Вступ 2020: рейтингові списки

Підготовка до творчих конкурсів та ЗНО

По різні сторони барикад Або Діти вчителів «страждають» в школі, а діти викладачів ― усе життя

22 травня 2020, 16:12
Марія-Катерина Винарчик, студентка другого курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації

Дисклаймер: будь-які збіги з реальними викладачами, кафедрами та університетом не випадкові. Це особиста історія, написана через призму сарказму.

Діти вчителів «страждають» в школі, діти викладачів ― усе життя. Кожна сім’я з особливим трепетом чекає першого слова дитини. В моєму житті особливою була перша скоромовка: «кафедра кадастру територій».

Всім дітям кажуть: «Зараз будемо гамати. Ням-ням, як смачно. Летить літачок з супом, їде автобус пюре»

Дитині викладача, кажуть: «Катерино, зараз ти будеш їсти. Давай без капризів, бо мені треба перевіряти лабораторні».

Два роки

Пересічна дитина: «А дідусь бррр-брррр-бррр на бібіці».

Я: «Мій дідусь поїхав у відрядження».

Вихователь у дитячому садку: випала в осад.

Три роки

Я: «Мамо, а чому чайник кипить?»

Мама-викладачка: «Бо молекули рухаються».

Чотири роки

Діти: стоять у кутку через погану поведінку.

Я: дізнаюсь, що кути можна виміряти теодолітом чи техеометром.

Перший клас

Учні: стають на стільчик і розказують віршик.

Дитина викладача і внучка геодезиста: стає на пальчики, щоб подивитись на світ із нівеліра.

*Нівелір ― геодезичний прилад, що визначає перепади висот.

У тому ж віці я вперше побачила ЙОГО ― зелений місточок біля головного корпусу. Тоді «страждала» пані викладачка. Бо ми декілька разів мусили ходити тим місточком, аби я уявила себе в мантії, на підборах. Такою дорослою, як студенти.

Діти капризували, щоб не вчитись.

Я капризувала, що хочу в університет.

Так минало ще 13 років дорослого дитинства. З них я зрозуміла, що найчастіше в українській мові звучить буква «п», а у моєму домі «земельний кадастр».

І ось, я другокурсниця омріяного вишу. Стан занурення у сесію відображається темними колами під очима. А журналістика дарує щастя. Бо тепер ЗМК ― це засоби масової комунікації, а не назва групи землевпорядників.

Та дистанційне навчання на карантині вносить свої корективи.

Посуд митиме та, кому не треба вести пару. А собаку на двір виведеш також ти, бо засідання кафедри на часі.

А як я обожнюю СМС: «Принеси мені води, бо якщо я встану, то всі побачать, що я переодягнула лише верх піжами».

Ти вимикаєш камеру на парі з риторики, сама переодягаєшся, і несеш склянку води своїй неньці.

Можливо, колись, все буде як у всіх людей. А, можливо, і ні. Бо як в сім’ї технарів може спокійно жити журналіст…