Штучний інтелект (ШІ) активно проникає у наше життя: голосовий пошук на гаджеті чи в телефоні, відеоігри, онлайн-підтримка на сайтах, роботизовані програми… Більшість з нас часто не задумується, що користується продуктами штучного інтелекту. Про це говоримо з доцентом кафедри САПР Іриною Юрчак.
– Коли з’явилося поняття «штучний інтелект»?
– 1953 року 10 хлопців віку наших студентів та молодих науковців зібралися у Дартмутському коледжі. Серед них – відомі на сьогодні: Марвін Мінський, Натаніель Рочестер, Воррен Мак-Каллок, Волтер Пітс. Вони вирішили за літні канікули розробити нову концепцію комп’ютера – щоб той поводився, як людина. А через два роки інформатик Джон Маккарті впровадив саме поняття «штучний інтелект». Молоді науковці багато дискутували та мали два бачення розвитку ШІ. Одні науковці вважали, що у комп’ютері треба відтворити біологічну структуру особини або якогось природного явища, другі дотримувалися принципу дії чорної скриньки у роботі комп’ютера – коли через задані коди машина надає відповіді на конкретні запитання.
Відтоді розвиток штучного інтелекту мав багато підйомів і спадів. У 1960-ті роки розпочалося велике розчарування, тож журналісти у відповідь на невиправдані сподівання почали критикувати ШІ на всіх рівнях, зокрема казали, що він може зруйнувати Землю… ШІ зазнав різних хвиль, однак тепер він у розквіті.
– Які можливості штучного інтелекту сьогодні?
– Всі! Ми просто не помічаємо інтелектуальних можливостей машин. Коли подаємо запит на пошук, то не замислюємось, що відповіді на різні запитання нам опрацьовує машина. У ній діють системи аналітики – коли за статистичними даними відразу можна отримати будь-яку цінну інформацію.
– Чи штучний інтелект має негативи?
– Вважаю, що ні. Він не може нашкодити людині. Поки що не відомо про ШІ, який сам розвивається – що заклали програмісти, те й маємо. Загроза в тому, що ШІ може потрапити до рук несумлінних людей, які можуть використати його на шкоду. І такі приклади є у світовій практиці – скажімо, коли вибором людей керували через алгоритми штучного інтелекту. Тепер з обережністю підходять до впровадження ШІ у прямих воєнних діях, адже супротивник може перехопити керування ним і спрямувати зброю проти наших військ. Отож, самі програми не шкодять, але може нашкодити людина, яка володіє ними. Звісно, можливі збої у роботі систем, але вони не критично загрозливі.
– Чи від активного впровадження ШІ у наше життя людина не стає пасивнішою, лінивою?
– Людська лінь – це запорука прогресу. Якби людина не лінувалася – не було б машин, верстатів, побутових пристроїв, адже лінивий не хоче сам виконувати якусь роботу і думає, чим би себе замінити, як полегшити виконання. Отож, людство, навпаки, зараз більше думає та розвивається, бо щораз більші можливості нам відкриваються. Але ми розбещені благами, які надають нам системи ШІ, сприймаємо їх як закономірність, не замислюючись, що до їхнього створення доклали свою працю багато науковців.
– Чи може штучний інтелект перевершити людський?
– Наразі ні, але прогнозувати ризиковано навіть на найближчі півроку-рік. Кожна модель головного мозку, так звані нейронні мережі, які використовують у системах, спроможна виконувати не комплекс різноманітних завдань, а окрему ділянку – розпізнавання, класифікацію, прогнозування. Поки що не створили нейронну мережу, яка би замінила чи перевершила людську думку.
– Як розвивається ШІ в Україні?
– Досить стрімко. Зважмо й на те, що розвиватися у нас він почав від 2000-х років. Сьогодні в Україні стрімко розвивається ІТ-сектор, що є позитивним прикладом для пострадянських держав. Маємо біометричний контроль доступу, відеоспостереження з визначенням типу рухомих об’єктів, системи «розумного будинку», інтелектуальні боти-помічники… Цей перелік необмежений і охоплює чимало напрямів людського життя. Активно впроваджується роботизація – не лише на виробництві, а й у побуті. Це домашні роботи для прибирання, роботи для розпізнавання сторонніх людей чи предметів у помешканні, роботи-іграшки, роботи-помічники старших людей чи осіб з особливими потребами.
Наші студенти працюють у потужних проектах – реалізовують складні інтелектуальні алгоритми, комплекси управління виробничими процесами, системи, що самонавчаються та приймають рішення, складають програми для аналізу надвеликої кількості даних, розробляють інтелектуальні ігри та розумні системи. Для прикладу, один із них брав участь у проекті розробки «співрозмовника» для компанії «Київстар» – інтелектуального бота, який відповідає на поширені запитання, дає поради і фактично розв’язує проблему споживача.
– Яким бачите майбутнє штучного інтелекту?
– Дуже оптимістичне, особливо для Львова, що стає центром наукової думки. Наші програмісти мають великий потенціал у розвитку новітніх технологій, адже закордонні компанії цінують їх за генетичну кмітливість, логіку, за те, що не обмежуються чимось одним, а знання з різних галузей впевнено застосовують у своїй роботі.