Продовжуємо обговорювати тему викладання гуманітарного циклу дисциплін у вищій школі. Сьогодні – із завідувачем кафедри української мови доцентом Геннадієм Вознюком.
– Як Ви вважаєте: потрібно студентам вивчати гуманітарні дисципліни у виші чи ні?
– Про велику потребу у вишах гуманітарного циклу говоримо вже багато років. На жаль, не всі розуміють суть цих знань, виводячи ці предмети на якийсь марґінес. Пропонувати їх лише за вибором студентів є принаймні нерозумно й неприпустимо. До речі, це добре розуміли австрійці й поляки, адже в Реальній школі, що стала провісницею Львівської політехніки, була обов’язкова дисципліна «Стилістика». Звичайно, це була стилістика польської мови, але показово, що в технічному навчальному закладі питання глибшого засвоєння мовних нюансів стояли на першому плані. А загалом, одним із важливих завдань Реальної школи було «заглиблюватися у духовну культуру».
Дехто вважає, що найважливіше – піднімати економіку. Я, до речі, завжди сперечаюся з нашими економістами, які кажуть, що в Україні є дуже багато економічних проблем. Думаю, в Україні нема економічних проблем, хай це звучить і парадоксально, а є проблеми культури, і проблеми світогляду. Недарма світ нині повертається до культури: виробничої, політичної, юридичної, фахової, загальної, культури поведінки, спілкування, мовлення. Якби ми вміли між собою спілкуватися, якби ми мали належний рівень культури, то давно мали б нормальну державу без окупацій і АТО. Вважаю, що економічні проблеми мають, наприклад, наші сусіди-поляки, але завдяки високій культурі спілкування у суспільстві вони ці проблеми успішно долають. Тому Польща – одна з успішних країн Євросоюзу, куди українці їдуть працювати, вчитися.
Серйозні науковці, соціологи, політологи світу вже відкинули марксистську формулу про те, що первинне – буття, а вторинне – свідомість, що культура – вторинна і придаткова до економіки. Нині вони розуміють, що культура, духовність, національна свідомість – дуже важливі складники будь-якого прогресу. Звичайно, у світі багато різних проблем через зіткнення культури і антикультури. Через те для нас гуманітарна складова – як ковток води в пустелі. Наразі в нашому університеті весь гуманітарний цикл обов’язковий для вивчення.
– То які курси читають на Вашій кафедрі?
– Наші предмети «Українська мова за професійним спрямуванням», «Риторика», «Ділова українська мова»(на деяких спеціальностях) – це культура спілкування в колективах – виробничому, навчальному, культура думання, стосунків. Наші заняття підтвержують, що студентам цікаві ці лекції й практичні заняття. Ми постійно шліфуємо наші навчальні програми, вдосконалюємо їх, відштовхуємося від тих потреб, яких вимагає життя. Наші посібники і підручники, яких кафедра має найбільше в Україні і вони користуються попитом (за ними вчаться студенти інших навчальних закладів України) – конкретні, мають багато практичних завдань, що удосконалюють мовлення. Вони народжувалися як своєрідні конспекти практичних занять, тому студент легко засвоює те, що йому необхідне. Ми цікавимося їхньою думкою з приводу занять, додатково залучаємо їх до конкурсів з української мови та літератури (міжнародні конкурси ім. Петра Яцика та мовно-літературний ім. Тараса Шевченка). Ці конкурси свідчать про інтерес до гуманітарних знань. Здавалося б, «технарі», але в конкурсах беруть участь студенти з різних інститутів університету. Ми намагаємося зацікавити їх за допомогою різних додаткових методів, заходів, віртуального середовища, екскурсій тощо. Звичайно, за ту обмежену кількість годин важко досконало навчити всього, але для нас головне – прищепити розуміння того, що культура мовлення дуже важлива.
– Сьогодні надають великого значення іноземним мовам...
– Їх студенти мають активно вивчати, але не можна забувати й про українську мову як державну, основну для нашого внутрішнього спілкування, для збереження і розвитку національного менталітету. Так роблять усі цивілізовані держави. Нинішня ж тотальна англізація, яка зараз гряде, вже вилазить боком. Виходить, що ми готуємо кадри для закордону, але чомусь не завжди орієнтуємо їх на потреби власної держави, на досконале знання державної мови, на патріотичне налаштування. А історія, політологія, соціологія, рідна мова якраз розвивають патріотичне мислення.
Звичайно, ми маємо підготувати доброго фахівця конкретної спеціальності, але не за рахунок гуманітарної підготовки, а насамперед через вдосконалення лабораторної бази навчання та виробничих практик, де студент у колективі набиратиме необхідних знань і навичок.