Національний університет «Львівська політехніка» - Найкращі обирають Львівську політехніку!

XVII Всеукраїнська наукова конференція «Влада і права людини в умовах війни: юридичні, політичні та історичні виміри»

Галина Левченко — Mon, 24 Nov 2025 15:14:05 +0000

XVII Всеукраїнська наукова конференція «Влада і права людини в умовах війни: юридичні, політичні та історичні виміри» Галина Левченко пн, 11/24/2025 - 17:14

Кафедра теорії права та конституціоналізму Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» запрошує взяти участь у XVII Всеукраїнській науковій конференції «Влада і права людини в умовах війни: юридичні, політичні та історичні виміри», яка відбудеться 5 грудня 2025 року в режимі онлайн.

До участі запрошують науковців, освітян, аспірантів, здобувачів наукових ступенів, студентів старших курсів та юристів-практиків.

Метою конференції є висвітлення особливостей реалізації прав людини в умовах воєнного стану, а також міжнародні та регіональні механізми захисту прав людини, обговорення актуальних проблем взаємодії влади і прав людини в умовах війни, що ускладнюється через необхідність балансування між безпекою та свободою, що розглядається в юридичному, політичному та історичному вимірах.

Під час роботи конференції заплановано:

обговорення актуальних проблем, що стосуються механізмів дії міжнародного гуманітарного права в умовах ведення військових дій;
обмін думками науковців щодо проблем, які виникають у зв’язку з обмеженням конституційних прав громадян в умовах воєнного часу в розрізі світового та вітчизняного досвіду;
особливості міжнародно-правового виміру і механізмів притягнення до відповідальності за злочини РОВ в Україні.

Крайній термін подання матеріалів – 30 листопада 2025 року.

Докладніше – на сайті конференції та в інформаційному повідомленні.

Інформаційне повідомлення конференції336.36 КБ

Житимуть нації, мовою яких говоритимуть комп’ютери: в Університеті відбувся захід, присвячений пам’яті професора Володимира Перхача

Oleksandr Levchenko — Mon, 24 Nov 2025 14:26:20 +0000

Житимуть нації, мовою яких говоритимуть комп’ютери: в Університеті відбувся захід, присвячений пам’яті професора Володимира Перхача

24 листоп. 2025, 16:26

Oleksandr Levchenko пн, 11/24/2025 - 16:26

Святослав Іваньо, Центр комунікацій Львівської політехніки

19 листопада 2025 року працівники Музею історії Політехніки провели зустріч-лекцію, присвячену вшануванню пам’яті професора Володимира Перхача (1929–2005) — видатного науковця, освітянина, громадського діяча, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, академіка Академії інженерних наук України. Захід розпочався хвилиною мовчання для вшанування пам’яті воїнів, які загинули в боротьбі проти російських загарбників.

З вітальним словом виступив проректор Микола Логойда, наголосивши на важливості таких подій:

— Сьогоднішня зустріч — це нагода вшанувати пам’ять науковця, громадського діяча, людини, яка впродовж усього свого життя служила суспільству, університету й науці і була для всіх нас прикладом для наслідування. Минуло вже чимало часу від дня смерті Володимира Степановича, але він і далі живе в нашій пам’яті — у кожного залишилися свої спогади про ті теплі миті спільного життя.

Модерувала захід директорка Музею історії політехніки Тетяна Диба. У вступному слові модераторка підкреслила масштаб наукових і педагогічних заслуг професора Володимира Перхача та значення його внеску в розвиток освіти, науки й української термінології:

— Сьогодні ми говоритимемо про людину, яка має незліченну кількість заслуг і регалій. Ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять видатного науковця й освітянина у галузях електротехніки, електроенергетики, обчислювальної математики та математичного моделювання, термінолога та громадського діяча, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, академіка Академії інженерних наук України і професора Львівської політехніки — Володимира Степановича Перхача. Професор Перхач був новатором україномовної комп’ютеризації методів аналізу й оптимального синтезу електромагнітних кіл та електроенергетичних систем.

Детально про життєвий шлях Володимира Перхача розповіла провідна фахівчиня Музею історії Політехніки Соломія Харамбура. Вона зазначила, що говорити про професора Перхача — велика відповідальність, адже серед присутніх було чимало людей, які знали його особисто. Доповідачка окреслила основні етапи життя вченого, наголосивши на усталених родинних традиціях, що формували світогляд науковця. Доповідь пані Соломії була насичена великою кількістю візуальних матеріалів.

Володимир Степанович народився 16 червня 1929 року в селі Мацьковичі біля Перемишля у багатодітній родині Стефана та Параскеви Перхачів. Його батько — учасник Першої світової війни, хорунжий УГА й активний громадський діяч міжвоєнного часу — очолював місцеві осередки «Сокола» та «Лугу», а також організував хор і читальню. У своїх спогадах Володимир Степанович тепло згадував батьків, підкреслюючи мамину доброту та батькову освіченість і самоосвіту.

Початкову освіту Володимир Перхач здобув у рідних Мацьковичах, навчаючись спершу у польській, а згодом в українській школі. Через складні матеріальні обставини середню освіту опановував переважно самостійно, користуючись приватними консультаціями в Перемишлі та навчаючись рік в українській державній чоловічій гімназії. Після 1945 року життя родини докорінно змінилося: у межах примусового переселення українців із Надсяння їх виселили до Жидатичів під Львовом (нині Гамаліївка). Частина рідних була роз’єднана — старших братів і сестер вивезли на примусові роботи до Німеччини, де одна із сестер загинула, а інші згодом опинились у США. Уже поблизу Львова Володимир продовжив навчання, відвідуючи школи в Ляшках-Мурованих (нині село Муроване) та Збоїщах, де закінчив десятирічку. У 1946 році він вступив до Львівського політехнічного інституту на електротехнічний факультет. Навчався наполегливо й успішно, однак на четвертому курсі був змушений взяти академвідпустку через тяжкий туберкульоз легень, що суттєво ускладнив подальший шлях молодого студента.

— Він був надзвичайно здібним студентом упродовж усього навчання. Якщо подивитися на його залікову книжку, що зберігається в архіві Львівської політехніки, то лише шість предметів він склав на «добре», решту — на «відмінно». Водночас принципово не вступав до комсомолу. Дипломний проєкт виконував під керівництвом Миколи Максимовича, захистив його на «відмінно» і в 1952 році отримав диплом із відзнакою за спеціальністю «Електричні станції, мережі та системи», — розповіла Соломія Харамбура.

Після закінчення інституту, відповідно до русифікаційної кадрової політики СРСР, молодого фахівця скерували на роботу до міста Туапсе в Краснодарському краї, де він недовго працював інженером-енергетиком на теплоелектроцентралі нафтопереробного заводу. Погіршення стану здоров’я змусило повернутися до батьків у Жидатичі, а згодом продовжити трудову діяльність у Львові в Гідроенергопроєкті. У цей період відбулося знайомство з майбутньою дружиною Любомирою Породько.

На запрошення професора Габріеля Сокольницького Володимир Перхач розпочав роботу у Львівському політехнічному інституті, з яким із 1955 року пов’язав усе своє подальше життя. Працював асистентом і старшим викладачем кафедри теоретичної та загальної електротехніки, провадив науково-дослідну роботу, виступав на конференціях і публікував статті. Під його керівництвом у Студентському проєктно-конструкторському бюро виконано низку проєктів електропостачання для об’єктів Львова.

У 1960-х роках, під час розбудови корпусів Львівської політехніки, він розробив проєкт зовнішнього електропостачання всього комплексу будівель, який забезпечував повне резервування мереж завдяки двобічному живленню центрального розподільчого пункту. Новаторським рішенням стало розміщення цього пункту та трансформаторних підстанціях у підвалах корпусів — уперше в радянській інженерній практиці, що значно розширило можливості проєктування будівель.

У Політехніці Володимир Перхач швидко здобув вагомий авторитет серед колег і студентів. Він активно працював над підвищенням кваліфікації, викладав низку фундаментальних дисциплін — від теоретичних основ електротехніки до математичних задач електроенергетики — та одним із перших почав системно застосовувати сучасні математичні методи й обчислювальну техніку в навчальному процесі.

У 1964 році дослідник захистив кандидатську дисертацію, яку написав українською мовою, однак перед захистом був змушений перекласти на російську. Ступінь кандидата технічних наук офіційно затвердили в 1966 році, після чого він працював на кафедрі електричних систем і мереж, зокрема як заступник завідувача.

У 1971 році його обрали завідувачем кафедри — рішення, нетипове для позапартійного науковця. На цій посаді він поєднував організаційну, науково-дослідну та навчально-методичну роботу, керував лабораторією і читав лекції з дванадцяти курсів. Під його керівництвом семеро дослідників працювали над дисертаціями, а кафедра виконувала масштабні держбюджетні та госпдоговірні роботи загальною вартістю майже чотири мільйони карбованців. У 1977 році його повторно переобрали на посаду завідувача.

Серед найважливіших праць того періоду — підручник «Математичні задачі електроенергетики», який неодноразово перевидавали. Водночас Володимир Перхач отримував запрошення до міжнародної співпраці, зокрема з Чехословаччини, однак через політичні обмеження виїхати за кордон не міг.

Робота над докторською дисертацією тривала кілька років і супроводжувалася повторними захистами: перший — у 1976 році — атестаційна комісія не затвердила, однак у 1985 році захист був успішним, а в 1986 році Володимир Перхач здобув ступінь доктора технічних наук. Вчене звання професора йому присвоїли в 1988 році, попри тогочасну практику неохочого ухвалення таких рішень щодо неросійських науковців. У 1991 році він балотувався на посаду ректора, а також був обраний дійсним членом Академії інженерних наук і згодом — членом Міжнародного інституту інженерів-електриків. Його наукові досягнення були відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки.

Підсумовуючи науковий доробок Володимира Перхача, доповідачка наголосила, що він є автором понад 260 публікацій, 11 підручників і посібників з електротехніки, електроенергетики, інформатики та прикладної математики. Десять із цих підручників були підготовлені й видані українською мовою, коли вищу освіту та наукові галузі майже повністю русифікували. Під його керівництвом захистилися 14 кандидатів наук, а наукова школа, яку він започаткував, і сьогодні продовжує свій розвиток на кафедрах Інституту енергетики.

Важливою сферою діяльності професора стало впровадження української мови в технічну освіту та науку. На початку 1990-х він очолив науково-термінологічну комісію й лабораторію НТЛ-86, організував чотири міжнародні конференції з української науково-технічної термінології та ініціював створення Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології, головою якого його призначили. Саме під його керівництвом уперше створено україномовне комп’ютерне забезпечення і закодовано українську абетку для комп’ютерів. Поза науковою діяльністю професор був активним громадським діячем, очолював організацію «Інтелектуально-фаховий форум», підготував російсько-український науково-технічний словник на 30 тисяч термінів.

У приватному житті Володимир і його дружина Любомира прожили разом пів століття, виховали двох синів — Тараса й Остапа, які теж стали інженерами. Частина родини мешкала у США, підтримуючи зв’язок із вченим та його науковими проєктами.

Професор Володимир Перхач відійшов у засвіти 12 листопада 2005 року. На його честь відкрито меморіальну таблицю в навчальному корпусі Львівської політехніки та лабораторію математичного моделювання в електроенергетиці, а до 80-річчя вченого у 2009 році проведено Міжнародну науково-практичну конференцію з математичного моделювання.

Наступною виступила внучка професора — Роксолана Перхач, доцентка кафедри прикладної лінгвістики. Вона подякувала організаторам і всім присутнім за те, що, попри складні умови, вдалося зібратися та вшанувати пам’ять її дідуся, і зауважила, що нинішні обставини перегукуються з буремними подіями, які супроводжували життя Володимира Степановича. Розпочинаючи свій виступ, Роксолана згадала улюблене слово дідуся — «тріада». Саме такою «тріадою часу» вона окреслила минуле, сучасність і те, як пам’ять про професора живе сьогодні. Вона запропонувала присутнім повернутись у минулі десятиліття, увімкнувши короткі відеофрагменти, які зняв її батько Тарас Перхач у 1990-х роках. Також у відео були показані будні Львівської політехніки, виступи професора Перхача на телебаченні та співпраця університету з іншими вишами України у період формування національних освітніх стандартів. Окремо лекторка зупинилася на концепції реформування освіти, яку пропонував Володимир Степанович, базуючи її на трьох складових — генетичному коді, середовищі та самовихованні.

Роксолана Перхач нагадала і про «сімейну тріаду»: батька, дядька та дідуся. Вона поділилася теплими спогадами про професора як людину, що була для родини джерелом енергії та оптимізму. У відеофрагментах, які переглянули присутні, зафіксовані родинні моменти — зокрема спів Тараса Перхача та його двоюрідного брата Григорія, заступника пресаташе посольства США в Україні, який підтримував наукові ініціативи свого роду.

До слова запросили членкиню Львівського регіонального суспільно-культурного товариства «Надсяння» Наталію Коруняк. Вона окреслила історичний контекст, наголосивши на важливості тяглості пам’яті про рідне село Володимира Перхача — Мацьковичі. Доповідачка зауважила, що історія України складається з історій окремих місцевостей і родин. Мацьковичі, звідки походив професор Перхач, були великим і заможним українським селом з активним культурним життям: тут діяли читальні «Просвіти», осередки «Лугу» й «Сокола», драматичні гуртки, численні хори. Саме це середовище формувало міцний національний характер його мешканців, що виявлялось і в активній участі молоді у пластовому та визвольному русі.

Наталія Коруняк згадала й про численних уродженців Мацьковичів, які прославили рідне село, — від диригента світової слави Стефана Турчака до відомих науковців, священників і громадських діячів. Окремо вона наголосила, що серед них був і єпископ Андрій Перхач, дядько Володимира Степановича. Доповідачка звернула увагу й на трагічну сторінку історії — депортації українців із Надсяння, які лише нещодавно на державному рівні визнано фактом примусового виселення. Попри це, нащадки зберігають пам’ять про свою малу батьківщину та підтримують її культурну спадщину. Зокрема, в останні роки відновлено старий цвинтар у Мацьковичах, упорядковано територію зруйнованої церкви, встановлено інформаційні таблиці, а до села повернуто традиційну різдвяну зірку. Насамкінець спікерка зазначила, що повернення до цих місць завжди наповнює силою й нагадує про духовні корені, що формували цілі покоління, серед яких і постать Володимира Степановича.

Завідувач кафедри електроенергетики та систем управління професор Юрій Варецький у своєму виступі поділився особистими спогадами про Володимира Степановича. Він наголосив, що професор був для колег і студентів прикладом сили характеру, оптимізму та шляхетної поведінки. Попри проблеми зі здоров’ям і численні життєві випробування, Володимир Перхач ніколи не переносив власні труднощі на колектив і завжди був людиною, на яку хотілося рівнятися. За словами доповідача, саме наукові засади, які розробив Володимир Степанович, лягли в основу більшості дисертацій, захищених на кафедрі впродовж десятиліть. Його концепції стали фундаментом для створення програмних продуктів світового рівня, що давали змогу моделювати складні процеси в електроенергетиці. Професор також звернув увагу на вагоме філософсько-етичне наповнення книги «Роздуми», у якій Володимир Перхач окреслив своє бачення ролі науковця в суспільстві, важливість етики й виховання відповідальності. Наостанок Юрій Варецький зазначив, що постать Володимира Степановича заслуговує на постійне вшанування в академічному середовищі — зокрема через проведення днів пам’яті та наукових заходів, які б підтримували традиції, які він започаткував, і слугували орієнтиром для молодих дослідників.

Онлайн до зустрічі долучився племінник професора — полковник Григорій Перхач, який у 1990-х роках обіймав посаду заступника пресаташе Посольства США в Україні. У своєму зверненні він наголосив на значенні Володимира Перхача для формування української наукової думки та підкреслив важливість продовження його справи, зокрема в галузі української фахової термінології.

Теплими спогадами поділився кандидат технічних наук, доцент, член Асоціації українських письменників Богдан Дячишин. Його виступ вирізнявся поетичністю та особистим відчуттям присутності вченого в житті тих, хто мав честь працювати поруч із ним. Доповідач відзначив порядність професора, його інтелігентність і ту внутрішню силу, яку він випромінював навіть у найскладніші періоди.

Із завершальним словом до учасників звернулася директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук Зоряна Куньч. Вона наголосила на важливості плекання пам’яті про науковців, які формували інтелектуальне середовище Політехніки, і подякувала всім, хто долучився до організації та проведення зустрічі.

Після офіційної частини учасники вирушили до п’ятого навчального корпусу, де завідувач кафедри електроенергетики та систем управління ІЕСК Михайло Сегеда провів екскурсію приміщеннями кафедри, з якою була тісно пов’язана професійна діяльність Володимира Перхача. Саме тут родина поклала квіти до пам’ятної таблиці, встановленої на честь ученого.

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Музей історії Львівської політехніки

Пресцентр «Центр комунікацій»

Презентація виставки «Перші. Жінка в дипломатії: від постатей-символів до сучасних амбасадорок» та дискусійна панель

Oleksandr Levchenko — Mon, 24 Nov 2025 13:52:26 +0000

Презентація виставки «Перші. Жінка в дипломатії: від постатей-символів до сучасних амбасадорок» та дискусійна панель Oleksandr Levchenko пн, 11/24/2025 - 15:52

26 листопада 2025 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбудеться презентація виставки «Перші. Жінка в дипломатії: від постатей-символів до сучасних амбасадорок», а також дискусійна панель «Жінка в дипломатії: виклик чи місія?».

Захід покликаний привернути увагу до історії та сучасності жіночого лідерства в дипломатичній сфері, створити майданчик для відкритого діалогу між представниками дипломатичного корпусу, наукової спільноти, органів державної влади і громадянського суспільства щодо ролі жінок у міжнародних відносинах, публічній та гуманітарній дипломатії.

Форма проведення – змішана: онлайн (для доповідачів) / наживо.

Участь у заході братимуть:

Наталія Шаховська – ректорка Національного університету «Львівська політехніка», член-кореспондент НАН України, д.т.н., професор;
Андрій Грушко – представник Міністерства закордонних справ України у Львові;
Ірина Матяш – голова Наукового товариство історії дипломатії та міжнародних відносин, д.і.н., професор;
Тетяна Сибіга – очільниця Центру публічної дипломатії Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України, співзасновниця Платформи «Подружжя українських дипломатів»;
Тетяна Іжевська – Надзвичайний і Повноважний Посол України при Святому Престолі у 2007–2020 2025 року, заступниця голови Національної комісії України у справах ЮНЕСКО;
Ганна Тіщенко – Консул Генерального консульства в Стамбулі;
Ірина Ключковська – директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»;
Маркіян Мальський – декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор юридичних наук, професор.

Місце проведення заходу – м. Львів, вул. Степана Бандери, 12, головний корпус Національного університету «Львівська політехніка», зала Юліана Захарієвича (к. 214). Початок о 14:00.

Тактична медицина та наука: як інновації AQUIOR стають частиною підготовки громадян і військових

Галина Левченко — Mon, 24 Nov 2025 12:51:34 +0000

Тактична медицина та наука: як інновації AQUIOR стають частиною підготовки громадян і військових

24 листоп. 2025, 14:51

Галина Левченко пн, 11/24/2025 - 14:51

Олена Лукачук, наукова співробітниця відділу захисту інтелектуальної власності та трансферу технологій

Тактична медицина – це спеціалізована система надання першої допомоги у військових і екстремальних умовах, де швидкість і правильність дій визначають результат. Стандарти TCCC (Tactical Combat Casualty Care) формують алгоритми надання допомоги на полі бою або в надзвичайних ситуаціях, включно з контролем масивної кровотечі, стабілізацією постраждалих та підготовкою до транспортування. Саме в цьому контексті інноваційні гідрогелеві пов’язки AQUIOR отримують особливе значення, адже вони дають змогу швидко й ефективно зупиняти кровотечу, навіть у складних умовах, та служать надійним інструментом домедичної допомоги.

Нещодавно у просторі «Вибір» Львівського Будинку офіцерів відбулася зустріч у межах курсу «Тактична медицина», яка зібрала військових медиків, волонтерів, слухачів та всіх, хто прагне підвищити готовність діяти в критичних ситуаціях. Цього дня учасники події мали нагоду не лише поглибити свої знання з домедичної допомоги, а й ознайомитися з інноваційними українськими розробками, створеними у Національному університеті «Львівська політехніка». Подія відзначалася активними дискусіями та практичною складовою, що традиційно є невід’ємною частиною курсу.

Центральною темою зустрічі стали інноваційні гідрогелеві пов’язки AQUIOR – розробка науковців Львівської політехніки, яку зараз активно впроваджують у сферу тактичної медицини та цивільної домедичної допомоги. Сьогодні колаборації, вдосконалення матеріалів та їхнє тестування також відбуваються на базі Центру дослідження полімерів та виробів медичного призначення нашого університету.

Доктор технічних наук Наталія Носова, старша наукова співробітниця кафедри органічної хімії ІХХТ й одна з авторів розробки, підкреслила: «Це не разова інновація, а тривалий науковий процес. Ми продовжуємо працювати над удосконаленням гідрогелевих матеріалів, адаптуючи їх до реальних потреб медиків і рятувальників».

Анна Стасюк, асистентка кафедри цивільної безпеки й учасниця команди AQUIOR, додала: «Наші колаборації надають можливість поєднати наукові рішення з практичними вимогами тактичної медицини. Ми разом створюємо продукт, який працює в найскладніших умовах».

Під час занять курсу слухачі опановують протоколи TCCC, алгоритми зупинки масивних кровотеч, роботу з турнікетами та базову стабілізацію постраждалих. Гідрогелеві пов’язки вже входять до складу сучасних тактичних аптечок, а практичні тренінги дають змогу учасникам перевірити матеріали в реальних умовах. Інструктори наголошують, що такі матеріали повинні бути доступними та зрозумілими для широкого кола громадян, адже саме перші хвилини після травми є визначальними. «Домедична грамотність – це не привілей фахівців, а необхідність для кожного. Правильні дії в перші хвилини можуть радикально змінити результат», – зазначають тренери курсу.

Дмитро Бучко, директор Львівського Будинку офіцерів, наголосив: «Тактична медицина – це культура готовності й відповідальності. Це знання, які сьогодні рятують життя по обидва боки фронту – і військовим, і цивільним».

Представники команди AQUIOR підкреслили важливість науково-практичної співпраці, яка триває на базі Центру: «Саме синергія науки, волонтерства та військової медицини дає змогу створювати дієві рішення для реальних потреб. Центр дослідження полімерів та виробів медичного призначення Львівської політехніки – це серце такої роботи».

Курс «Тактична медицина» продовжує свою роботу щовівторка та щоп’ятниці з 19 години. Учасники здобувають комплексні знання за стандартами TCCC та отримують сертифікати встановленого зразка.

Форма запису на курс

Науковці команди AQUIOR також активно працюють над удосконаленням гідрогелевих пов’язок для екстреної допомоги у разі проникних поранень черевної порожнини. Матеріали проходять лабораторні та практичні апробації, що дає змогу поєднати фундаментальні дослідження з потребами військових, волонтерів і цивільних медиків.

Участь у таких тренінгах і практичних заняттях дає можливість молодим дослідникам, студентам та аспірантам Львівської політехніки побачити, як їхні наукові напрацювання можуть безпосередньо впливати на життя людей і покращувати якість домедичної допомоги.

НДЧ

Відділ захисту інтелектуальної власності та трансферу технологій

Майбутнє починається з управління якістю

Oleksandr Levchenko — Mon, 24 Nov 2025 10:53:10 +0000

Майбутнє починається з управління якістю

24 листоп. 2025, 12:53

Oleksandr Levchenko пн, 11/24/2025 - 12:53

Богдана Стефура, Центр комунікацій Львівської політехніки

20–21 листопада у стінах Національного університету «Львівська політехніка» проходила VII Міжнародна науково-практична конференція «Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи». Основні організатори заходу — Національний університет «Львівська політехніка» (координатор заходу — кафедра інформаційно-вимірювальних технологій), Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», ДП «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», Академія технічних наук України, міжнародні партнери — Жешувський політехнічний університет імені Ігнатія Лукашевича та Державний університет «Люблінська політехніка» (Польща).

Традиційно міжнародна конференція розпочалася хвилиною мовчання. З вітальним словом до присутніх у залі звернувся проректор з навчальної роботи та розвитку студентського потенціалу, кандидат технічних наук, доцент Микола Логойда. Від імені ректорату та всього колективу Національного університету «Львівська політехніка» він щиро привітав учасників VII Міжнародної науково-практичної конференції «Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи».

— Ця конференція уже стала доброю традицією та авторитетним майданчиком для фахової дискусії, — наголосив Микола Логойда. — Щоразу вона об’єднує провідних науковців, експертів промислового сектору, представників освітніх установ та молодих дослідників, які працюють над удосконаленням систем управління та забезпечення якості. Особливо приємно, що ініціаторами конференції виступають Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології, який очолює Юрій Костів, а також кафедра інформаційно-вимірювальних технологій під керівництвом Тетяни Бубели. Це спільнота, яка вже багато років задає високі стандарти в освіті, науці та співпраці з промисловістю. Сьогодні ж питання якості є ключовим фактором розвитку суспільства та держави. Вища освіта України послідовно рухається в напрямку гармонізації з європейськими підходами, зокрема впровадженням стандартів ESG та ISO 9000, які визначають сучасні вимоги до прозорості, ефективності та безперервного вдосконалення освітніх процесів. Для нашого університету надзвичайно важливо бути платформою для обговорення актуальних викликів. Адже саме в дискусії народжується істина, яка сприяє розвитку як університету, так і української освіти загалом. Бажаю всім учасникам плідної роботи, цікавих відкриттів, натхнення, нових професійних контактів і наукових здобутків. Студентам — мотивації для професійного зростання. Щиро дякую всім, хто, попри складні обставини, обмеження та війну, знаходить сили рухатися вперед. Дякую колективу інституту та кафедри за невтомну працю і згуртування наукової спільноти.

Далі слово взяв директор Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки Юрій Костів. Він зазначив, що в університеті навчається понад 35 тисяч студентів, працює 2,5 тисячі викладачів, і наразі Львівська політехніка є найбільшим закладом вищої освіти в Україні.

— Якісна освіта сьогодні є надзвичайно важливою. Сучасні виклики, що постають перед закладами вищої освіти, змушують нас зосереджуватися саме на якості освітнього процесу. Ми стикаємося із серйозною конкуренцією, адже багато молодих людей обирають навчання за кордоном, шукаючи там можливості для свого розвитку, тому повинні демонструвати прогрес у забезпеченні якісної освіти та показувати, що йдемо в ногу з часом. Зараз триває процес укрупнення закладів вищої освіти, і ті установи, які не зупинятимуться на досягнутому, а активно розвиватимуться та досліджуватимуть якість освітнього процесу, матимуть перспективи для зростання в Україні. Проведення таких міжнародних конференцій, як ця, на яку ми сьогодні зібралися, відкриває можливості для співпраці між науковцями університетів та практиками у сфері управління якістю виробництва й освітнього процесу. Це дає змогу поєднати теоретичні напрацювання з практичним досвідом. Я переконаний, що такі заходи сприятимуть новим науковим пошукам і надихатимуть на впровадження результатів досліджень у науково-технічний та соціально-економічний розвиток нашої держави.

Тетяна Бубела, завідувачка кафедри інформаційно-вимірювальних технологій Львівської політехніки, висловила щиру вдячність Збройним силам України за можливість працювати, навчатися, творити та жити в безпеці. Також вона подякувала ректорату й директорату Львівської політехніки за підтримку в організації та проведенні конференції. Особливу вдячність пані Бубела адресувала Державному підприємству «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» — спонсору заходу, а також усім учасникам конференції з різних регіонів України та з-за кордону.

— Мені приємно, що наша конференція викликала таку високу зацікавленість, — зазначила Тетяна Бубела. — На адресу організаційного комітету надійшло понад 160 тез-доповідей. Рада вітати у Львівській політехніці всіх, хто зміг приїхати на захід. Серед наших гостей — представники з Харкова, Івано-Франківська, Стрия.

У межах конференції обговорювали актуальні теми, що стосуються кожного: якість, управління якістю, забезпечення якості. Ці напрями були широко представлені в тематичній програмі заходу, і багато з поданих доповідей виголошено під час конференції. Учасники ділилися досвідом щодо впровадження європейських систем управління якістю; захисту прав споживачів; оцінки відповідності, метрології, акредитації та стандартизації — ключових складових національної системи технічного регулювання; інформаційно-вимірювальних технологій і робототехніки; безпечності харчової продукції та безпеки праці; концепцій промисловості 4.0 і 5.0. Більшість напрямів тісно пов’язані з європейським досвідом. Адже, попри складні обставини, в яких живе українське суспільство, Україна впевнено рухається шляхом євроінтеграції. Тому гармонізація законодавства, нормативної бази та практичної діяльності з європейськими підходами вкрай потрібна.

Плануй, роби, перевіряй, впливай…

Професор Національного університету «Львівська політехніка» Микола Микийчук у межах науково-практичної конференції презентував результати дослідження системи оцінювання результативності діяльності закладу за останні п’ять років. Керівництво університету свого часу ухвалило рішення про запровадження системи рейтингування, спрямованої на забезпечення якості освітнього процесу та підвищення мотивації науково-педагогічних працівників і структурних підрозділів. Через три роки після впровадження системи була створена комісія для аналізу її ефективності та результативності. Завдання виявилося непростим: потрібно було оцінити, наскільки система рейтингування справді відображає реальні досягнення викладачів і кафедр. Модель базувалася на інтегральному показнику результативності, що враховував чотири ключові напрями: кадровий потенціал, освітню діяльність, наукову активність і міжнародну співпрацю. Водночас уже на початковому етапі з’ясувалося, що система охоплює лише частину картини — вона фіксує результати окремих працівників і кафедр, але залишає поза увагою інститути та університет загалом.

— Така невідповідність не дає змоги на найвищому рівні здійснювати ефективний аналіз результатів діяльності й, відповідно, ухвалювати правильні рішення стосовно коригування на наступні періоди. А, як відомо, конкурентоспроможність університету на ринку освітніх послуг значною мірою залежить від ефективної системи управління, що забезпечує досягнення запланованих результатів і здатна адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі, — зауважив професор Микийчук. - Комісія провела глибокий статистичний аналіз — від математичного сподівання до коефіцієнта варіації. Результати були не найкращі: загальний рейтинг знизився з 98 до 93, а більшість кафедр «спустилася» до нижчого рівня. Гістограми розподілу виглядали як нестабільні, а проблеми виявилися системними. Технічні інститути, де навчається 70 відсотків студентів, мали нижчі рейтинги — і це попри те, що саме вони є ядром університету. Коефіцієнт варіації перевищував 30 відсотків, що свідчило про нестабільність процесів. А ще — зі 109 показників реально використовували лише 69. Аналіз виявив і глибші закономірності. Наприклад, середній вік завідувачів кафедр, які мали найвищі рейтинги, становив 51,5 року, тоді як загальний середній — понад 66. Це наштовхує на думку: можливо, система більше оцінює енергійність, ніж стратегічну ефективність. Інша цікава деталь — класифікаційні межі рейтингу. Встановлені пороги 50 та 100 балів не виконували стимулюючої функції, а лише утримували показники на певному рівні. У 2023 році 59 із 88 кафедр перевищили позначку 100 балів.

Отже, стало зрозуміло, що система потребує перезавантаження, позаяк не враховує індивідуальних особливостей, не дає змоги обрати сильні сторони, а замість того, щоб мотивувати, іноді навіть натякає на покарання. Наприклад, викладач із частковою ставкою міг мати вищий рейтинг, ніж повноцінний працівник — через формальні перекоси у формулі. Комісія запропонувала низку рішень. По-перше, оптимізувати кількість показників — менше, але точніше. По-друге, впровадити цикл Демінга, особливо його четвертий етап — аналіз і прийняття рішень. По-третє, перейти до ключових показників ефективності, які можна адаптувати під конкретні завдання. І, звісно, автоматизувати процес, щоб кожен працівник міг вносити свої дані, а система перевіряла їх на кількох рівнях і не спонукала підлаштовуватися під «стандарти».

Проблема навчитися дивитися на себе збоку, щоб оцінювати свою діяльність чесно, глибоко та стратегічно, а також перетворити рейтингування з формальності на дієвий інструмент розвитку, постає сьогодні не лише перед Львівською політехнікою, а й перед усіма університетами України.

І в найскладніші часи можна будувати майбутнє

Упродовж трьох років Львівська політехніка здобувала досвід управління якістю продукції та послуг у межах міжнародного освітнього проєкту Erasmus+ Жан Моне Модуль «Європейський досвід впровадження систем управління якістю продукції та послуг» (QMSEEI). На VII Міжнародній конференції «Управління якістю в освіті та промисловості: досвід, проблеми та перспективи» про завершення проєкту звітувала координаторка і керівниця QMSEEI, кандидатка технічних наук, доцентка кафедри інформаційно-вимірювальних технологій Львівської політехніки Алла Іванишин:

— Дізнавшись про конкурс, я поставила собі за мету взяти в ньому участь. Історія досліджень у цьому напрямі на кафедрі бере початок ще у 2000-х роках, коли нині покійний професор Роман Бичківський започаткував вивчення систем управління якістю. Саме він визначив тему моїх наукових пошуків, і ми почали глибше розбиратися з особливостями цих систем, замислюватися над тим, як їх можна впроваджувати в організаціях і на підприємствах. А здобуваючи міжнародний досвід, стали активно ділитися знаннями зі студентами, з часом — і з ширшим колом професіоналів. Проєкт відкрив двері до співпраці з європейськими університетами — Технічним університетом Варна та Природничим університетом у Вроцлаві. Стажування у Польщі дало змогу учасникам побачити, як функціонують системи управління якістю і як проходить їх сертифікація. А партнерство з «Бюро Верітас Україна» допомогло глибше зрозуміти процедури аудиту та сертифікації.

Колектив кафедри інформаційно-вимірювальних технологій активно долучився до розроблення та впровадження системи управління якістю, яка згодом була успішно сертифікована. Цей досвід науковці кафедри вивчають дотепер. У межах проєкту вдосконалено й доповнено європейським досвідом навчальний курс «Системи управління якістю за ISO 9000». Нині студенти університету мають можливість освоїти спеціальність G6 — «Інформаційно-вимірювальні технології» за освітніми програмами «Якість, стандартизація та сертифікація» й «Інформаційно-вимірювальні технології у робототехніці» та навчатися за сучасними програмами, а викладачі — підтверджувати свій практичний досвід сертифікатами аудиторів за міжнародними стандартами ISO. Проєкт не обмежився стінами аудиторій. Він вийшов у професійне середовище: тренінги для підприємств і закладів освіти об’єднують сотні учасників з усієї України. А щорічні міжнародні конференції стали майданчиком для обміну думками між науковцями з України, Польщі, Швейцарії, Індії та США.

Отже, Львівська політехніка показала, що навіть у найскладніші часи можна будувати майбутнє, спираючись на стандарти якості та міжнародний досвід.

Якість — це стратегія, культура та відповідальність

Досвідом, як діяти в надзвичайних ситуаціях відповідно до вимог, поділився з учасниками конференції директор з якості та охорони праці Leoni Wiring Systems UA GmbH (м. Стрий) Ігор Прачун:

— Я часто спілкуюся з малими та середніми підприємствами, які прагнуть отримати сертифікацію за стандартом ISO 9001. Найбільше мене дивує те, що більшість із них має хибне уявлення про систему управління якістю. Дехто вважає, що достатньо мати на флешці описану «систему якості» та найняти працівника, який би формально заповнював документи. Але це зовсім не так. Система якості — це не відділ із відповідною назвою, а філософія компанії. Як наголошував Вільям Демінг, якість — це інвестиція: вона потребує значних витрат на старті, але з часом повністю окуповується. Якість — це не просто набір документів, а стратегія, культура та відповідальність організації.

Там, де є виклики, народжуються нові шляхи й можливості

Про принципи формування програм підвищення кваліфікації фахівців доповідала директорка Харківського метрологічного навчально-видавничого центру ННЦ «Інститут метрології» Ірина Мель. Вона, зокрема, зауважила, що фахівці-метрологи потребують спеціальних знань у багатьох галузях технічних наук через політехнічність метрології.

— Підвищення кваліфікації є важливою складовою безперервної освіти — глобальної тенденції, яка вже кілька десятиліть визначає розвиток освітніх систем у світі, — наголосила пані Ірина. — Водночас сучасна система підвищення кваліфікації має низку суттєвих недоліків. Серед них — відсутність механізмів індивідуалізації професійного навчання, закритість системи підготовки викладачів, переважання застарілих типових програм, а також усереднений підхід, що не враховує особистого досвіду та рефлексії слухачів. У нашій установі ми усвідомлюємо ці ризики й активно працюємо над їх подоланням. Адже там, де є виклики, завжди є й можливості. Метою підвищення кваліфікації фахівців ми вбачаємо оновлення їхніх теоретичних і практичних знань відповідно до сучасних державних освітніх стандартів.

Треба зазначити, що Національний науковий центр підтримує роботу первинних еталонів навіть у воєнний час, забезпечуючи захист, резервне живлення та контроль умов, і бере участь у міжнародних звіряннях для відповідності світовим вимогам. Навчальні програми базуються на ISO 9001 та ISO 17025, а також на українському законодавстві. Окремим напрямом роботи стали програми для військових метрологів, розроблені на основі стандартів НАТО. Військові навчаються разом із цивільними фахівцями та працюють з різноманітним обладнанням, що дає змогу інтегрувати міжнародний досвід у національну систему. Тож Центр не лише підтримує стабільність метрологічної системи України, а й формує сучасні освітні програми, які відповідають викликам часу. Його діяльність спрямована на розвиток як цивільних, так і військових фахівців, що є запорукою технологічної та освітньої стійкості держави.

Стандарти інклюзивного середовища — від світлофорів до житла

З цікавою доповіддю на тему «Розроблення національних стандартів як складових управління якістю інклюзивного середовища в Україні: проблеми, досвід і перспективи впровадження» виступив начальник відділу Львівського ДП НДІ «Система» Іван Кізлівський. Він зауважив:

— У різних країнах світу активно впроваджують рішення, які поліпшують доступність транспорту й міської інфраструктури для людей з порушеннями зору та слуху. У Великій Британії особливу увагу надають не лише міським маршрутам, а й міжміським і міжобласним. Для незрячих там застосовують віброкнопки, а для інших категорій неповносправних також системи візуального та звукового інформування, що охоплюють весь спектр транспортних послуг. У Японії транспортні оголошення дублюють кількома мовами — японською та англійською. Це значно полегшує орієнтацію не тільки для місцевих мешканців, а й для туристів. В Україні теж спостерігається поступ у цьому напрямі. За звітами з різних міст — Києва, Одеси, Дніпра, Вінниці, Харкова — видно, що стратегія впровадження доступного транспорту реалізується через закупівлю нових одиниць, вже обладнаних системами внутрішнього та зовнішнього оповіщення, або через модернізацію наявного транспорту. Деякі міста вже інтегрували GPS-навігацію, що дає змогу користувачам, зокрема людям з інвалідністю, відстежувати транспорт у реальному часі через мобільні додатки. Щодо світлофорів — в Україні активно впроваджують системи оповіщення, які дублюють фази переходу як звуковими, так і візуальними сигналами. Проте досвід показує, що різні міста реалізують ці рішення по-різному. Тому в Україні планують розробити власні національні стандарти. Вони мають враховувати як технічні вимоги, так і культурні особливості, забезпечуючи комфорт і безпеку для всіх.

У процесі дискусії також обговорювали питання безперебійної роботи світлофорів. Є розробки харківських колег, які передбачають встановлення блоків безперебійного живлення світлофорів на основі акумуляторів або сонячних батарейок. Такі рішення вже впроваджують в Україні.

Було порушене й питання інклюзивності житлових будівель. Новобудови здебільшого облаштовані пандусами, але є випадки, коли кілька сходинок, що ведуть до ліфта, унеможливлюють доступ для людей на візках.

Під час науково-практичної конференції її учасники обговорили низку актуальних проблем. Директор ТзОВ «Орган сертифікації персоналу Української асоціації якості» (м. Київ), кандидат технічних наук Юрій Кабаков зосередив увагу на можливих наслідках помилок у перекладі міжнародного стандарту ISO 37001:2016. Ад’юнкт науково-організаційного відділу Львівської національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Володимир Романчук представив математичну модель адмітансної стабільності гальмівних рідин у кіберфізичних системах. Професор Національного університету «Львівська політехніка» Василь Яцук розповів, як використання переносних калібраторів електричних сигналів може змінити підхід до вимірювань безпосередньо на місці експлуатації приладів.

Другий день Міжнародної науково-практичної конференції був присвячений доповідям студентів і аспірантів, які представили результати власних досліджень, поділилися інноваційними ідеями та окреслили перспективи розвитку сучасної науки й практики.

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

ІКТА

ІВТ

НТСА

Пресцентр «Центр комунікацій»

В університеті відбулася міжнародна мовознавча конференція

Oleksandr Levchenko — Mon, 24 Nov 2025 09:20:03 +0000

В університеті відбулася міжнародна мовознавча конференція

24 листоп. 2025, 11:20

Oleksandr Levchenko пн, 11/24/2025 - 11:20

Ігор Голод, Центр комунікацій Львівської політехніки

20–21 листопада у Львівській політехніці відбулася міжнародна конференція «Мовознавча спадщина Левка Полюги: традиції та перспективи» (до 95-річчя від дня народження). Катедра української мови організувала її, щоб вшанувати непересічний науковий доробок вченого, актуалізувати наукові традиції, які він започаткував, обговорити проблематику збереження української мови від структурного й функційного руйнування, експериментаторства та волюнтаризму, а також розглянути нагальні питання розвитку мовознавства.

Крізь терни

Конференція урочисто розпочалася в Актовій залі університету вітальним словом проректора з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку, доктора технічних наук, професора Романа Коржа. Доцентка катедри української мови, докторка філологічних наук Оксана Микитюк розповіла, як Левко Полюга, який народився 14 листопада 1931 року в селянській родині в селі Оброшине неподалік Львова, вперто й терпляче торував свій шлях до наукових звершень попри численні перешкоди, які йому створювали через те, що його двоюрідний брат був особистим охоронцем головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Заступниця директора Центрального державного історичного архіву України у Львові та головна зберігачка його фондів Людмила Каленюк ознайомила учасників конференції з родоводом Левка Полюги. Зворушливими спогадами про нього поділилася його онука, випускниця Політехніки Марія Полюга.

Директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко не лише нагадав про виклики, які стоять сьогодні перед українською мовою, а й окреслив способи їх подолання. Завідувачка катедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету (ЛНУ) імені Івана Франка, докторка філологічних наук, професорка Ірина Кочан висвітлила внесок Левка Полюги в розвиток української термінології.

Голова Мовознавчої комісії Наукового товариства імені Шевченка, старша наукова співробітниця відділу української мови Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАНУ (ІУК), докторка філологічних наук, професорка Ганна Дидик-Меуш представила внесок Левка Полюги в роботу Мовознавчої комісії відновленого в Україні НТШ.

Дискусії, що формують майбутнє

Після урочистого відкриття конференції розпочалося засідання круглого столу «Левко Полюга і сучасне українське мовознавство: спадщина, діалог, розвиток». Під час нього були висвітлені різні аспекти багатогранної наукової діяльності вченого.

Професорка катедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура ЛНУ Надія Андрейчук виступила з доповіддю «"Ходім від зла і сотворімо благо": Спроба семіотика зазирнути у таїну антонімії». Професорка катедри романо-германської філології та зарубіжної літератури факультету іноземної та слов’янської філології Донецького національного університету імені Василя Стуса, докторка філологічних наук Тетяна Космеда представила результати дослідження «Мовомислення Івана Франка в майстерній рецепції Л. Полюги (до ювілею блискучого українського вченого)».

Доцентка катедри української мови ЛНУ, кандидатка філологічних наук Уляна Добосевич презентувала тему «Історія української мови у науковій спадщині Л.М. Полюги». Завідувачка катедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету (ДДПУ) імені Івана Франка, докторка філологічних наук Віра Котович і професорка катедри фундаментальних дисциплін початкової освіти ДДПУ, докторка філологічних наук Марія Федурко ознайомили учасників конференції з доповіддю «Словник українських морфем» професора Л.М. Полюги в контексті морфонології». Доцентка катедри української мови Львівської політехніки, докторка філологічних наук Оксана Микитюк представила доповідь «Сутнісна форма слова крізь призму словотворчих елементів (на основі актуалізації "Морфемного словника" Левка Полюги)».

Професорка катедри загального мовознавства ЛНУ, докторка філологічних наук Соломія Бук виступила з доповіддю «Цифрове переосмислення лексикографічної спадщини Л. Полюги: від традиційних словників до великих мовних моделей». Професорка катедри сучасної української мови Чернівецького національного університету (ЧНУ) імені Юрія Федьковича, докторка філологічних наук Людмила Ткач виголосила доповідь «Історія лексикографічного опрацювання чужомовних слів в українській мові в контексті поглядів професора Левка Полюги на словники як культурний спадок».

Доцентка катедри українського прикладного мовознавства ЛНУ, кандидатка філологічних наук Зоряна Мацюк виступила з доповіддю «Роль морфемних словників професора Лева Полюги в практиці навчання української мови як іноземної». Доцентка катедри сучасної української мови ЧНУ, докторка філологічних наук Тетяна Гуцуляк представила результати дослідження «"Словник синонімів української мови" Левка Полюги в контексті лексикографічної практики ХХ–ХХІ ст.».

Професор катедри української лінгвістики, літератури та методики навчання Харківської гуманітарно-педагогічної академії, доктор філологічних наук Роман Міняйло представив результати дослідження «Особливості антонімії конфіксальних дериватів в українській мові (на матеріалі лексикографічних праць професора Лева Михайловича Полюги». Старша наукова співробітниця ІУК, кандидатка філологічних наук Ольга Кровицька поділилася результатами дослідження «Українські пам’ятки XVI – першої половини XVII ст. у науковій спадщині Л. Полюги».

Директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки, кандидатка філологічних наук Зоряна Куньч презентувала доповідь «Лексикографічні горизонти Левка Полюги: На шляху до внормування й систематизації». Старша викладачка катедри української мови Львівської політехніки Ірина Ментинська поділилася результатами роботи «Термінологічна концепція Левка Полюги: традиції й новаторство».

Завідувачка катедри українознавства Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, кандидатка філологічних наук Неля Нікуліна представила доповідь «Проблеми українського термінознавства у науковій спадщині Левка Полюги».

Доцентка катедри української мови Львівської політехніки, кандидатка філологічних наук Галина Городиловська ознайомила учасників конференції з доповіддю «Науковий доробок Лева Полюги в царині українського словництва». Старша викладачка катедри української мови Львівської політехніки Оксана Радько виголосила доповідь «Внесок Лева Полюги в розвиток авторської лексикографії (на матеріалі творчості Івана Франка)».

Старша викладачка катедри української мови Львівської політехніки Наталія Колодій презентувала доповідь «Особливості укладання та лексико-стилістичні аспекти "Короткого тлумачного словника" 1978 року видання». Професорка катедри українського ділового мовлення Національної академії Служби безпеки України, докторка філологічних наук Орися Демська представила дослідження «Історія української мови — історія поразки чи перемоги?». Асистент-професор Слов’янсько-Євразійського дослідницького центру Ігор Даценко виголосив доповідь «Кодифікація української мови в діаспорі після Другої світової війни».

На сторінці катедри української мови Львівської політехніки запевнили: «У дискусії взяли участь науковці з різних куточків країни — Києва, Умані, Житомира, Харкова, Одеси та інших міст. Розмова стала щирою, живою і надзвичайно плідною. Сьогодні звучали ідеї, що надихають; думки, які відкривають нові горизонти; дискусії, що формують майбутнє нашої гуманітарної науки. Ми працювали з повагою, теплом і щирою зацікавленістю одне в одному. Попереду — нові ідеї, глибші занурення в теми, жваві обговорення та можливість творити простір для майбутніх наукових відкриттів».

21 листопада були проведені секційні засідання конференції «Історія української мови: традиції дослідження й нові інтерпретації» і «Правопис української мови: історична еволюція, сучасні виклики та перспективи розвитку».

Проректор (напрям діяльності: інституційний розвиток)

ІГСН

УМ

НТСА

Пресцентр «Центр комунікацій»

Центр професійної підготовки будівництва та ремесел Кантону Люцерн передав ультрабуки для Львівської політехніки

Oleksandr Levchenko — Mon, 24 Nov 2025 07:03:38 +0000

Центр професійної підготовки будівництва та ремесел Кантону Люцерн передав ультрабуки для Львівської політехніки

24 листоп. 2025, 09:03

Oleksandr Levchenko пн, 11/24/2025 - 09:03

Інститут економіки і менеджменту

У 2025 році Львівська політехніка отримала важливий технологічний подарунок від Центру професійної підготовки будівництва та ремесел Кантону Люцерн Швейцарської Конфедерації – партії сучасних ультрабуків, що мають суттєво підсилити цифрові можливості студентів і викладачів Університету. Ця ініціатива стала черговим елементом довготривалої співпраці між швейцарськими освітніми інституціями та українськими закладами вищої освіти, яка активно розвивається в умовах зростання потреби України в модернізації навчального процесу, інноваційних рішеннях та впровадженні нових стандартів технічної підготовки.

Передавання технічного обладнання від партнерів з Люцерна має не лише практичне, а й символічне значення. Ультрабуки, надані швейцарським центром, дають змогу розширити доступ до сучасних програмних продуктів, професійних CAD-систем, інженерних симуляторів та інструментів для дистанційного навчання. У час, коли цифровізація освіти стала необхідністю, така допомога є особливо цінною. Адже йдеться не лише про матеріальні ресурси, а й про інвестицію в майбутнє українських інженерів, архітекторів, технологів та фахівців суміжних сфер.

Цього разу за сприяння директора Інституту економіки і менеджменту Михайла Гончара та його заступника Юрія Малиновського сім ультрабуків передали в Інститут архітектури та дизайну, один – в Інститут енергетики та систем керування. Один ультрабук отримав навчально-оздоровчий табір «Політехнік-4», ще один перейшов у користування в ІЕСК. Не оминула увагою дирекція Інституту економіки і менеджменту й відділ проректора з міжнародної діяльності Олега Карого, передавши два ультрабуки в його відомство.

Для Львівської політехніки ця підтримка відкриває чимало нових можливостей. Насамперед це дає змогу підвищити рівень технічної оснащеності аудиторій, лабораторій та ресурсних центрів. Студенти отримають можливість працювати з новим обладнанням під час лабораторних занять, виконання курсових і дипломних проєктів, а також у процесі дослідницької діяльності. Ультрабуки вирізняються високою продуктивністю, тривалим часом автономної роботи й мобільністю, що робить їх незамінними у виїзних польових роботах, архітектурних обмірах, будівельних експертизах чи інженерних оцінках, які часто є складовою навчальних програм.

Отож, ініціатива Центру професійної підготовки будівництва та ремесел Кантону Люцерн є прикладом ефективної міжнародної співпраці, яка приносить реальні результати і сприяє розвитку української освітньої спільноти. Вона демонструє, що підтримка інноваційної технічної освіти є спільним пріоритетом для європейських інституцій і важливим внеском у майбутнє української молоді.

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Ціль 4. Якісна освіта

Вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років: у головному корпусі Політехніки відкрили виставку Національного музею Голодомору-геноциду

Наталія Павлишин — Sat, 22 Nov 2025 07:57:56 +0000

Вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років: у головному корпусі Політехніки відкрили виставку Національного музею Голодомору-геноциду

22 листоп. 2025, 09:57

Наталія Павлишин сб, 11/22/2025 - 09:57

Святослав Іваньо, Центр комунікацій

21 листопада 2025 року в головному корпусі Національного університету «Львівська політехніка» відбулася Година-реквієм на вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років, а також презентація виставки Національного музею Голодомору-геноциду. Львівська політехніка щороку вшановує пам’ять жертв Голодомору, і цьогорічний захід став важливим продовженням цієї традиції. До події долучилися представники академічної спільноти та студенти університету.

Захід розпочався хвилиною мовчання. Першим до слова був запрошений капелан університету отець Ігор Хомічак. Він наголосив на цінності людської гідності, ролі християнського виховання та потребі зберігати пам’ять про злочини тоталітарного режиму, що забрали життя мільйонів українців. Священнослужитель зазначив, що суспільство має виховувати молоде покоління так, щоб такі трагедії ніколи не повторилися, а пам’ять про минуле стала основою відповідального майбутнього України:

— Сьогодні в один день поєдналися різні події — і радісні, і сумні. Ми відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці та День Гідності й Свободи, але водночас вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Сьогодні ми згадуємо, як було зневажено людську гідність і саме право на життя, як прагнули зламати та знищити мільйони українців. У багатьох випадках це сталося. Але ми живі — ми вистояли, далі боремося й захищаємо свободу. Наш обов’язок — виховати покоління, яке не дозволить повторення таких трагедій і не чинитиме подібного щодо інших. Сьогодні пам’ятаймо: не забуваймо своєї історії. Бо якщо не знаєш своєї історії, важко думати про майбутнє. Пам’ятаймо про тих, хто тоді постраждав, і про тих, хто сьогодні відстоює нашу гідність — право називатися українцями й жити на своїй землі.

Ректорка Львівської політехніки професорка Наталія Шаховська наголосила на тому, що знання історії є важливим елементом безпеки держави. За її словами, тему Голодомору й сьогодні агресор використовує як інструмент маніпуляцій, а російська армія далі застосовує голод як засіб тиску на цивільних і військовополонених. Голодомор 1932–1933 років, так само як і масові голоди 1921–1923 та 1946–1947 років, слід розглядати як послідовну геноцидну політику Росії щодо українців, яка триває й нині в умовах сучасної російсько-української війни. Це була цілеспрямована атака на українську ідентичність та історичну пам’ять з метою насадження радянської політики:

— Однією з найбільших гуманітарних катастроф у світі став Голодомор 1932–1933 років. Він був інструментом терору, який підтримував тоталітарний режим, забезпечував проведення колективізації в українському селі та утвердження радянської влади в Україні. Штучно створений голод був спрямований саме проти українців і став геноцидом українського народу, — наголосила Наталія Богданівна.

Ректорка також нагадала, що Голодомор визнали актом геноциду вже понад 30 країн світу, і процес міжнародного визнання триває. Водночас сучасна російська політика багато в чому повторює дії більшовицьких лідерів столітньої давності.

Наталія Шаховська зазначила, що презентована виставка Національного музею Голодомору-геноциду є важливим інструментом поширення правди про злочини проти українців. Вона вважає, що право на справедливість не може бути передане комусь іншому — кожен злочин агресора має бути названий і покараний.

З доповіддю виступив завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, доктор історичних наук Іван Хома. Він окреслив Голодомор 1932–1933 років як найбільший злочин радянського тоталітарного режиму проти людства та цілеспрямований акт проти української нації, яка тоді й далі чинила опір політиці Москви. Доповідач наголосив, що трагедія Голодомору стала наслідком двох стратегічних політик сталінського керівництва — форсованої індустріалізації та суцільної колективізації. Радянська влада потребувала швидких грошей, якими для СРСР був зерновий експорт, тому прагнула встановити повний контроль над українським селянством.

— Голодомор 1932–1933 років — це найбільший злочин російської комуністичної тоталітарної системи проти людства за всі роки її існування. Це злочин проти української нації. Української нації, яка на той час далі чинила опір. Цей опір, що його демонструвало українське суспільство, передусім українське селянство, був безпосередньо пов’язаний із двома злочинними політиками, які Сталін розпочав після приходу до влади в 1924–1925 роках. Це дві ключові політики: перша — форсована індустріалізація. Для її реалізації Радянському Союзу були потрібні швидкі гроші на будівництво заводів і фабрик. Сьогодні для сучасної Росії таким ресурсом є нафта, а тоді цим ресурсом було зерно. Як свого часу Ленін вдавався до вилучення продовольства в 1917–1921 роках, що спричинило голод 1921–1922 років, так само Сталін застосував механізм отримання швидких грошей для індустріалізації через повне вилучення зерна. Щоб здобути контроль над усім зерном на території УСРР, де його вирощували найбільше, потрібно було встановити повний контроль над українським селянином. Селянин платив податки державі, але цього було замало: радянська влада прагнула тотального контролю. Саме тому вона розпочала другу злочинну політику — колективізацію. Через розкуркулення, залякування та примус вона намагалася підпорядкувати селянство системі колгоспів, — пояснив Іван Хома.

Коли колективні господарства виявилися неефективними, влада звинуватила селян у незаконному присвоєнні зерна. Ухвалена в 1932 році постанова «Про охорону соціалістичної власності» (відома як «Закон про п’ять колосків») створила правові підстави для тотального вилучення харчів. Селянам забороняли виїжджати до міст, позбавляли будь-якої можливості придбати чи добути їжу. Це перетворило голод на інструмент фізичного знищення людей.

За словами Івана Хоми, лише в 1932–1933 роках від штучного голоду загинуло понад 4,5 мільйона українців. Міжнародна спільнота отримувала інформацію про Голодомор, однак у 1932–1933 роках український голос не був повноцінно почутий у Лізі Націй. Україна тоді не мала власної державності й не могла представляти свої інтереси на міжнародному рівні. Лише після 1991 року, ставши суб’єктом міжнародної політики, держава здобула можливість відкрито донести світові правду про злочини радянського тоталітарного режиму.

Історик зазначив, що збереження пам’яті про Голодомор є важливим чинником розуміння сучасної російської політики та формування міжнародної підтримки України. Поширення правди про 1932–1933 роки дає світові інструменти для адекватного оцінювання дій Росії сьогодні та сприяє боротьбі України за свободу й гідність.

Доктор історичних наук Богдан Левик наголосив, що розкриття правди про злочини тоталітарного режиму дає можливість руйнувати міфи та пропаганду, на яких десятиліттями будувався російський імперський наратив. У центрі виступу була теза, що Голодомор 1932–1933 років був свідомо організованим геноцидом, спрямованим на придушення українського селянства та недопущення відновлення української державності. Терор голодом супроводжувався репресіями проти інтелігенції, депортаціями, русифікацією, ліквідацією церковних структур і створенням образу українського селянина як «ворога народу».

Доповідач підкреслив, що через блокаду сіл, масові арешти та заборону виїзду українці були фактично позбавлені шансів на виживання. Попри заперечення СРСР, світові держави знали про трагедію, але не втручалися. Лише після здобуття незалежності Україна змогла домогтися міжнародного визнання Голодомору як геноциду, однак цей процес і досі просувається повільно.

Паралелі із сучасною війною показують, що Росія продовжує політику знищення української ідентичності. Завершуючи виступ, Богдан Левик закликав молодь знати свою історію та зберігати силу й самоповагу у боротьбі за українську державність.

Наприкінці заходу всі присутні спільно поставили лампадки біля входу до головного корпусу.

Приєднані файли

golodomor.pdf34.26 МБ

Ректор

Проректор (напрям діяльності: інституційний розвиток)

Проректор (напрям діяльності: навчально-методична робота)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та якість освіти)

Проректор (напрям діяльності: навчальна робота та розвиток студентського потенціалу)

Проректор (напрям діяльності: наукова робота та інноваційна діяльність)

Проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку

Проректор (напрям діяльності: міжнародна діяльність)

Народний дім «Просвіта»

Музей історії Львівської політехніки

ІV Міжнародна студентська конференція «Організаційні, правові та психолого-педагогічні аспекти реалізації професійної мобільності студентів у період війни»

Oleksandr Levchenko — Fri, 21 Nov 2025 15:03:52 +0000

ІV Міжнародна студентська конференція «Організаційні, правові та психолого-педагогічні аспекти реалізації професійної мобільності студентів у період війни» Oleksandr Levchenko пт, 11/21/2025 - 17:03

Організаційний комітет запрошує студентів та їхніх наукових керівників взяти участь у ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Організаційні, правові та психолого-педагогічні аспекти реалізації професійної мобільності студентів у період війни: реалії та перспективи», що відбудеться 26 листопада 2025 року в Національному університеті «Львівська політехніка» (м. Львів, Україна).

Головні напрями роботи конференції

Академічна мобільність студентів та особливості її реалізації в умовах війни.
Інноваційні технології підготовки професійно мобільного студента ЗВО в контексті євроінтеграційних процесів.
Роль гуманітарних наук у формуванні світогляду як важливого чинника підготовки фахівців в умовах воєнного стану.
Правові та соціально-психологічні аспекти реалізації професійної мобільності студентів ЗВО в умовах війни.
Організаційно-педагогічні підходи до підготовки професійно-педагогічно мобільного фахівця в умовах воєнного стану.(вітчизняний та зарубіжний досвід).

Крайній термін подання заявок на участь у конференції – 24 листопада 2025 року.

Докладніше – в інформаційному листі конференції.

Інформаційний лист480.34 КБ

Розпочалась апробація першого національного опитування студентів про досвід навчання

Oleksandr Levchenko — Fri, 21 Nov 2025 14:22:47 +0000

Розпочалась апробація першого національного опитування студентів про досвід навчання

21 листоп. 2025, 16:22

Oleksandr Levchenko пт, 11/21/2025 - 16:22

За матеріалами сайту Міністерства освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України розпочало пілотне національне опитування студентів і студенток закладів вищої освіти щодо їхнього досвіду навчання та задоволеності ним. Це перша апробація інструменту, який має стати прямим каналом зв’язку між студентством і Міністерством та основою для подальших рішень у сфері вищої освіти.

Опитування орієнтовано на здобувачів вищої освіти, які зараз навчаються на другому курсі за програмами бакалавра або магістра медичного, фармацевтичного чи ветеринарного спрямування. Воно стосується того, як організовані пари, як працюють викладачі, яке навчальне навантаження ви відчуваєте, наскільки комфортним є освітнє середовище, чи достатньо підтримки ви отримуєте, а також ваших планів щодо подальшого навчання та професійного розвитку. Заповнення анкети займає орієнтовно 20 хвилин.

Взяти участь в опитуванні можна через особистий кабінет в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО). Це – кабінет здобувача, який потрібно спершу зареєструвати (не плутайте з кабінетами вступників, які вже припинили роботу). Усі відповіді надходять до Міністерства освіти і науки України – без посередників, без залучення адміністрації закладу вищої освіти, факультету чи освітньої програми.

Інструкція, як взяти участь в опитуванні

МОН окремо наголошує на повній конфіденційності опитування. Заклад вищої освіти, викладачі, деканат, адміністративні працівники, інші студенти чи будь-які треті сторони не матимуть доступу до ваших персоналізованих відповідей. Під час обробки не використовують ім’я, прізвище чи інші персональні дані. Дослідники бачать лише знеособлені коди, а результати будуть оприлюднені суто в узагальненому вигляді.

За результатами пілоту Міністерство планує вдосконалити інструмент опитування та надалі використовувати його як регулярний механізм моніторингу якості організації навчання та освітнього середовища в закладах вищої освіти.

Реалізація першого національного опитування студентів відбувається за підтримки проєкту Світового банку «Удосконалення вищої̈ освіти в Україні заради результатів» (UIHERP).

У пілоті бере участь 31 заклад вищої освіти, зокрема й Національний університет «Львівська політехніка». Триватиме пілотна фаза до 2 грудня.

Докладніше – на сайті Міністерства освіти і науки України.