І кожен хай збагне
у чому правди суть.

Корній Товстюк

Що далі плине час, то більше я замислююсь над багатогранною постаттю, у якої мені пощастило навчатися ще студентом фізичного факультету Чернівецького державного університету, а пізніше тісно співпрацювати як фізик, то більше мені здається, що ці глибокі слова Корнія Денисовича з його чудової поеми «Марія», винесені в епіграф, якнайкраще віддзеркалюють якусь дуже важливу складову його внутрішньої суті, його душі, його повсякденного пошуку. Пошуку суті правди в усьому, чого торкався Корній Денисович, чим жив, що робив, про що мріяв.

Він жив наукою. Наукова діяльність Корнія Денисовича була й натхненною, і плідною. Яскравий приклад тому – наукова школа з напівпровідникового матеріалознавства, яку створив і залишив по собі Учитель – 56 кандидатів наук, понад двадцять з яких стали докторами наук. Це потужна наукова когорта, яка працювала і працює як у різних куточках України – у рідних Корнію Денисовичу Чернівцях, Львові, Києві, Івано-Франківську, Ужгороді, Чернігові тощо – так і далеко за її межами: США, Канаді, Мексиці, Польщі, Португалії, продовжуючи й розвиваючи шляхетну справу наукового пошуку.

Він багато сил і енергії витрачав на організування науки, постійно шукав можливості практично використовувати її результати, передовсім у виробництві, убачаючи в цьому ключ до процвітання нації і держави. Ще далекого 1956 року він організував на базі Чернівецького університету першу в Радянському Союзі проблемну лабораторію з фізики напівпровідників, яка на багато років визначила напрямок розвитку напівпровідникового матеріалознавства на Буковині. 1969 року К. Д. Товстюк організував і очолив Чернівецьке відділення Інституту напівпровідників Академії наук УРСР, що дозволило йому ініціювати і брати безпосередню участь у створенні електронної промисловості на Буковині. 1991 року Корній Денисович зорганізував та очолив Львівське відділення відновлювальних джерел струму Інституту проблем матеріалознавства НАН України. Це, до речі, надалі безпосередньо стосувалося організації цього перспективного наукового напрямку у Львівській політехніці. Цей напрям у нашому виші успішно розвивається й нині на кафедрі прикладної фізики і наноматеріалознавства під керівництвом одного з учнів Корнія Денисовича – професора І. І. Григорчака. Сам Корній Денисович теж чимало років (від 1995 р.) працював професором кафедри напівпровідникової електроніки Львівської політехніки й головою Спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій технічного та фізико-математичного профілів, дбаючи про підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації для України.

Він усе своє життя, від молодих років і до останнього дня, поклав на вівтар боротьби за Україну, за її державність і незалежність. Ще молодим хлопцем юний Корній стає активним учасником українського визвольного руху. Як член Організації Українських Націоналістів і Буковинського куреня в буремні 1941–1943 роки бере участь у визвольній боротьбі пліч-о-пліч із такими світочами ідеї незалежності України, як Олег Ольжич, Олена Теліга, Улас Самчук та багатьма іншими. А вже збагаченого життєвим досвідом, на ХІІ Великому зборі ОУН 1993 р. Корнія Денисовича обирають головою Ради ОУН. 1995 року він організовує і очолює Львівське обласне відділення Фундації імені Олега Ольжича. Корній Товстюк глибоко переконаний, що ми живемо доти, доки пам’ятаємо. За його ініціативою у Львові впорядковують могили Романа Сушка та Ярослава Барановського на Личаківському кладовищі (1993 р.), встановлюють меморіальну таблицю Олегу Ольжичу (1993 р.) та меморіальну таблицю Роману Сушку (1996 р.), за активної участі Корнія Денисовича з’являється документальний фільм, присвячений Олегу Ольжичу (режисер А. Микульський, 1998 р.).

Він мріяв про щасливе майбутнє свого народу. І завжди вірив у нього. Словами цієї віри Корнія Денисовича все з тієї ж поетичної збірки «Марія», з якої я розпочав свої спомини про Вчителя, я хочу їх і закінчити:

Я вірю, прийде наш Месія,
Й над нами спиниться звізда,
І знову вільна Україна
Прославить Бога і Христа!