем. Протягом цього часу Мирослава Василівна допомогла відновити знання, здобуті в школі, та структурувати їх, що дуже допомогло на конкурсі.

— Конкурс імені Петра Яцика має багату історію. Що для вас означає постать мецената Петра Яцика та його ідея підтримки української мови?

— Для мене постать Петра Яцика — приклад щирого патріотизму та далекоглядної меценатської діяльності. Його ідея підтримки української мови — це не лише турбота про культурну спадщину, а й інвестиція у майбутнє нації, її самобутність і єдність. Конкурс імені Петра Яцика надихає молодь цінувати рідну мову, усвідомлювати її силу та свою відповідальність за її збереження й розвиток, особливо в такий важкий для країни час.

— Що вам дала участь у конкурсі — крім здобутого диплома?

— Щороку участь у конкурсі імені Петра Яцика дає мені унікальний досвід, багато емоцій і нові знайомства з цікавими людьми. Цього року я змогла відвідати головний корпус ЛНУ імені І. Франка, де відбувався конкурс. Мені було дуже цікаво, як він виглядає зсередини, пройтися коридорами й побачити, де навчаються студенти цього університету.

— Що вас найбільше надихає вдосконалювати знання української мови?

— У вдосконаленні знань мене найбільше надихає усвідомлення того, що українська мова — основа нашої ідентичності, культури й історичної пам’яті. В умовах війни вивчати рідну мову особливо важливо для кожного українця, адже ворог намагається знищити нашу націю. Вдосконалюючи знання мови, я відчуваю свою причетність до спільного спротиву. Тож важливо спілкуватись українською та пізнавати її, бо мова — невіддільна частина кожного українця, і потрібно добре її знати.

ІНЕМ

УМ

Пресцентр «Центр комунікацій»

Політехніка і війна

Oleksandr Levchenko — Wed, 31 Dec 2025 14:13:29 +0000

Політехніка і війна

31 груд. 2025, 16:13

Oleksandr Levchenko ср, 12/31/2025 - 16:13

Христина Бурштинська, голова Товариства «Просвіта» Львівської політехніки

Дорогі політехніки, друзі!

Осінь цьогоріч видалася лагідною, ласкаво притишеною, наче хотіла подарувати нам дрібку сонця й тепла, зовсім як у поезії віртуозного українського поета Миколи Вінграновського:

«Так швидко відминули кавуни,
Відчервоніли з ними помідори,
І тишком-нишком ожили млини.
З шовковиць лист, з шовковиць лист учора
Упав тихенько, вухо опустив,
Як цуценя чи як руде телятко»...

Який настроєвий, спокійний осінній малюнок, але ж не про нас нинішніх, бо сьогодні ніхто з наших майстрів слова таких слів у своїй поетичній скарбниці не знайде. Адже 2025 рік, який завершує свою ходу, — це четвертий рік російсько-української війни, страшної, немилосердної, чорної за своєю сутністю і кількістю понівечених доль, навіки невиплаканих сліз, пекучого болю, якого нічим не втамувати, розбитих, потрощених міст, з люттю знищених гарних сільських садиб із виплеканими квітничками, де все перетворено на догоду московитському безумцю на прах. Це рік безнадійних пошуків родичами своїх найближчих, які пропали на війні, і тих, що житимуть ілюзією на їхнє повернення.

З багатьма нашими захисниками, які навчались або працювали у Політехніці й пішли захищати Батьківщину чи в Бахмуті, Макіївці, Мелітополі, Покровську, чи в інших українських містах, а звідти пішли у світ вічний, зустрічаємося тепер на наших стендах пам’яті у Львівській політехніці. Спокійні, зосереджені, усміхнені й такі молоді: на стенді інформація про їхнє життя, калина разом зі священною символікою нашого стяга... Таку страшну ціну платить Україна за Незалежність.

Сьогодні немає більшої честі й обов’язку, ніж служіння Україні в боях, тому так сакрально звучать слова Молитви, яку ще 1936 року написав підпільник ОУН Осип Мащак і яку нині бійці полку «Азов» читають як присягу:

«Україно! Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат, революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів»…

Сьогодні ті, хто проходить повз стенди і стрічається з поглядами воїнів-політехніків, добре розуміють, що це війна смертельна за святе право жити на своїй землі. І замаркована вона Крутами, Базаром, Маківкою та тюрмою Лонцького у Львові.

А ті, що нині працюють у Політехніці, підтримують військо збором спільних коштів і особистими донатами. Слова пошани та щирої подяки нашим воїнам-героям за їхнє високе служіння Вітчизні на різних освітньо-наукових заходах висловлюють ректорка Університету Наталія Шаховська та керівники всіх його підрозділів.

Водночас перед нами усіма, хто вболіває за Політехніку, хто живе її напруженим і непростим ритмом, стоять завдання й вимоги в цей непростий і відповідальний час не понизити рівня освіти, не зменшити наукових здобутків. Адже Політехніка в році, що минає, здобула високі рейтингові позиції, входить до переліку найкращих закладів вищої освіти, є лідером серед технічних університетів України та посіла друге місце в рейтингу ЗВО України.

Праця останніх місяців року була особливо напруженою: підготовка й захист студентами магістерських робіт, консультації з теоретичного матеріалу та виконання лабораторних робіт, спільні міжнародні проєкти. Однак розуміємо, що щораз важче підтримувати належний освітній рівень, і, попри всі новітні методи оцінювання знань студентів, помічаємо, що якість освіти не тільки не підвищується, а або тупцює на місці, або подекуди й падає. Причину вбачаємо в тому, що через значно зменшену кількість стипендій на курс багато студентів, особливо з інших міст, не мають змоги самостійно оплатити своє перебування у Львові. Як з’ясувалося, всі студенти різних спеціальностей можуть знайти собі працю з непоганим заробітком. Значний відсоток студентів стаціонарного відділу влаштовуються на роботу, перетворюючись у такий спосіб на студентів-заочників. Як відомо, у престижних університетах світу такої практики не те що немає — її вважають неприйнятною.

Після завершення цьогорічних освітніх справ радісно було зібратися біля урочистої ялинки навпроти знаменитої Актової зали головного корпусу. Маленькі світляні вогники справили на всіх, хто зібрався 22 грудня біля ялинки, якесь чарівне, умиротворене враження. Ці миготливі вогники так весело танцювали навколо ялинки, сплітаючи дивовижні узори, щоб знову на якусь мить з’явитись і, наче бавлячись, щезнути. Цю традицію з ялинкою започатковано ще на Святого Миколая, і з’явилася вона за ректорства Юрія Бобала. А згодом прийшла і Маланка, і Великдень. Ректор дійово підтримував заходи, пов’язані з українською культурою та народними традиціями, вважаючи їх одними з визначальних у житті нації.

Якщо йти від вулиць Політехнічної або Глибокої до головного корпусу Політехніки, то здається, що ця дивовижна споруда витає в піднебессі, де на високому кам’яному аттику сидять три алегоричні фігури, які символізують три фахи — інженерію, архітектуру та механіку, з яких почалася Політехніка, Звідти, з високості, вони наче спостерігають за студентським морем, яке вливається у простір перед корпусом і швидко розбігається врізнобіч, поспішаючи на першу пару. Ця нестримна енергія вічної молодості не може не захоплювати.

А скільки сьогодні подібних постатей мало б сидіти на фронтоні Політехніки? Летять століття, несуть стрімкий розвиток віків — нові наукові галузі, нові спеціальності, змінюючи і тих, що стануть носіями новітніх напрямів, і сам світ. І що ще вражає: який геніальний розум подарував нам на віки вислів LITTERIS ET ARTIBUS («Наукам і мистецтвам»), записаний на аттику, який не змінили ні лихоліття, ні різні політичні структури й заради утвердження сутності якого працювали наші попередники і працюватимуть нащадки.

Усім нам, дорогі політехніки, у новому 2026 році довгоочікуваної Перемоги над лютим ворогом, мирних творчих днів, успіхів вам і вашим родинам, нових здобутків на добро рідної Політехніки та нашої України!

«Дихання машин» – аудіовізуальна інсталяція від кафедри візуального дизайну і мистецтва ІАРД до 100-річчя Машинної зали

Oleksandr Levchenko — Wed, 31 Dec 2025 13:21:13 +0000

«Дихання машин» – аудіовізуальна інсталяція від кафедри візуального дизайну і мистецтва ІАРД до 100-річчя Машинної зали

31 груд. 2025, 15:21

Oleksandr Levchenko ср, 12/31/2025 - 15:21

Кафедра візуального дизайну і мистецтва Львівської політехніки

18 грудня у Х корпусі Національного університету «Львівська політехніка» відбулася масштабна мистецька подія, присвячена 100-річчю створення Машинної зали. Кафедра візуального дизайну і мистецтва Інституту архітектури та дизайну спільно з мультимедійною лабораторією Garmonia Room презентували сучасне авторське осмислення цієї дати у форматі імерсивної аудіовізуальної відеопроєкційної інсталяції «Дихання машин».

Реалізація проєкту стала можливою за підтримки керівництва Національного університету «Львівська політехніка» – ректорки Наталії Шаховської і проректора з навчальної роботи та розвитку студентського потенціалу Миколи Логойди, а також завідувачки Музею історії Львівської політехніки Тетяни Диби і завідувача кафедри візуального дизайну і мистецтва Віктора Штеця, які забезпечили відкритість простору Машинної зали для сучасного мистецького осмислення.

Ініціатором та ідейним натхненником події став викладач кафедри ВДМ Віктор Жирков, який разом із творчим партнером Віталієм Туриком об’єднав викладачів кафедри та представників креативного середовища у цьому міждисциплінарному проєкті. Над реалізацією концепції працювали професор Віктор Штець, викладачі Роман Жук, Олександр Нестеренко, Мирослав Стецький, Оксана Мельник, які доклали максимум зусиль для трансформації простору Машинної зали у сцену медіаперформансу.

Меценатом події виступила компанія LevMetal, яка забезпечила технічну реалізацію ідей, розроблених та організованих мультимедійною лабораторією Garmonia Room, зокрема візуальний концепт, екран, сучасне світлове й музичне оснащення. Технічними партнерами заходу стали компанії Patriot Rental, M-Rental, EXO. Відеозйомку події здійснили Юрій Дакевич та Nightmares.prod.

Музичний супровід інсталяції створили Віктор Жирков (Garmonia), Віталій Турик (Purple Daddy) та Сергій Дядько (GVL). Відеовізуальну складову реалізували викладач Тарас Габрель і студент-магістр Максим Зінько.

У межах інсталяції історичне середовище технічної спадщини Університету перетворилось на живий медіапростір, де індустріальна архітектура й автентичні механізми взаємодіяли зі світлом, звуком і сучасними візуальними технологіями. Проєкт поєднав технічну традицію з актуальними практиками медіаарту, продемонструвавши творчий та інтелектуальний потенціал студентів і викладачів. Подія стала своєрідним культурним містком між епохами й поколіннями, актуалізувавши індустріальну спадщину Львівської політехніки мовою сучасного мистецтва.

Варто зазначити, що це вже не перший імерсивний проєкт кафедри ВДМ: навесні було реалізовано подію VJXL, яка започаткувала розвиток цього формату й засвідчила актуальність курсу «Основи віджеїнгу», ініціатором та автором якого є кандидат мистецтвознавства Тарас Габрель.

Проєкт «Дихання машин» засвідчив відкритість університетського простору до сучасних міждисциплінарних практик та діалогу між технічною спадщиною й актуальним мистецтвом. Такі ініціативи не лише актуалізують історичні локації Університету, а й формують середовище для експерименту, співпраці та професійного зростання студентів і викладачів, утверджуючи кафедру візуального дизайну і мистецтва як активний осередок сучасної візуальної культури в академічному просторі.

Ректор

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

ІАРД

ВДМ

Музей історії Львівської політехніки

Машинна зала

Кафедра залізничного транспорту провела XVII Міжнародну конференцію «Сучасні транспортні технології»

Oleksandr Levchenko — Wed, 31 Dec 2025 10:58:30 +0000

Кафедра залізничного транспорту провела XVII Міжнародну конференцію «Сучасні транспортні технології»

31 груд. 2025, 12:58

Oleksandr Levchenko ср, 12/31/2025 - 12:58

Кафедра залізничного транспорту Львівської політехніки

Кафедра залізничного транспорту Інституту механічної інженерії та транспорту Національного університету «Львівська політехніка» провела XVII Міжнародну науково-практичну конференцію студентів та молодих вчених імені Георгія Кірпи «Сучасні транспортні технології».

Конференція стала важливою науковою платформою для обговорення актуальних проблем і перспектив розвитку транспортної галузі, зокрема залізничного транспорту України в умовах сучасних викликів та євроінтеграційних процесів. Значна частина доповідей була присвячена питанням гармонізації української залізничної системи з вимогами Європейського Союзу, впровадженню принципів інтероперабельності, а також технічним та експлуатаційним аспектам розвитку й освоєння залізничної колії європейського стандарту 1435 мм.

Основними напрямами наукових досліджень, обговорених на конференції, стали:

Функціональність залізничного транспорту;
Євроінтеграція залізничного транспорту;
Інжиніринг криз та ризиків транспортних послуг;
Сучасні транспортні технології та логістика процесу перевезень;
Транспортна інженерія;
Екологічна безпека та охорона праці.

У своїх доповідях учасники конференції порушували питання розвитку транскордонних залізничних сполучень, впровадження європейських технічних стандартів, забезпечення функціональної безпеки та надійності транспортних систем, а також підготовки фахівців нового покоління, здатних працювати в умовах інтеграції України до європейського транспортного простору.

У роботі наукового зібрання взяли участь представники 11 закладів вищої освіти та 4 організацій транспортної галузі з 4 країн, що надало конференції міжнародного характеру та сприяло обміну науковим і практичним досвідом між молодими дослідниками та фахівцями галузі.

Конференція відбулася за підтримки громадської організації «Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи». Партнерами заходу були ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», компанія Amadeus Marine, ТОВ «Миколаївський тепловозоремонтний завод».

Проведення XVII Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні транспортні технології» підтвердило її важливу роль як майданчика для формування сучасного наукового бачення розвитку залізничної галузі, а також сприяло активному залученню студентів і молодих вчених до розв’язання стратегічних завдань модернізації та європейської інтеграції залізничного транспорту України.

З тезами доповідей конференції можна ознайомитись на сайті конференції.

ІМІТ

ЗТ

НТСА

Кафедра міжнародного та кримінального права Львівської політехніки взяла участь у тренінгу «Права та гарантії ветеранів та їхніх сімей»

Oleksandr Levchenko — Wed, 31 Dec 2025 09:14:22 +0000

Кафедра міжнародного та кримінального права Львівської політехніки взяла участь у тренінгу «Права та гарантії ветеранів та їхніх сімей»

31 груд. 2025, 11:14

Oleksandr Levchenko ср, 12/31/2025 - 11:14

Дарина Хома, Центр комунікації Львівської політехніки

Студенти кафедри міжнародного та кримінального права (МКП) Львівської політехніки мали чудову нагоду глибше зануритися у практичні аспекти прав і соціальних гарантій для ветеранів. Це стало можливим завдяки тренінгу, який для них провели експерти та представники громадської організації «Арсенал-Львів». Під час заходу учасники обговорювали актуальні питання підтримки ветеранів і розвитку відповідних програм.

Викладачі Інституту права, психології та інноваційної освіти, зокрема заступниця директора з науково-педагогічної роботи, професорка кафедри МКП Наталія Лесько та професорка цієї ж кафедри Ярина Олійник, сприяли відкритій взаємодії студентів з організаторами та подбали про комфортну й продуктивну атмосферу навчання.

Також ми провели невелике опитування серед студентів групи, які брали участь у тренінгу. Вони поділилися своїми думками та спостереженнями щодо нинішнього стану допомоги ветеранам, труднощів у роботі з документацією та можливих шляхів їх подолання, спираючись на досвід спілкування з представниками громадської організації. Ми узагальнили їхні думки й подаємо їх у форматі запитань і відповідей.

— Чи долучилися б ви у майбутньому до роботи в громадській організації «Арсенал‑Львів»?

— Так, у майбутньому ми б розглядали можливість долучитися до роботи в цій організації, адже її діяльність має важливе соціальне значення, спрямована на підтримку ветеранів та їхніх сімей і є особливо актуальною сьогодні. Якби з’явилася нагода, ми обов’язково скористалися б нею. Дехто з нас зазначає, що не впевнений, чи зміг би затриматися там надовго, але загалом ініціатива й мета організації викликають бажання долучитися.

— Що з почутого на тренінгу стало для вас найнесподіванішим чи новим?

— Несподіваними для нас виявилися різні аспекти соціальних гарантій та прав ветеранів. Ми були здивовані, що є великий перелік програм підтримки, проте багато людей про них не знають. Також з’ясувалося, що процедура реалізації цих прав є складною та багаторівневою, з численними нюансами на практиці. Деякі факти, як-от те, що протягом року ветеранам виділено лише кілька квартир, також стали для нас несподіваними.

— Наскільки, на вашу думку, суспільство обізнане з правами, соціальними гарантіями та можливостями ветеранів?

— На нашу думку, рівень обізнаності суспільства щодо прав, соціальних гарантій та можливостей ветеранів є недостатнім і нерівномірним. Багато людей знають про існування пільг загалом, але не розуміють конкретних прав залежно від статусу ветерана, а також механізмів їх реалізації й того, куди звертатися в разі порушень. Здебільшого суспільство обізнане лише з мінімальними правами, тоді як про більшість привілеїв навіть не здогадується.

— Чи самі ветерани добре обізнані зі своїми правами та можливостями?

— На нашу думку, ветерани обізнані зі своїми правами та можливостями лише частково. Більшість із них знають про базові пільги, проте не завжди поінформовані про документи, процедури, актуальні програми підтримки з урахуванням змін у законодавстві, а також про механізми захисту своїх прав. Деякі ветерани цікавляться наданими їм можливостями й мають вищий рівень обізнаності, але через складність законодавства, бюрократію, психологічний стан після служби або обмежений доступ до інформації не всі можуть самостійно розібратись у своїх правах.

— З якими труднощами доводиться стикатися під час допомоги ветеранам?

— Імовірні труднощі під час роботи з ветеранами пов’язані з бюрократією, великою кількістю документів, складністю нормативно-правових актів і частими змінами законодавства. Крім того, можуть виникати емоційні бар’єри через спілкування з людьми, які пережили травматичний досвід, емоційне вигорання ветеранів і фахівців, брак актуальної інформації й обмежені ресурси на місцях. Також є певний рівень недовіри до державних інституцій.

— Які знання, здобуті під час тренінгу, ви вважаєте найбільш практичними для застосування в реальному житті?

— Найбільш практичними для застосування в реальному житті ми вважаємо знання про соціальні гарантії та пільги ветеранів, правовий статус і механізми їх реалізації. Це охоплює алгоритми дій для отримання пільг, компенсацій, житла, а також порядок звернення до органів влади та соціального захисту. Особливо корисними є знання про можливості безоплатної правової допомоги, взаємодію з державними й місцевими інституціями, а також алгоритми дій у типових правових ситуаціях і повсякденних життєвих обставинах.

— Що має зробити ветеран, щоб отримати право на житло?

— Щоб отримати право на житло, ветеран насамперед повинен мати відповідний статус, що надає право на соціальні гарантії. Далі потрібно стати на квартирний облік у відповідних органах місцевого самоврядування та зібрати передбачений законодавством пакет документів, який може бути досить об’ємним і містити різні довідки, підтвердження статусу та інші документи. Після цього ветеран подає документи та очікує рішення органів влади щодо надання житла. У разі порушення прав або відмови в наданні житла можна оскаржити рішення в адміністративному або судовому порядку. Такий процес потребує уважності, дотримання всіх процедур і чіткого алгоритму, щоб реалізувати своє право на житло згідно із законодавством.

— Чи йшлося на тренінгу про конкретну юридичну допомогу ветеранам?

— Так, на тренінгу розглядали можливості безоплатної правової допомоги для ветеранів, роль юристів і громадських організацій у супроводі їхніх прав. Були докладно обговорені конкретні напрями юридичного супроводу, включно з наданням первинних консультацій, роз’ясненням порядку отримання статусу ветерана та відповідних пільг, підготовкою документів і захистом прав ветеранів у різних інстанціях. Крім того, порушували питання соціальних виплат, житла та працевлаштування, а слухачі здобули знання про алгоритми дій у разі порушення прав.

— Наскільки легко ветеранові, на відміну від цивільної людини, відкрити власний бізнес?

— Ветеранам може бути дещо легше відкрити власний бізнес завдяки державним та місцевим програмам підтримки, грантам, пільгам і можливостям пільгового кредитування. Однак сам процес відкриття бізнесу залишається складним і потребує знань, ресурсів та навичок для проходження бюрократичних процедур. Формально можливості для всіх однакові, але додаткові інструменти підтримки ветеранів надають їм певні переваги, хоча труднощі залишаються.

— Чи змусив цей тренінг замислитися над тим, як конкретно ви можете бути корисними ветеранам або їхнім сім’ям?

— Так, тренінг спонукав нас замислитися над тим, як конкретно ми можемо бути корисними ветеранам та їхнім сім’ям. Ми усвідомили, що допомога може виявлятися в різних формах: інформування про права та соціальні гарантії, надання правової допомоги й консультацій, волонтерська діяльність, участь у громадських ініціативах або професійна підтримка ветеранів та їхніх сімей. Навіть базова поінформованість, допомога з документами чи скерування до відповідних установ можуть мати важливе значення для підтримки ветеранів у повсякденному житті.

ІППО

МКП

Ветеранська служба

Пресцентр «Центр комунікацій»

Український вертеп: традиція, яка живе й сьогодні

Oleksandr Levchenko — Wed, 31 Dec 2025 07:08:50 +0000

Український вертеп: традиція, яка живе й сьогодні

31 груд. 2025, 09:08

Oleksandr Levchenko ср, 12/31/2025 - 09:08

Марія Педь, Центр комунікацій Львівської політехніки

Традиція колядувати сягає ще часів глибокої давнини, коли тільки-но винайшли телескоп, перший ртутний термометр і паровий двигун, коли в українців була власна суверенна держава під назвою Військо Запорозьке, або Гетьманщина, і є невіддільною частиною української різдвяної культури. Вертеп — це поєднання колядок і невеличкої вистави, в якій через різні образи відтворюється історія народження Ісуса Христа. Водночас вертеп завжди через колядки та жарти відображав актуальні події й настрої в суспільстві.

Колядування в Україні — це більше ніж старі традиції наших предків, це спосіб об’єднання громади та людей. Колядники ходять від хати до хати, діляться своєю радістю від народження Христа, добрими словами, побажаннями та співом. Особливо поширеною ця традиція була в селах. У великих містах вертеп із часом дещо втрачав свою популярність: якщо й ходили колядувати, то зазвичай лише діти, та й то — по родичах чи знайомих. Проте останніми роками, зокрема під час повномасштабної війни, українці дедалі активніше повертаються до своїх традицій, прагнучи їх відродити та показати свою ідентичність.

Цьогоріч по всій Україні — від заходу до сходу — можна було побачити справжній сплеск колядування: на площах, у центрах міст, у навчальних закладах та громадах. Сотні відео в соцмережах, де колядники — від найменших до найстарших — прославляли народження Ісуса.

Вертеп у Львівській політехніці: традиція, що надихає

Така традиція колядування є й у стінах Львівської політехніки. Як розповідає Богдан Мірінчик, голова профкому студентів та аспірантів, для їхнього колективу це щорічна ініціатива, яка з року в рік об’єднує людей і створює особливу різдвяну атмосферу в університеті.

Цього разу традиція дещо трансформувалася: замість звичних місць колядування — адміністрації та головного корпусу — вертеп ходив по ключових підрозділах університету та більшості інститутів. На цю ідею наштовхнув проректор Микола Логойда, який під час попередньої зустрічі профкому з керівництвом університету не лише підтримав ініціативу, а й вирішив особисто долучитися до колядування. Саме це перетворило традицію співу звичайних колядок на новий формат — повноцінний вертеп із костюмами та сценарієм.

26 грудня учасники побували в усіх проректорів, адміністраціях інститутів, бухгалтерії — усюди, де щодня забезпечують роботу Львівської політехніки.

— Ми витратили майже весь день, щоб обійти хоча б більшість інститутів. Але це дуже класна традиція, бо колядки й вертеп — це про українські цінності, — зазначив Богдан Мірінчик.

Над сценарієм працювали протягом кількох днів, навіть використовували для цього тематичну літературу. Ролі були класичними для вертепу: жид, жидівка, чорт і віншувальники. Підготовка до самого дійства тривала мінімум часу — фактично була одна коротка репетиція.

— На підготовку пішло хвилин десять, бо ці колядки всі знають. Віншування також багато хто знає. Нам просто треба було зібратися з цими людьми, хто ходив, один раз провести репетицію — і все вийшло, — поділився голова профкому.

Реакція глядачів була надзвичайно теплою. У кожному підрозділі учасники показували повний сценарій, а не окремі колядки, присвячуючи людям час і увагу. Якихось складних моментів, за словами Богдана Мірінчика, не було — лише приємні несподіванки. Одна з найяскравіших ситуацій трапилася під час візиту до ректорки: в неї була нарада, і через несподіваний початок коляди навіть довелося її перервати, щоб привітати вертеп.

Крім того, що вертеп створював святкову атмосферу, він мав і благодійну мету: за день колядування вдалося зібрати 22 тисячі гривень у межах спільного збору, розмір якого становить півтора мільйона гривень.

На запитання, чи планують продовжувати традицію, відповідь була однозначною:

— Звісно. Наш колектив за відродження традицій. Це тільки початок.

Ректор

Проректор (напрям діяльності: інституційний розвиток)

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Проректор (напрям діяльності: соціальні питання та управління інфраструктурою)

Профком студентів і аспірантів

Товариство «Просвіта»

Пресцентр «Центр комунікацій»

Коли наука стає відповідальністю: Надія Копійка — лауреатка Премії ВРУ

Oleksandr Levchenko — Tue, 30 Dec 2025 08:54:00 +0000

Коли наука стає відповідальністю: Надія Копійка — лауреатка Премії ВРУ

30 груд. 2025, 10:54

Oleksandr Levchenko вт, 12/30/2025 - 10:54

Анна Зіганшина, Центр комунікацій Львівської політехніки

Премія Верховної Ради України для молодих вчених є однією з найпрестижніших державних відзнак у науковій сфері. Цьогоріч її лауреаткою стала Надія Копійка — науковиця Інституту будівництва, інфраструктури та безпеки життєдіяльності Львівської політехніки. В інтерв’ю Центру комунікацій університету вона розповіла про свій професійний шлях і значення цієї нагороди.

— Розкажіть коротко свою історію: що привело вас у науку?

— У науку мене привело поєднання цікавості й відповідальності. Ще під час навчання на бакалавраті я зрозуміла, що мені мало просто застосовувати готові рішення — хотілося розуміти, чому саме так працюють конструкції, де закладено запас надійності, як можна робити споруди безпечнішими й ефективнішими. Перші усвідомлені кроки в науку я зробила на третьому курсі бакалаврату під керівництвом Ярослава Бліхарського, який згодом став і моїм науковим керівником в аспірантурі. Саме під його наставництвом були перші, ще студентські, конференції, перші перемоги на них і перші публікації. Мою першу статтю, що ввійшла до бази Scopus, ми опублікували, здається, на початку четвертого курсу.

Водночас наукова атмосфера для мене була природною з дитинства: мій батько викладав у Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова в Миколаєві та є надзвичайно талановитим науковцем у галузі композитних матеріалів і полімерів. Тому ще змалечку я жила в науковому середовищі: у п’ять років могла не знати, де саме на карті Львів, але вже чула й запам’ятовувала, що таке «синергічний ефект» чи «анізотропія». У 2014 році батько приєднався до Збройних сил України, фактично полишивши активну наукову діяльність, і відтоді боронить нашу країну. Для мене він завжди був і є прикладом — і як науковець, і як людина, що здатна поставити інтереси держави вище за власні. Усе це природно підштовхнуло мене до того, щоб спробувати себе в науці — і з часом я зрозуміла, що це справді «моє».

— Чому ви обрали саме будівельну галузь?

— Будівництво для мене — це поєднання дуже «живої» інженерії та великої відповідальності. Результат роботи інженера видно й відчутно: по цих спорудах ходять, їздять, у них живуть і працюють люди. Мені завжди було цікаво, як зробити конструкції не лише міцними, а й довговічними та безпечними, особливо в умовах, у яких сьогодні опинилася Україна.

Щодо цього маю одну кумедну історію. Коли настав час обирати пріоритети після ЗНО, я довго вагалася: подавати документи першим пріоритетом на будівництво у Львівську політехніку чи на журналістику в інший університет. У школі в мене був більш гуманітарний напрям, я багато писала, вигравала міжнародні й національні конкурси художніх текстів, тож журналістика здавалася цілком логічним шляхом. ЗНО я склала з досить високими балами й розуміла, що за першим пріоритетом точно потраплю на бюджет. Щоб визначитися, я вирішила… кинути монетку. Випала журналістика, але я ж дівчина, тому зробила все навпаки й обрала будівництво. Мої друзі досі жартують, що «долю Копійки визначила копійка». Тепер я розумію, що інтуїція тоді не підвела: будівельна галузь дає змогу поєднати аналітичне мислення, творчість і реальний вплив на простір, у якому живуть люди.

— Що належить до сфери ваших наукових інтересів?

— Мої наукові інтереси пов’язані з підвищенням надійності та довговічності будівельних конструкцій, особливо в умовах їх пошкодження чи інтенсивної експлуатації. Зокрема, я працюю над:

використанням композитних матеріалів для підсилення та відновлення пошкоджених залізобетонних конструкцій, що особливо актуально для об’єктів, які постраждали внаслідок бойових дій;

застосуванням цифрових технологій для моніторингу напружено-деформованого стану конструкцій, зокрема методом частотної кінематичної зйомки;

цифровізацією та диджиталізацією будівельного середовища й процесів, автоматизацією прийняття рішень;

розвитком концепції цифрових двійників (Digital Twins) будівель і споруд — коли створюється віртуальна модель об’єкта, що «живе» разом з реальною спорудою, реагує на зміни її стану й дає змогу прогнозувати поведінку конструкцій у часі.

Мені цікаво поєднувати матеріалознавчий підхід (як саме працюють композити у разі підсилення залізобетону) із сучасними цифровими інструментами — від сенсорних систем та методів частотної кінематичної зйомки до побудови цифрових двійників. Усе це в комплексі дає змогу не лише «лікувати» пошкоджені конструкції, а й переходити до більш проактивної моделі: передбачати проблеми й запобігати їм ще до того, як вони стануть критичними.

— Над якими найбільшими проєктами працюєте зараз?

— Якщо чесно, зовсім нещодавно я завершила свій наймасштабніший «проєкт» останніх років — достроково захистила дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії за три роки навчання в аспірантурі. Це була велика й дуже інтенсивна робота, яка поєднувала дослідження, публікації, викладання та участь у грантах.

Зараз я залучена до міжнародного проєкту The Bridge формату Erasmus, який спрямований на адаптацію BIM-технологій до українських будівельних реалій і розширення їх упровадження в практику. Для нас це важливо, бо без цифровізації та ВІМ-моделювання неможливо говорити про сучасне, ефективне й прозоре будівництво та відбудову.

Окрема важлива лінія роботи — розвиток міжнародної співпраці. Зокрема, ми зараз активно працюємо з колегами зі Швейцарського університету в Берні й уже наступного року плануємо запустити спільний вибірковий навчальний модуль для студентів. Він буде присвячений сучасним підходам до проєктування та моніторингу конструкцій із використанням цифрових технологій. Для мене це не лише про науку, а й про обмін досвідом і формування нового покоління інженерів, які мислять глобально.

— Чим ви завдячуєте Львівській політехніці у своєму професійному становленні?

— Львівська політехніка для мене — це місце, де я сформувалася як інженерка й науковиця. Тут я здобула сильну фундаментальну підготовку, зробила перші кроки в науку, виступила на перших конференціях, опублікувала перші статті й у підсумку захистила дисертацію. Особливо я вдячна колективам кафедри будівельних конструкцій та мостів і кафедри автомобільних доріг та мостів — саме там я зростала фахово на різних етапах навчання й роботи. Окрема подяка Ярославу Бліхарському за керівництво ще на етапі бакалаврату, магістратури та аспірантури, за вимогливість, підтримку й довіру. Я також щиро вдячна всім викладачам, які допомагали, радили, надихали й часом підштовхували до складніших завдань, ніж я сама була готова взяти. Я справді пишаюся тим, що сьогодні можу називати цих людей своїми колегами й далі розвиватися разом із ними вже в ролі викладачки Львівської політехніки.

— Що вас найбільше надихає в науковій роботі?

— Насамперед мене надихає усвідомлення, що результати досліджень можуть бути практично застосовані для підвищення надійності та безпеки конструкцій, особливо в контексті відновлення інфраструктури України. Важливим стимулом є момент наукового відкриття в широкому сенсі: коли вдається запропонувати новий підхід, підтвердити гіпотезу експериментом чи чисельним моделюванням, досягти результату, який доповнює або уточнює існуючі уявлення. Окремим джерелом натхнення є робота зі студентами та молодими науковцями. Можливість залучати їх до актуальних досліджень, спільно формувати нові напрями та підходи створює відчуття тяглості наукової школи й відповідальності за формування професійної спільноти, що працюватиме над розвитком будівельної галузі в Україні.

— Які були ваші емоції, коли ви дізналися про присудження вам Премії Верховної Ради України для молодих вчених?

— Якщо чесно, першою реакцією було здивування. Мені справді довелося кілька хвилин просто згадувати, що я взагалі подавала документи на цю премію, адже це відбулося ще у 2023 році, а процес оцінювання, рецензування та розгляду робіт є досить тривалим. Щиро кажучи, я не дуже вірила, що зможу її здобути, і вже майже забула, що моя робота досі перебуває на розгляді. Коли ж я це усвідомила, з’явилося дуже сильне почуття радості й вдячності — за довіру, високу оцінку моєї праці та підтримку моїх наукових наставників і колег. Це була не лише особиста приємність, а й усвідомлення, що тема, над якою я працюю, є актуальною й важливою для держави. Особливі емоції додало й те, що нагороду вручав Голова Верховної Ради України — це посилило відчуття відповідальності й мотивувало рухатися далі.

— Що для вас означає ця відзнака?

— Для мене ця відзнака насамперед є визнанням актуальності теми, над якою я працюю, і підтвердженням того, що результати досліджень у сфері підсилення та відновлення конструкцій, цифрового моніторингу й цифровізації будівництва потрібні на рівні держави. Це важливий маркер того, що моя наукова траєкторія обрана правильно. Водночас я сприймаю цю премію не стільки як особисте досягнення, скільки як результат спільної роботи — моїх наукових керівників, колег, кафедр, інституту. Для мене це стимул піднімати планку вимог до себе, активніше розвивати міжнародну співпрацю, залучати студентів до досліджень і робити все можливе, щоб наука в Україні працювала на відбудову та модернізацію нашої інфраструктури.

— Яким ви бачите свій наступний великий крок у професійній чи науковій кар’єрі?

— Якщо щиро, інколи хочеться сказати: «Дайте видихнути, я ж тільки-но дисертацію захистила». Але загалом я доволі чітко уявляю майбутні орієнтири.

У професійному плані це подальший розвиток у Львівській політехніці як викладачки та дослідниці: розширення участі у міжнародних проєктах, зокрема в напрямах цифрових двійників, ВІМ-технологій і відновлення пошкоджених конструкцій, а також створення стійких наукових колаборацій із закордонними університетами.

У науковому плані — поступовий розвиток в обраній тематиці: залучення студентів до спільних досліджень, участь у грантових і міжнародних проєктах, поглиблення напрацювань у сфері підсилення та моніторингу конструкцій із використанням цифрових технологій. Хочеться крок за кроком вибудовувати стабільну й корисну для практики дослідницьку діяльність. Для мене важливо, щоб кожен наступний крок був не лише новим етапом у кар’єрі, а й внеском у розвиток будівельної галузі України. У перспективі, звичайно, думаю і про подальшу наукову кваліфікацію, але передусім хочу якісно реалізувати нинішні можливості: довести до результату поточні проєкти, запустити нові міжнародні ініціативи й допомогти молодшим колегам зробити їхні перші кроки в науці.

Пресцентр «Центр комунікацій»

Освітні програми та нові ініціативи: Політехніку відвідали представники Державного центру з ядерної та радіаційної безпеки

Oleksandr Levchenko — Sun, 28 Dec 2025 14:56:16 +0000

Освітні програми та нові ініціативи: Політехніку відвідали представники Державного центру з ядерної та радіаційної безпеки

28 груд. 2025, 16:56

Oleksandr Levchenko нд, 12/28/2025 - 16:56

Кафедра теплоенергетики, теплових та атомних електричних станцій

18 грудня у межах багаторічної співпраці Національний університет «Львівська політехніка» відвідали представники Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ).

Головною метою візиту стало обговорення та перегляд освітніх програм за спеціальністю «Атомна енергетика». У зустрічі зі сторони Львівської політехніки взяли участь директор Інституту енергетики та систем керування Андрій Маляр, заступниця директора Марта Кузнецова та гарант освітньої програми першого (бакалаврського) рівня «Атомна енергетика» Тетяна Римар.

Під час обговорення директор ДНТЦ ЯРБ Ігор Шевченко наголосив, що ефективне впровадження інноваційних рішень у сфері атомної енергетики неможливе без підготовки висококваліфікованих фахівців. За його словами, сучасні спеціалісти мають не лише володіти ґрунтовними технічними знаннями, а й розуміти питання регулювання, комунікації та управління ризиками. Формування таких компетентностей, підкреслив він, має розпочинатися вже на етапі навчання у закладах вищої освіти.

За підсумками зустрічі сторони домовилися про започаткування спільного проєкту, спрямованого на надання консультаційної підтримки фахівцями ДНТЦ ЯРБ у процесі створення сучасного навчального курсу «Сучасні ядерні технології та безпека їх застосування». Курс буде орієнтований на викладачів і студентів спеціальності «Атомна енергетика» та сприятиме формуванню комплексного розуміння сучасного стану ядерної енергетики, тенденцій її розвитку та підходів до забезпечення безпеки в галузі.

Окрім цього, представники Центру провели зустріч із проректоркою з наукової роботи та інноваційної діяльності Львівської політехніки Іриною Яремчук і начальником науково-дослідної частини Романом Небесним. За її підсумками було досягнуто домовленостей щодо запровадження спільної Літньої ядерної школи за участю фахівців ДНТЦ ЯРБ для студентів, дотичних до ядерної галузі, з усіх закладів вищої освіти України на базі Львівської політехніки. Також обговорено перспективи наукової співпраці та можливість реалізації спільних міжнародних проєктів у сфері ядерної енергетики.

Крім того, Ігор Шевченко як представник одного з ключових роботодавців галузі висловив готовність долучитися до проведення спільних студентських конкурсів наукових робіт.

Плідна зустріч завершилася пізнавальною екскурсією Актовою залою, Залою Юліана Захарієвича та Музеєм історії Львівської політехніки, а також ознайомленням із масштабною аудіовізуальною інсталяцією «Дихання машин», присвяченою 100-річчю Машинної зали Університету.

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

НДЧ

ІЕСК

ТТАЕ

Музей історії Львівської політехніки

МОН пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році

Oleksandr Levchenko — Fri, 26 Dec 2025 13:32:32 +0000

МОН пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році

26 груд. 2025, 15:32

Oleksandr Levchenko пт, 12/26/2025 - 15:32

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Міністерство освіти і науки пропонує до громадського обговорення проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році.

Відповідно до вимог підпункту 1 пункту 1 розділу І, пункту 2 розділу ІІ Закону України № 4702-IX від 03.12.2025 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підсумкової атестації та вступної кампанії 2026 року» Директорат вищої освіти та освіти дорослих підготував проєкт Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році. Соціальні групи населення та зацікавлені сторони, на які поширюватиметься дія: здобувачі вищої освіти, заклади вищої освіти (наукові установи).

Міністерство освіти і науки України запрошує проректорів (заступників директорів), відповідальних за організацію освітнього процесу, та деканів факультетів (директорів навчально-наукових інститутів) на нараду про винесення на громадське обговорення проєкту Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2026 році.

Нарада відбудеться 30 грудня 2025 року (13:00) в онлайн-режимі на платформі Zoom. Учасники матимуть можливість поставити під час проведення наради з використанням Q&A (піктограми «Запитання та відповіді» на основній панелі управління застосунку Zoom).

Можливі наслідки реалізації проєкту акта для різних соціальних груп населення та зацікавлених сторін: забезпечення можливості вступу фізичних осіб на навчання для здобуття вищої освіти у 2026 році; можливість вступникам здобувати вищу освіту у закладі вищої освіти (науковій установі) за кошти державного бюджету за прозорими механізмами; забезпечення можливості проведення закладами вищої освіти (науковій установі) вступної кампанії у 2026 році, а, отже, забезпечення діяльності цих закладів.

Зауваження та пропозиції до зазначеного проєкту Порядку приймають у формі порівняльної таблиці у форматі docx до 16 січня 2026 року на електронну адресу andrii.okhrimovskyi@mon.gov.ua. Прохання зазначати в полі Тема (Subject) такий текст: «Громадське обговорення порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти». Контактна особа для надання консультацій – Андрій Охрімовський, тел.: (044) 481-32-67.

Результати обговорення буде розміщено на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення.

Сайт Міністерства освіти і науки Українии

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Роздуми студентів Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології після відвідування музею «Територія терору»

Oleksandr Levchenko — Fri, 26 Dec 2025 10:49:09 +0000

Роздуми студентів Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології після відвідування музею «Територія терору»

26 груд. 2025, 12:49

Oleksandr Levchenko пт, 12/26/2025 - 12:49

Дарина Хома, Центр комунікації Львівської політехніки

Студенти ІКТА (групи КБ-107 та КБ-108) Львівської політехніки з ініціативи доцентки катедри української мови Лілії Харчук відвідали Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору». Такі заходи є регулярною практикою.

Експозиції музею, створені на підставі архівних матеріалів, особистих історій і свідчень очевидців, занурюють молодь в атмосферу нацистської та радянської окупацій, даючи змогу глибше усвідомити масштаби людських трагедій, а також цінність гідності та спротиву.

Відвідуючи такі місця пам’яті, ми вчимося краще розуміти події нашої історії та бачити зв’язки між різними епізодами минулого, відлуння яких відчутне й сьогодні. Це стає для нас постійною наукою.

Своїми роздумами після відвідування цього музею з нами поділилися студенти групи КБ-107 Владислав Шеховцов і Дмитро Данилович.

— З якими очікуваннями ви йшли до музею «Територія терору»?

— Очікування були дуже високі, адже нас попередили про нещодавню модернізацію музею та докладні експозиції.

— Наскільки тема музею була вам знайомою раніше? Можливо, ви її вивчали або маєте родинні спогади?

— Ми вже відвідували подібні музеї у Львові й досліджували схожі теми самостійно, проте «Територія терору» відкрила для нас багато нових деталей.

— Яке перше враження справили вигляд музею та його територія?

— На наше здивування, територія музею виглядала незвично для центральної частини міста. Перед нами постали дерев’яні будинки та численні кам’яні інсталяції, що одразу справили велике враження.

— Наскільки доступною й зрозумілою була екскурсія? Чи було в ній щось особливе для вас?

— Екскурсія була дуже зрозумілою. Екскурсовод виявився надзвичайно компетентним: пояснював усе доступно та відповідав на всі наші запитання.

— Як ви вважаєте, чи може подання матеріалу екскурсоводом зацікавити історією людину, яка раніше нею не цікавилася?

— Так, безперечно. Людина, яка захоплена своєю справою, здатна викликати інтерес у будь-кого, особливо коли йдеться про історію.

— Які почуття музей зумів пробудити у вас?

— Найперше — відчуття внутрішньої важкості. Воно не відштовхувало, а навпаки — й досі змушує замислюватися. Було багато суму, співчуття і, щиро кажучи, певний шок від того, яким буденним могло бути насильство в тоталітарних системах.

— До яких роздумів вас підштовхнув цей візит? Можливо, про циклічність історії тощо?

— Насамперед про те, що історія справді циклічна. Ми бачимо, як легко суспільство може скотитися до жорстокості, якщо перестає цінувати свободу й людську гідність, і як важливо пам’ятати, що за кожною статистикою стоїть конкретна людина.

— Чи було там те, чого ви не сподівалися побачити у музеї «Територія терору»?

— Так, було. У музеї неймовірно багато експонатів і атмосферних інсталяцій. Також здивувала кількість записаних інтерв’ю з учасниками подій і навіть їхні фото.

— Яка історія або деталь із побуту в пересильній тюрмі здалася вам найбільш моторошною або несподіваною?

— Ми всі відзначили для себе щось своє, але зійшлися на тому, що найнесподіванішими були фотографії. За кожною з них — своя історія, справжні люди. Ми провели біля цих знімків найбільше часу й відмітили ті, що найглибше торкнулися нашого серця.

— Чому іншим студентам теж варто відвідати це місце?

— Це неймовірне місце, щоб пригадати історію та дізнатися щось нове. Воно допомагає зрозуміти, що свобода, права людини й людська гідність — це не абстракції, а цінності, за які люди платили своїм життям...

З певними деталями «від себе» подію також прокоментувала одногрупниця Владислава та Дмитра — Поліна Гага.

— Як пройшло твоє знайомство з музеєм?

— Я готувалася до важкого досвіду, але не сподівалася, що він буде настільки внутрішнім. Здавалося, що я просто прийду в музей, а натомість опинилася в місці, яке буквально змушує замовкнути.

— Що з побаченого тебе найбільше зачепило?

— Побут людей у пересильній тюрмі. Усвідомлення того, що за цими стінами ламали долі, — це дуже страшно. Але водночас охоплює почуття поваги до тих, хто не зламався.

— Чи зміг екскурсовод доступно донести історію?

— Його розповідь була дуже зрозумілою й емоційно сильною. Екскурсовод подавав матеріал не сухо, а через історії конкретних людей. Завдяки цьому історія перестала бути абстрактною.

— На твою думку, така форма подання історії могла б зачепити тих, хто раніше не цікавився минулим?

— Безумовно. Коли бачиш не просто дати, а людські обличчя, починаєш інакше ставитися до минулого. Це зачіпає навіть тих, хто зазвичай байдужий до історії.

— Що ти відчувала, коли перебувала в такому історичному місці?

— Біль, злість, страх, але водночас — внутрішню силу, бо, попри терор, люди залишалися людьми.

— Над чим ти замислилася після екскурсії?

— Я дійшла думки, що історія має властивість повторюватись якщо її не пам’ятати. Те, що відбувалося тут колись, дуже перегукується з подіями сьогодення.

Лілія Харчук, доцентка катедри української мови, поділилася з нами своїм досвідом.

— Що ви цього разу очікували побачити у музеї «Територія терору»?

— Я не очікувала «екскурсії» у звичному сенсі. Для мене це завжди розмова з простором пам’яті. Хотілося, щоб студенти не просто почули факти, а відчули, як історія входить у сучасність. «Територія терору» — це місце, де історія не завершена, вона триває в наших роздумах, страхах і відповідальності.

— Наскільки тема музею була вам знайомою?

— Звісно, як викладачка й дослідниця, я багато працюю з темами тоталітаризму, репресій, мови як інструмента влади. Але музейний простір щоразу відкриває новий вимір — тут неможливо сховатися за академічною дистанцією. Це місце, де історія дивиться тобі просто в очі.

— Чому ви водите студентів саме до таких музеїв?

— Я знайомлю студентів з такими місцями тому, що університет — це не лише про фах. Це про формування внутрішнього стрижня. Музеї пам’яті вчать молодь співвідносити особисте життя з історією країни. Особливо сьогодні, коли ми знову живемо в часі війни, такі простори допомагають усвідомити тяглість насильства й ціну свободи. Музей «Територія терору» говорить із нами не лише про минуле — він безпосередньо звертається до сьогодення. У час, коли Україна знову переживає війну, репресії та спроби знищення ідентичності, ці простори пам’яті допомагають зрозуміти, що насильство не виникає раптово — воно має історію. Моє завдання як викладачки — допомогти студентам побачити цю тяглість і сформувати внутрішню відповідальність: пам’ятати, називати речі своїми іменами й не дозволяти повторенню зла. Пам’ять сьогодні — це форма нашого спротиву і нашого захисту.

ІКТА

УМ

Пресцентр «Центр комунікацій»