Випускник ІКНІ Антон Мінчук: «Музика без барабанів – акварельний малюнок, якому бракує контурів»

17 квітня 2018, 08:58
Наталя Яценко, тижневик «Аудиторія»

У старших класах у старому сімейному альбомі він знайшов фото, на якому, дев’ятимісячний, дуже задоволений і… з барабаном. Минув час – і Антон Мінчук, випускник ІКНІ Львівської політехніки, зумів не лише стати барабанщиком, а й відкрив свою барабанну школу.

– З раннього дитинства був залучений до музики – мама бачила в мені майбутнього великого піаніста, згодом була гітара, – розповідає Антон. – Фортепіано насправді цікавило мене мало, я мусив докладати великих зусиль, щоб щось вивчити, зіграти. Тоді зрозумів, що більше приваблює не класична, а сучасна музика – рок-н-рол, рок, блюз. Коли зацікавився барабанами, припинив займатися іншими інструментами. Згодом придбав їх і став дратувати грою своїх сусідів. А мало бути все трохи інакше – потрібно було почати з вивчення барабанних технік і практики на спеціальних тихих тренажерах.

– То Ви зважили на обурення сусідів і стали шукати для себе музичного гуру?

– Насправді більшість сприймала мою гру досить толерантно, лише один сусід (мабуть, мав абсолютний слух), тільки я сідав за барабани, уже невдоволено стукав по батареї. На щастя моїх сусідів, я невдовзі поїхав з рідного Ужгорода до Львова, бо вступив до Політехніки. Але бажання до творчого самовираження не зникло. Я був у пошуку музичних подій і можливостей. Грав у різних колективах, різну музику, але невдовзі зрозумів, що не прогресую – не можу зіграти чогось складнішого, впевненіше. Мене це засмутило – і я пішов учитися.

Барабани, як ми бачимо їх нині, – це комплексна ударна установка, що складається з різних інструментів. Вона виникла сто років тому в еру джазу у США, звідки розповсюдилася по світу. У нас і країнах пострадянського простору не було необхідних знань, розуміння правильних технік та підходів до гри. Буквально років шість-сім тому в Україні нарешті з’явилися люди, які вивчали ефективні барабанні техніки і концепції там, де вони зародилися. Мова про Максима Дьоміна, який працював як музикант у Канаді й інтенсивно вивчав техніки у живої легенди барабанів Дома Фемюларо. Тепер в Україні є осередки людей, яких навчив Максим і які самі вже просувають ефективні барабанні техніки. Я навчався в учня Максима Сергія Красуцького. Дуже корисними були майстер-класи у Львові й Києві – приїжджали артисти світового рівня, Максим і двічі – сам Дом.

– Поговорімо про розслабленість. Для барабанщиків, які особливо інтенсивно задіюють під час репетицій і концертів усе тіло, вона надзвичайно важлива. Як же її досягти?

– Справді, щоб зробити потужний удар, барабанщик має бути в розслабленому стані. Є різний комплекс вправ для появи потрібних відчуттів у ногах і руках. Але жодна вправа не буде ефективною, якщо на розслаблення не налаштуєшся сам. Підказати, в яких місцях у тілі в тебе виникає напруження, допоможе і викладач. Важливо моніторити себе і практикувати перед дзеркалом. Я стараюся зауважити напружені місця і розслабити їх. І це, можливо, вимагає лише певної концентрації уваги.

– А як щодо перемикання уваги з однієї дії на іншу?

– В ідеалі той, хто грає на барабанах, має вміти одночасно керувати кількома процесами. Переважно люди намагаються запам’ятати комбінації рухів. Але є концепція незалежної гри, яка передбачає, що кожна з наших кінцівок діє окремо. Звертаємо увагу і на те, що грають інші музиканти. Розподілу уваги можна досягнути, якщо старатися розширити межі оперативної пам’яті. Взагалі, гра на барабанах – це не лише фізична, а й розумова робота.

– І не тільки потрібно відтворити ритм, а й виразити свої і не свої емоції.

– Так, це засіб вираження емоцій і музичних ідей. Барабани, можливо, – найбільш емоційний інструмент, у них дуже широкий динамічний діапазон звучання, від тихого до дуже голосного. Барабани, на мою думку, існують для того, щоб підкреслити ритмічність у музиці. Бо вона без них – ніби акварельний малюнок, якому бракує контурів.

– Багато залежить від музиканта, але наскільки важливо мати ще й хороший інструмент?

– Спочатку нема потреби думати не те що про дорогу установку, а взагалі про її придбання. Насамперед – освоєння рухів на спеціальних тренажерах. Якщо вже почали грати в якомусь гурті, то й тоді не конче купувати барабани (на репетиції й концерти барабанщики ж не приходять зі своїми музичними установками), достатньо мати лише певні елементи, як-ось: тарілки, малий барабан, педалі, які найбільш чутливі і необхідні вам. Якщо ж ви безнадійно хворі барабанами, то тоді купуйте установку.

– Схоже, що Ви ними вже захворіли остаточно, бо у Вас є і своя репетиційна, звукозаписувальна студія, і своя барабанна школа…

– Так, і цікаво спостерігати, як студенти, учні вчаться, як розвивається музика у Львові.

– І як вона розвивається?

– Мені здається, що музика в нас почала більш активно розвиватися за останні рік-два. Львів часто називають культурною столицею, але, на мою думку, ще багато треба зробити для того, щоб він справді став нею.