Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

Львівська політехніка посідає сьоме місце серед українських університетів у рейтингу UI GreenMetric World University Rankings

Oleksandr Levchenko — Fri, 12 Dec 2025 15:04:18 +0000

Львівська політехніка посідає сьоме місце серед українських університетів у рейтингу UI GreenMetric World University Rankings

12 груд. 2025, 17:04

Oleksandr Levchenko пт, 12/12/2025 - 17:04

Лабораторія управління закладом вищої освіти Львівської політехніки

Оприлюднено цьогорічне видання рейтингу UI GreenMetric World University Ranking, що оцінює діяльність університетів у напрямі досягнення цілей сталого розвитку.

Національний університет «Львівська політехніка» посідає сьоме місце серед українських університетів і 798-е – з-поміж університетів світу.

Рейтинг формують на основі 58 показників, які входять до шести категорій:

середовище та інфраструктура (15 %);
енергетика і зміна клімату (21 %);
управління відходами (18 %);
водні ресурси (10 %);
транспорт (18 %);
освіта й дослідження (18 %).

Цьогоріч у рейтингу представлено 1745 університетів зі 105 країн світу, зокрема 33 ‒ з України.

UI GreenMetric World University Ranking 2025

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Проректор (напрям діяльності: соціальні питання та управління інфраструктурою)

Лабораторія управління ЗВО

Львівська політехніка і сталий розвиток

Ціль 13. Пом'якшення наслідків зміни клімату

Ціль 6. Чиста вода та належні санітарні умови

Ціль 12. Відповідальне споживання та виробництво

Студентки кафедри прикладної математики ІМФН розпочали навчання за програмою подвійних дипломів у Польщі

Oleksandr Levchenko — Fri, 12 Dec 2025 14:08:13 +0000

Студентки кафедри прикладної математики ІМФН розпочали навчання за програмою подвійних дипломів у Польщі

12 груд. 2025, 16:08

Oleksandr Levchenko пт, 12/12/2025 - 16:08

Кафедра прикладної математики Львівської політехніки

Семеро студенток другого курсу кафедри прикладної математики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки розпочали навчання за програмою подвійних дипломів (рівень «бакалавр») в Університеті імені Яна Длугоша (м. Ченстохова, Республіка Польща) у 2025–2026 навчальному році. Учасницями програми стали Христина Ганущак, Руслана Пашко, Каміла Сака, Анна Якубовська, Христина Пиняга, Мар’яна Середна та Вероніка Смагула.

Ця можливість реалізована завдяки Угоді про спільне навчання, підписаній 7 серпня 2024 року між Національним університетом «Львівська політехніка» та Університетом імені Яна Длугоша. Угодою передбачено, що студенти навчаються за спеціальністю «Прикладна математика». Частину дисциплін, які вони опановують у Львові на кафедрі прикладної математики, польський університет перезараховує. Іншу частину предметів студенти вивчають безпосередньо в Ченстохові.

Фінальним етапом стане захист кваліфікаційних робіт двома мовами: польською – в Університеті імені Яна Длугоша, та українською – у Львівській політехніці. У підсумку випускники програми отримають два дипломи: європейського зразка від польського партнера та український диплом Національного університету «Львівська політехніка».

Міжнародна мобільність є одним із пріоритетів Львівської політехніки, який активно підтримує адміністрація ІМФН – директор Інституту професор Петро Пукач та завідувачі кафедр. Вагомий внесок в організацію програми здійснили професорка кафедри прикладної математики Юлія Сеті й координатор співпраці, доцент кафедри прикладної фізики та наноматеріалознавства Зіновій Когут.

Враження студенток виявилися яскравими та щирими, сповненими особистих відкриттів і нових емоцій.

Мар’яна Середна:

«Мені дуже подобається місто Ченстохова: воно тихе, спокійне та по-справжньому затишне. Особливо приємно вразило ставлення викладачів – їхні детальні пояснення та лояльний підхід до нових для нас предметів, яких у Львові ми не мали. Не менш цікавим відкриттям став і зовсім інший формат навчання разом із системою оцінювання, що суттєво відрізняється від тієї, яка запроваджена у Львівській політехніці».

Каміла Сака:

«Тут навчатися дещо легше, ніж у нас у Львівській політехніці. Єдині труднощі пов’язані з недостатньою мовною практикою: викладачі не завжди усвідомлюють, що ми ще не володіємо польською мовою вільно. Через це інколи складніше брати участь у дискусіях та повноцінно висловлювати власну думку. Втім, загалом нас розуміють і щиро підтримують, що створює відчуття комфорту й безпеки».

Руслана Пашко:

«Навчання здається простішим, адже найскладніші предмети нам перезараховують зі Львова. Місто компактне і зручне – усе розташоване в межах пішої доступності. Умови проживання також приємно тішать: у гуртожитку затишно, а до новорічних свят його навіть прикрасили, що створює особливу атмосферу домашнього тепла».

ІМФН

ПМ

ЦМО

В Університеті відбувся захід до 27-ї річниці внесення Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Oleksandr Levchenko — Fri, 12 Dec 2025 12:49:07 +0000

В Університеті відбувся захід до 27-ї річниці внесення Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

12 груд. 2025, 14:49

Oleksandr Levchenko пт, 12/12/2025 - 14:49

Проєктний офіс Львівської політехніки

5 грудня у Національному університеті «Львівська політехніка» відбувся міжнародний захід, присвячений 27-й річниці внесення історичного центру Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Подія стала не лише нагодою для фахового обговорення проблем і досягнень у сфері охорони культурної спадщини, а й чіткою демонстрацією ролі університету як наукової та суспільної інституції, відповідальної за збереження історичної пам’яті міста в національному та міжнародному вимірах.

Захід розпочався в головному корпусі Львівської політехніки – пам’ятці архітектури, яка сама є невід’ємною частиною культурного ландшафту Львова. Під час відкриття ректорка Наталія Шаховська наголосила на тому, що для Університету питання збереження спадщини ЮНЕСКО виходить далеко за межі формальної участі в культурних подіях. Йдеться про системну наукову, освітню та проєктну роботу, яка формує фахівців, здатних працювати з історичним середовищем відповідально і професійно, особливо в умовах воєнних загроз.

Одним із ключових моментів програми стала презентація макета, який планують встановити на місці втраченого костелу Воздвиження Чесного Хреста на площі Галицькій. Ініціатива, реалізована за участі науковців Львівської політехніки, демонструє сучасний підхід до роботи з утраченими об’єктами спадщини – через наукову реконструкцію, публічну візуалізацію та залучення міської спільноти до осмислення історичного простору.

Окремий блок заходу був присвячений презентації пропонованої складової об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка». Ректорка Наталія Шаховська та професор кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну Микола Бевз продемонстрували наукові аргументи щодо архітектурної, історичної та символічної цінності цієї споруди як елементу цілісного культурного ансамблю Львова. У виступі Миколи Бевза особливу увагу було приділено реставраційним підходам і значенню академічної експертизи у процесах охорони спадщини.

Продовженням теми стала презентація видання «Реставрація актової зали головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка», яке підсумовує багаторічну фахову роботу з відновлення одного з найважливіших інтер’єрів Університету. Видання є прикладом того, як наукова документація та реставраційна практика можуть взаємодіяти в інтересах збереження автентичності історичних об’єктів.

Подія продовжилася презентацією результатів проєкту «Збереження мистецької спадщини у час війни» (AURORA). Він засвідчив, що Львівська політехніка активно реагує на виклики сучасності, пропонуючи науково обґрунтовані рішення для захисту культурних цінностей в умовах воєнної загрози. У межах ініціативи було презентовано напрацювання, спрямовані на документування, аналіз і збереження мистецьких об’єктів, що перебувають під ризиком руйнування чи втрати. Проєкт також підкреслив важливість поєднання наукової експертизи, міжінституційної співпраці та міжнародного досвіду у формуванні ефективних механізмів охорони культурної спадщини в кризових умовах.

У своєму вітальному зверненні міський голова Львова Андрій Садовий підкреслив значення партнерства між містом та Університетом у сфері охорони спадщини ЮНЕСКО, наголосивши, що саме академічна експертиза Львівської політехніки є основою для стратегічних рішень у сфері збереження історичного середовища Львова.

Завершальною частиною програми стали екскурсії головним корпусом Університету й Архикатедральним собором Святого Юра – ще однією складовою об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а також виконання «Реквієму» Вольфґанґа Амадея Моцарта, що додало події глибокого символічного виміру.

Проведений захід вкотре засвідчив: Львівська політехніка не лише зберігає спадщину, а й формує сучасну культуру відповідальності за неї – через науку, освіту й публічний діалог між Університетом, містом і світовою спільнотою.

Ректор

Проректор (напрям діяльності: інституційний розвиток)

У Львівській політехніці завершився проєкт із розвитку молодіжного підприємництва за підтримки фонду Вальтера Бальдачіні

Oleksandr Levchenko — Fri, 12 Dec 2025 10:16:23 +0000

У Львівській політехніці завершився проєкт із розвитку молодіжного підприємництва за підтримки фонду Вальтера Бальдачіні

12 груд. 2025, 12:16

Oleksandr Levchenko пт, 12/12/2025 - 12:16

Кафедра менеджменту організацій Львівської політехніки

11 грудня 2025 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбувся фінал проєкту «Стійкість молоді у час війни: підприємництво та стартапи для відновлення України». Ініціативу реалізувала кафедра менеджменту організацій Інституту економіки і менеджменту в партнерстві з Фондом Вальтера Бальдачіні (Італія) за керівництва доцентки Мар’яни Гвоздь.

Проєкт став втіленням стратегічного бачення підтримки української молоді в умовах воєнного часу. Його мета полягала у формуванні підприємницької культури серед студентів, наданні практичних компетенцій для створення власних бізнес-ініціатив та розвитку стартап-екосистеми, спрямованої на майбутнє відновлення держави. Організаційно-комунікаційну підтримку забезпечили завідувачка кафедри менеджменту організацій професорка Наталія Чухрай та керівник Центру італійсько-української співпраці «Леонардо да Вінчі» Орест Василько.

Унікальність проєкту полягає в залученні висококваліфікованої команди тренерів, до якої увійшли проректор з міжнародної діяльності професор Олег Карий, професори Наталія Чухрай, Олексій Другов та Лідія Лісовська, доценти Мар’яна Гвоздь, Соломія Огінок, Уляна Іванюк, Ліна Галаз, Катерина Процак та Олександр Адамовський. Завдяки їхній експертизі та менторській підтримці учасники змогли трансформувати первинні бізнес-ідеї у структуровані проєкти з чітким баченням реалізації.

Фінальне оцінювання презентацій здійснювало компетентне журі, що об’єднало представників академічного середовища, бізнес-спільноти і громадського сектору. До його складу увійшли проректор Олег Карий, доценти кафедри менеджменту організацій Мар’яна Гвоздь, Ліна Галаз, Катерина Процак та Олександр Адамовський, професор Олексій Другов (голова громадської організації «Академія для Героїв»), а також успішні підприємці: Максим Геращенко (співвласник компанії Hot Rod Distiller), Роман Остащук (співвласник деревообробного підприємства ТЗоВ «Прикарпаття» та мережі закладів «I Love Kebab»), Андріан Дацюк (заступник директора ТД «Галпідшипник») і керівник Центру італійсько-української співпраці Орест Василько.

За підсумками презентацій було визначено переможців.

Перше місце здобула команда у складі Данила Клепара та Євгена Бігея (студенти І курсу Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології), які отримали грошову винагороду 500 євро та можливість навчальної поїздки до Італії.
Друге місце посів Андрій Богуцький (студент ІІІ курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій) з винагородою 1000 євро.
Третє місце дісталося команді у складі Ірини Буглакової, Христини Папайло та Маркіяна Микитки (студенти ІІІ курсу Інституту економіки і менеджменту), які отримали 500 євро.

Всі учасники проєкту отримали сертифікати про проходження навчання.

Мар’яна Гвоздь наголосила, що це вже третій проєкт під її керівництвом, реалізований за підтримки Фонду Вальтера Бальдачіні. Кафедра менеджменту організацій висловлює щиру подяку партнерам і сподівається на продовження плідної співпраці!

Результати проєкту демонструють, що навіть в умовах воєнного часу молоде покоління українців зберігає креативність, підприємницьке мислення й готовність працювати над відбудовою держави. Об’єднання зусиль академічної спільноти, бізнесу та міжнародних партнерів створює міцний фундамент для формування нового покоління лідерів, здатних трансформувати виклики сьогодення в можливості для розвитку майбутньої України.

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

«Зимовий вступ»: експериментальний проєкт підготовчого відділення з новими можливостями для вступників

Oleksandr Levchenko — Fri, 12 Dec 2025 07:05:18 +0000

«Зимовий вступ»: експериментальний проєкт підготовчого відділення з новими можливостями для вступників

12 груд. 2025, 09:05

Oleksandr Levchenko пт, 12/12/2025 - 09:05

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Кабінет Міністрів України затвердив політику «зимового вступу», ініційовану Президентом України. Це буде експериментальний проєкт підготовчого відділення з розширеною програмою та новими можливостями для вступників. Відтепер заклади вищої освіти відкриватимуть набір на 3–6-місячне навчання з підготовкою до національного мультипредметного тесту. Обов’язковими є українська мова, математика та історія України, а також один вибірковий предмет (іноземна, природничі дисципліни або література) – по 90 аудиторних годин кожен. Навчання можливе в денному (аудиторному) та дистанційному форматах.

– Ми максимально розширюємо доступ до української вищої освіти в умовах війни. «Зимовий вступ» – це місток між школою й університетськими програмами: без зайвих бар’єрів для молоді з прифронтових територій і військових, з підтримкою тих, хто її потребує, і з реальною перевагою для тих, хто визначиться з університетом заздалегідь, тому й зарахування відбуватиметься на так званий «нульовий курс». Для нас важливо надолужити освітні втрати вступників, які можуть негативно вплинути на якість вищої освіти в майбутньому, – наголосив міністр освіти і науки України Оксен Лісовий.

Держава забезпечить адресну підтримку тим категоріям вступників, які цього найбільше потребують: жителям тимчасово окупованих територій, ветеранам і військовослужбовцям. Для них передбачено гранти на це навчання, стипендії (для денної форми) та оплату проживання в гуртожитку, якщо потрібно. «Зимовий вступ» покликаний зменшити освітні втрати, допомогти вступникам безпечніше підготуватися до НМТ і наперед визначитися з подальшою траєкторією.

Важливо обрати університет уже зараз: підготовче відділення фактично виконує роль «нульового курсу», адже в разі продовження навчання саме в обраному ЗВО вступник зможе отримати до 15 додаткових балів до загального конкурсного бала під час зарахування на перший курс у цей же університет, залежно від спеціальності. Це дає змогу підсилити результати, впевненіше скласти НМТ та безперервно увійти у студентське життя.

Міністерство освіти і науки України рекомендує вступникам стежити за оголошеннями на сайтах університетів щодо старту набору, графіків та умов участі у програмі для пільгових категорій.

Сайт Міністерства освіти і науки України

Онлайн-тренінг «Підготовка проєктних заявок на конкурс Twinning 2026 (програма Horizon Europe)»

Oleksandr Levchenko — Thu, 11 Dec 2025 14:49:07 +0000

Онлайн-тренінг «Підготовка проєктних заявок на конкурс Twinning 2026 (програма Horizon Europe)» Oleksandr Levchenko чт, 12/11/2025 - 16:49

У межах проєкту HELIOS («Стратегія досліджень та інновацій для Національного університету «Львівська політехніка», присвячена білим органічним системам освітлення») відбудеться онлайн-тренінг, присвячений майбутньому конкурсу програми Horizon Europe – Twinning Call 2026.

Проєкт HELIOS фінансує Європейська Комісія в рамках програми Horizon Europe Widening. Цей проєкт із бюджетом 1,5 мільйона євро був відібраний під час конкурсу 2023 року. Тепер Проєктний офіс Львівської політехніки прагне поділитися успішним досвідом, адже у 2026 році ЄК планує профінансувати ще понад 200 проєктів Twinning (дедлайн подання заявок – 9 квітня 2026 року). Конкурс Twinning відкритий для пропозицій у будь-якій галузі досліджень за умови їхньої високої якості й актуальності. Це чудова можливість для наукових колективів інтегруватися в європейський дослідницький простір.

Тренінг відбудеться 15 грудня 2025 року на платформі Zoom, початок о 16:00. Захід проведе Джайлз Брендон (Giles Brandon) із компанії Intelligentsia Consultants. Джайлз має великий досвід у навчанні з управління проєктами та написання грантових заявок. Його компанія виграла понад 10 проєктів Twinning, включно з проєктом HELIOS. Чотири проєкти Twinning, реалізовані за його підтримки, отримали оцінку «винятково» у фінальних звітах ЄК.

Під час онлайн-заходу, який триватиме орієнтовно 1,5–2 години, спікер розгляне такі питання.

Аналіз вимог конкурсу: як правильно розуміти текст конкурсу Twinning, включаючи специфічні умови, очікувані результати і сферу застосування.
Підготовка заявки: як структурувати мережу партнерів (Twinning Network) і саму пропозицію (частини А та B) для досягнення успіху.
Внутрішній конкурс: як взяти участь у відборі, за результатами якого до трьох пропозицій від Львівської політехніки отримають індивідуальний супровід і підтримку експерта.
Сесія запитань та відповідей.

Посилання для приєднання буде надіслано зареєстрованим учасникам у день події.

Реєстрація триватиме до 14 грудня включно.

Матчмейкінг-захід «Наука + бізнес» об’єднав у Львівській політехніці дослідників і представників бізнесу

Oleksandr Levchenko — Thu, 11 Dec 2025 12:31:50 +0000

Матчмейкінг-захід «Наука + бізнес» об’єднав у Львівській політехніці дослідників і представників бізнесу

11 груд. 2025, 14:31

Oleksandr Levchenko чт, 12/11/2025 - 14:31

Tech StartUp School Львівської політехніки

У Національному університеті «Львівська політехніка» відбувся захід «Формула успіху: наука + бізнес», що зібрав понад 40 українських дослідників та представників бізнесу. Мета події – посилення співпраці між науковою спільнотою та підприємцями, а також підтримка інноваційних проєктів, які можуть бути масштабовані в Україні та за її межами.

У вступному слові Григорій Мозолевич, генеральний директор директорату розвитку науки Міністерства освіти і науки України, наголосив на важливості залучення бізнесу до наукових інновацій: «Важливою складовою ефективності державних інвестицій у наукову сферу є безпосередня зацікавленість бізнесу в наукових результатах та подальших дослідженнях. Тому учасники заходу мали можливість налагодити співпрацю для розробки нових проєктів».

Ірина Яремчук, проректорка з наукової роботи та інноваційної діяльності Національного університету «Львівська політехніка», підкреслила значення такого формату заходу: «Хоча формат матчмейкінгу ще не набув широкого поширення в Україні, я дуже рада, що такі заходи, присвячені надзвичайно важливій для країни темі, як співпраця науки і бізнесу, вже проводяться в Україні».

Акцентуючи на важливості заходу для національної економічної стійкості, Ольга Полоцька, виконавча директорка Національного фонду досліджень України, зазначила: «У непрості часи Україні особливо важливо розвивати економіку через високі технології та впровадження наукових розробок у реальний сектор. Сьогоднішній матчмейкінг-захід «Формула успіху: наука + бізнес» організовано, щоб надати науковцям можливість презентувати свої розробки, знайти партнерів у сфері науки та бізнесу та оцінити потенціал впровадження своїх ідей у практичну діяльність. Такі ініціативи сприяють формуванню нових проєктів і партнерств, які підтримують сталий розвиток та економічне зростання України».

Організатори відзначили значний інтерес як з боку українських науковців, так і підприємців, що підкреслює зростаючу важливість інновацій, заснованих на наукових дослідженнях, для довгострокового економічного розвитку країни.

У першій частині заходу учасники доєдналися до презентацій:

про інструменти й можливості європейського фінансування для науковців та бізнесу розповів партнер Civitta Юрій Блавт;
як проєкт LUKE підтримує співпрацю між українськими та європейськими науковими спільнотами – поінформувала Анастасія Куца, консультантка Civitta Ukraine.

Під час заходу учасники мали можливість для нетворкінгу й інтерактивного обговорення потреб, ініціатив, компетенцій і бар’єрів у співпраці науки та бізнесу в Україні, закладаючи основу для подальшої розробки рекомендацій з цієї теми.

У ході матчмейкінг-сесії учасники події знайшли потенційних співдослідників у сферах реабілітації, когнітивної лінгвістики, цифрових платформ для створення консорціумів та екопроєктів, а також отримали доступ до інструментів для участі в міжнародних програмах.

Подія «Формула успіху: наука + бізнес» довела: саме такі зустрічі прискорюють появу прикладних рішень – від медичних інновацій до смарт-аграрних технологій – і відкривають шлях до європейського фінансування та масштабування українських проєктів.

Захід організовано в межах проєкту Horizon Europe «Linking Ukraine to the European Research Area – Joint Funding and Capacity Building Platform for Enhanced Research and Innovation Cooperation – LUKE» у співпраці Tech StartUp School, SID City Scientific Park, Національний університет «Львівська політехніка». Інформаційна підтримка – Центр Економічного Відновлення.

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

TSUS

НТСА

Іван Брусак: «Чудова атмосфера на станції не відчувається одразу, проте не забувається вже ніколи»

Oleksandr Levchenko — Thu, 11 Dec 2025 07:20:00 +0000

Іван Брусак: «Чудова атмосфера на станції не відчувається одразу, проте не забувається вже ніколи»

11 груд. 2025, 09:20

Oleksandr Levchenko чт, 12/11/2025 - 09:20

Катя Москалюк, сайт The Ukrainians

«Коли в Антарктиді бушує буря, вона звучить дуже гучно. Будівля станції «Академік Вернадський» зведена з дерева і стоїть без класичного для нас фундаменту, тож вітер голосно свистить за стінами та під долом, наче намагається всіх знести у країну Оз. Коли негода припиняється, абсолютна тиша все одно не настає — чути гомін пінгвінів, який нагадує звуки українського села або іграшки Тамагочі, що відчайдушно нагадує про своє існування. Коли відійти далеко від пташиної колонії або ж поїхати на сусідні острови, можна почути лише плескіт океанічних хвиль та шум вітру над шорсткими снігами…» — розповідає доктор філософії, асистент кафедри вищої геодезії та астрономії Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка», науковець Іван Брусак.

Він зростав у сім’ї науковців-географів та змалечку бачив себе лише дослідником. Прагнув поєднати захоплення математичними і природничими науками, тож обрав геодезію. У студентські роки з’явилось бажання потрапити в антарктичну експедицію, адже туди їздили викладачі й аспіранти Інституту геодезії Львівської політехніки. У лютому 2025 року Іван Брусак став учасником сезонної експедиції та долучився до зимівників 29-ї Української антарктичної експедиції.

Він розповів про довгу — в усіх сенсах — дорогу до станції «Академік Вернадський», про робоче місце у найпівденнішому у світі барі та чому українцям важливо продовжувати дослідження в Антарктиді. І, звісно, про пінгвінів.

— Розкажіть, будь ласка, якою була ваша дорога в Антарктиду та скільки часу тривала мандрівка?

— Моя дорога в Антарктиду розпочалася зі Львова. Учасникам, які прямували з Києва, видали брендовані куртки червоного кольору з шевронами з написом «Академік Вернадський» та логотипом Національного антарктичного наукового центру з пінгвінами. Я їхав у своєму одязі, тож мене дуже легко знайти на всіх фотографіях, які зробили під час подорожі в Антарктиду.

Ми разом із кандидатом технічних наук і моїм колегою Євгенієм Шилом доєднались до автобуса з полярниками на Волині, куди під’їхали машиною з нашим обладнанням. На кожного з нас припадало не менш як 60 кілограмів приладів. Мене лякав не трансатлантичний переліт, бо я люблю подорожувати літаками, а те, що ми можемо загубити наш великогабаритний багаж із технікою. Якби пропала хоч одна валіза, ми б не змогли працювати на станції «Академік Вернадський». Тому намагались усе запакувати так, щоб якщо й втратимо частину багажу, то зможемо працювати хоча б над іншими завданнями. Проте дісталися без пригод. Звісно, якщо не вважати пригодою перехід через протоку Дрейка. Дорогою на станцію ми подолали її доволі легко, проте на зворотному шляху нас уже добряче потрусило.

Нам із колегою потрібно було ще докупити спеціальне обладнання, тож ходили чилійським містом Пунта-Аренас у його пошуках. Лоцман нас попередив, що запізнюватись на відправлення корабля не можна, інакше команда залишить наші речі і нас на березі. Не думаю, що він жартував.

У 2021 році Україна придбала науково-дослідне судно-криголам, яке тепер є флагманом нашого наукового флоту. Корабель належав Великій Британії і мав назву RRS James Clark Ross, букви якої злегка прозирають з-під шару нової фарби. Сьогодні судно належить Національному антарктичному науковому центру і має назву «Ноосфера». Термін «ноосфера» — тобто «сфера розуму» — запропонував академік Володимир Вернадський, на честь якого і названа станція. Тож усе символічно.

У наших науковців є можливість іти на станцію комфортабельним судном з українським гербом та командою, а не добиратись попутками.

Коли випала можливість, капітан з Одещини Павло Панасюк запросив до себе на місток, розповів, як вони відстежуть айсберги — за щільністю айсберги нагадують бетон — та про відчутне їхнє зменшення в регіоні в останні роки. Звісно, криголам витримає удар, проте нікому не потрібен зайвий ризик. Команда береже судно, наче перлину. Перебування на «Ноосфері» нагадувало життя у висококласному готелі — двомісні каюти, смачна їжа, чудова компанія. У перші дні нам провели екскурсію судном та пояснили, як діяти під час евакуації. Поділили на команди відповідно до кількості рятувальних шлюпок, показали, як одягати спеціальний термокостюм, який продовжить наше життя у разі падіння у крижану воду.

— Пригадайте момент, коли ви вперше побачили нашу полярну станцію «Академік Вернадський» та Антарктиду? Що вам запам’яталось найбільше?

— Коли ми перетнули 60-ту паралель південної широти і настала добра погода, команда корабля дозволила пасажирам виходити на палубу. Айсберги довкола й тварини були просто неймовірними. Менше ніж за двісті метрів від судна я побачив кита. Бувалі полярники казали, що це лише початок, і були праві. Під час подорожей між островами біля станції «Академік Вернадський» кит проплив буквально під нашим човном — це було фантастично.

Ми прибули до станції у надзвичайно сонячний день. «Академік Вернадський» розташований на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів. Усе довкола блищало й переливалось у променях, і не вірилось, що тут може бути сильна буря. Однак через кілька днів почалася негода і ми зрозуміли, що Антарктида може звучати дуже по-різному. Це як із нашими Карпатами — коли тепло і сонячно, годі уявити, що в горах можна загинути. У якийсь момент погода показує, наскільки вона всім керує.

Біля станції немає причалу, тож судно «Ноосфера» зупиняється на певній віддалі в одній з проток і полярники добираються на «Академік Вернадський» надувними гумовими човнами, які науковці, що там уже давно, називають зодіаками. Таким же чином перевозять вантажі. Коли я вперше сів у човен і він пішов на великій швидкості до берега, я думав лише про те, як безглуздо було б впасти у воду біля самої мети.

На пристані новоприбулих зустрічають науковці та пінгвіни. Біля станції живуть пінгвіни генту й аделі. Перше, що відчуваєш, коли підходиш туди човном, — це запах, який підтверджує, що тут є колонії птахів. Виникає враження, ніби живеш поблизу великої сільської ферми.

Станція складається з багатьох будівель, а головна з них — це двоповерховий будиночок, де на першому поверсі розташовані робочі лабораторії, а на другому — кухня, їдальня і бар. Звісно, є туалети, пральні машини й кімната з високою температурою повітря, де ми сушили речі. Інтернет станції забезпечує старлінк — можна передавати зібрані дані колегам в Україну та зв’язуватись із сім’єю. Науковці охоче виходять на зв’язок з університетами й школами, розповідають про свої дослідження. Працівники станції показали нам особливості антарктичного побуту, а лікар провела огляд і завела на кожного товсту особисту справу. На щастя, протягом мого перебування на архіпелазі ніхто серйозно не хворів.

Фото: Юрій Шепета

Я не з тих людей, які беруть із собою в подорож безліч речей. До того ж ми везли таку велику кількість обладнання, що про талісмани чи амулети навіть думки не виникало. Щоб згадати близьких чи приємні моменти життя, мені не потрібні фото — усе в моїй голові. Проте багато полярників везли із собою різні милі серцю дрібнички. Один чоловік віз іграшку, яку дала йому в дорогу донька, інші науковці, які активно ведуть соцмережі, привезли на станцію плюшевого пінгвіна, якого їм подарували діти у школі. Вони його фотографували на станції та надсилали фотографії учням — мовляв, іграшковий пінгвін дістався до мети. Цей взаємозв’язок насправді важливий і для школярів, і для науковців. Також багато приватних компаній дарують полярникам на станції своє унікальне обладнання. Це надзвичайно приємно, адже тут справді відчувається, що українська наука отримує і фінансову, і моральну підтримку.

— Чому ви вирішили пов’язати своє життя з наукою? Чому вам було важливо взяти участь в експедиції в Антарктиду?

— Я із сім’ї географів-науковців і з дитинства бачив себе у цій галузі. Ходив з батьками у гори та приїжджав до них на навчальні студентські практики. Коли вступав до університету, хотів поєднати математичні та природничі науки, тож обрав геодезію. Моїм науковим керівником став професор, доктор технічних наук Корнилій Третяк — учасник чотирьох антарктичних експедицій, який заснував поблизу станції «Академік Вернадський» високоточну геодезичну мережу. Тоді я зрозумів: якщо наполегливо працюватиму — зможу потрапити в Антарктиду.

Мені подобається займатись наукою — це можливість відкрити щось нове. У своїй дисертаційній роботі ми детально аналізували природне явище, яке в Україні мало хто досліджував, — грубо кажучи, це вплив зміни погоди на динаміку просідання земної кори за даними GPS. Разом із колегами ми вивчали деформації інженерних споруд, зокрема гідроелектростанцій, та встановили чіткі закономірності впливу змін температури і тиску на динаміку руху берегів та греблі. Я провів багато експериментальних досліджень в Україні, і це явище підтвердилось не лише на локальному, а й на європейському рівні. Окрім наукової, цінною є і практична складова наших робіт, приміром, зараз наш Інститут геодезії Національного університету «Львівська політехніка» є лідером з високоточного моніторингу деформації інженерних споруд на ГЕС та на інших об’єктах критичної інфраструктури.

Поїздка в Антарктиду для мене — це, перш за все, здійснення мрії. Проте не скажу, що хотів потрапити туди змалечку.

Звісно, мені в дитинстві траплялися книжки про Антарктиду, зокрема мій батько у дев’яностих приніс додому книжку про початок українських досліджень Антарктики. Свідоме бажання потрапити в експедицію з’явилось у студентські роки — я побачив, що туди їздять аспіранти й викладачі, а отже, зможу і я. Що для цього варто було зробити — це стати хорошим фахівцем та навчитись злагоджено працювати з колегами в польових умовах. У тривалих експедиціях важливі не лише професійні, а й людські якості науковця.

Робота в Антарктичній експедиції — це наче винагорода за невпинну працю та найкращі ідеї. Коли я навчався в аспірантурі, двічі подавав заявку на участь — у 2020 та 2021 роках. Проте в той час були обмеження через епідемію ковіду. Минулого року під керівництвом директора Інституту геодезії доктора технічних наук Ігоря Савчина ми подали заявку в Національний антарктичний науковий центр і детально розписали наші технічні завдання й очікувані результати.

Участь в експедиції — це ще один мотиваційний чинник займатись наукою в Україні. Результати досліджень репрезентують нас як націю, що невпинно рухається вперед попри війну. Якщо ми зупинимось зараз, нам доведеться довго надолужувати втрачені роки. Робота на станції та дослідження Антарктики — немов Олімпійські ігри. Не скажу, що дивлюся змагання, приміром, зі стрибків у висоту, але завжди пишаюся нашими перемогами. Пишаюсь, коли дивлюся на синьо-жовтий прапор та слухаю наш гімн. На станції «Академік Вернадський» панує здоровий патріотизм. Науковці, які туди приїжджають, демонструють високі результати досліджень на світовій арені. Так, дослідження потребують багато коштів, але ми вкладаємо їх у реальну справу та у розвиток науки в Україні. Науковці дійсно невпинно працюють як спортсмени-олімпійці і прославляють Україну своїми роботами.

— Що саме спонукало вас поїхати в Антарктиду? Розкажіть, будь ласка, у чому полягала ваша робота на станції «Академік Вернадський».

— Перед поїздкою в Антарктиду колеги розповідали про особливості та умови роботи. Утім, все виявилось не таким, як собі уявляв. Найкраще — коли в експедицію новачок вирушає разом із досвідченою людиною, яка готова ділитись набутою мудрістю. Також бажано, щоб у новачка було багато сил, адже робота в Антарктиці часто не лише інтелектуальна. Для того, щоб закласти дослідницьку станцію, потрібно взяти як мінімум важкий акумулятор та відро цементу, змонтувати сонячні панелі чи важкий металевий стовп.

Вікових обмежень для полярників немає. Однак перед поїздкою, особливо зимівникам, потрібно пройти ретельний медогляд.

Під час мого перебування на станції наймолодшій учасниці було біля двадцяти трьох років, а найстаршому — понад шістдесят.

Я поїхав на сезонну частину 29-ї Української антарктичної експедиції — з лютого по квітень 2025 року. Цей час найсприятливіший для геодезичних досліджень, оскільки ще триває антарктичне літо, немає сильних морозів та частих густих снігопадів. У нас було декілька головних завдань, над якими ми працювали впродовж експедиції. По-перше — встановити ще одну перманентну станцію, яких в Антарктиді вже є близько сотні. З їхньою допомогою моніторимо, досліджуємо рухи Антарктичної тектонічної плити.

Друге важливе завдання — розширити мережу геодинамічного полігону для ГНСС-приймачів — пристроїв, які приймають сигнали від усіх глобальних навігаційних супутникових систем та можуть відображати рух об’єкта на Землі з точністю до кількох міліметрів. Команда мого наукового керівника Корнилія Третяка нещодавно сама розробила ці приймачі, і геодезисти «Львівської політехніки» вже понад 20 років спостерігають глибинні розломи в районі станції «Академік Вернадський». Ми майже щороку повторюємо виміри і можемо проаналізувати сучасну геодинаміку регіону. Для сучасних наукових досліджень праця попередників — одна з найважливіших складових. Так само, як для людини — родина та середовище, у яких вона росла й формувалась. Ми півтора місяця їздили островами довкола станції «Академік Вернадський» і ущільнили мережу геодинамічного полігону та зробили нові ГНСС-спостереження приймачів.

Ще одним завданням було встановити нову нашу розробку — автономну ГНСС-станцію, яка працюватиме від сонячних панелей на автономних батареях. Ми розрахували ще у Львові, скільки можуть працювати сонячні панелі в умовах поганого освітлення, адже їх може засипати на тривалий час снігом, та які потрібні акумулятори. Усі дослідження, які проводимо під час сезонних експедицій, — це результат нашої роботи в Інституті геодезії. Щоби впровадити будь-яку технологію в Антарктиді, її потрібно спочатку ретельно протестувати в лабораторії. Якщо експеримент вдасться, то такі станції в Антарктиді працюватимуть постійно.

Фото: Євгеній Шило

Ми робили аерофотознімання території, щоб побудувати карти льодовиків та порівняти їх із тими, які наші науковці отримали у 2019 році. Для цього використали безпілотний літальний апарат української компанії ABRIS DG, яким керував мій колега Євгеній Шило. Ідея створення безпілотника належала професору «Львівської політехніки» Володимирові Глотову, який багато разів бував в Антарктиді, та Вадимові Колісніченку, який зумів реалізувати їхні спільні задуми. Проблема в тому, що для таких безпілотників необхідно використовувати дуже специфічні батареї як джерела живлення. Їх нам привезли учасники 30-ї експедиції, оскільки в Чилі ми приїхали швидше, ніж замовлені завчасно акумулятори.

Логістичні проблеми з доставкою — ще одна складова роботи в Антарктиді. Потрібно завжди думати про альтернативні варіанти. Тож ми мали лише кілька днів, щоб політати над льодами архіпелагу.

Також робили додаткові вимірювання льодовиків геодезичними приладами для дослідження зміни об’ємів льодовиків — наслідку глобального потепління.

Нам дуже допомагав керівник 29-ї антарктичної експедиції Юрій Отруба. Якби не base commander — так називають головну людину на станції, — а також не наші колеги-науковці та працівники технічної бригади «Академіка Вернадського», ми б не змогли так багато подорожувати між островами і виконати геодезичні вимірювання та встановити наші нові станції. Ми перебували в ідеальному колективі, який, як виявилось, буває не лише в художніх книжках про подорожі. Усі виручали одне одного, адже в екстремальних умовах дуже тяжко існувати поодинці.

Усіх, кого я зустрів в Антарктиді, буду радий побачити знову. Це для мене особлива спільнота людей. В нас є свій чат, і нещодавно один чоловік написав, що став дідусем. Кожен вважав своїм обов’язком його привітати і повідомлення приходили кілька днів поспіль.

— Як проходив ваш робочий день в Антарктиді? На яких островах біля станції та в якій частині материка вам вдалось побувати?

— На станції є свій робочий графік, і навіть таке поняття, як вихідні. Щоп’ятниці відбувається загальне прибирання. Зимівники, які перебувають на станції упродовж року, залучають до чергувань учасників сезонних експедицій. Особисто я чергував на кухні, прибирав коридори, допомагав розвантажувати паливо. Якось у п’ятницю повернувся пізніше, то колеги залишили для мене плиту, яку довелося ретельно мити. Яким би видатним науковцем ти не був — працюєш нарівні з усіма. І це правильно.

У суботу, як жартують полярники, на станції шабат, тобто час відпочити, опрацювати зібрані впродовж тижня дані, розпланувати роботу на наступний тиждень або ж сходити у найпівденніший у світі бар «Фарадей». Субота — це також день для святкування днів народжень. Полярники вітають одне одного зі святом, щойно воно настає — уночі. Проте загальні посиденьки проходять по суботах, щоб не порушувати запланованого робочого графіка.

Спільних сніданків зазвичай немає, бо в кожного полярника день починається залежно від запланованої роботи. Кухар для всіх готує обіди й вечері. Якщо хтось запізниться на вечерю через виїзд у поле, у холодильнику завжди зможе знайти їжу. Коли водночас на станції перебуває багато людей, то харчуються в кілька змін.

Наприклад, під час сезонних експедицій разом із зимівниками там може працювати 50 науковців.

Чергові розставляють столи, посуд, а потім усе прибирають. Після обіду можна пограти в настільний теніс, більярд, дартс, влаштувати шаховий турнір чи поспівати під гітару. До початку повномасштабної війни я збирав великі компанії, щоб пограти на гітарі. Ми деколи грали з полярниками навіть у три гітари, співали закордонних та українських пісень — від народних мотивів до хітів «Океану Ельзи». Із 24 лютого 2022 року я практично не брав інструмента до рук. Коли буде наша перемога, точно знову будемо збиратись великими компаніями та співати.

Багатьом полярникам доводиться рано прокидатися, тож шуміти на станції ввечері не рекомендовано. Там завжди є чергові, які нагадають, що настає режим тиші і всім треба виспатись.

Люди чергують удень та вночі. Хто чергує вночі, заступає одразу на тиждень — так легше перелаштуватись. Щогодини черговий робить обхід та перевіряє обладнання. Якщо стрілки, приміром, на генераторі перевищують допустимі межі, черговий зобов’язаний одразу розбудити відповідальну за пристрій людину. Мені також доводилось чергувати вночі — прибирати коридори. Проте зимівники ставились до нас дуже добре — після завершення роботи у мене був час виспатись перед завтрашніми дослідженнями. Зимівники ж чатували всю ніч.

Фото: Юрій Шепета

Коли прогноз погоди був сприятливим, ми човном подорожували на сусідні острови. Інколи вирушали в дорогу три-чотири дні поспіль. Найдальший наш виїзд був на відстань близько 50 кілометрів від станції. Якщо планували виїжджати о восьмій, потрібно було прокинутись не пізніше шостої — перевірити човни, спустити їх на воду, приготувати необхідне обладнання, взяти рятувальні жилети, рацію та перекус у дорогу. Обов’язково записати у станційному журналі, куди вирушаємо та коли плануємо повернутись. Попри те, що всі виїзди узгоджуються з керівником станції, потрібно підтвердити виїзд та зафіксувати його у журналі. В Антарктиді усе перевіряють мінімум двічі. Завдяки подорожам побачили різноманітні краєвиди та багато спілкувалися з колегами — біологами та геофізиками. Щоб раціонально використовувати пальне, ми організовували наші виїзди спільно з науковцями інших напрямів.

Разом із біологами я взяв участь у сходженні на вершину. Нагорі встановлений температурний логер — прилад, який вимірює, реєструє та зберігає показники, і біологи туди піднімаються, щоб зчитати інформацію. Я багато ходив у походи Карпатськими горами, однак уперше піднімався на вершину з альпіністським спорядженням — у кішках на ногах, з льодорубом у руці та у зв’язці. З вершини видно будівлі станції, які видаються іграшковими будиночками, та панораму довкола. Мені розповідали, що британці, яким колись належала станція, ходили у тривалі експедиції. Інколи обставини складалися так, що вони ніколи не повертались, — тому тут є хрести, щоб пошанувати загиблих. Колись і наші дослідники-геофізики, яким потрібно було зробити багато вимірювань, вирушали у тривалі мандрівки з наметами. На щастя, поверталися всі.

Усе наше життя в Антарктиді ми підлаштовували під прогнози синоптиків. Узимку для наших полярників найбільша проблема — не низькі температури, а затяжні снігопади. Одне з обов’язкових завдань працівників станції у цей час — це розчищати доріжки від заметілі. Мене вражало, як швидко там може змінюватись погода і наскільки різноманітною вона може бути. Виїжджаємо — яскраво світить сонце, жодної хмаринки чи подуву вітру. Проте, згідно з прогнозом, погода змінюється — і ти спішно повертаєшся назад із сантиметровим шаром снігу на одязі. Вражали сильні вітри, які могли набирати швидкість до 40 метрів за секунду. Наприкінці нашого перебування ми встановлювали станцію і стояли на драбині, яку тримали кілька колег, — інакше її би просто здуло. Якось мій колега пройшов човном відстань понад 20 кілометрів і не зміг висадитись на острів через великі хвилі. Довелось повертатися, іти знову, адже ГНСС-станція сама себе не поставить.

Увесь час у мене було відчуття, що Антарктика сприяла нашим дослідженням та подорожам островами. Ми встигали повернутись додому перед початком бурі, встановити станцію перед штормом. Можливо, це моє сприйняття світу, який мені досі видається добрим.

На станції ми жили у доволі туристичних умовах, і не скажу, що потерпали через надлишок особистого простору. У станційному будиночку фактично неможливо залишитись наодинці.

Зимівники живуть у кімнатах, схожих на каюти чи купе вагону нашої залізниці — два двоповерхових ліжка і шафи для одягу. Ми жили на горищі, де матраци лежали впритул один до одного. Фактично, там можна було тільки спати. Зрештою, цього вистачало, адже ми постійно були зайняті або на виїздах у полі, або опрацьовували зібрані дані, або відсилали наші результати колегам до Львова, сидячи у барі «Фарадей». Просто там був найкращий інтернет і місце для роботи.

— Що вас найбільше вразило в Антарктиді? Що найперше розповідаєте, коли вас просять поділитися враженнями про експедицію?

— В Антарктиці мене вразили неймовірні простори. Коли наближаєшся до материка, над тобою нависають величезні льоди заввишки з двадцятиповерховий будинок. Інколи дуже складно осягнути масштаби — видається, що певний об’єкт розташований дуже близько, хоча до нього кілька кілометрів, або ж бачиш немов поблизу невеличку крижинку, яка виявляється гігантським айсбергом.

В Антарктиді я побачив багатьох тварин і птахів, інколи на дуже близькій відстані. Про пінгвінів навіть не кажу, зустріч із ними перетворилася там на буденність. Хоча я мріяв їх побачити у природному середовищі ще з часів навчання на магістратурі в Німеччині, коли відвідав Берлінський зоопарк. Біля «Академіка Вернадського» багато морських котиків — іноді доводилось бити палицею по землі чи воді, щоб їх відлякати і щоб вони передумали на нас нападати. Укус морського котика міг би створити багато проблем і тривале лікування.

Утім, найбільше мене вразили люди, готові жити і працювати на самому краю Землі. Усі дуже класні й приємні, багато досягли у своєму житті, але завжди хочуть зробити більше. На станції панує здоровий патріотизм і всі присутні там уболівають за розвиток української науки. Атмосфера на станції «Академік Вернадський» — це те, що не відчувається одразу, проте не забувається вже ніколи.

— Чого вам найбільше бракувало під час роботи на станції «Академік Вернадський»? І за чим з Антарктиди найбільше сумуєте тут?

— Під час перебування в Антарктиді мені найбільше бракувало сім’ї. Я дуже прив’язаний до близьких, родина для мене — це важлива цінність.

Якщо говорити про побут, то бракувало особистого простору. Не скажу, що мав відчуття самотності, адже довкола завжди було багато людей. Вдосталь було і різноманітної їжі. Єдине — інколи хотілося свіжих овочів і фруктів, які, щоправда, в навігаційний сезон привозили кораблі й туристи, які приходили до нас на екскурсію. В Антарктиці гроші не діють і все відбувається на бартерній основі. Наприклад, до станції підходить корабель, команда по рації з нами зв’язується і пропонує екскурсію на каяках. Base commander запитує, хто з працівників хотів би скористатися пропозицією, — якщо є ентузіасти, вони й показують туристам «Академік Вернадський».

Туристи й полярники можуть поставити у паспорт печатку — для кожної експедиції розробляється свій окремий логотип.

Зі станції можна привезти сувеніри, які працівники виготовляють самі, — різні вироби, малюнки, вишиванки. Мені, наприклад, подарували шеврони 30-ї експедиції.

З «Академіка Вернадського» можна надіслати листівки рідним. Пошту забирає корабель, який проходить поруч зі станцією і відвозить у поштове відділення в Чилі, а звідти листи прямують в Україну. Щоправда, моя листівка досі не прийшла.

Удома мені бракує розміреного життя на станції, простоти відносин та довіри між людьми, які були в Антарктиді. Мені бракує мандрів, адже там було так просто зібратись і кудись поїхати. Хочеться знову пережити емоції, які були на станції, — відчуття, що ти перебуваєш на краю світу і долучений до творення історії української науки.

Зустріч Павла Ґрода, президента Світового Конґресу Українців, з академічною спільнотою Львівської політехніки

Oleksandr Levchenko — Wed, 10 Dec 2025 15:05:40 +0000

Зустріч Павла Ґрода, президента Світового Конґресу Українців, з академічною спільнотою Львівської політехніки Oleksandr Levchenko ср, 12/10/2025 - 17:05

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», багатолітній стратегічний партнер Світового Конґресу Українців (СКУ), запрошує на відкриту зустріч-дискусію із президентом СКУ Павлом Ґродом.

Павло Ґрод – лідер нового часу, який, очолюючи СКУ, вміє вдало поєднувати традиції і вибудовувати ефективну діяльність цієї інституції в умовах нових викликів (пандемії ковіду, повномасштабного вторгнення росії на територію України). За професією Павло Ґрод є юристом та бізнес-керівником, обіймає посаду президента й виконавчого директора Rodan Energy Solutions.

Як підкреслює Ірина Ключковська, директорка МІОКу, «зустріч спільноти Львівської політехніки з Павлом Ґродом є ще одним важливим кроком у поглибленні нашої співпраці. Разом створюємо простір для вироблення спільних стратегій, які поєднують академічний досвід Університету, МІОКу та української діаспори. Такий діалог дає змогу формувати нові ініціативи, що зміцнюють глобальний український світ».

Важливо, що участь у події також візьме Андрій Шевченко – голова місії СКУ в Україні, український громадський діяч, політик, дипломат і журналіст, Народний депутат України V, VI та VII скликань, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді (2015–2021 рр.).

Захід відбудеться 11 грудня 2025 року в Залі Захарієвича (аудиторія 214) головного корпусу Львівської політехніки. Початок об 11:45.

Подія стане платформою для діалогу між студентами, викладачами та представниками діаспори про роль світового українства у сучасній підтримці України та її майбутнього. Особливо важливою ця зустріч є для студентської молоді, яка формує інтелектуальний і професійний потенціал завтрашньої України.

Докладніше – на сайті Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою.

Ректорка Львівської політехніки візьме участь у заході «Між університетами та культурою – сьогодні й завтра»

Oleksandr Levchenko — Wed, 10 Dec 2025 13:53:52 +0000

Ректорка Львівської політехніки візьме участь у заході «Між університетами та культурою – сьогодні й завтра»

10 груд. 2025, 15:53

Oleksandr Levchenko ср, 12/10/2025 - 15:53

Конгрес Культури

14 грудня 2025 року в будівлі Головної пошти (м. Львів, вул. Словацького, 1) у межах IV Конгресу культури «Зв’язок_Розрив» відбудеться розмова на тему «Між університетами та культурою – сьогодні й завтра».

Якими є досвіди міжуніверситетської взаємодії у Львові для підготовки фахівців у сфері культури та креативних індустрій?
Як навчальні заклади, державні та приватні, реагують на потреби галузі, контекст російської війни проти України, процес євроінтеграції?
Як на відносини між вишами вплинуло долучення до процесу аплікування Львова на титул Європейської столиці культури 2030?
Яким є – яким може бути – місце культури в міжакадемічному середовищі, у навчальних програмах та стосунках учасників освітнього процесу?
Чи готові академічні спільноти міста до об’єднання задля посилення спроможностей освіти та культури?

Про це на говоритимуть:

Наталія Шаховська, ректорка Національного університету «Львівська політехніка», керівниця консорціуму з моніторингу й оцінювання заявки Львова на ЄСК 2030;
Роман Гладишевський, ректор Львівського національного університету імені Івана Франка;
Василь Косів, ректор Львівської національної академії мистецтв, учасник консорціуму з моніторингу й оцінювання заявки Львова на титул ЄСК 2030;
Ірина Мацевко, ректорка Kharkiv School of Architecture;
Ігор Пилатюк, ректор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка;
- отець-доктор Богдан Прах, віцепрезидент Українського католицького університету.

Розмову модеруватиме Антін Борковський – журналіст, політичний аналітик, член комісії з питань культури Львівської міської ради. Початок заходу о 14:00.

Повна актуальна програма Конгресу

Організаторами Конгресу «Зв’язок_Розрив» є Інститут стратегії культури та громадська організація «Вірменська – тридцять п’ять» за підтримки Львівської міської ради, Фундації ЗМІN, Міжнародного фонду «Відродження», Укрпошти, Харківського літмузею, Коаліції дієвців культури, Радіо Хартія.

Сторінка Конгресу Культури у соцмережі Фейсбук