Соломія Харамбура, завідувачка Музею історії Львівської політехніки
Заставка до матеріалу

6 липня 170 років тому народився Іван Левинський – видатний архітектор, будівничий, підприємець, педагог, меценат і просто «серденько», постать настільки масштабна, що важко вибрати, про які саме факти з його біографії написати і фото яких будівель вибрати для ілюстрування.

Народився він 6 липня 1851 року в м. Долина на Франківщині в сім’ї директора народної школи, українця Івана Левинського і Йозефи Гаузер, німкені за походженням. Оскільки батько рано помер, Іван з мамою і старшим братом переїздить до Стрия. Там закінчує 4 класи, а на подальше навчання грошей у сім’ї немає. Ще тоді Іван розуміє, що повинен заробляти самостійно. У нього був гарний голос, то ж він став допомагати диякону в церкві. Пізніше брат допоміг йому перебратися до Львова, де він спочатку закінчив Реальну школу, а у 1868 р. вступив до Цісарсько-королівської технічної академії (нині – Львівська політехніка). Там і здобув фах архітектора й будівничого.

Після завершення навчання (з відзнакою) розпочинає архітектурну практику, відкриває власне невеличне проектне бюро, яке з часом стало найпрестижнішим у Львові.

У спілці зі своїм учителем Юліаном Захарієвичем вони засновують на сучасній вул. Чупринки фабрику для виготовлення будівельних матеріалів, першу на Галичині. Найпершим запрацював керамічний цех, де трохи пізніше празьке підприємство встановило сучасне обладнання. На фабриці працювали також столярний і слюсарний цехи, виготовляли вироби із штучного каменю і гіпсу. Другу фабрику спілка відкрила на сучасній вул. Шевченка. Там виготовляли цеглу і дахівку, керамічну плитку для підлоги, стін і оздоблення фасадів, а також кафельні печі, декоративну кераміку і сувеніри. Поступово підприємство Левинського стало потужним фабричним містечком із підрозділами різного профілю. Також у підприємця Левинського була і фабрика мінеральних вод «Здоров’я», яка була розташована на спеціально прокладеній для під’їзду до неї вулиці Здоров’я.

Разом із Юліаном Захарієвичем вони скуповують землі у новій, південно-західній, ще незабудованій частині Львова, яка так і називалася – Новий світ. Левинський відстоював такий тип житла, як вілла – однородинний будинок із терасою чи верандою, із садом і максимальним збереженням існуючого рельєфу ділянки. І ніяких мурованих парканів, лише легкі ковані огорожі, через які проглядався будинок, а ділянка «дихала». Такою була концепція забудови Кастелівки. Зокрема вулиця На віллах (нинішня – Котляревського), нагадує паркову алею – звивисту і затишну.

Окрім житлових будинків у стилі сецесії і піттореску, фірма Левинського побудувала у Львові такі масштабні об’єкти як Оперний театр, Головний залізничний дверець, єврейський шпиталь (на вул. Раппапорта), будинок музичного товариства (нині – музичне училище ім. Людкевича), Академічний дім, де 100 років тому проходили заняття Таємної політехніки (нині це корпус Академії друкарства), грандіозні зразки української сецесії – будинок страхового товариства «Дністер» на вул. Руській (нині – поліклініка), а також будинок Українського педагогічного товариства (нині – головний корпус Лісотехнічного університету) та ін.

Також треба згадати, що Іван Левинський був добрим педагогом, викладав у Львівській політехніці і дав хороший старт для багатьох молодих архітекторів, адже всі кращі студенти проходили таку необхідну архітектурну практику і набували досвіду в його фірмі, а згодом отримували й ліцензію. За кошти Левинського і Захарієвича побудовано Перший дім техніків, тобто гуртожиток для студентів Львівської політехніки (нині 32-й навчальний корпус на вул. Горбачевського). Навіть будучи вже заможною людиною, Левинський не забув, як бідував і поневірявся у свої студентські роки.

Підсумком життя цієї Людини з великої букви стали слова, які вирізьбили на його могилі: «Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця».

Повний текст матеріалу – на сторінці Музею історії Львівської політехніки у соцмережі Фейсбук.