Наталія Павлишин, тижневик «Аудиторія»
Герб Львівської політехніки

Ви маєте можливість! А ще краще – унікальну можливість! Правда, часто доводиться це чути? Зараз і насправді світ особливих можливостей, шаленого темпу й нестримного розвитку. Всі переваги такого стрімкого світу вповні відчуває на собі молодь, бо клацанням мишки чи порухом пальця по екрані смартфона можна зачерпнути такий обсяг інформації, у пошуках якого ще не так давно треба було тиждень просидіти у бібліотеці. Та, як би не було, і тепер діє прадідівський метод – зуміти відсіяти й відібрати, але тепер не зерно від полови, а цінну, корисну, правдиву, потрібну інформацію від спаму.

Ви зобов’язані! Адже «за власним нахилом живе плебей, шляхетний прагне устрою і ладу» (Гете). Мабуть… Хоча багато хто живе чи вдає, що так живе, за іншим принципом – «я нікому нічого не мушу». Та як би не заперечували, як би не старалися, але більше можливостей справді породжують більше зобов’язань і обов’язків. Ну, хіба що взагалі не прагнути нічого в цьому житті, а лише інертного існування. Бо суцільної сієсти не буває навіть у дуже примітивних фільмах, не кажучи вже про життя.

Ви не маєте проблем, а лише виклики! Ну, якщо зважити, що значна частина молоді й справді проблеми за проблеми не вважає, а старається «вирулити» навіть із безнадійних на перший погляд ситуацій, ще й отримати з цього користь, то направду це не проблеми, а виклики. Зрештою, тепер дуже цінується досвід. Тож кажуть, навіть, якщо щось не вдалося, то така людина здобула більший досвід, аніж та, яка зробила все успішно.

Тож, дорогі студенти, аспіранти й усі юні душею, вітаємо всіх зі святом – Днем молоді! Зараз маємо всього вдосталь – і можливостей, і обов’язків, і навіть викликів. Та лише так, використовуючи, шукаючи, розвиваючись і борючись, формуємо нові генерації, які завжди успішніші і прогресивніші за попередні.

Олександр Бендюг, студент першого курсу Інституту енергетики та систем керування:
«Вистачає всього»

На мою думку, одного й іншого вистачає. Світ розвивається, і молодь особливо старається йти в ногу з часом. Зараз ми маємо більше можливостей для розвитку, аніж наші батьки. Зокрема, є значно ширший діапазон професій, засобів для навчання, та чимало й викликів. Адже нині величезне значення має саме якісна освіта, хоча треба бути готовим до постійних змін, бо за кілька років здобута професія може бути не актуальна. Тобто треба постійно розвиватися.

Вікторія Галкіна, студентка третього курсу Інституту архітектури:
«Обов’язків завжди було багато»

Мені здається, що обов’язків у молоді завжди було достатньо. Зараз складний час, бо велика конкуренція на дорозі до успіху. Щоб чогось досягти, потрібно дуже багато вчитись і працювати. Якщо раніше мало хто здобував вищу освіту, то зараз – це кожен другий. І серед усієї цієї «популяції» потрібно вміти вийти на певний рівень. Та з другого боку, якщо мати бажання, то можна здобути кращу освіту, влаштуватися на престижнішу роботу. Та це, відповідно, збільшує кількість обов’язків.

Олексій Янін, студент другого курсу Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«Можливостей у рази більше»

Тепер більше можливостей, аніж обов’язків чи проблем. Уважаю, що ми суттєво відійшли від старого ритму життя, від «совкового» мислення. У мене склалося враження, що порівняно з попередніми поколіннями, ми маємо кращі умови для навчання, можемо вільно подорожувати, більший вибір для працевлаштування чи навчання. Та в будь-якому разі, як колись, так і тепер – треба працювати. Бо ті, хто вважає, що просто можна легко брати від життя все, не докладаючи жодних зусиль, не усвідомлюють, що це перетворює їх на «біомасу», яка не розвивається і не використовує всіх ресурсів для самовдосконалення.

Оксана Перевознюк, студентка четвертого курсу Інституту геодезії:
«Маємо можливості, обов’язки й чимало викликів»

Десь половина на половину. Перед нами стоїть головне завдання – вижити в такому швидкому, інформаційно багатому світі. Та ми маємо чимало можливостей – технології, подорожі, навчання. Хоча, уважаю, ми не маємо культури, духового стрижня, стимулу до єдиної мети. А коли ми не об’єднані чимось глибшим, єдиним ідеалом, то важко досягати гармонії. Бо так виходить, що кожен іде поодинці, старається самовиразитися, працює «на публіку». Хоча тепер ми живемо без обмежень, і варто лише захотіти – й мети можна досягнути. Головне, щоб це не виходило за певні розумні рамки.

Олександр Бендюг, студент першого курсу Інституту енергетики та систем керування Вікторія Галкіна, студентка третього курсу Інституту архітектури Олексій Янін, студент другого курсу Інституту гуманітарних та соціальних наук Оксана Перевознюк, студентка четвертого курсу Інституту геодезії