Підготовка до вступу та ЗНО

Гуртки Малої технічної академії

 

Правда війни від воїна і письменника Бориса Гуменюка, який завітав до Політехніки в межах проєкту «Від книги – до мети»

28 жовтня 2019, 15:22
Наталія ПАВЛИШИН, Центр комунікацій Львівської політехніки

Серед учасників авторського проєкту «Від книги ― до мети» мовознавиці Ірини Фаріон, які побували у Львівській політехніці, було чимало письменників і поетів. Та саме Борис Гуменюк, який став гостем шістдесятої зустрічі, по-особливому торкнув серця кожного, хто прийшов на зустріч із ним.

Борис Гуменюк, без перебільшення, легендарний воїн. Він на війні від початку і не втрачає ані запалу, ані волі до боротьби ― досі не втомився.

До політехніки воїн привіз свої нові книги ― «Вірші з війни» та «100 новел про війну». Кожен рядок у них ― не вигаданий, а пережитий.

Зустріли гостя піснею «Кленова балада», яку під акомпанемент бандури виконала третьокурсниця Інституту економіки та менеджменту Аліна Гетьман.

Цього разу розмова мала дещо іншу структуру, аніж звично. Замість короткої біографії гостя авторка проєкту Ірина Дмитрівна зацитувала уривки з декількох його творів, які налаштували присутніх на відповідний настрій і скерували подальше спілкування.

Феномен творчості Бориса Гуменюка ще й у тому, що він, навіть продаючи свої книги, дбає передовсім про нашу спільну перемогу. Так, у 2014 році на Форуму видавців йому вдалося продати «Вірші з війни», накладом 25 000 примірників за 1 мільйон гривень.

― Я був першим із письменницького цеху, хто опинився на цій війні. Тож це зіграло свою роль. Насправді собівартість книжки була 4 гривні. Продавали ― по 30 гривень. Але лише невелика кількість людей її так і купили. Інші платили ― 50, 100, 200, 500, 1000, 5 000 гривень і навіть 1000 доларів. А один чоловік привіз тепловізор за 6 500 доларів. Це не мені люди давали ці гроші, а на нашу перемогу. За ці зароблені гроші ми купили берці, каски, бронежилети, джипи для наших воїнів на схід, ― розповів письменник.

Цікаво було дізнатися й про те, як пише свої твори Борис Гуменюк.

Коли щодня бачиш, як гинуть твої побратими, то усвідомлюєш: над романом треба працювати десь рік, тож просто можеш не встигнути його дописати. Перед зустріччю ми були на Личаківському цвинтарі, де похований мій побратим Андрій Юрга ― позивний Давид. Він пробув на війні пів дня. Загинув у ніч на 23 листопада 2014 року після прямого влучання снаряду САУ терористів у будинок, де він з іншими воїнами спав. Можеш написати дві сторінки, п’ять чи п’ятдесят і все… Тож треба писати так, щоб швидко завершити. Тому обрав вірші, ― пояснив гість.

Всі вірші Борис Гуменюк пише верлібром. Бо, переконаний, що «в стовпчик» писати про війну не гідно. А верлібр ламає рамки.

Ми не актори, які виходять на публіку, щоб гарно прочитати вірша, щоб всі оцінили рими, образність, метафори… Це війна, там пацанисько із великою дірою в животі, в яку кулак можеш просунути, і не можеш заткати брудною куфайкою, та й, зрештою, розумієш беззмістовність цього, бо вже за кілька хвилин він помре в тебе на руках. Як про це писати в стовпчик? Я буду випендрюватися і показувати свій інструментарій поета? А верлібр дає змогу писати просто, як їде танк, як летить куля чи вибухає снаряд. Намагався писати чесно і просто, не вигадуючи. Треба розуміти, що це не просто російсько-українська війна ― це світовий розлом, боротьба добра і зла, ― далі розкриває свої творчі підходи Борис Гуменюк.

Новели, вміщена в представленій книзі, невеликі ― лише сторінка-дві-три. Та це, як зазначив автор, жарина, вихоплена з вогню.

Якщо прочитати всі ці 100 жарин, то можна отримати загального візію війни. А там горить, реально палає і дуже сумно й боляче, що цей вогонь наші солдати гасять своєю кров’ю, бо немає іншого способу погасити її, ― додав чоловік.

Серед новел є про Василя Сліпака (Міф), Василя Кіндрата (Кіндрат), Андрія Юргу (Давид), медсестру Ірину Іванюш (Лютик), яка підірвалася на міні і їй відірвало ноги. З усіма цими людьми Бориса Гуменюка пов’язує війна і багато добрих спогадів, якими ділиться з усіма, ощб зберегти пам’ять про них.

Говорили багато й про війну. Борис Гуменюк переконаний, що цю війну ми мали шанс виграти ще восени 2014 року. Просто за лічені тижні «вибити» ворогів із Пісків ― будинок за будинком, під’їзд за під’їздом, квартиру за квартирою… Та владі не стало мужності, вона лякала саму себе і намагалася лякати всіх.

Вони нам говорили якісь дурниці. Так, гинуть наші хлопці, але це війна… Століттями ворог у нас один ― Російська Федерація. Ми не змінимо географію, тож наш ворог буде нашим сусідом завжди. Вони завжди намагатимуться нас знищити. Я керуюся принципом: краще загинути на полі бою зі зброєю, ніж жити так, як хоче, щоб ми жили наш ворог. Якщо зараз ми піддамося на всі ці вмовляння припинити війну, бо гинуть наші хлопчики, якщо здамо поле бою і покладемо зброю, то на це поле бою через десять років повернуться ваші сини. Я в жодному разі не складу зброї, незалежно від рішення політиків. Рано чи пізно я перейду лінію розмежування, щоб перемогти. Я не вірю, що за столами перемир’я нам повергнуть наші території, ― звернувся до присутніх воїн.

У двох томах, які Борис Гуменюк представляв на зустрічі, імплементовані твори з попередніх збірок, які він писав упродовж п’яти років. «Вірші з війни» вже перекладені польською та кримськотатарською мовами. Як підкреслив поет, поляки добре розуміють, що Україна ― це площа між ними та росіянами. А для українців та кримських татар війнах з московитами ― спільна війна.

Маємо пам’ятати: мова ― це зброя і, ймовірно, один із найважливіших засобів оборони. Чому вони так зробили на Донбасі? Мова тут є ключовою. Середньостатистичний росіянин мало чим відрізняється від українця, поки він не заговорить. Якби на Донбасі було україномовне середовище, якби вони ментально ототожнювали себе з Україною, якби усвідомлювали себе частиною українського народу, то ми б не отримали окупованого Донбасу. За якийсь час йтиме мова про відновлення сходу України. Та перед економічними інвестиціям має бути українська мова від дитячого садочку до університету. Якщо хтось хоче навчатися російсько, то тільки за власний кошт! В Україні не може існувати жодного навчального державного закладу, де викладають іншою мовою, крім української. Українська держава повинна дбати про українця! ― такими словами завершив зустріч Борис Гуменюк.