Підготовчі курси (за програмою ЗНО)
Всеукраїнська олімпіада  Львівської політехніки
 

Політик, економіст Віктор Пинзеник розповів політехнікам про перешкоди економічному зростанню

7 березня 2019, 13:45
Наталія ПАВЛИШИН, Тижневик «Аудиторія»

Про стан сучасної української економіки, фінансові тонкощі зі студентами-економістами Львівської політехніки поспілкувався екс-міністр економіки, екс-міністр фінансів, колишній віце прем’єр-міністр, народний депутат України, чинний професор багатьох університетів випускник нашого університету Віктор Пинзеник у межах лекції «Перешкоди економічному зростанню».

— Зараз чуємо досить дивну риторику: що мало не помахом пера люди стануть багатшими. Та, щоб говорити про зріст статків, має зростати економіка. Кажуть, що українська економіка росте. Так! Та перше на що варто звернути увагу — темпи економічного зростання. Не варто забувати, що цьому передувало два роки (2014-15 роки) сильного спаду. Тож за цей період наша економіка має на 6% менше зросту, ніж це було до 2014 року. Тобто перша проблема, яка постає перед Україною — темп економічного розвитку, — розпочав свою лекцію Віктор Пинзеник.

Звертаючись до студентів, він наголосив, щоб вони відстежували прогнози Світового Банку про те, скільки років потрібно Україні, щоб наздогнати Польщу.

— 50 років, за умови, що Польща нас почекає. Не можна жити з темпами зростання 3-5 %. Є ще одна проблема, яку легко побачити на прикладі 2017 року, коли наша економіка зросла на 2,4%. Та за рахунок чого? Промисловість майже помирає, сільське господарство в мінусі, будівництво займає надто малий відсоток ВВП… Зростання відбулося за рахунок торгівлі імпортом. Чи можемо бути задоволені таким зростанням? Здорове зростання мають забезпечити інвестиції. А тут прориву немає. Ми не можемо бути задоволені іноземними інвестиціями 1,5 млрд доларів у рік. І це не добровільне інвестування, а примусове. Воно супроводжувалося ще одним явищем — репатріацією дивідендів. Інвесторів вивели з ринку України 3,3 млрд доларів, тоді як приріст був удвічі менший, — додав економіст.

Серед проблем, які необхідно розв’язати, є фундаментальна — неможливість інвестора оцінити, що він заробить. Бо для цього треба знати, за яким курсом долара можемо рахувати доходи і видатки, яким він буде через два роки. Від 2 березня 1996 року і донедавна наша економіка пережила три шокові девальвації національної валюти. Тобто найперше треба дати стабільний курс долара.

Друга проблема, яка гальмує нашу економіку, — ми постійно живемо в борг. На зовні виглядає все добре, але насправді — ні. Віктор Пинзеник наголосив, що проблеми виникли набагато раніше, коли наростили зовнішній борг.

— Ми почали проїдати резерви і курс обвалився, вже не перший раз. Чи можна було уникнути цієї ситуації — так. Треба було відпустити курс долара. А це зробили лише після трьох криз. Тоді як курс долара не лише реагує на проблеми, а й виправляє їх. Крім того, в нас є ще одна велика стаття експорту — українські заробітчани, які за останні роки влили в нашу економіку 12 млрд. доларів. Та все ж залишаються старі борги, яких ми не можемо позбутися без кредитора останньої дії — Міжнародного валютного фонду. До нього звертаються тоді, коли вже ніхто не позичає грошей. Нещодавно Україна отримала позичку від МВФ і досить недешеву — під більше, як 5 %. Тоді коли країни Прибалтики, а ми з ними здобули незалежність в один період, та в них позичають під 1,5%, — наголосив лектор.

Серед питань, які звучали і від викладачів, і від студентів, було про те, чи не впливає війна на нашу економіку.

— Так, війна триває Та в 2008 році не було війни, а курс обвалився. Крім того, Ізраїлю постійна війна не заважає розвиватися. Не варто забувати, що Росія веде проти нас і торгову війну. Такого варварства, як з її боку щодо нас, ще не було. Наш експорт із СНД впав тричі. Навіть більше, коли, наприклад, Польща поставляє продукти через Україну, вони їх не пропускають. Такого повернення нашої економіки на Захід ще не було.

Говорячи про вибори і вибір, економіст зазначив:

— Період виборів я завжди називаю стихійним лихом. І ми просто мусимо його перебути. Та попри це, прийти на виборчу дільницю і проголосувати — обов’язок усіх. У виборі головне — тверезе мислення. А те, що досі не можемо сказати, хто стане президентом — ознака демократії.