Запобігання поширенню коронавіусу 2019-nCoV

Олімпіада (додаткові бали при вступі): реєстрація

 

Професор Інституту інженерної механіки та транспорту Володимир Палаш: десятиліття, присвячені науці

18 березня 2020, 09:04
Ольга Мацьків, Центр комунікацій Львівської політехніки

Професор кафедри зварювального виробництва, діагностики та відновлення металоконструкцій Інституту інженерної механіки та транспорту Володимир Палаш днями відсвяткував вісімдесятиріччя. З нагоди поважного ювілею професор поділився з журналістами «Аудиторії» цінними спогадами про роботу у Львівській політехніці.

– Розкажіть, будь ласка, про початок своєї співпраці з університетом і дальший кар’єрний ріст.

– Вступив до Львівської політехніки 1957 року на механічний факультет на спеціальність «зварювання». Після завершення навчання з 1962 року працював на кафедрі металознавства, захистив дисертацію, а потім перейшов на зварювання. На кафедрі зварювання спочатку був старшим викладачем, потім – доцентом. З 1982 до 1987 був завідувачем кафедри. З 1987 року очолював факультет машинобудування і автомобільного транспорту. Паралельно продовжував працювати на кафедрі зварювання. Я був деканом до 2001 року. У той час відбулося об’єднання факультетів і утворення інститутів. Два наших механічних факультети утворили Інститут інженерної механіки та транспорту. Тоді я отримав звання професора й повністю перейшов на кафедру зварювання.

– Які події, пов’язані з Політехнікою, Ви згадуєте з приємністю? Які змінили Ваше життя?

– Мені завжди було добре у Політехніці. Намагався працювати сумлінно й до мене належно ставилися. Я вважаю основним досягненням те, що під час того, як я був деканом, ми організували на факультеті Міжнародний симпозіум українських інженерів-механіків у Львові. Це відбулося 1993 року й було дуже непросто. Це тепер за тиждень можна організувати конференцію. А нам тоді знадобився цілий рік важкої праці для підготовки. Така подія була першою в Україні й уперше українською мовою. Приїхали не лише учасники з нашої держави, а й з українських товариств за кордоном. Після того ми що два роки влаштовуємо цей Симпозіум. Наступного року буде ювілейний – двадцятий. За матеріалами симпозіумів ми почали видавати журнал-місячник «Машинознавство» українською мовою. Такого на той час в Україні не було. Головним редактором був мій заступник – Кіндратський. Він виконував колосальну роботу, щоб цей журнал існував. Доводилося часто перекладати статті дописувачів з російської. Місячник визнали в Україні й він виходив до недавнього часу. Окрім цього, Симпозіум дав хороший поштовх для нових досліджень. Наприклад, у нас в інституті захистили багато дисертацій. А ще, як на мене, він мав величезний вплив на формування української технічної мови.

– Ви постійно працюєте зі студентами. Які з їхніх досягнень були найбільш вагомими?

– У нас багато випускників, які пішли в науку. За моєї пам’яті захистили п’ять докторських дисертацій, близько сотні кандидатських. Інженерів ми випустили близько 2500 й підтримуємо з ними зв’язки. Зараз не всі йдуть працювати за спеціальністю, але в нашому інституті один з найбільших в Україні відсотків випускників, які після закінчення магістратури працюють за фахом. Я весь час мав і маю велике задоволення від роботи зі студентами.

– Який проєкт Ви з колегами хотіли б втілити у життя?

– Певні теми наукової роботи ми маємо, але я поступово відходжу від цього. Уже довго працював і вдячний всім колегам. Не жалкую, що доля мене пов’язала з Політехнікою, але всьому свій час.

– Ви присвятили багато років роботі в Політехніці. Що було Вашим стимулом?

– А як інакше? Під час навчання й у подальшому було бажання працювати. Я отримував величезне моральне задоволення від справи, яку люблю. Маю чимало нагород, це також тішило. Можу сказати, що я людина щаслива.

– Чим відрізнялося колишнє наукове товариство від сучасного? Що було особливим?

– Колись більше студентів хотіли йти в науку. Кажу, зокрема, про інженерні спеціальності. Більше було зацікавлених у працевлаштуванні за спеціальністю. Але тепер у сучасних студентів є більше можливостей працювати за кордоном, навіть під час навчання.

Зараз в Україні є ще одна проблема. Тепер закрили спеціальність зварювання. 2019 року був останній випуск бакалаврів. Раніше інженерів зі зварювання готували у 21 ЗВО, а тепер не готуватимуть ніде. Колись ми мали провідне місце у світі за новаторствами у зварюванні. Інститут електрозварювання імені Євгена Патона НАН України був загальновизнаним центром зварювальних наук у світі. На мою думку, закриття спеціальності – велика помилка. Кажуть, треба готувати більше робітників. Але хто їх готуватиме? Зварювання – це спеціальність, у яку непросто перекваліфікуватися. Хто за декілька років готуватиме студентів училищ? Це найбільше мені болить.

– Яким Ви бачите розв’язання проблеми?

– Усе залежить від політики уряду. Як на мене, зараз вона хибна. Більше уваги звертають на гуманітарні спеціальності, а інженерних чимало зачинили. Але ж Україна завжди була доволі промислово розвиненою державою. І це потрібно відновити, як і спеціальності, збільшити фінансування наукової сфери. Наразі немає довготривалого плану щодо відновлення підготовки інженерних кадрів. А це ж не робиться за рік-два. Деякі галузі розвиваються, але це точкові речі.

– З власного досвіду, які рекомендації Ви дали б своїм колегам?

Потрібно віддаватися справі. Окрім цього, важливим є знання іноземних мов. Це покращує мобільність, збільшує коло міжнародних зв’язків і дозволяє знайти хороше місце праці. Також і студентам, і викладачам потрібна комп’ютерна грамотність.