До 150-ліття «Просвіти» і 30-ліття її відродження в Україні та 30-ліття діяльності у Львівській політехніці продовжуємо публікувати спогади активістів просвітницького руху. Про роботу мовної комісії Товариства розповідає професорка кафедри української мови Львівської політехніки Ірина Фаріон.

Деросійщення навчально-наукового процесу

Із заснуванням катедри української мови у Львівській політехніці (25 грудня 1989 р.) університетська «Просвіта» стала невід’ємною частиною нашого катедрального навчально-виховного життя. Від 90-х років і до початку двохтисячних я мала за честь очолювати мовну комісію цієї одержимої організації, аж поки повністю не перейшла до політичної роботи. Проте моя співпраця з «Просвітою» ніколи не припинялася, а хіба набувала різних форм і передусім у всеукраїнському масштабі.

На початку 90-х років основне завдання «Просвіти» у Політехніці, зокрема її мовної комісії, полягало в деросійщенні цього вишу на рівні внутрішнього документування та навчально-наукового процесу. Йшлося передусім про переведення всього обігового документування та навчально-методичного матеріялу на українську мову. Просвітяни, зокрема катедра української мови разом із завідувачем Геннадієм Вознюком, здійснили тоді колосальну роботу з перекладу відповідних зразків справочинства, надали визначальну допомогу у переведенні всього методичного матеріялу державною мовою.

Одним із перших завдань новоствореної катедри стало запровадження різнорівневих курсів української мови для викладачів та інших працівників Львівської політехніки. Від початку 1990 р. запрацювали курси: початкового рівня, де навчали української мови тих, хто її не знав; середнього рівня (зорієнтовані на осіб, які потребували вивчення граматичних особливостей української мови, маючи певний словниковий запас і досвід спілкування українською мовою); третього рівня (вивчення української стилістики та культури мови). Вони охопили всіх охочих підвищити свої знання української мови не лише для побутових потреб, а й для професійної діяльності (важливе місце в програмах курсів було відведено науково-термінологічним аспектам).

Адресною авдиторією курсів третього рівня були провідні науково-педагогічні працівники спеціяльних та загальноосвітніх катедр, які укладали програми, готували конспекти лекцій, інші методичні матеріяли, писали навчальні посібники, підручники і словники з різних дисциплін, зокрема й технічного спрямування. На цих курсах працювали викладачі-просвітяни Зоряна Куньч та авторка цих рядків (для викладачів катедри військової підготовки), Оксана Микитюк, Галина Наконечна (для викладачів катедр гуманітарних наук та допоміжного персоналу), Надія Голубінка (для викладачів катедри фізкультури), Геннадій Вознюк (постійне консультування працівників технічних катедр).

Після завершення роботи курсів (1993 р.) викладачі катедри української мови систематично співпрацюють із колегами зі спеціяльних катедр, надаючи редагувально-консультативну допомогу в їхній науково-методичній роботі. Водночас філологи-просвітяни, зокрема Геннадій Вознюк, Оксана Микитюк, Оксана Литвин, Зоряна Куньч, Галина Наконечна, Надія Голубінка, у 90–95-і роки співпрацювали з Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології (далі ТКС) університету в напрацюванні канону Державних стандартів України: терміни та визначення, зокрема їх редагували та рецензували. Особливо доклався до спільної праці тодішній завідувач катедри теоретичної електротехніки і голова ТКС професор Володимир Перхач.

Відтак більшість із наших викладачів-просвітян захистили кандидатські дисертації з різних термінологічних галузей і долучилися до дальшої роботи Технічного комітету як науковці: Геннадій Вознюк (фінансово-економічна термінологія), Галина Наконечна (хемічна термінологія), Оксана Микитюк (абстрактна лексика як джерело термінотворення), Оксана Литвин (механіко-машинобудівельна термінологія), Зоряна Куньч (риторична термінологія).

Таким способом на початку переломових 90-х ми охопили основні царини мовного освітньо-наукового та іншого життя Політехніки, найважливішим в якому, попри все, було запровадження з ініціятиви філолога Геннадія Вознюка та математика (тоді проректора) Петра Костробія, за підтримки ректора Юрія Рудавського, вперше в Україні в технічному закладі на всіх факультетах курсу практичної стилістики української мови, який згодом Міносвіти впровадило по всій державі з назвою «ділова українська мова», чи «мова професійного спрямування», аж поки міністр освіти С. Квіт (лютий 2014 – квітень 2016 рр.) своїм наказом зробив цей курс у негуманітарних вишах необов’язковим (наказ №1392 від 25.11.2014 р. «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 09.07.2009 №642», у якому йшлося про обов’язковість викладання у негуманітарних вишах української мови, історії України, культури. Для цього навіть вигадано обґрунтування: новоухвалений у Верховній Раді VII скликання Закон «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, в якому начебто не прописано нормативних гуманітарних дисциплін). Правда, ухвалений Закон «Про освіту» від 5 вересня 2017 р. у вкрай недосконалій і протекціоністській для мов нацменшин, а не для державної української мови, сьомій мовній статті під тиском суспільства таки приписав обов’язковість викладання у вишах державної мови: «2. Заклади освіти забезпечують обов’язкове вивчення державної мови, зокрема заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти – в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням державної мови» (див. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19).

Отже, Національний університет «Львівська політехніка» з ініціятиви провідного просвітянина Геннадія Вознюка за сприяння проректора Петра Костробія та ректора Ю. Рудавського був першим технічним закладом України, який запровадив доленосний курс української мови до обов’язкового вивчення!

Мова – це ворота у будь-яку систему знань. Через чужі ворота не входять до свого дому

Основним рупором наших мовно-просвітянських ідей, зокрема культури мови і відновлення знищеного правопису 1929 року, став університетський тижневик «Аудиторія» за редакторства просвітянки Ярослави Величко, де я запровадила щотижневу рубрику з культури та історії мови «Кохаймося в слові» та публікувалася в рубриках «Політь бур’ян», «Мова – як море» та ін. Постійними дописувачами з проблем культури мови у виші і загалом стали доценти нашої катедри просвітяни Оксана Микитюк, Олександра Захарків та Геннадій Вознюк.

Від 2004 року у суспільстві гостро сперечаються на теми чинного сталінського правопису і негайної потреби повертатися до низки норм Правопису 1929 року, знищеного московсько-большевицьким режимом 1933 року. «Просвіта» взяла найактивнішу участь у цих дискусіях, а газета «Аудиторія» перейшла тоді на основні норми правопису 1929 року. Окремі розвідки про це написала О. Захарків, я виступила з доповіддю на Львівській обласній «Просвіті» і, зрештою, напрацювала монографію на цю тему «Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір» (вид-во «Свічадо»), що і досі виходить додатковими накладами (2004–2017 рр.). Окремий розділ про розстріляних і репресованих творців цього історичного першого соборного і академічного правопису подано у моєму посібникові «Мовна норма: пошук істини» (2017 р.).

Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову

Згодом основне поле нашої діяльности зосередилося у студентському середовищі, коли 1998 р. зародилася унікальна ідея відродити мовно-політичний плакат, на основі чого виник понад десятилітній мовно-мистецький проєкт «Мова – твого життя основа». Спонукою до цього проєкту став мій банальний конфлікт у Львові у маршрутному таксі, де на моє зауваження вимкнути московську музику – я почула хамство з боку водія. Розповіла про це своїм студентам-архітекторам і запропонувала виявити їхню форму протесту через малюнок, зокрема синтез гасла і зображення. Приурочили ми першу виставку до нещодавно запровадженого Дня української писемности 9 листопада.

Крім цього, була й загальнодержавна мотивація: системне грубе порушення з боку влади конституційного права українців послуговуватися державною мовою в усіх сферах життя. Це спричинило загрозливу для розвитку держави суспільну полярність, яка виявилась: у зіткненні двох протиборчих сил (носіїв імперсько-проросійської ідеології з владною підтримкою у східних і південних областях країни та національно-демократичними силами, завдяки яким і зреалізовано ідею України як незалежної держави); у двох концепціях сприйняття мови (мови як засобу комунікації та розумінням мови як духової фортеці, чинника національної безпеки, умови існування самої держави); у намаганні певних державних сил запровадити конституційну російсько-українську двомовність (яка де-факто активно процвітає) і у прагненні українців зберегти державний статус мови автохтонних носіїв, а не мови колишніх колонізаторів та окупантів.

Тоді годі було припустити, що саме дуже поступові, подекуди кволі у більшості частин України, українізаторські процеси, у центрі яких МОВА, стануть лакмусом на зрілість українців як самостійної нації, і врешті 2014 року вибухне московсько-українська війна як засадниче протистояння між ідеєю вільної національної України та її подальшим статусом московської колонії. Саме МОВА знову виведе нас у координати або-або, бо російська мова в Україні – це насправді Росія в Україні: дві антагоністичні держави на одній території – держава корінної титульної нації і держава-агресор, окупант.

Отож ідеєю нашої виставки стало донесення до суспільства через плакатно-малярські образи розуміння мови як умови існування держави, чинника державної безпеки та реалізації себе як представника самодостатньої української нації.

Серед завдань виставки: викривати антиукраїнську мовну політику; пробуджувати національну гідність і свідомість; повертати віками поневолювану націю у русло власного світорозуміння; скеровувати мислення і світогляд у націєтвірне і націєлюбне русло. Філософською основою виставки стало усвідомлення державотвірного начала в кожній людині, що здатна своєю націєцентричною позицією будувати власну долю і долю своєї самостійної національної держави.

Отож у листопаді 1998 р. спільно зі студентами-архітекторами та дизайнерами за сприяння ректора Юрія Рудавського, дирекції Інституту архітектури, зокрема Богдана Черкеса та Андрія Павліва, студентського профкому, НТШ (Олег Романів), Львівської обласної ради і, звісно, «Просвіти», ми організували унікальну виставку плаката на мовну тему «Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову». Це було несподіване відродження мовного політичного плаката у студентському середовищі, що привело до неочікуваних і дуже важливих політичних наслідків. Студенти знайшли блискучі форми розкриття цієї проблеми через синтез зображення і гасла. Виставка швидко вийшла за межі Політехніки й набула системного щорічного характеру: тривала в листопаді від 1998 до 2008 року із залученням сотень студентів різних вишів Львова, зокрема Державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша та Львівського інституту банківської справи.

Проте у грудні 2003 р. сталася безпрецедентна подія: голова ради російського молодіжного братства у Львові К. Арбатов звернувся до Галицького райвідділу міліції Львова з вимогою притягнути мене до кримінальної відповідальности начебто за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, порушення Конституції України та низки статей Кримінального кодексу. Бурю викликав особливо промовистий плакат студентки Юлі Пєцух «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?» (зображено потяг і стрілку руху в бік Московії), який студенти з нагоди Дня української писемности розклеїли по Львову.

Голова російського товариства ім. Пушкіна у Львові О. Свістунов щодо цього заявив: «Я не можу викладача звинувачувати в чистому вигляді ворожнечі, але в провокуванні – так. З нашого боку такого провокування не має. Ви не почуєте, щоб від російськомовного населення були гасла чи заклики до міжнаціональної ворожнечі. Ми намагаємося запобігти широкому конфлікту, аби не наступити на ті ж самі граблі й аби знову не спалахнув націоналізм, як це було на початку 90-х» («Аргумент-газета», 11.02.2004).

Натомість виконувач обов’язків начальника міліції м. Львова М. Курочка відхилив вимогу порушити кримінальну справу: «Кримінальну справу щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі ми не порушували. Ще в грудні працівники міліції дали відмову, однак Російське молодіжне братство з цим не погодилося і 20 січня подало повторну скаргу. Ми знову відмовили у порушенні кримінальної справи, і матеріали скеровуємо в прокуратуру» (там само).

Після цих безглуздих звинувачень ми видали зазначений плакат багатотисячним накладом і максимально поширили його по Львову через більшість навчальних закладів, а «Просвіта» Львівської політехніки зібрала сотні підписів від львів’ян на підтримку нашої позиції і виставки загалом. Ректор Юрій Рудавський забезпечив мені послуги персонального адвоката.

Українська мова – твого життя основа

Наприкінці 2004 р. новостворена громадська організація «Конгрес захисту української мови» з нашого подання оголосила щорічний учнівський і студентський конкурс мистецьких робіт у жанрі плаката, графіки, малюнка, аплікації, фотографії на тему «Українська мова – твого життя основа». На цей Всеукраїнський конкурс надійшло 272 роботи, в яких не лише географія України, але й менталітет кожного окремого терену: Львівська обл. – 72 роботи, Тернопільська – 52, Сумська, Черкаська, Полтавська – по 20 робіт, Хмельницька – 18, Івано-Франківська – 16, Дніпропетровська – 13, Одеська – 12, Кіровоградська, Вінницька – по 10, Запорізька – 7, Луганська – 2.

Презентація виставки відбулася у Щавливській гімназії Бориспільського району Київської области (організатор В. Стрілько, голова журі авторка цих рядків). Згодом та ж виставка відбулася у стінах Київського торгово-економічного університету за участи тодішніх депутатів Верховної Ради України. Малювали Мову діти і молодь віком від 5 до 19 років, і, можливо, через те більшість робіт виконано у романтично-сентиментальному стилі: образи квітів, птахів, дерев – себто пересолоджена веселково-калинова солов’їність, пейзажна краса без волі до експансивного відвоювання помосковщених теренів, ідилійне мовозамилування і мовозаколисування... Мова-квітка і мова-соловейко – нерозлучна пара по всій Україні. А доки вони ідилійно паруються, – «русскій язик» солдафонською ходою окуповує незрівнянні пейзажі, перетворюючи їх у березові рощі. Звичайно, не провина авторів у такому романтично-дитячому (бо ж більшість із них діти!) тлумаченні мови, але це серйозна підстава для суспільства, і зокрема виховників-учителів, замислитится, чи потрібне нам здитиніле майбутнє з мовою – квітчастою декорацією?

На цьому загальному заквітчаному мовному килимі, як подув свіжого молодого рвійного вітру сприймаються гострі політичні роботи, яких, на щастя, не так мало, серед яких і роботи студентів-політехніків.

Найгостріша і найзлободенніша тема серед робіт політичного спрямування – двомовність. Це той дамоклів меч, що не просто висить над Україною від часів СРСР, а вже зірвався на наші голови через московсько-українську війну 2014 року, основне питання якої МОВНЕ! Багато робіт було присвячено також суржикові – символові взаємообкрадання і взаємозабруднення мов, найочевиднішому знаку духового плебейства. Окрему групу становлять роботи з глибоко духовними філософськими гаслами, що, на превелике щастя, підносять Мову над її примітивним споживацьким тлумаченням у комунікативній функції.

У такий спосіб відтворено широку палітру мовних проблем – від її загроженого функціювання у власній державі до функції духового фундаменту нації. Найважливіше, що це засвідчило позицію юних і молодих людей, які під керівництвом своїх наставників у можливий для себе спосіб розбудовують наш український мовний дім. Із цього погляду кожна художня школа, майстерня чи навчальний заклад додали своєрідної мистецької цеглини у зміцненні нашої мовної ідентичности.

Неповторними на цьому тлі стали наступальні роботи студентів-архітекторів і дизайнерів Львівської політехніки та учнів зі Сумської студії «Країна мистецтв»; вражають своїм композиційним вирішенням і словесним наповненням роботи учнів із Підгаєцької художньої школи Тернопільської обл. Їхня Мова – це життєствердна категорія і танець української вічности; а роботи дитячої художньої школи з м. Переяслава-Хмельницького сповнені внутрішньої енергії і несподіваних малярських образів – у них непоборне майбутнє нашої мови.

Серед цього багатства українського духу журі відібрало 10 найкращих робіт, авторів дипломовано і нагороджено. Це роботи: «Мова росте елементарно: разом з душею народу» (Соломія Старак, Львів); «Без опори на мову Україна – Укрруїна» (Іван Шматко, Сіверодонецьк); «Борітеся – поборете» (цикл робіт Марії Сороки, Суми); «Хто ти? Патріот цінує своє коріння та мову» (Іван Бондар, Суми); «Мова – це ієрогліфи, національні коди» (Іванна Романюк, Рівне–Львів); «Мова українська здолає всі перешкоди» (Вадим Однов’юнов, Суми); «Якою мовою балакаєш ти на тій землі» (Мар’яна Чигер, Самбір–Львів); «Україні свій телерадіопростір» (Олександр Чернявський, Запорізька обл.); «Рідна мова» (Віталій Шупляк, Тернопільська обл.); «Я – українка» (Настя Торяник, наймолодша п’ятирічна учасниця конкурсу, Суми).

За патріотичне виховання молоді Ліга українських меценатів відзначила мене премією ім. Олекси Гірника (2004). Саме з цих виставок і почалося моє входження до великої політики.

Упродовж наступних років ми працювали ще натхненніше і видали чотири добірки мовних плакатів (три з них у видавництві Львівської політехніки): «Мова – твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю слово» (2002), «Мова – краса і сила» (2007), «Слово – меч духовний» (2012), які поширили по всій країні та за кордоном і провели десятки виставок у Ніжині, Києві, Острозі, Житомирі, Прилуках, Харкові, Сумах, Чернівцях, Ужгороді, Хусті, Одесі, Донецьку, Херсоні, Трускавці, Коломиї, Івано-Франківську, Кам’янець-Подільському, Луцьку, Тернополі, Кременці, Чернігові, Фастові, Черкасах, Кременчуці, Полтаві, Нетішині, Борисполі, Надвірній, Косові, Ме’ні, Коропі…. У Львові виставка мовного плаката і презентація добірки мовних плакатів «Слово – меч духовний» (вид-во Львівської політехніки) відбулася у Палаці мистецтв у Шевченківські дні (9–21 березня 2012 року).

Єдиний виш, що відмовився розмістити цю виставку 2013 (!!) року, – Києво-Могилянська академія.

Міжнародний конкурс української мови ім. Петра Яцика

Частиною діяльности «Просвіти» Львівської політехніки став Міжнародний конкурс з української мови, який зініціювали Петро Яцик та Ліга меценатів 2000-го року. Маю за честь бути головою Наглядової ради цього конкурсу та головою журі у Львівській політехніці. Щороку сотні студентів бере у ньому участь, двоє із них перемогли на міжнародному етапі: Оля Яремко (2004 р.) і Тетяна Іванишин (2016 р.). Крім цього, я заснувала премію імени Олени Пчілки (200 у.о.) для студентів за найкраще знання української мови і виплачую її щороку в травні під час урочистого річного завершення конкурсу.

Депутатсько-політична діяльність як реалізація мовних завдань «Просвіти»

У 2006–2012 роках уже як депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода» і заступник голови комісії з питань освіти та науки у Львівській обласній раді і водночас як просвітянка я зініціювала низку резонансних мовно-політичних акцій та рішень.

Започаткувала рекламний проєкт «Скарб нації» (назву і перший дизайн запропонували мої студенти-дизайнери) з популяризації на світловій рекламі визначних постатей нашої культури та політики у формі поєднання портрета та словесного гасла (створено понад 100 рекламозображень). Серед цих рекламних зображень були і мовні плакати студентів-політехніків, що брали участь у мовно-мистецькій виставці «Мова – твого життя основа».

Створила рекламний проєкт з культури мовлення у транспорті «Мова на колесах» з метою популяризації культури спілкування у публічних місцях.

Поширила у дитячих садочках плакати на мовну тематику і провела низку заходів у дитсадках із культури використання питомих форм власних назв (антропонімів).

Напрацювала ухвалу Львівської обласної ради про заборону музичного супроводу у транспорті (рішення №325, п. 3.6.5 від 20.12.2011 р.).

Як депутат ініціювала створення постійних курсів вивчення української мови, у читанні яких брали участь просвітянки з Політехніки О. Захарків та Н. Дрівко і підготували на основі цього посібник (рішення №818 від 23.01.2009 р.).

Уперше в українській історії депутатства започаткувала десятихвилинки з культури мовлення на сесіях Львівської облради, на основі яких написала монографію «Мовна норма: знищення, пошук, віднова» (2009, 2010, 2013, 2014 рр.), що вийшла багаторазовими виданнями і тисячними накладами.

Зініціювала посаду радника-редактора в облраді, яку обіймає пані Надія Котик.

У лютому 2010 року звернулася з резонансним Відкритим листом до президента В. Януковича з вимогою припинити омосковлення України: «Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло «дві мови – одна країна» таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні». Організувала численні підписи під цим листом.

І саме у цей час, після прес-конференції з оприлюднення цього листа, деякі львівські ЗМІ спільно з представниками партії регіонів, зокрема П. Писарчуком та В. Колесніченком, роздмухують, на їхню думку, скандал про мій повчальний і невимушений майстер-клас у львівському дитячому садочку (див. https://www.youtube.com/watch?v=fGsMVti9ueE) на предмет брутального порушення лексичної норми і вживання антропонімів у невластивих для них формах на зразок Маша, Міша, Пєтя (див. вище наліпку).

Від книги до мети

Із метою популяризації та промоції української книжки заснувала на базі Львівської політехніки спільно з ВО «Свобода» унікальний в Україні проєкт «Від книги до мети» (2011–2017 рр.) зі щомісячного запрошення до Львівської політехніки знакових особистостей націєцентричного світогляду з презентацією їхніх праць та максимальним медійним супроводом. За шість років системної роботи у проєкті побувало 55 авторів і відбулося 48 презентацій, видано п’ять підсумкових альбомів «Від книги до мети» (див. сайт проєкту http://www.vid-knyhy-do-mety.info/). Знаково, що, у післядень заснування «Просвіти» 1868 року, 9 грудня 2015 року у проєкті побувала дуже шанована гостя – головний редактор всеукраїнського часопису «Слово Просвіти», лавреат Шевченківської премії України, член комітету з національної премії ім. Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України, ведуча радіопрограм на Українському радіо, відома письменниця Любов Голота. Пані Люба презентувала збірку своїх творів «Там, де ніколи».

Депутатсько-політична діяльність як реалізація мовних завдань «Просвіти

Як депутат Верховної Ради України від ВО «Свобода» по мажоритарному окрузі м. Львова (була заступником голови комітету з питань освіти і науки ВР у 2012– 2014 рр). ініціювала публічне закрикування в парламенті всіх депутатів, що виступають недержавною мовою, внаслідок цього кількість годин звучання російської мови зменшилася в 3,1 раза.

Уперше на комітеті з питань освіти і науки ВР України 6 березня 2013 року публічно змусила депутата від компартії О. Зубчевського спілкуватися державною мовою. Це той депутат, що серед 148 інших депутатів-комуністів та регіоналів підписав звернення до Польського Сейму з вимогою визнати національно-визвольну війну українців у період 1942– 1945 рр. геноцидом поляків! За образу його «чести» 18 березня 2013 року він подав до суду і ця судова тяганина тривала довго і безрезультатно.

Ініціювала Подання до Конституційного Суду України про неконституційність ухвалення 3 липня 2012 року у Верховній Раді закону «Про засади державної мовної політики» В. Колесніченка та С. Ківалова і виступила з доповіддю в КС 13 грудня 2016 року як суб’єкт цього подання.

Під час голосування законопроєкту «Про вищу освіту» (липень 2014 р.) з моєї ініціятиви підтверджено правку (226 голосів) «мова викладання у вишах – державна» замість накинутого під час другого читання «мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова та інші мови відповідно до Конституції України».

У післямайданний час максимально зосереджую свою увагу на інтелектуально-просвітницьких дописах до часопису «Слово Просвіти», спрямованих на викриття нової хвилі московізації України вже під ліберально-европейською пудрою, зокрема, через космополітизацію освіти.

За просвітницьку діяльність Всеукраїнське товариство «Просвіта» відзначило мене премією ім. Б. Грінченка (2008 р.), за пропаганду і популяризацію української книжки, зокрема проєкт «Від книги до мети», Ліга меценатів присудила премію ім. Д. Нитченка (2012 р.).

Наша боротьба за мову триває. Тепер вона набула особливих правових форм, закріплених у законі «Про освіту»: через підвищення статусу мов нацменшин обмежено статус державної мови. Сильні і вільні нації ніколи не поступаються національними пріоритетами, і мова серед них визначальна.
 

Ірина Фаріон,
професорка катедри української мови Львівської політехніки,
доктор філологічних наук,
голова мовної комісії Товариства «Просвіта» Львівської політехніки,
народний депутат України VII скликання