На кафедрі прикладного матеріалознавства та обробки матеріалів ІІМТ вшанували пам’ять Марти Замори. Урочисте засідання приурочили до її 100-ліття.

До Львівської політехніки Марта Замора прийшла далекого 1951 року. Тут працювала до кінця життя, яке було нелегке та особливе. Уродженка Городенки на Івано-Франківщині. Батько викладав математику в приватній українській гімназії, де директором був відомий Антін Крушельницький. Згодом родина переїхала до Полтави, ще за якийсь час – до Харкова. Треба сказати, що батько був січовим стрільцем, тому згодом зазнав переслідувань і його життя закінчилося трагічно. Попереду – арешт, заслання, знову арешт і, у 1937 році, розстріл. Дівчина пережила не лише розстріл батька, а й родини Крушельницьких, арешт тітки Наталі, етапування мами до Казахстану. Їй було лише 18, коли залишилася сама, адже брат Євген тоді навчався в Москві. Студентка Харківського механіко-машинобудівного інституту здобувала спеціальність «металознавство». За те, що не відмовилася від батька, її відрахували з комсомолу. Після закінчення інституту спершу працювала на заводі. Вже маючи маленьку дитину, під час війни довелося пережити окупацію, переїзд на Урал. Після повернення вступила до аспірантури, захистила дисертацію, викладала.

– Як їй вдалося втриматися в науці з такою біографією – невідомо. Можливо, порятувало те, що вийшла заміж за однокурсника Бориса з прізвищем Кашкадамов, – розмірковує зять Марти Замори, професор ІІМТ Володимир Палаш.

Батько прищепив доньці любов до природи, мандрівок, а також до принципового вживання української мови. Свої лекції вона читала лише українською, що тоді в технічному виші не було перевагою. Мама Софія Левицька заклала доньці зерно артистичності. Зі студентами Марта Замора любила мандрувати. Заохочувала їх до досліджень, була науковим керівником кількох дисертаційних робіт. Активно брала участь у конференціях. Її запрошували читати лекції до Польщі та Німеччини. Видала навчальні посібники, українсько-англійсько-російський словник з матеріалознавства. Тривалий час збирала матеріали, аби наприкінці 80-х років упорядкувати книжку про батька – «Один зі сорока мільйонів».

…Того дня пролунало багато теплих спогадів про Марту Замору. Були присутні її діти: Софія, Наталя, Павло, а також онуки, колишні студенти. Син підготував презентацію. Усі говорили про її порядність, творчу, практичну, життєву активність. Нелегка доля не зламала Марту Замору, а навпаки – додала їй стійкості, рішучості, любові до життя, до людей і до праці.