Директор МІОК Львівської політехніки Ірина Ключковська: єдиний надійний союзник України – діаспора

6 квітня 2018, 13:17
Олег Галів, ІА «Дивись.info»

У світлі бурхливих подій у суспільно-політичному житті України ім’я нашої держави все частіше з’являється у стрічках іноземних ЗМІ та обговорюється міжнародним середовищем. Ключовими залишаються лише питання, що саме говорять про Україну у різних куточках світу та хто «тримає» бренд нашої нації далеко за її межами.

Про це ми розпитали у директорки Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірини Ключковської.

– З початку Революції Гідності й відтоді, відколи розпочалася російсько-українська війна, яке ставлення світу до України загалом?

– Якщо маємо ілюзію, що про нас багато говорять і думають у світі, співпереживають з нами, то це велика помилка. Кожна країна зосереджена на собі, на своєму власному інтересі. Запитаймо себе: «А багато ми чули, знаємо про ситуацію у Сирії, чи співпереживаємо з сирійцями?».

Так, коли бачимо моторошні фотографії, покалічених дітей, що стікають кров’ю, ми це переживаємо. Але на цьому все закінчується. Така ж ситуація з Україною. Маємо зрозуміти – те, що робиться в Україні, це виключно наша проблема, розв’язати яку маємо самі власними силами. Звичайно, нам необхідні союзники, для нас потрібні партнери. Але ми повинні добре розуміти, що всі союзники і партнери зі світу – ситуативні, які керуються виключно своїм державним інтересом. Ми ж маємо одного-єдиного, надійного, незрадливого, який завжди з нами, – нашу українську діаспору, цих 20 мільйонів, що живуть за межами України. І понад століття історії української діаспори нас у цьому переконало.

Коли не було держави, вони втримували атрибути нашої державності, зберігаючи, розвиваючи, плекаючи наші духовні цінності у країнах свого проживання. А події, які відбулися після 2013-го й 14-го років, Революції Гідності й початку агресії з боку Росії, ще раз нас переконали у тому, що українці, які живуть за межами України, ніколи не будуть байдужими до питань України.

Про це свідчить потужна активізація їхньої діяльності – виникнення десятків, сотень, а то й тисяч нових громадських організацій. Це й переорієнтація діяльності Світового Конґресу Українців (СКУ) – організаційної надбудови, яка об’єднує українські громадські організації з 53 країн світу.

Якщо за період президентства Януковича було прийнято рішення в СКУ зосередити свою роботу на розбудові і зміцненні своїх власних організацій за межами України, то, без сумніву, після початку війни, яку розв’язала Російська Федерація, вектори партнерської співпраці української діаспори змінилися.

– Як активізувалася ця допомога?

– У нашому суспільстві, на жаль, не змінилися стереотипи щодо української діаспори. Для нас українська діаспора надалі є синонімом гуманітарної допомоги. Але ж сфера діяльності наших земляків за кордоном значно ширша! Це наші народні дипломати, які працюють за межами України, перш за все вони є носіями правдивих знань про Україну в країнах свого громадянства і проживання…

До речі, зовсім недавно з’явилася інформація про те, що американський штат Массачусетс визнав Голодомор 32–33 років на теренах України геноцидом. Чарльз Бейкер, губернатор цього штату, проголосив березень 2018 року місяцем пам’яті Голодомору в Україні. І це лише в Америці, де визнано Голодомор геноцидом у 9 штатах, таких як Вашингтон, Вісконсин, Пенсильванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Мічиган.

А зовсім недавно було проголосовано рішення у парламенті Португалії, за яким теж визнано Голодомор геноцидом. Маємо зрозуміти, що за такими рішеннями владних структур у різних країнах стоїть величезна чорна робота наших українців. І дуже добре, коли є порозуміння і співпраця з нашими дипломатичними установами за кордоном. І тоді є результат.

Зараз посилилася робота нашої діаспори проти дезінформації і фейкових новин, активізується праця із засобами масової інформації в країнах проживання, до якої долучаються провідні українські громадські організації, такі як Світовий Конґрес Українців, Світова федерація українських жіночих організацій, КУК – Конґрес Українців Канади, Об’єднання Українців Австралії.

Чого варта робота очільника СКУ Евгена Чолія, який сам один працює як ціле міністерство, здійснюючи десятки і сотні перемовин з провідними міжнародними організаціями, главами іноземних держав, високопосадовцями. Наша українська діаспора працює у різних сферах, і гуманітарна є лише однією з них, далеко не визначальною. Вона працює і в політичній площині, лобіюючи наші питання, і в інформаційній, правдиво інформуючи суспільства в країнах проживання про події, і в економічній, проводячи форуми й залучаючи іноземні інвестиції для розвитку країни. Без сумніву, це й широкий фронт культурологічних робіт.

– А держава достатньо співпрацює з діаспорою?

– Ні, недостатньо. Проте, однозначно можу сказати і ствердити, відслідковуючи всі ці процеси, що після 13–14-го року відбувся певний позитивний злам у ставленні до української діаспори. Дуже добрими сигналами є те, що зустрічі з українськими громадами за кордоном є у робочому графіку закордонних візитів наших високопосадовців, підписано ряд меморандумів, з'являються спільні проекти. Держава розпочала нарешті партнерську співпрацю з діаспорою.

– Якщо українська діаспора, з якою після 2013 року держава почала більше працювати, буде продовжувати у тому ж темпі рухатись у тому ж напрямі, то про Україну в майбутньому будуть говорити як про країну яку? Як Ви вважаєте?

– Діаспора буде працювати для України за будь-яких умов – чи будемо ми, так би мовити, на коні, чи – під конем, бо вона нас ніколи не зраджувала. А як про нас буде говорити світ? Все залежить лише від нас, наскільки ми справимося зі своїми внутрішніми проблемами, наскільки ефективно зуміємо подолати корупцію, з якою ми не впоралися за 4 роки. І це наша найбільша ганьба. І я знаю, як переживають наші діаспоряни, коли вони зустрічаються з представниками владних структур в країнах проживання і мова заходить про корупцію.

– Пані Ірино, а Ви, як науковець і як українка, яка мешкає тут, яка підтримує зв’язки з діаспорою, вірите у те, що ми з часом вийдемо з корупції і зможемо її побороти?

– Я не тільки вірю, я переконана. Я переконана в тому, що рано чи пізно це відбудеться. Ми повинні втримати і розвинути здорову державу. Моє покоління, на жаль, цього вже не зробить. Ми виросли в іншій системі, обтяжені радянським минулим. Але виросло нове покоління – покоління Незалежної України, яке показало, що готове класти життя за неї, для неї працювати. Я переконана, що коли прийдуть в політику і до влади нові люди, не обтяжені тягарем тоталітарного московського минулого, вони все зроблять правильно. І тоді буде чим хвалитися назовні. І тоді країна, яка має колосальний внутрішній і зовнішній потенціал, стрімко піде вперед.