Вступ 2020: рейтингові списки

Підготовка до творчих конкурсів та ЗНО

Історія кафедри

Декретом австрійського імператора Франца І за № 78, який було видано у Мілані 7 березня 1816 року, у Львові утворено Реальну школу, з якої бере історичний початок сьогоднішній університет «Львівська політехніка». 

4 листопада 1844 року на базі Реальної школи утворена Технічна академія, у якій існувало три відділення: торгове, технічне і реальна школа. З плином часу від технічної академії відділилася Торгова школа (1853 р.) та Реальна школа (1856 р.). У 1872 році Технічна академія отримала права вищого навчального закладу і у ній відкрито чотири факультети: інженерний, архітектурний, технологічної хімії та машинобудівний (у 1875 році). У 1877 році Технічну академію перейменовано у «Вищу політехнічну школу у Львові», яка проіснувала з такою назвою до 1921 року. Вища політехнічна школа була долучена до складу академічних шкіл Австро-Угорської монархії. У вищій школі поступово утворювалися нові факультети: інженерний, архітектурний, машинобудівний, технічної хімії (1884/85 н.р.); інженерний, сухопутного будівництва, машинобудівний, технічної хімії (1900/01 н.р); інженерії доріг і мостів, водного будівництва, сухопутного будівництва, машинобудівний, технічної хімії (1906/07 н.р.); землевпорядний (рільничо-лісового господарства), загальний (1919/21 н.р.). У 1921 році Вищу технічну школу перейменовано на Львівську політехніку і ця назва проіснувала до 1939 року. У складі Львівської політехніки були факультети: сухопутно-водної інженерії (дорожнє, водне і землемірське відділення), архітектурний, механічний (машинознавство та машинобудування, електротехнічне та нафтове відділення), хімічний, рільничо-лісового господарства, загальний (технічних вчителів, фахівців художньо-прикладного мистецтва (до 1934 року)). У жовтні 1939 року організовано Львівський політехнічний інститут з факультетами: механічний, дорожньої і водної інженерії, архітектурний, хімічний, лісовий і рільничий. А у 1940-1941 н.р. факультети перейменовано і розширено: енерго-машинобудівний, дорожнього і водного будівництва, архітектурно-будівельний, хіміко-технологічний, сільськогосподарський, електротехнічний.

У червні 1993 року до 150-річчя Львівський політехнічний інститут отримав назву Державний університет «Львівська політехніка», а у 2000 році — Національний університет «Львівська політехніка». До 2001 року у Львівській політехніці існували факультети, а у 2001 році утворені навчально-наукові інститути, серед яких й Інститут енергетики та систем керування (ІЕСК).

Стрімке впровадження досягнень електротехніки у промисловість зумовило необхідність вивчення такої дисципліни у Політехнічній школі. Як окрему дисципліну електротехніку почав викладати у 1987/88 н.р. приват-доцент Францішек Добжиньскі. У жовтні 1880 року Міністерство освіти заснувало надзвичайну кафедру електротехніки. Завідувачем цієї кафедри було обрано Романа Дзеслевського — надзвичайного професора з 1891 року. У 1891/92 роках ним була створена зразкова сучасна лабораторія електротехніки. З 1906 року у Політехнічній школі існувало дві кафедри: звичайна кафедра електротехніки (завідувач Р.Дзеслевскі) та новостворена кафедра електротехнічних конструкцій доцента Габріеля Сокольницького. Після 1920 року (Галичина опинилася під владою Польщі) Політехнічна школа стала Львівською політехнікою, а кафедра електротехніки — кафедрою загальної електротехніки. У 1921 році поряд зі згаданими існувала кафедра виробництва і розподілу електроенергії, яку очолив професор Габріель Сокольницький, один з піонерів розвитку електроенергетики Західної України. У 1940 р. на базі електричного відділення Львівської політехніки створюється електротехнічний факультет (декан — професор Г.З. Сокольницький). У 1944 р. на електротехнічному факультеті (декан — професор К.Б. Карандєєв) організовано профільні кафедри: електричних вимірювань і приладів; електричних станцій, мереж і систем; електрообладнання промислових підприємств; електричних машин і апаратів; радіотехніки. У 1952/53 н.р. з електротехнічного факультету відділився Радіотехнічний факультет.
У 1956 р. електротехнічний факультет перейменували в енергетичний, а в 1978 р. — в електро¬енергетичний, що відповідало змісту його діяльності. Факультет очолювали: д.т.н., професор Т.П. Губенко (1956-1959 рр.), к.т.н., доцент Г.І. Денисенко (1959-1962 рр.), д.т.н., професор Г.А. Генріх (1962-1976 рр.), к.т.н., доцент В.С. Сидоров (1976-1984 рр.), д.т.н., професор О.С. Міняйло (1984-1991 рр.), к.т.н., доцент Г.М. Лисяк (1991-2001 рр.).
У 1961 р. кафедру електричних станцій, мереж і систем розділили на дві: електричних станцій — завідувач професор Г.З. Сокольницький, та електричних мереж і систем (ЕМС) — завідувач доцент Г.І. Денисенко (з 1962 р. — д.т.н., професор). З часу заснування кафедри розташовувалися в головному корпусі Львівської політехніки, а в 1973 р. факультет перейшов у новий навчальний корпус № 5, де працювали кафедри електричних станцій (зав. каф. проф. Ніколаєв М.А.), електричні мережі і системи (зав. каф. проф. Перхач В.С.) та електропостачання промислових підприємств і міст (зав. каф. проф. Генріх Г.А.). 
У 2001 році утворено Інститут енергетики та систем керування (ІЕСК), до складу якого увійшли кафедри електроенергетичного, електромеханічного та теплотехнічного факультетів. У 2017 році в ІЕСК відбулося об’єднання кафедр. Об’єднанням трьох кафедр колишнього електроенергетичного факультету утворена кафедра Електроенергетики та систем управління, завідувачем якої обраний д.т.н., професор Сегеда М.С.

Оновлено 1 рік 11 міс тому